Отже, розробка і ухвалення Аграрного кодексу України має вирішити наступні завдання:
ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО
АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов'язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї правової системи України. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.
Реформування аграрного сектору економіки супроводжується активним законодавчим забезпеченням, на що вказує значна кількість нормативно-правових актів, прийнятих останніми роками з метою підвищення ефективності функціонування сільського господарства. Серед них Закони України: «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» тощо.
Незважаючи на позитивні зміни у правовому регулюванні відносин у сфері сільськогосподарського виробництва, які відбулися в умовах аграрної реформи в Україні, слід констатувати, що сучасне аграрне законодавство поки що не повною мірою відповідає об'єктивним потребам суспільного розвитку.
|
|
|
Негативними факторами, що характеризують сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, є:
надмірна кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили, велика питома вага серед яких належить підзаконним нормативно-правовим актам;
наявність суперечностей між законодавчими актами, досить часто нормативно-правові акти нижчої юридичної сили суперечать відповідним
законам або дають можливість їх подвійного тлумачення;
«розкиданість» аграрно-правових норм по різних за юридичною силою та галузевою належністю нормативно-правових актах, неврегульованість великого кола суспільних відносин в аграрному секторі;
недостатня внутрішня узгодженість між нормативно-правовими актами, що регулюють різні галузі аграрного виробництва;
відсутність сформованого економіко-правового механізму та відповідного фінансового підґрунтя для реалізації окремих положень нормативно-правових актів аграрного законодавства тощо.
Наявність недоліків у правовому регулюванні аграрних відносин об'єктивно зумовлює необхідність пошуку шляхів його вдосконалення.
|
|
|
Сучасний етап розвитку законодавства України пов'язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні:
а) існування низки нормативно-правових актів, які у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблема їх узгодження із нормативно-правовими актами, прийнятими за період незалежності України;
б) аграрне законодавство України не приведено у відповідність з об'єктивними умовами життєдіяльності суспільства, а тому не відповідає сучасним засадам функціонування правової системи;
в) більшість норм законодавчих та підзаконних актів, покликані регулювати аграрні відносини, фактично втратили силу - формально дію цих норм не скасовано, але вони суперечать чинній Конституції України, а також не відповідають вимогам, які висуваються до них сучасною аграрною реформою та запровадженням ринкових відносин в аграрне виробництво;
г) регулювання аграрних відносин загалом здійснюється постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України, відомчими наказами та інструкціями і характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, системи супідрядності норм і системи їхньої взаємодії;
|
|
|
д) у співвідношенні актів, які видавалися пізніше, з актами, які видавалися раніше, не спостерігається достатньої наступності, у зв'язку з чим іде процес утворення багаторівневого із значними нашаруваннями масиву актів аграрного законодавства, часто неузгоджених та таких, що суперечать один одному
є) прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів
нерозривно зв'язане із вирішенням завдання приведення їх в узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб'єкта міжнародних відносин пов'язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.
Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за час її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.
|
|
|
Важливим кроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації, стала розробка на основі ґрунтовних теоретичних, наукових досліджень Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Цивільний, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Господарський, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний, Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім'ю. Однак на практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актів затягнулося. Це зумовлено низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників.
По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, яка вимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів.
По-друге, створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат.
По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об'єктивно потребувати кодифікації.
По-четверте, значну роль у певному затягуванні прийняття кодексів зіграли політичні амбіції, небажання пошуку компромісу окремими політиками та науковцями.
По-п'яте, в Україні, на жаль, не розроблено науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняття кодифікаційних актів.
Важливим кроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схвалення Бюджетного, Земельного, Цивільного, Господарського, Кримінального, Митного та Сімейного кодексів. Однак, певна невизначеність прийняття цих актів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільного та Господарського кодексів),
відсутність обґрунтованих науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призвела і може призводити до декларативності їх положень, суперечливості, вони і надалі потребуватимуть тлумачення, внесення змін та доповнень, подолання колізійності. Отже, стан розвитку законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняття важливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. Справді, з одного боку велика кількість прийнятих законів свідчить про значні поступи на шляху реформування законодавства в напрямку, визначеному Конституцією України, з іншого - законодавство залишається суперечливим; механізм його реалізації є декларативним.
Таким чином, просте подальше зростання кількості нових законів є явно негативним для системи законодавства, оскільки воно само по собі не може ліквідувати існуючі недоліки.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ КОДИФІКАЦІЇ
АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Розвиток аграрного законодавства України має свої істотні особливості, зумовлені радикальними змінами форм власності й господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів у цій сфері, поглибленням їх спеціалізації і комплексності.
Зараз ми спостерігаємо такі риси цієї важливої галузі законодавства, які раніше не були характерні для неї. Так, на відміну від попереднього періоду, коли аграрні відносини регулювались актами переважно у формі спільних постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР (або ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР), в сучасний період вони регулюються здебільшого законами - актами з вищою юридичною силою. Серед цих законів найбільш важливими є: Закон України "Про фермерське господарство" , Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", Закон України "Про оренду землі", Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", які, як бачимо, регулюють різноманітні сторони суспільних аграрних відносин. Важливою сьогодні є проблема збереження тенденції до врегулювання аграрних відносин нормативно-правовими актами вищої юридичної сили та дотримання суб'єктами правотворчості вимог Конституції України з цього приводу.
Ядром сучасного аграрного законодавства залишаються є нормативно-правові акти, що забезпечують проведення аграрної реформи. До них належать: постанова Верховної Ради України "Про земельну реформу",ЗемельнийкодексУкраїни, Закони України "Про фермерське господарство", "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про фіксований сільськогосподарський податок" та інші нормативно-правові акти земельного і аграрного законодавства.
Характерною рисою нормативно-правових актів аграрного законодавства України є їх комплексний характер, оскільки спрямовані вони на регулювання різних видів суспільних відносин, що складаються у сфері сільськогосподарського виробництва (земельних, трудових, майнових,організаційно-управлінських та інших). Це певним чином зумовлено своєрідністю предмета правового регулювання однойменної комплексної галузі права, що полягає в його неоднорідності.
Особливістю сучасного аграрного законодавства України є також велика питома вага в системі актів цієї галузі уніфікованих нормативно-правових актів, тобто тих, що розраховані на всіх аграрних суб'єктів ("Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про фіксований сільськогосподарський податок" та ін.). Крім того, сучасні нормативно-правові акти аграрного законодавства приймаються і з окремих питань, що торкаються виробничо-господарської діяльності аграрних суб'єктів (наприклад, Закони України "Про насіння і садивний матеріал", "Про племінну справу у тваринництві" , "Про пестициди і агрохімікати").
Практично усім нормативно-правовим актам аграрного законодавства України притаманна певна аграрна спеціалізація, тобто відображення у їх змісті специфіки унікального за своєю суттю процесу виробництва сільськогосподарської продукції.
В сучасний період збільшується також роль локальної правотворчості у правовому регулюванні аграрних відносин. У зв'язку з цим велика частина аграрно-правових актів - це локальні нормативно-правові акти (акти санкціонованої та делегованої правотворчості аграрних суб'єктів), що з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та особливостей виробничого процесу конкретних господарств забезпечують детальну регламентацію аграрних відносин. Слід відзначити, що проблеми локальноїправотворчості у сфері аграрних відносин досі залишаються недостатньо дослідженими наукою, в той же час значення локальних нормативно-правових актів за умов переходу до ринкових відносин істотно збільшується.
Конституція України проголосила, що права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3). Це повинно відображатися, насамперед, у її законодавчій діяльності. Особливу увагу слід звернути на те, що законодавство України стосовно земельних прав громадян України і, в першу чергу, Земельний кодекс, повинні враховувати, що норми Конституції про землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, обумовлюють наявність у земельному законодавстві елементів публічно-правового характеру. З цим пов'язана проблема не лише проголошення, а йдержавного гарантування прав селян, зокрема у соціальній сфері.
Земельний кодекс України 2001р. сукупно закріпив земельні права всіх власників земельних ділянок (ст. 90) без розподілу суб'єктів і власності в особі громадян (селян) та юридичних осіб, а також без врахування тих організаційно-правових структур, у яких ці права здійснюються. Кодекс не торкається соціальних прав селян. На сьогодні в Україні не існує спеціального нормативно-правового акту, який би врегулював особливості соціальних прав селян та закріпив обов'язки держави щодо їхнього гарантування. Земельне та аграрне законодавство України традиційно розвивається за принципом окремого законодавчого врегулювання різних суб'єктів аграрного виробництва: прийняті закони про сільськогосподарську кооперацію, про фермерське господарство, про особисте селянське господарство. Головна увага в них присвячена правовому становищу цих суб'єктів, здебільшого як юридичних осіб. Значно менше уваги в цих нормативно-правових актах приділяється правам селян-працівників і ще менше - гарантіям їхніх прав. Між тим у цих важливих законодавчих актах насамперед повинна була би бути дана спеціалізація прав і свобод людини і громадянина, які закріплено в Конституції України, стосовно до селян та з врахуванням статусу цих організаційно-правових структур, у які вони добровільно об'єдналися.
Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" правам і обов'язкам членів кооперативу присвятив лише одну статтю (ст. 11), а власне правам – лише один пункт в цій статті. В ньому правомірно зафіксовано право на участь в управлінні справами кооперативу, користування його послугами, одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай, а також уразі виходу з кооперативу. У законі проігноровано право членів сільськогосподарських кооперативів на відпочинок, на одержання роботи в кооперативі, на розпорядження доходами кооперативу, на культурно-побутове обслуговування, на інформацію, на житло, на охорону здоров'я тощо. За суттю це є невиконанням конституційних засад що до прав громадян, які значно розширено.
Новий Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. закріпив право власників земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства (ст. 13), право самого господарства на будівництво (ст. 150) та на користування природними ресурсами (ст. 17). Позитивною новелою закону є врегулювання у ньому соціального страхування і пенсійного забезпечення членів фермерських господарств (ст. 33), проте більшість прав членів фермерських господарств залишилисьі надалі неврегульованими.
Істотної аграрно-правової спеціалізації потребують права селян як підприємців. Оскільки фермерські відносини створюють найбільш характерні можливості підприємницької діяльності, то це, насамперед, слід зробити щодо тих селян, які ведуть саме фермерську діяльність.
Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р. закріпив у ст. 7 досить широкий перелік переважно господарських прав членів господарства. Позитивним є визначення таких прав, як, одержання трудової пенсії, отримання дорадчих послуг, участь у конкурсах сільськогосподарських товаровиробників, об'єднання у виробничі товариства, спілки, асоціації. Проте законом залишено поза увагою особливості реалізації сільськими мешканцями та працівниками аграрної сфери таких конституційних прав членів особистих селянських господарств, як право на освіту, відпочинок, охорону здоров'я, соціальний захист тощо.
Навіть короткий аналіз зазначених важливих аграрних законів показуєнаскільки неповно, значною мірою недосконало врегульовано права селян як суб'єктів земельних, трудових, соціальних, майнових, підприємницьких та інших відносин. Звичайно, це не сприяє реальному і повному забезпеченню їхніх конституційних прав на сучасному рівні. Саме в Аграрному кодексі України слід закріпити спеціалізований зміст конституційних прав селян та обов'язки держави щодо їхнього забезпечення. При цьому йдеться не про всі права людини і громадянина, що закріплені для всіх у Конституції України, у тому числі й для селян, а про ті які саме потребують земельно-правової, аграрно-правової або еколого-правової спеціалізації.
ОСОБЛИВОСТІ КОДИФІКАЦІЇ
АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Попередній період розвитку аграрного законодавства України (в тому числі з питань здійснення земельної та аграрної реформ) свідчить про відсутність належного наукового обґрунтування становлення та розвитку окремих аграрно-правових інститутів, аграрного законодавства в цілому, неповне врахування висновків та рекомендацій науки аграрного права України у правотворчій діяльності державних органів.
В аграрному праві безумовно роль регулювання аграрно-правових відносин належить джерелам. Джерела в аграрному праві - це зовнішня форма вираження волі народу в уніфікованих нормативно-правових актах компетентних органів держави, а також волі колективів сільськогосподарських організацій (підприємств). Органів суспільного управління селян, призначених для регулювання і охорони аграрних відносин, які складаються в сфері сільськогосподарської діяльності.
Правові акти що містять норми аграрного права як галузі, а також норми що є в інших галузях національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині що регулюють аграрні відносини.
Це особлива форма вираження правил поведінки, яка робить їх загальнообов'язковим, повинна бути втілене в визначену правову форму І зрозуміло що питома вага цих положень має знайти своє гідне місце в аграрному кодексі.
Розвиток аграрно-правових та земельних відносин в Україні потребує належного правового забезпечення. Процес реформування цих відносин супроводжується прийняттям великого масиву законів та підзаконних актів, багато з яких, на жаль, суперечать один одному. Все це свідчить про низький рівень законотворчих робіт. В зв'язку з цим виникаєнагальна потреба у кодифікації аграрного законодавства України.
Ідея об'єднання законів і інших нормативних актів у цілісну систему, що регулює споріднені суспільні відносини з метою усунення громіздкості законодавства і полегшення користування нормативним матеріалом, відома здавна.
З переходом нашої держави до ринкових відносин склалася ситуація, коли практично всі норми базових актів галузевого законодавства носять надто загальний характер, при цьому унеможливлюється реалізація їх положень як норм прямої дії. Окрім того, сучасне аграрне законодавство характеризується надмірним динамізмом нормативного масиву, частимизмінами провідних аспектів аграрної політики. В Україні діє багато нормативно-правових актів, що регулюють аграрно-правові відносини, але кількість їх занадто велика, що призводить до дублювання правових норм, а деякі, навіть, створюють правові колізії. Важливою особливістю аграрного права, як було зазначено вище, є те, що аграрне право - комплексна галузь права, яка дуже тісно пов'язана з такими галузями права, як земельне, екологічне, природно-ресурсне, адміністративне, цивільне, господарське, трудове, фінансове. Реалізація аграрного права знаходиться у нерозривному зв'язку з правовим регулюванням управлінських, соціальних та майнових відносин.
Однак у країні, як уже зазначалося, до цього часу відсутня науково обґрунтована концепція кодифікації аграрного законодавства. Тому в
сучасних умовах розвитку ринкових відносин необхідно виробити чітке і наукове обґрунтування суттєвості приведення норм аграрного законодавства у відповідним чином узгоджену і цілісну систему.
В даний час у зв'язку з реформуванням аграрного сектора економіки та прийняттям великої кількості нормативно-правових актів, що не завжди взаємоузгоджено регулюють аграрні відносини, проблема кодифікації аграрного законодавства України потребує невідкладного вирішення.
Пріоритетним перспективним напрямом розвитку аграрного законодавства України є, його галузева кодифікація. Саме кодифікація надасть аграрному законодавству такі цінні властивості, як внутрішня єдність, взаємоузгодженість та повнота нормативно-правового охоплення відповідної галузі економіки.
Для аграрного права України кодифікація відповідного законодавчого масиву має першочергове значення, оскільки аграрно-правові норми не об'єднані в цілісну взаємоузгоджену систему. Значною мірою це пов'язано із відсутністю єдиного системоутворюючого акта (кодексу), який закріпив би загальну спрямованість аграрно-правового регулювання і забезпечив його єдність. Найбільш доцільно кодифікувати аграрне законодавство шляхом прийняття Аграрного кодексу України, оскільки це найбільш повно відповідає сучасним кодифікаційним процесам. Саме Аграрний кодекс України має стати тим системоутворюючим нормативно-правовим актом, що забезпечить функціонування цілісної нормативної системи як основи правового регулювання аграрних відносин, ієрархією джерел аграрного права, їх взаємозв'язок та взаємо узгодженість, єдність загально - галузевого та спеціально -галузевого аграрно-правового регулювання, а також єдиний підхід щодо впливу держави на функціонування аграрного ринку.
Виходячи з належності аграрного законодавства України до комплексних галузей законодавства, слід визнати, що норми, які б містились в Аграрному кодексі України, регулювали б не один вид суспільних відносин (як Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.), а великий комплекс суспільних відносин - аграрні відносини. Оскільки в процесі виробництва сільськогосподарської продукції складається велика кількість майнових, земельних, трудових, господарських, фінансових та інших видів суспільних відносин, важко допустити можливість їх абсолютно повного (адекватного та достатнього) правового регулювання в межах єдиного кодифікованого акта. Термін "кодекс" передбачає новий, органічно єдиний, системний законодавчий акт, що замінює раніше чинний нормативно-правовий матеріал.
Тому акт кодифікації аграрного законодавства повинен визначити основні, загальні положення щодо правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Ці вихідні положення, норми повинні знаходити свій розвиток (детальнішу правову регламентацію) в інших нормативно-правових актах (законах і підзаконних актах) аграрного законодавства України, що прийматимуться відповідно до норм цього Кодексу і вибудуються в ієрархічну систему аграрного законодавства.
Таким чином, правове регулювання аграрних відносин здійснюватиметься великою, але цілісною системою нормативно-правових актів.
Отже, розробка і ухвалення Аграрного кодексу України має вирішити наступні завдання:
1) визначити основне завдання аграрного права;
2) встановити принципи аграрного права;
3) окреслити систему аграрного права;
4) з'ясувати об'єкти та суб'єкти аграрного права;
5) визначити правовий статус громадянина в аграрних відносинах, зокрема як працівника сільського господарства, члена сільськогосподарського підприємства (товариства, кооперативу), учасника чи засновника сільськогосподарського підприємства; права та обов'язки, гарантії та підтримка;
6) встановити організаційно-правові форми господарювання у сільському господарстві з визначенням особливостей правового статусу сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням суттєвих характеристик аграрного виробництва;
7) забезпечити правове регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників;
8) визначити порядок державного регулювання сільського господарства та державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників з використанням економічних важелів, допустимих вимогами міжнародних документів та спрямованих на збереження національного сільськогосподарського виробництва тієї сільськогосподарської продукції,
вирощування якої є можливим та доцільним для вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника;
9) визначити механізм здійснення та забезпечення виконання договірних відносин в сільському господарстві;
10) визначити правовий режим нерухомості, іншого майна виробничотехнічного призначення, земель та інших природних ресурсів, що використовуються в сільськогосподарському виробництві;
11) створити базу для вдосконалення правового регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва;
12) сформувати основи правового регулювання відносин з організації дисципліни та охорони праці на сільськогосподарських підприємствах;
13) визначити принципи оплати праці та розподілу прибутків в сільськогосподарських підприємствах;
14) визначити гарантії захисту прав сільськогосподарських товаровиробників;
15) встановити засади правового регулювання праці, соціального та житлового забезпечення осіб, не зайнятих у сільськогосподарському виробництві (сфера освіти , охорони здоров'я, комунального і побутового обслуговування);
16) визначити загальні засади особливостей правового регулювання охорони довкілля в аграрному секторі;
17) передбачити організаційно-правове забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;
18) юридично закріпити засади економіко-правового механізму забезпечення аграрного виробництва, охорони довкілля, раціонального використання та охорони земель, функціонування соціальної сфери;
19) встановити основні засади відповідальності за порушення аграрного законодавства.
Створювані кодифіковані акти аграрного законодавства повинні містити повну, логічно і юридично виважену систему аграрних та аграрно-процесуальних норм, які мають забезпечити ефективне регулювання усього комплексу відносин у аграрній сфері.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 145; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!