Поняття та анатомія конфлікту.

Тема 6. Конфлікти та шляхи їх вирішення

Підходи до проблеми детермінації конфлікту

Проблема конфлікту почала досліджуватися в психології у 30-х роках цього сторіччя (К. Левін). В наш час загальноприйнятими під­ходами до проблем детермінації конфлікту є:

1. Особистісно-орієнтований підхід - причини конфлікту вбачаються в особливостях особистості взагалі або локалізуються в когнітивних процесах, у результаті яких у силу різного досвіду, освіти тощо, у сторін (учасників конфлікту) виникають несумісні оцінки й судження щодо виниклої ситуації, що приводить до появи суперечливих пізнавальних стратегій, які використовуються сторонами під час розв'язування виниклих значимих проблем.

2. Мотиваційно-орієнтований підхід - підкреслюються «об'єктивні» ознаки ситуації, специфіка яких обумовлює появу конфлікту (конфлікт «особистість - організація»: особистість не в змозі задовольнити свої актуальні потреби в рамках даної організації; конфлікт між окремими людьми або групами осіб, що мають усвідомлені несумісні наміри й інтереси).

3. Інтегральний підхід - спроба подолання «монокаузального» способу пояснення причин конфлікту, тобто прагнення врахувати всі можливі фактори, які впливають на виникнення й протікання

конфлікту.

 

Історія розвитку конфліктологічних ідей

Виникнення конфліктології як відносно самостійної теорії і практики в кінці 50-тих років ХХ століття передував тривалий період формування, накопичення і розвитку конфліктологічних ідей і поглядів, спочатку в рамках філософії, а пізніше – соціології, психології та інших наук. У зв’язку з цим важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт, виділивши декілька періодів.

Давні часи. В цьому періоді заслуговують на увагу погляди давньокитайських мислителів. Особливе місце серед них посідає Конфуцій (551-479 рр. до н.е.), один з перших китайських філософів. Його філософські, в тому числі і конфліктологічні, ідеї розвивалися іншими китайськими мислителями протягом багатьох століть. Погляди на проблему конфлікту ми знаходимо у численних моральних заповідях Конфуція, одна з яких мовить: “Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім’ї до тебе не будуть відчувати ворожості.” Джерело конфлікту мислитель бачив у поділі людей на “благородних мужів ”(освічених, грамотних, вихованих) і простолюдинів (“малих людей”)”. Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємовідносин, до порушення справедливості. Для благородних людей основу взаємостосунків складає порядок, а для “малих” людей – вигода.

Цікаві конфліктологічні ідеї можна знайти, наприклад, у Арістотеля (384- 322 рр. до н. е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні і правові ідеї Демокріта V ст. до н.е., який вказував, що “закони не забороняли б кожному жити на свій смак, якщо б кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожості”.

Середні віки. Одну з перших спроб системного аналізу соціальних конфліктів зробив флорентійський теоретик і державний діяч Ніколо Маккіавеллі (1469 – 1527). Великий теоретик середньовіччя вважав конфлікт універсальним і безперервним станом суспільства внаслідок порочної природи людини, прагнення різних груп людей до постійного і необмеженого збагачення. Саме Маккіавеллі належить така фраза: “ Людина простить вам все, навіть вбивство близьких, але тільки не втрату власності.” Маккіавеллі пов’язує діяльність індивіда із зіткненням суспільних угрупувань. Той, хто хоче творити тільки одно лише добро, неминуче загине серед людей, далеких від добра. Люди схильні до зла, і тільки необхідність приводить їх до доброчесності. Ця необхідність розкриває себе як влада, що базується на силі.

Томас Гобс (1588-1679) рушійні сили поведінки людини вбачав у її прагненні до влади. Він розробив і розвинув положення Ф.Бекона про природжений егоїзм людини і корисливість як визначальний моральний принцип. У книзі “ Левіафан “ він описав людину як істоту егоїстичну, заздрісну і ліниву. Тому початковий стан людського суспільства він оцінював як війну всіх проти всіх і вважав це цілком природнім, нормальним. Він вважав головною причиною конфлікту прагнення до рівноправ’я, яке приводить до виникнення у людей однакових надій, бажань заволодіти тими ж об’єктами, необхідними для самозбереження або отримання задоволення, а це перетворює людей у ворогів, породжує суперництво, недовіру та честолюбство. Коли ж стан війни всіх проти всіх став для людей нестерпним, вони уклали між собою угоду про створення держави, яка б, опираючись на величезну свою силу, допомогла позбутися безкінечної ворожості. Тільки насилля з боку держави здатне подолати порочність людей, і держава кладе край цій війні всіх проти всіх і доморальному стану людства. За умов втручання держави джерелом моралі стає право, а її критерієм виступає закон. Суперництво і ворожість, породженні рівноправ’ям, пом’якшуються силою закону і виступають у вигляді конкуренції і змагання. В цьому протистоянні, на думку Гобса, перемагає сильніший – той, хто здатний користуватися власними чеснотами і чужими вадами.

Оптимістичний підхід до розуміння природи соціального конфлікту запропонував французький філософ Жан-Жак Руссо (1712- 1778), який на відміну від Гобса вважав, що людина за своєю природою добра, миролюбна, створена для щастя. Джерелом конфліктів у сучасному суспільстві, на його думку, були недоліки в його організації, упередження і помилки людей і перш за все їх схильність до приватної власності. Найважливішим інструментом відновлення природних для людей стосунків миру і злагоди повинна стати демократична держава, яка створюється на взаємній згоді і опирається переважно на ненасильницькі, виховні заходи, які в найбільшій мірі відповідають сутності людини. На думку Руссо, суспільний договір можливий під жорстким контролем народу, оскільки міністрам війни потрібні і добру волю вони не проявляють. Тому справа вже не в переконанні, а в примусі.

Вперше конфлікт як багаторівневе соціальне явище був вивчений Адамом Смітом (1723-1790). В основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи (капіталісти, земельні власники, наймані робітники) та економічне суперництво, протиборство між класами. А. Сміт розглядав конфлікт як джерело поступального розвитку суспільства, а соціальний конфлікт – як певне благо людства.

Проблема боротьби за існування займала центральне місце у вченні англійського біолога Ч. Дарвіна (1809-1902). Головна ідея теорії Дарвіна ­­­­– розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, що і складає природний механізм відбору найбільш пристосованих видів.

У своєму подальшому розвитку теорія конфлікту постійно опирається на вихідні ідеї про природу конфлікту, висловлювані видатними мислителями древності, Середньовіччя, Нового часу. Так, сучасна конфліктологія, використовуючи ідеї класичної філософії, так чи інакше дотримується двох основних концепцій людської природи.

Деякі вчені, керуючись ідеями Руссо, стверджують, що людина – істота раціональна, а спалахи агресії і жорстокості виникають як вимушена реакція на життєві обставини. На їх думку, людська свідомість і психіка формуються прижиттєво під впливом конкретних соціальних умов. Вони вважають, що реформи та удосконалення соціальних інститутів неминуче приведуть до знищення конфліктів і війн.

Інші стверджують одвічну ірраціональну природу людини, для якої насилля і агресія є природними. Виходячи з установок Гобса, розвинутих у працях Ф. Ніцше (1844-1900) і З. Фрейда (1856-1939), прибічники цієї концепції розглядають агресивні прояви в поведінці людини не як патологію і відхилення в її природі, а як звичний стан, який диктується її природою. На їх думку, саме тому, прагнучи до вічного миру, людство неминуче повертається до війни.

Поняття та анатомія конфлікту.

Існують різні визначення конфлікту, але усі вони підкреслюють наявність протиріччя, що приймає форму розбіжності, якщо мова йде про взаємодію людей. Але не завжди ця розбіжність приводить до конфлікту. Конфлікт виникає тільки тоді, коли ці існуючі проти­річчя порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають до­сягненню поставлених цілей.

       Термін «конфлікт» походить від латинського терміна «conflictus» (зіткнення сторін, думок, сил).

КОНФЛІКТ – процес зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів, установок опонентів; суперечність, що виникає між людьми у зв’язку з вирішенням питань виробничого, громадського або особистого характеру.

КОНФЛІКТ – це процес різкого загострення протиріччя й бороть­би двох чи більш сторін-учасників у вирішенні проблеми, що має особисту значимість для кожного з його учасників.

КОНФЛІКТ – цe прояв непогодженості інтересів; неузгодженість між двома чи більш сторонами (особистостями чи групами), коли кожна сторона прагне зробити так, щоб була прийнята саме її пози­ція або цілі, спроба перешкодити іншій стороні робити те саме.

ДЖЕРЕЛА КОНФЛІКТУ – протиріччя, що виникають з розбіжностей:

- у знаннях, уміннях, здібностях, особистих якостях;

- у функціях управління;

- в емоційних, психічних, фізичних та інших станах;

- у цілях, засобах, методах діяльності;

- у мотивах, потребах, ціннісних орієнтаціях;

- у поглядах, переконаннях;

- у розумінні, інтерпретації інформації;

- у чеканнях, позиціях;

- в оцінках, самооцінках.

Формула конфлікту така:

КОНФЛІКТ = конфліктна ситуація + сторони конфлікту +

предмет конфлікту + інцидент

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ – ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох учасників, кожен з яких має свої цілі, мотиви, засоби і способи вирішення проблеми, яка має особисту значущість для кожного з учасників; усвідомлення протиріччя між учасниками, яке супроводжується негативними емоціями, що спонукає опонентів шукати привід для конфліктної взаємодії, виробляти стратегію, тактику і технологію конфліктної боротьби.

КОНФЛІКТОГЕНИ – слова, жести, оцінки, судження, дії або бездіяльність однієї або двох взаємодіючих сторін, здатні привести до конфліктної ситуації і її переростання в реальний конфлікт.

 

АНАТОМІЯ КОНФЛІКТУ:

Ü СТОРОНИ – це учасники конфліктної взаємодії.

Учасники можуть бути:

- свідомо включені у конфлікт;

- несвідомо втягнені (непрямі учасники).

Ü ОБ’ЄКТ – конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту.

3 аспекти об’єкту конфлікту:

1) це об’єкт, який не може бути розділений на частини, і володіти ними неможливо;

2) це об’єкти, що можуть бути розділені в різних пропорціях між учасниками;

3) об’єкти, якими обоє учасників конфлікту можуть володіти спільно.

Ü ПРЕДМЕТ – це те, що стає центром обговорення конфліктуючих сторін, це те, через що сперечаються.

Предметом може бути:

- конкретний об’єкт (матеріал);

- конкретна можливість (посада);

- ціннісне твердження;

- дотримання чи недотримання правил.

Ü УМОВИ – це обставини і фактори, які визначають характеристики конфлікту і можливість його виникнення.

Умовами конфлікту є:

- сфери виникнення конфлікту;

- часовий фактор (частота, тривалість);

- соціально-психологічні умови (тип взаємодії, ступінь конфронтації, рівень замученості інтересів, психологічний клімат);

- соціокультурний простір;

- ситуативний фон;

- технічні, політичні, соціальні причини виникнення конфлікту.

Ü ОБРАЗИ – це внутрішні картини конфліктної ситуації, які включають уявлення учасників про самих себе, про протилежну сторону, про конфлікт і про те середовище, в якому він протікає.

Ü ДІЇ УЧАСНИКІВ – це окремі елементи спільної взаємодії, що включає:

 - взаємонаправленість;

 - взаємообумовленість дій.

Дії можуть бути:

· активні;

· пасивні;

· ініціюючі;

· відповідні;

· явні;

· приховані;

· наступальні;

· оборонні;

· нейтральні та ін.

Ü РЕЗУЛЬТАТ – це ідеальна спроба вирішення конфлікту, що спрямовує дії учасників, регулює їхню діяльність.

Результати можуть бути:

- передбачувані; - невідомі.

Динаміка розвитку конфлікту.

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ – це раптова або поступова зміна відношень, яка залежить від специфіки міжособистісних стосунків, характерних особливостей учасників, значимості цілей, які вони переслідують, з урахуванням факторів дійсності, які впливають на інших.

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ:

1. Передконфліктна стадія (будь-якому конфлікту передують приховані або відкриті соціально-психічні процеси, прояви психічного світу особистості (психічні стани, властивості).

Конфлікт не виникає миттєво, йому передують приховані або відкриті соціально-психічні процеси між особистостями чи, в свідомості особистості або в якійсь групі, тобто конфліктна ситуація. Під конфліктною ситуацією слід розуміти відносно стійку в якийсь проміжок часу невідповідність намірів людини з умовами їх досягнення.

1. Усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації (після усвідомлення конфлікту сторони переходять до конфліктної поведінки, яка спрямована на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнень, намірів, цілей).
2. Інцидент (перше зіткнення конфлікт антів; поштовхом для вступу в конфлікт може бути зовнішня чи внутрішня спонука, яка викликає певну реакцію: жест, міміка, різке слово, недоброзичливий тон, фізична чи моральна образа, приниження гідності, необ’єктивна оцінка результату діяльності, байдужість).
3. Ескалація (зіткнення протиборних сторін у вигляді демонстративної поведінки, висловлювань, фізичних дій).

ЕСКАЛАЦІЯ КОНФЛІКТУ – характеристика динаміки конфлікту, його розпалювання, розростання; розширення поглиблення конфлікту – тобто, залучення нових учасників і формування нових агресивних намірів.

 

крута

в’яла

Час

Час

 

 

• Безперервна (з постійно наростаючим рівнем напруженості і силою ударів);
• Хвилеподібна (коли напруженість стосунків то посилюється, то спадає);
• Крута (швидко наростаюча до крайніх проявів ворожості);
• В’яла (повільно розгортається або тримається приблизно на одному рівні).

Симптоми ескалації конфліктів:

• більш тривале обговорення проблем;
• надмірне привертання уваги до наслідків недосягнення згоди;
• використання погроз для захисту своєї позиції;
• наростання напруженості і ворожості в групі;
• відсутність ефективних рішень, хоча здається, що група активно працює;
• створення коаліцій.

 

1. Кульмінація .Ця стадія настає тоді, коли ескалація конфлікту приводить одну або обидві сторони до дій, які завдають серйозної шкоди справі, що їх пов’язує, організації, в якій вони співпрацюють, спільноті в якій вони живуть, або – при внутрішньоособистісному конфлікті – ставлять під загрозу цілісність особистості. Кульмінація – це верхня точка ескалації. Вона, як правило, виражається в якомусь “вибуховому” епізоді або декількох підряд епізодах конфліктної боротьби. Вона безпосередньо підводить до усвідомлення необхідності перервати подальше загострення відносин, так і посилення ворожих дії і шукати вихід із конфлікту на якомусь іншому шляху.

 

1. Постконфліктна стадія (наступає при досягненні згоди між конфліктантами або при вичерпанні ресурсів однієї чи обох сторін конфлікту).

Постконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію стосунків опонентів і повну нормалізацію їх відносин.

Часткова нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції які супроводжували конфлікт. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції, відбувається корекція самооцінок, рівнів домагань, відношення до партнера. Загострюється почуття провини за свої дії в конфлікті. Негативні установки по відношенню один до одного не дають можливості зразу нормалізувати відносини.

Повна нормалізація відносин настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяють подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, встановлення довіри. Внаслідок цього:

§ домінує орієнтація на взаємодію, кооперацію;

§ висувається більше ідей і кожен з учасників уважний і прихильний один до одного;

§ менше труднощів у спілкуванні і взаєморозумінні;

§ усвідомлюється цінність критичних зауважень.

Типологія конфліктів.

ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ

№п/п	Критерії	Типи конфліктів
	За сферами життя суспільства та діяльності людей	ü економічні ; ü політичні ; ü ідеологічні ; ü фінансові ; ü торговельні та ін.
	За причинами	v об’єктивні; v суб’єктивні; v реалістичні; v нереалістичні
	За суб’єктністю	Ø міжнародні ; Ø міждержавні ; Ø міжконфесійні ; Ø расові , міжетнічні; Ø міжособистісні
	За джерелами виникнення	o конфлікти інтересів; o цінностей; o ідентифікації;
	За соціальними наслідками	Ø успішні ; Ø безуспішні ; Ø конструктивні ; Ø деструктивні
	За масштабністю	ü локальні; ü регіональні; ü міждержавні; ü глобальні; ü мікро-, макро-,  мегаконфлікти
	За формами боротьби	Ø мирні ; Ø агресивні
	За спрямованістю	Øвертикальні; Øгоризонтальні
	За відношенням до суб’єктів конфлікту	Ø штучний ; Ø випадковий ; Ø зміщений ; Ø несправжній ; Ø адресований ; Ø латентний
	За змістом	Øвнутрішньоособистісний; Øміжособистісний; Øміж особистістю і групою; Øміжгруповий
	За інтенсивністю	Ø низької інтенсивності; Ø середьої ; Ø високої

 

Типи конфлікту за змістом:

а) Внутрішньоособистісний конфлікт – це зіткнення приблизно рівних по силі, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів однієї і тієї ж людини.

б) Міжособистісний – це ситуація взаємодії людей, при якій вони переслідують несумісних цінностей і норм, або одночасно в конкурентній боротьбі прагнуть досягти однієї і тієї ж мети.

в) Конфлікт між особою і групою. Причини – дисбаланс, що існує між нормами групової поведінки та індивідуальними діями, поглядами чи звичками окремої особи; невиконання або перевиконання обов’язків, недотримання неписаного внутрішнього розпорядку.

г) Міжгруповий конфлікт – в якості конфліктуючих сторін виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі зі своїми практичними діями, що перешкоджають одна одній.

· КОНФЛІКТ ВЕРТИКАЛЬНИЙ – конфлікт між працівниками різних ієрархічних рівнів.

· КОНФЛІКТ ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ – конфлікт між рівними за своїм службовим становищем працівників.

· КОНФЛІКТ ВНУТРІГРУПОВИЙ – конфлікт між мікро групами в колективі, особистістю і мікро групою, особистістю і цілим колективом.

· КОНФЛІКТ ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНИЙ – стан невдоволеності людини обставинами життя, пов’язаний з наявністю в неї двоїстих почуттів, інтересів, цілей, потягів і потреб, які відображають суперечливі зв’язки з соціальним середовищем і затримують прийняття рішення.

· КОНФЛІКТ МІЖГРУПОВИЙ – конфлікт між мікрогрупами в колективі або між різноманітними соціальними групами, які відстоюють протилежні інтереси, переслідують несумісні цілі і протидіють одне одному.

· КОНФЛІКТ МІЖОСОБИСТІСНИЙ – конфлікт, який характеризується протиборством між двома діючими суб’єктами, зумовлений різнонаправленістю ціннісно-мотиваційних орієнтацій, боротьбою за обмежені ресурси, статус, формуванням негативного ставлення один до одного.

· КОНФЛІКТ ДЕСТРУКТИВНИЙ – конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії і прийняттю рішення.

· КОНФЛІКТ КОНСТРУКТИВНИЙ – конфлікт, який позитивно впливає на структуру, динаміку і результативність соціально-психологічних процесів, служить джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості, сприяє прийняттю обґрунтованих рішень і розвитку взаємовідносин.

· КОНФЛІКТ РЕАЛЬНИЙ – конфлікт, викликаний незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим розподілом між ними деяких переваг, спрямований на досягнення конкретного результату.

---

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 60; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!