Методи політологічних досліджень:
Предмет і структура політології як науки.
Підходи до розуміння предмету політології:
1. Наука про державу. В античному світі приватне і політичне, державне життя існувало в нерозривній єдності. Інституціональним суб'єктом політики там була лише держава, оскільки інших розвинених політичних інститутів тоді ще не знали. Відповідно до цієї традиції науку про політику нерідко називають державознавством.
Однак у міру розмежування громадянського суспільства й держави, появи інституціональних засобів впливу цього суспільства на державу, вона стає наукою про політику в цілому.
2. Наука про владу.
3. Наука про політичну систему суспільства.
4. Наука про демократію.
5. Наука про політичну культуру.
Особливості політології як окремої науки про політику найповніше відображає категорія «політична система суспільства». Це інтегративна категорія, яка органічно поєднує всі інші категорії політології — політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси, політичну культуру тощо, а тому є центральною у науці про політику.
Отже, політологія як наука про політику — це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми.
Основними структурними елементами політичної системи є політичні інститути і політичні відносини.
Політичні відносини — це відносини з приводу влади в суспільстві, а політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, використання та утримання влади.
|
|
|
Тому політологія може бути визначена і як наука про владу в суспільстві.
Структура політології:
1. Теорія політики. Вона вивчає політику як цілісний предмет і має свої внутрішні структурні елементи:
- концепції політики і влади;
- теорії політичної системи і процесів;
- моделі політичної участі й лідерства;
- теорії формальних і неформальних інститутів політики (державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт);
- теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики.
Теорія політики складає основний зміст політології як навчальної дисципліни.
2. Прикладна, або практична, політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного
результату.
Основний зміст прикладної політології складає розробка політичних технологій:
- прийняття політичних рішень;
- проведення виборчих кампаній, політичної реклами;
|
|
|
- врегулювання політичних конфліктів;
- проведення політичних переговорів;
- лобіювання тощо.
Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розробки експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів та ін.
3. Порівняльна, або компаративна, політологія, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.
Залежно від ступеня узагальненості знань про політику у структурі політології виокремлюють:
- загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні й методологічні основи політичної науки;
- теорії середнього рівня — про владу, політичну систему, політичні процеси, політичне лідерство, політичну культуру тощо.
Основні методи політологічних досліджень.
Метод — це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності.
Кожна наука використовує ту чи іншу сукупність методів та їхні конкретні різновиди залежно від об'єкта, предмета, характеру (теоретичного чи емпіричного), мети дослідження.
Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією.
|
|
|
Виокремлюють:
- методи експерименту,
- методи обробки емпіричних даних,
- методи побудови наукових теорій та їх перевірки тощо.
Методи поділяються на:
1. філософські;
2. спеціально-наукові.
Філософські методи є найбільш загальними. Основними з них матеріалістична філософія вважає діалектику і матеріалізм. Методологічна роль матеріалізму полягає в тому, що він заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості й орієнтує науку на розкриття природних, об'єктивних зв'язків. Діалектика є науковим методом матеріалїстичної філософії і всієї науки в цілому, оскільки вона формулює найбільш загальні закони пізнання: переходу кількісних змін у якісні; єдності і боротьби протилежностей; заперечення заперечення.
Методами, які мають загальнонауковий характер, є:
- порівняння,
- аналіз і синтез,
- ідеалізація,
- узагальнення,
- сходження від абстрактного до конкретного,
- індукція і дедукція.
Водночас окремі науки використовують спеціальні методи пізнання.
Якщо під політологією розуміти всю сукупність наукових знань про політику, то її методами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки (філософія, історія, соціологія, психологія, правознавство тощо) в дослідженні політичних явищ і процесів.
|
|
|
Методи політологічних досліджень:
- системний,
- структурно-функціональний,
- порівняльний,
- біхевіористський.
Під кутом зору системного методу або підходу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв'язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища.
Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття «політична система суспільства».
Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта й тих механізмів, які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх у єдину теоретичну конструкцію.
Структурно-функціональшй метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ і процесів. Його можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними.
Порівняльний метод орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.
При цьому акцент робиться спочатку на з'ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними політичними системами можуть бути з'ясовані лише в разі існування у них певних спільних, системних ознак. Головна проблема використання порівняльного методу пов'язана з необхідністю підбору порівнюваних явищ і процесів.
Суть біхевіористського підходу до вивчення суспільних явищ і процесів полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп.
Використання біхевіористського методу в політології передбачає визнання того, що політика як суспільне явище має передусім особистісний вимір, а всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють групові зв'язки. Домінуючими мотивами політичної поведінки індивідів є їхні психологічні орієнтації, а політичні явища так само, як і природні, можуть і повинні вимірюватися кількісно. Ґрунтуючись на цих засадах, біхевіористський підхід передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо. За допомогою таких методів досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 147; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!