Інтелект і соціальне середовище.
Вивчення впливу соціальних факторів показує їх визначаюче значення у формуванні інтелекту. Коефіцієнт інтелекту не визначений від народження і суттєво змінюється у залежності від соціальних і культурних умов.
Встановлена висока кореляція з соціально-економічними факторами (прибуток сім’ї, професія батьків, можливість отримання освіти).
Суттєва залежність від освіти. Особливо помітні зміни в розвитку вербального (словесного) інтелекту, найбільш чутливого до навчання. Крім того, від умов, в яких навчаються, а також місця проживання (у міських дітей більше розвинений вербальний інтелект, у сільських – практичний).
Від освіти батьків. Доказаний визначальний вплив середовища на розвиток інтелекту. Намітився ріст рівня інтелекту в популяції: за 46 років (з 42 років до 78) IQ американців виріс в середньому на 13,8 балів. Причини - соціальний прогрес, ріст рівня освіти. Необхідна адаптація і рестандартизація тестів.
Від професійного статусу. Виявлений зв’язок IQ–освіта-професійний статус свідчить про відображення в тестах інтелекту соціальних вимог. Тести створюються в певних соціальних умовах і в них враховуються норми, стандарти поведінки і мислення, притаманні даній культурі.
В тести інтелекту включаються перш за все соціальні вимоги до індивіду. Дункан (1972) відмітив, що “якби перші тести для визначення коефіцієнту інтелекту були розроблені в суспільстві з культурою, в якій найбільш важлива справа – малювання, то під загальним інтелектом розумілось би гострота зору, швидкість бігу, а зовсім не словниковий запас, вміння ним користуватись, здатність оперувати символами.”
|
|
|
Така співвіднесеність тесті інтелекту з культурою і досвідом певної соціальної групи обмежує сферу їх застосування. Співставлення результатів тестування інтелекту в різних етнічних групах безглуздя. З іншого боку, пошук тестів, вільних від впливу культури є ілюзорним.
Завантаженість тестів інтелекту культурою суспільства, в якому вони створювались, породжує розчарування в них. З іншого боку пропонується замість поняття інтелект ввести поняття “адаптабельність”, що означає індивідуально набуту адаптацію до культури.
На результати тестів інтелекту впливають не тільки належність піддослідних до певної культури, соціальної групи, але і “субкультурні” відмінності. Навіть у формально однорідній вибірці виявляються суттєві відмінності між окремими особами, пов’язані з конкретними умовами їх мікросередовища.
Сукупність умов онтогенезу здійснює суттєвий вплив на результати тестування зовнішньо однорідних вибірок. Це робить неможливим виділення загальних норм розумового розвитку навіть для вузької вибірки (наприклад - міських підлітків). Тому на зміну статистичним нормам повинні прийти соціально-психологічні норми як система вимог суспільства до психічного розвитку індивіда. Прикладом може бути ШТУР, розроблений з позицій соціально-психологічного нормативу
|
|
|
Таким чином, тестування має завданням виявлення відповідності індивідуальних показників еталону “нормального” психічного розвитку, який визначається суспільними вимогами. У свою чергу, відмінності в IQ будуть залежати перш за все, від можливості прилучення індивіда до культури суспільства, а в цьому вирішальна роль належить освіті.
І природне, і набуте в інтелекті розвести неможливо: природні особливості виступають в “соціалізованому” вигляді і їх неможливо виділити в чистому вигляді так само, як неможливо виміряти інтелект вільний від минулого досвіду людини.
Це привело до розрізнення “інтелекту типу А” і інтелекту типу В” (Хебб, 1949). Інтелект А – це інтелект в чистому вигляді (внутрішньо притаманний потенціал), а інтелект В – це той, який проявляється у повсякденній діяльності ( середній рівень ефективності діяльності). Виявити “чистий “інтелект неможливо. Вернон (1955) доповнює цю схему “інтелектом типу С”, що вимірюється тестами. Інтелект С повинен можливо точніше відображати інтелект В. Але наука не володіє такими методами, котрі можуть встановити, в якій мірі інтелект В є показником інтелекту А, в якій мірі інтелект В є показником інтелект А, який піддається виключно непрямому визначенню.
|
|
|
Співвідношення ролі двох факторів, а тим більше “вимірювання” їх долі в інтелекті, підрахування проценту того чи іншого беззмістовні, оскільки розвиток людини визначається не її співвідношенням, а взаємодією.
У вітчизняній психології проблема взаємодії природного і набутого в інтелекті находить своє рішення у вченні про задатки як передумови його розвитку. Генетично детерміновані і вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи є лише умовами формування інтелекту, безпосередньо не визначаючи його.
Задатки – це індивідуальні особливості будови аналізаторів, областей головного мозку, типологічні властивості нервової системи, співвідношення 1 і 2 сигнальної системи.
Інтелект не дається нам спадково як високий або низький. Інтелект спадково обумовлений як готовність структур мозку до особливого виду функціонування, як унікально людська потенція бути розумним.
|
|
|
Робоче визначення інтелекту:
Відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, що виникає на основі спадково закріплених (і вроджених) анатомо-фізіологічних особливостей мозку і нервової системи (задатків), структура, яка у взаємозв’язку з ними формується і проявляється в діяльності, обумовленій культурно-історичними умовами, що переважно забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її направлене перетворення.
4. Інтелект і особистість.
Характерологічні фактори, які визначають своєрідність інтелекту:
- винахідливість, дотепність;
- самовпевненість;
- наполегливість і добросовісність (Кеттел);
- екстра-інтроверсія і нейротизм (Айзенк);
- механізми подолання труднощів і захисту (Анастазі);
- мотиви (Кеттел);
- установки, потреби, інтереси, ідеали, рівень домагань...
Відношення між інтелектом і особистістю – відношення взаємозалежності. Особистісний фактор “вмішується” в рішення багатьох завдань, направлених на вивчення різних сторін інтелекту.
Врахувати всі можливі взаємовпливи між інтелектом і особистістю неможливо. Необхідно визнати відносну самостійність інтелекту (здібностей) як структури пізнавальних властивостей. Відокремленість інтелектуальної сфери може бути проілюстрована наприклад, видом інфантилізму, при якому відповідний віку розвиток інтелекту поєднується з затримками у формуванні особистості (Лічко, 1985).
Тому включення нових когнітивних факторів у сферу інтелекту, незважаючи на їх представленість у будь-якому акті пізнання, не може бути плідним. У своєму крайньому варіанті це приводить до того, що будь-які психічні властивості об’являються здібностями (Платонов, 1972). Інтелект розчиняється в особистості, втрачається його функціональна своєрідність, що може привести до заперечення виміру інтелекту.
У вітчизняній психології введено в якості одиниці аналізу взаємозв’язків інтелекту і особистості поняття інтелектуальної активності - “клітинки”, в якій синтезуються інтелект і особистість. Мірою інтелектуальної активності виступає інтелектуальна ініціатива, що характеризує індивідуальний якісний рівень пізнавальної діяльності (Богоявленська Д.Б.).
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 70; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!