Порушення основних сфер життєдіяльності сім’ї як джерело психічної травматизації особистості
Психологія сім ’ ї
Розділ І
Сім ’ я як джерело психічної травматизації особистості
Тема 1: “Психологія сім’ї як наука, її методи, напрямки, розвиток та місце серед інших дисциплін та соціальних служб, методи, напрямки”
Розвиток сімейної психології та психотерапії в країнах колишнього СНД пройшов декілька етапів:
І – емпіричний (спостереження) – складається із збору анамнезу і накопичення інформації про те, як разом живуть той, хто страждав, та його родичі (60-70-ті рр.);
ІІ – психодинамічний або психоаналітичний підхід, який повністю відповідав концепції М’ясікцева щодо психології відносин;
ІІІ – середина 80-х рр.., коли остаточно встановлюється системний підхід, який базується на синтезі “психології відносин” та основних положень кібернетики;
Основні ознаки слов’ янських сімей:
1) патріархальність (родина складається з декількох поколінь);
2) межі між підсистемами дифузні, погано структуровані і основна влада знаходиться у прародичів;
3) у багатьох сім’ях у декількох поколіннях немає чоловіків, що подібно і до положення у багатьох соціальних інституціях, де основна роль належить жінкам (школа, виховні заклади, лікарня);
4) декілька поколінь залежать одне від одного і духовно, і матеріально;
5) ідеологія тоталітарного суспільства сприяла формуванню системи вимушеності та відповідності, внаслідок чого втрачались інтереси власного “я”;
|
|
|
6) руйнування попередньої ідеології за умов відсутності нової зумовило збільшення потреби в ілюзіях захищеності, внаслідок чого сім’ї досить часто розпадались, а діти потрапляли під вплив криміногенних структур.
Сімейна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає сім’ю та можливості впливів на неї з метою профілактики або корекції негативних проявів.
Методи психології сім’ ї:
- експериментальні;
- психодіагностичні;
- психокорекція або психотерапія.
Напрямки сімейної психології та психотерапії:
· психодинамічний (розвиток сім’ї);
· комунікативний;
· поведінковий.
Організаційний взаємозв’язок сімейної психології з іншими соціальними службами сім’ї.
Сімейні психологи тісно співпрацюють із сексологами, юристами, педагогами, практичними психологами з інших напрямків, психіатрами.
Основні напрямки співпраці служб сім’ї:
1) служби, спрямовані на створення сім’ї (служби знайомств) та її укріплення (різного роду консультації);
2) заклади та служби по вихованню дітей;
3) служби для впорядкування сімейного життя (психологічні консультації, медичні, юридичні послуги).
Тема 2: “Сучасна сім’ я та особливості її функціонування”
1. Поняття сім’ї та її характеристики.
|
|
|
Сім’ я– найменша складова суспільства, мала соціальна група, важлива форма організації особистого побуту, яка основується на подружньому союзі та родинних зв’язках, тобто на відносинах між родичами, які разом мешкають та мають спільне господарство.
Основні характеристики сім’ ї:
- функції
- структура
- динаміка.
2. Функції сім ’ ї.
Їх стільки, скільки є видів потреб в більш-менш сталій формі, яка повторюється, та які задовольняються у сім’ї:
- виховна – задовольняє три потреби:
а) у батьківстві та материнстві;
б) контакту із власними дітьми;
в)реалізації батьків у дітях;
- господарсько-побутова;
- емоційна;
- духовного або культурного спілкування;
- первинного соціального контролю;
- сексуально-еротична.
Порушення функцій сім’ї – особливості життєдіяльності сім’ї, які ускладнюють або роблять неможливим відтворення її функцій. Причиною порушення функцій сім’ї є велика кількість різноманітних факторів.
3. Структура сім’ї.
Структура сім’ї – склад сім’ї та кількість її членів, а також сукупність їх взаємовідносин. Аналіз структури сім’ї дає можливість реально оцінити реалізацію окремих функцій сім’ї.
Розрізняють по відношенню до керівництва у сім’ї 2 типи:
|
|
|
· авторитарні
· демократичні
Порушення структури сім’ї – особливості, які ускладнюють або роблять неможливим відтворення її функцій.
4. Динаміка сім’ї.
Динаміка сім’ї – зміни функцій і структури сім’ї на різних етапах життєдіяльності. Такі зміни можуть відбуватись у природному порядку чи бути вимушеними, але в обох випадках вони обумовлюють виникнення кризових станів.
Дюваль запропонував такі фази життєвого циклу:
1) зустріч та емоційний потяг;
2) прийняття та розвиток батьківських ролей;
3) прийняття нової особистості – характерним є перехід від діадних відносин до тріадних;
4) введення дітей в поза сімейні інститути;
5) визнання підлітковості;
6) експерименти з незалежністю;
7) підготовка дітей до виходу з сім’ї;
8) вихід дітей із сім’ї та початок життя “очі в очі”;
9) сприйняття факту виходу на пенсію та старості.
На сьогоднішній день при розгляді динаміки сім’ї використовують аналітичні підходи.
5. Нормально функціонуюча сім’я. Норми подружнього життя. Дисфункціональна сім’я.
Нормально функціонуюча сім’я – відповідально та диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняються потреби в рості та змінах сім’ї в цілому і кожного члена сім’ї окремо.
|
|
|
Ознаки вдалого шлюбу (Ледерер та Джексон):
- толерантність;
- повага, взаємоповага;
- чесність;
- бажання бути разом;
- подібність інтересів та життєвих орієнтацій.
Обозова вважає стабільним шлюб за умов спів падання інтересів та духовних цінностей і вираженої контрастності особистих якостей.
Дисфункціональні сім’ї – не здатні задовольнити потреби в особистісному та духовному розвитку. Для дисфункціональних сімей характерні такі мотиви створення сім’ї:
а) втеча від батьків;
б) відповідальність;
в) “самотність”;
г) наслідування традицій;
д) кохання;
е) престиж або матеріальне міркування;
є) помста.
Найбільш розповсюджені проблеми дисфункціональних сімей:
1) помилка у виборі партнера;
2) незавершеність відносин із батьківськими сім’ями;
3) втрата ілюзій або синдром утопії;
4) переживання розгубленості;
5) подружня зрада та загроза розлучення;
6) громадянський шлюб як намагання втекти від відповідальності;
7) вимоги узаконити шлюби сексуальних меншин та дозволити їм виховувати дітей.
6. Стадії подружніх відносин.
І – вибір партнера;
ІІ – романтизація відносин;
ІІІ – індивідуалізація стиля подружніх відносин та створення правил;
ІV – стабільності/змінності (ригідність установок є характерною для дисфункціональних сімей);
V – фаза екзистенціальної оцінки або підтвердження ітогів.
Важливі етапи у становленні сім’ї та особливості функціонування сім’ї на цих етапах.
Сім’я має свої певні особливості залежно від тієї життєвої ситуації, в якій вона перебуває. Ці життєві ситуації являють собою сукупність параметрів зміни структури сім’ї, особливостей соціального розвитку; зміни сімейних ролей, які зумовлюють особливості функціонування сім’ї на кожному з цих етапів.
І етап – зародження сім’ї:
- вивчення особистості один одного, характерів;
- “притирка”;
- вироблення правил поведінки;
- розподіл прав та обов’язків;
ІІ етап - сім’я з дітьми, які ще не почали трудової діяльності:
- взаємна турбота про дітей;
- інтереси подружжя відходять на другий план;
- сімейні незгоди, не вирішені, а відкладені на потім;
- відбувається раціоналізація психологічних проблем;
ІІІ етап – завершальний у життєдіяльності сім’ї:
- діти створюють власні сім’ї і батьки вже в змозі жити наодинці, очі в очі, залишитись із своїми проблемами, почуттями, незгодами. Відбувається підведення ітогів.
На всіх трьох етапах порушенню життєдіяльності сім’ї сприяють внутрісімейні труднощі та несприятливі зовнішні умови. Тобто крізь всі етапи проходять “нормативні стресори” або чинники, які є типовими для більшості сімей (хвороби дітей і членів сім’ї, матеріальні проблеми).
Виділяють періоди, в які сім’я найбільше вражається різними проблемами, або критичні періоди в житті сім’ї:
1) між 3 та 7 роками, максимально на 4-6 років – характерні фрустрацій ні зміни емоційних відносин;
2) 17 – 25 років – в цей період збільшується кількість соматичних скарг, підвищена тривожність, з’являється відчуття порожнечі у житті.
І в першому, і в другому випадку збільшення незадоволеності призводить до конфліктів. Несприятливими наслідками труднощів є сімейні порушення.
Тема 3: “Сім’я як джерело психічної травми”
- Стан глобальної сімейної незадоволеності.
- Сімейна тривога.
- Сімейно обумовлене надмірне нервово-психічне і фізичне напруження.
- Почуття провини, пов’язане із сім’єю.
- Шляхи виявлення сімейно обумовлених психо-травмуючих станів.
- Сім’я як фактор, що визначає реакцію індивіда на психічну травму.
Психічна травма – це психічне переживання, в центрі якого знаходиться певний емоційний стан. Центральне місце емоцій зумовлено їх важливістю в організації та інтеграції психічних процесів і їх участю в психічних і соматичних системах особистості.
Психо-травмуючий стан - стан, який впливає на особистість внаслідок його вираженості або гостроти та тривалості або повторюваності. Звідси психотравма - це лише негативні переживання, які можуть бути причиною клінічної патології.
Патогенна ситуація – сукупність факторів, які безпосередньо обумовлюють (або є причиною) психотравмуючих переживань. Виникає і в службовому, трудовому, учбовому та інших відносинах індивіда, і особливо в сімейній сфері як найбільш значній.
Фактори, що обумовлюють роль сім’ї як патогенного чинника :
1) ведуча роль сімейних відносин в системі взаємовідносин особистості;
2) різноплановість сімейних відносин та їх залежність один від одного;
3) найбільша особлива відкритість – ураженість, вразливість у внутрішніх відносинах.
Серед багатьох сімейно обумовлених травмуючи станів найважливіше місце належить:
І – стану глобальної сімейної незадоволеності;
ІІ – сімейній тривозі;
ІІІ – сімейно обумовленим нервово-психічному і фізичному напруженню;
ІV – почуттю провини.
І. Стан обумовлений невідповідністю між реальним життям та очікуваннями, що спричиняє фрустрацію, яка може бути усвідомлена та неусвідомлена:
- усвідомлена – це відкрите визнання незадоволення, що викликає агресію і як наслідок – конфлікти. Від розриву так сім’ю утримує лише раціональне пояснення;
- неусвідомлена або погано усвідомлювана або “тліюча незадоволеність”. Характерне вираження часткової незадоволеності, при цьому з’ясовується опосередковано або непрямим шляхом:
· через висловлювання у характеристиці почуттів та станів монотонності, одноманітності, нудьги, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгії за дошлюбним періодом. Основними мотивами поведінки в такій сім’ї є необхідність;
· з’ясування багаточисельних скарг на різні прояви сімейного життя;
· через виявлення специфічних феноменів:
а) “капля дьогтю” – коли другорядні проблеми розростаються до дуже великих масштабів, а великі проблеми стають невирішеними;
б) знервованість одного чи обох супругів.
ІІ. Сімейна тривога – стан тривоги у одного чи декількох членів сім’ї, нерідко погано усвідомлений та погано локалізований.
Характерними ознаками є сумніви та побоювання, що стосуються кого-небудь із членів сім’ї. В основі цих переживань лежить невпевненість у якомусь дуже важливому сімейному аспекті. Важливою складовою є почуття безпечності та відчуття неможливості змінити хід подій. Ті члени сім’ї, які відчувають тривогу, не відчувають себе значимими у сім’ї. Цей стан є чітко сімейно обумовленим, і разом з особистісними якостями (сенситивна, психостенічна, лабільна акцентуація) може призводити до розвитку побічного неврозу, афективних реакцій, гострого та під гострого психозів (реактивна депресія).
Сімейна тривога відіграє роль “фактору грухту” тим, що сприяє посиленню реакції на патогенну ситуацію.
ІІІ. Сімейно обумовлене нервово-психічне і фізичне напруження.
Надмірне напруження є одним із основних психотравмуючих переживань. Згідно вчення Павлова про ВНД, нервово-психічне напруження є наслідком таких факторів:
- перенапруження нервових процесів;
- рухливість нервових процесів;
- зіткнення або ______ протилежних процесів.
Сім’я, відносини в ній відіграють важливу роль у формуванні:
1) створює для індивіда ситуації постійного психологічного тиску, труднощі або безвихідне становище;
2) створює перешкоди для прояву членами сім’ї певних надзвичайно важливих почуттів або для задоволення існуючих потреб;
3) створюючи чи підтримуючи внутрішній конфлікт у індивіда. Спрацьовує такий механізм: сім’я генерує та підтримує певні намагання, створює віру в можливість реалізації, а надалі відбувається фрустрація і цей цикл повторюється, внаслідок чого виникає Танталів комплекс.
ІV. Почуття провини пов’язане із сім’єю. Утворюється внаслідок взаємодії характерологічних особливостей індивіда та взаємовідносин, які склалися у сім’ї. Проявами почуття провини є “виправдальна активність” та мінімалізм. Цей фактор має велике значення в генералтологічній практиці (це пов’язане з віковими особливостями психіки та сімейним статусом членів сім’ї похилого віку), в сексологічній практиці (сексуальні порушення є і наслідком і причиною відчуття провини), в клініці кризових станів та підлітковій (проявляється декомпенсація характерологічних відхилень).
Таким чином, сім’я обумовлює психотравмуючі переживання, які в свою чергу зумовлюють трансформацію діяльності сім’ї в нервово-психічний або соматичний розлад індивіда.
Шляхи виявлення сімейно обумовлених психотравмуючих станів:
1) збір анамнезу;
2) відповідні психологічні методики.
Сім’я як визначний фактор в реакції на психологічну травму.
Сім’я є не єдиним джерелом патогенних ситуацій, однак реакція індивіда на патогенні ситуації залежить від відношень у сім’ї. Реакція на психотравму може бути двох видів:
- фактор сенсибілізації до психічної травми:
а) формування нездатності протистояти психічним травмам;
б) вплив на психічний опір (позитивний, негативний);
в) зміни уявлення про патогенну ситуацію;
- фактор, який закріплює дію психічної травми.
Розділ 2
Порушення основних сфер життєдіяльності сім’ї як джерело психічної травматизації особистості
Тема 4: “Порушення уявлень членів сім’ї про сім’ю та особистість один одного”
1. Уявлення членів сім’ї про свою сім’ю.
2. Шляхи розгляду внутрішнього образу сім’ї.
3. Сімейні постулати та їх роль у динаміці сім’ї.
Внутрішня картина сім’ї – уявлення кожного члена сім’ї про сім’ю. Від переваги суб’єктивності чи об’єктивності в цих уявленнях залежить позитивність чи негативність.
Для психологічного та психотерапевтичного дослідження і розуміння сім’ї необхідно:
1) для забезпечення взаєморозуміння з сім’єю, тобто для встановлення контакту;
2) для діагностики порушень у сім’ї. Неадекватне розуміння проблем сім’ї є основною складовою їх не тільки для спеціаліста, але й для членів сім’ї;
3) для забезпечення участі сім’ї в процесі “лікування”.
Викривлені уявлення про сім’ю у її членів самі є наслідками сімейних проблем і в подальшому вони ще більше ускладнюють вирішення проблеми. Таким чином, однією із основних та необхідних передумов вирішення проблеми є усвідомлення психологічної проблеми.
_____ запропонував поняття “сімейної агнозії” або нездатності членів сім’ї адекватно сприймати деякі аспекти її життєдіяльності. Ця сімейна агнозія виступає також як причина виникнення викривлених уявлень про сім’ю. Таким чином, сім’я – це складний самостійний механізм, правильність функціонування якого необхідна для успішності функціонування, а порушення призводить до порушення сімейних відносин.
Сутність та структура сімейних уявлень.
Сімейні уявлення в своїй сукупності складають певні сімейні сценарії в контексті певних типових (багаторазово повторюваних) ситуацій.
Сімейний сценарій – уявлення індивіда про типові сімейні ситуації, а звідси – уявлення про сім’ю (образ, внутрішня картина сім’ї) виступають як сукупність уявлень про послідовність типових ситуацій, або сценаріїв, що змінюють один одного в повсякденному житті сім’ї.
Роль та форма сімейних сценаріїв.
І Форма.
Карта або схема з добре визначеними шляхами, або автоматизація сімейного сценарію, яка достатньо часто відчужує від власного сімейного досвіду індивіда.
ІІ. За умов виникнення екстремальних життєвих ситуацій або за певних змін достатньо часто сімейний сценарій набуває форми “розумового експерименту”. Ця форма сімейного сценарію є більш конструктивною, бо вона дає можливість членам сім’ї подумки змоделювати вирішення проблемної ситуації. За таких умов відбувається процес активізації сценарію.
Життєвий сценарій дуже часто є автоматизованою або алгоритмізованою сімейною формулою. Для прийняття вірного рішення, конструктивного у вирішенні проблеми, необхідно, щоб відбувалася автоматизація сценарію та повернення його із несвідомого (автоматичного) до свідомості або активізація сімейного сценарію. Таким чином, активізація сімейного сценарію – це обов’язково свідомий процес, дуже часто пов’язаний із певними змінами або корективами. Таким чином, для прийняття рішення важливі такі фактори:
1) кількість активізованих сценаріїв;
2) послідовність одно- чи багатосторонній;
3) ступінь конкретизації сценарію:
- нульовий (немає жодних уявлень);
- схематичні уявлення;
- достатньо конкретні образи;
4) психологічність сімейних уявлень або ступінь відображення почуттів та інших психологічних станів дійових осіб.
До факторів, що зумовлюють виникнення сімейних порушень, відноситься примітивізм сімейних уявлень. Цей примітивізм обумовлюється, з одного боку, надмірною безтурботністю, з іншого – нездатністю до відтворення своїх функцій у сім’ї.
Розрізняють 2 типи сімей:
· з активізованими сімейними уявленнями
· з не активізованими, недорозвиненими уявленнями про сім’ю або з примітивними уявленнями.
У другого типу сімей ці примітивні уявлення обумовлюють труднощі існування:
1) пасивна сім’я, яка характеризується реактивною реакцією на зміни по типу “залатування дірок”. Засобами адаптації в такій сім’ї виступають терпимість та невибагливість. Життєва мудрість в таких сім’ях декларує покірність долі та вміння все стерпіти;
2) “підсліпувата” сім’я, яка бачить лише те, що є на поверхні. Тоді все, що відбувається, сприймається як ланцюг подій, не пов’язаних між собою;
3) примітивно-думаюча сім’я, яка не виділяє причинних зв’язків між подіями. Примітивізм у таких сім’ях проявляється у таких формах:
а) уявлення стереотипні;
б) уявлення поверхневі;
в) уявлення неконкретні і дуже схематичні;
г) уявлення не індивідуалізовані.
Такі сімейні уявлення достатньо часто визначають пасивність сім’ї. Однак примітивізм сімейних відносин не означає примітивізм у сімейних відносинах.
Взаємозв’язок примітивізму уявлень про сім’ю та порушень у сім’ї.
Примітивізм сімейних уявлень часто приводить до порушень у сім’ї, внаслідок чого сім’ї стикаються із значними труднощами при усвідомленні складних явищ сімейного життя. Це проявляється в агнозії (нездатності бачити те, що перед очима), в коловій послідовності явищ, а також у ненавмисному навчанні.
Примітивізм сімейних уявлень як самостійна проблема.
Примітивізм сімейних уявлень достатньо часто обумовлює “сліпоту” щодо істинних, реальних життєвих проблем та сприяє формуванню псевдо рішень.
Психологічні бар’єри активізації як сімейні проблеми.
Психологічні бар’єри, які являють собою певні несвідомі установки, виступають як фактори, які ускладнюють активізацію та конкретизацію уявлень, необхідних для вирішення реальних проблем.
Дефект сімейних уявлень досить часто має вигляд відсутності жодних гіпотез (уявлень), необхідних для вирішення проблеми.
Шляхи розвитку внутрішнього образу сім’ї:
1. Розвиток процесів комунікації.
2. Надмірна вираженість “нормативності” життя сім’ї та відносин в ній.
3. Стійкість (сталість) устрою сім’ї.
4. Низький рівень сімейної та психологічної культури.
Сімейні постулати – судження членів сім’ї, які останні вважають очевидними, та які вони сприймають як керівництво до дії.
Види сімейних постулатів:
1) переконанні;
2) самоочевидні судження;
3) неусвідомлені судження.
За змістом розрізняють:
- ситуаційні;
- психологічні;
- моральні.
Роль сімейних постулатів:
1. Пов’язані із сімейними уявленнями, які самі і визначаються.
2. Спрямовують процес активізації сімейних уявлень.
3. Інтегруюча функція, яка полягає у сполученні загальних позасімейних уявлень індивіда з уявленнями про сім’ю.
Причини стійкості порушених уявлень про сім’ю:
1) неусвідомлювансть наївно-психологічних теорій та суджень, що знаходяться в основі цих суджень;
2) включеність в міжособистісні відносини та в систему взаємних впливів у сім’ї.
Місце порушення сімейних уявлень в етіології нервово-психічних розладів.
До найбільш розповсюджених порушень сімейних уявлень відносяться:
1) неповнота уявлення;
2) помилковість;
3) некритична впевненість у незмінності.
Всі ці порушення сімейних уявлень перетворюють об’єктивно непатогенну ситуацію в суб’єктивно патогенну. Внаслідок чого відбувається загострення внутрішнього конфлікту, що може спричинити невроз або невротичний стан і надалі приводити до декомпенсації психо-патологічних рис, а далі – до нервово-психічного порушення.
Тема 5: “Поява в сім’ї хворої людини та структурно-функціональні особливості сімей, де є хворий ”
Сімейне життя ставить перед людиною складні завдання, для вирішення яких необхідно мати певні психологічні якості:
1) потреби у любові, прихильностях, батьківстві тощо;
2) здібності, навички та вміння;
3) вольові та емоційні якості.
Хвороби взагалі на нервово-психічні розлади особливо, ушкоджують необхідні у сім’ї якості. Досить часто ці зміни стають травмуючим фактором до інших членів сім’ї.
Поява у сім’ї хворої людини обумовлює підвищення нервово-психічного та фізичного навантаження на всіх інших членів сім’ї. Також на це в значній мірі впливає нерівномірний розподіл навантаження, пов’язаний із клопотанням за хворою людиною між членами сім’ї. Цей нерівномірний розподіл і обумовлюється, і обумовлює розшарування оточення хворої людини.
1 шар (внутрішній) – роль головного опікуна:
- виконання дефіцитарних функцій;
- забезпечення спілкування із соціумом.
2 шар – всі інші члени сім’ї.
3 шар (зовнішній) – складається з найближчих родичів та найближчого оточення макросоціуму.
За умов наявності у сім’ї хворої людини зростає незадоволеність членів сім’ї своїм сімейним життям.
Фактори, які сприяють підвищенню незадоволеності:
1) відчуття провини за хворобу у двох аспектах:
- біологічний;
- психологічний;
2) поведінка пацієнта;
3) тривалість хвороби;
4) ступінь порушення повсякденного життя сім’ї.
Достатньо серйозним фактором, який визначає життя сім’ї в цілому та дуже часто за умов появи хворої людини проявляється, є феномен “супроводжуючого захворювання”, що проявляється не в конкретній психологічній одиниці, а в зміні самопочуття сім’ї як єдиного цілого. Він може мати наслідки в двох протилежних напрямках:
- коли ще більше погіршується становище у сім’ї;
- мобілізація сім’ї.
Основні напрямки розвитку сім’ї хворої людини та проблеми, пов’язані з цим.
В сім’ї, де є хвора людина, можливе виникнення таких проблем:
1) проблема розуміння хворого та встановлення рівня вимог до нього;
2) проблема впливу на хвору людину;
3) проблема мотиваційної перебудови;
4) проблема перебудови відносин сім’ї із соціальним оточенням.
Залежно від того, як вирішуються проблеми в сім’ї, де є хвора людина, може бути конструктивний та деструктивний шляхи розвитку.
Конструктивний - актуалізація життєвих сценаріїв, які забезпечують нормальне функціонування сім’ї та збереження всіх її структур.
Деструктивний – порушення процесів функціонування, що проявляється у:
- приховуванні факту наявності хворої людини;
- загостренні конфліктної ситуації, яка призводить до соціальної ізоляції сім’ї;
- відмові від відповідальності за хвору людину.
Тема 6: “Репрезентативна система”
- Сучасні уявлення щодо концепції репрезентативних систем.
- Нейропсихологічні основи індивідуальних відмінностей сенсорного сприйняття та уявлення.
- Порушення процесу комунікації як механізм формування конфлікту в сім’ї.
1. Репрезентативна система особистості – система пошуку, прийому та переробки інформації із оточуючого світу.
Ведуча репрезентативна система – та, в якій людина описує світ. Неспівпадіння репрезентативних систем є одним із факторів формування конфліктних відносин. Дослідження репрезентативної системи особистості являє собою спробу осмислити одну із складових процесу спілкування та визначити її значення для процесу розуміння однієї людини іншою. М’ясинцев виділяв 3 взаємопов’язаних компоненти ефективної комунікації:
1 – психічне відображення один одного в процесі спілкування;
2 – відношення один до одного учасників спілкування;
3 – звернення їх один до одного.
Виділення цих компонентів має не тільки методологічну цінність, а також наукову і практичну, бо дає можливість зрозуміти, на якому рівні порушена комунікація, що є фактором порушення, та з чим саме потрібно працювати для поліпшення комунікації.
Для процесу відображення один одним є дуже важливим урахування ведучих репрезентативних систем учасників комунікації.
Концепція репрезентативної системи прийшла в психологію НЛП (нейролінгвістичного програмування - Бендлер та Гріндер).
Ефективність комунікації між людьми може бути значно збільшена шляхом визначення ведучої репрезентативної системи та використання її.
Людина сприймає із оточуючого середовища через 5 сенсорних та репрезентативних систем:
- візуальну;
- аудіальну;
- кінестетичну;
- смакову;
- нюхову.
В Європі та США виділяють 3 основні: візуальну, кінестетичну, аудіальну.
Репрезентативні системи співвідносять з відчуттями, через які отримують інформацію. У кожної людини є своя ведуча репрезентативна система (ВРС), в якій його чутливість найбільш розвинена. Взагалі у людей розвинені всі РС, однак найбільше функціонує та, яка найбільш актуальна в цій ситуації. ВРС – результат формування індивідуальної моделі світу, яка базується на співвідношенні фактів та їх значень. На основі цього створюється своя власна модель і все інше сприймається через призму цієї моделі.
Бендлер та Гріндер вважали, що люди розвивають та виробляють свої моделі на основі трьох процесів:
1) викреслювання (вибірковості);
2) викривлення (за рахунок відходу від чуттєвого сприйняття);
3) узагальнення (відчуження від власного досвіду та перехід до певних категорій).
Таким чином, для опису власного досвіду люди з візуальною РС оперують картинами та образами; з аудіальною – звуковим та мовним супроводом; з кінестетичною - почуттями та відчуттями.
Ведуча РС характеризується:
а) її неможливо надійно визначити й виміряти;
б) вона змінюється з часом;
в) фактичне існування ведучої РС ставиться під сумнів;
г) немає доказів та переваг у приєднанні до ВРС до іншої людини.
2. Ядром сенсорної функції людини є:
· зорово-тактильно-кінестетична та оптико-вестибулярна установка, в якій головну роль належить зору
· слухова рецепція та особливий мовний слух
ці системи розвиваються у людини нерівномірно. На момент народження не має переваги жодна з систем (так звана амодальність немовлят).
У кожної людини є ведуча аферентація, яка визначається найбільш розвиненою сенсорною модальністю , тобто сприйняття дійсності в кожної людини є в певній мірі визначеною.
2) існують індивідуальні переваги на різних рівнях:
- на рівнях відчуттів (сенсорна вибірковість або модальність);
- на рівні сприйняття (перцепція);
- на рівні уявлень (апперцепція);
3) існує 4 типи основних модальностей:
- візуальна;
- слухова;
- мовно-слухова;
- кінестетична;
4) це обумовлюється типологічними особливостями НС;
5) індивідуальні відмінності та особливості виникають не з моменту народження, а формуються в процесі життя;
6) необхідною умовою формування типологічних відмінностей є накопичення життєвого досвіду;
7) сенсорну вибірковість необхідно вивчати у зв’язку з системою значущих відносин особистості.
- Дисфункціональні порушення в життєдіяльності сім’ї такі як:
- порушення комунікації;
- порушення системи ролей та механізмів сімейної інтеграції
відіграють роль етіологічного фактору нервово-психічних розладів у членів сім’ї, являються патогенними для неврозів у дітей з таких сімей, призводять до зниження соціальної та психологічної адаптації, внаслідок чого людина втрачає здатність самостійно вирішувати внутрішні конфлікти. Причинами названих дисфункцій можуть бути особливості психічних процесів сприйняття, мислення, уявлення, комунікації, мовного спілкування. Всі ці процеси в разі неспівпадіння, порушення або за умов певних індивідуальних особливостей можуть починати відігравати роль бар’єрів спілкування. Звідси можна зробити висновки:
1) міжособистісні проблеми комунікації – один з механізмів розвитку конфліктів, які призводять до нервових захворювань;
2) проблеми комунікації обумовлені індивідуальними особливостями сприйняття та уявлень членів сім’ї щодо один одного;
3) дослідження індивідуальних особливостей комунікації повинно проводитись з урахуванням системи значущих для особистості відносин.
Тема 7: “Порушення міжособистісної комунікації в сім’ї”
1. Основні види порушень міжособистісної комунікації в сім’ї.
2. Теорія сімейно необхідної або функціональної інформації.
3. Причини виникнення порушень між особистісної комунікації в сім’ї та їх виявлення.
- Типові порушення процесу комунікації в сім’ї:
1) “відхилена комунікація”:
- монолог
- відсутність здорового контакту;
2) парадоксальна комунікація або концепція подвійного зв’язку. Характерна наявність двох взаємо протилежних повідомлень (взаємовиключних);
3) замаскована комунікація або містифікація. Функція: зберегти статус-кво, засобом є недостовірна інформація.
- Для нормального процесу міжособистісної комунікації необхідно, щоб всі учасники комунікації мали функціональну або дієво-активну інформацію. Якщо виникають проблеми з одержанням такої інформації, може виникнути комунікаційна проблема, яка надалі може стати джерелом психічної травматизації.
Комунікаційна проблема – ситуація, коли:
а) у одного члена сім’ї є певна потреба;
б) задоволення цієї потреби залежить від іншого члена сім’ї;
в) дії по задоволенню потреби мали б місце, якби той, у кого є ця потреба, передав інформацію (прохання, натяк);
г) передача цієї інформації є неможливою через психологічні особливості одного чи другого члена сім’ї;
д) таким чином, потреба зберігається, хоча її неможливо задовольнити.
Комунікаційний бар’єр – особливості членів сім’ї або наявна потреба інших членів сім’ї, або особливі взаємовідносини, що заважають передачі інформації.
Дефіцитна інформація – інформація, проходження якої по комунікаційному каналу могло б запобігти виникненню психотравмуючих порушень у сім’ї.
Розвиток комунікаційної проблеми – сукупність процесів, які виникають внаслідок порушення комунікації, і призводять до виникнення психотравмуючих особливостей у сім’ї.
Етапи розвитку комунікаційної проблеми:
1) інформаційно-дефіцитний;
2) замісної або викривленої комунікації;
3) поведінково-комунікаційний етап.
3. Причини:
- перевантаження комунікації побічними функціями:
· відповідність “Я” – концепції;
· відповідність “Ти” – концепції;
· відповідність характеру взаємовідносин;
- порушення уявлень про адресата комунікації як комунікативний бар’єр.
Тема8: ”Порушення механізмів інтеграції сім’ї”
1. Сім’я, її структура та інтеграція.
2. Сімейні протиріччя та їх вирішення як _____ інтеграції сім’ї.
3. Основні типи вирішення сімейних проблем (реінтегруючі та дезінтегруючі).
4. Механізми сімейної інтеграції.
5. Сімейні міфи.
- Сім’я як система являє собою цілісний психологічний та біологічний організм, тому вимагає до себе холістичних підходів. Сімейні відносини регламентуються сімейними правилами. Звідси сім’я виступає як система, керована правилами, які дуже часто є неусвідомлюваними або “неписаними”. Всі правила пов’язані між собою і утворюють єдину систему сімейних відносин.
Сімейні послідовності – це стійкі способи поведінки, пов’язані між собою правилами. Існує 2 форми сімейних послідовностей:
- ланцюг (для актуалізованої сім’ї);
- коло.
Виявлення послідовностей можливе в процесі спостереження за реальною поведінкою сім’ї. Він являє собою висунення нових пропозицій, їх заміна в разі потреби ще новими.
Джерела сталості сімейних послідовностей:
1) Основним джерелом встановлення сімейних послідовностей є підтримання сталості сімейного гомеостазу. Для підтримання цього феномену функціонує механізм зворотного зв’язку, який фіксує відхилення та повертає систему до нормального положення. Цей механізм діє в різних сферах життєдіяльності сім’ї.
2) Колові послідовності – сукупність негативних явищ, які утворюють замкнене коло і послідовно обумовлюють одне одного.
3) Психологічна значущість сталості сімейних відносин. Сталість або повторюваність є основою сімейних взаємовідносин, що впливає на формування сімейних уявлень та дає можливість передбачити.
Взагалі сталість є умовою волі, самостійності та ініціативи членів сім’ї. Сталість сімейних взаємовідносин впливає і залежить від особистості членів сім’ї. Таким чином, сталість є дуже подвійною. Сталість обумовлює опір сім’ї різноманітним факторам. Стала сім’я в своєму маргінальному вияві є ригідною сім’єю з суворо регламентованою структурою, незмінною незалежно від умов, що в свою чергу є патогенним. Ця ригідність найчастіше пов’язана з порушенням процесів комунікації:
- гумова загорожа;
- псевдо взаємність;
- містифікація.
Опірність змінам в такій сім’ї є пригнічення індивідуальних особливостей, що обумовлює виникнення конфліктів, може спричинити “повстання”.
- І сім’я як система, і члени сім’ї як підсистеми являють собою самостійні об’єкти. Розвиток сім’ї та її окремих членів – це не є незалежні процеси. Тому протиріччя між процесами та структурними елементами є природними. Звідси сім’ї, в яких все дуже стало і спокійно, не норма а відхилення від норми.
Таким чином, сімейні протиріччя не тільки важливі, але й важливі як фактор, що зумовлює розвиток.
Сімейна проблема – ситуація, в процесі якої сім’ї необхідно приймати рішення, однак існують певні труднощі, пов’язані із цим.
Існують два типи вирішення проблем:
1) реінтегруючий – коли з’ясовуються нові інтегруючі мотиви, встановлюються нові правила, опрацьовуються нові способи поведінки;
2) дезінтегруючий – псевдо рішення:
а) відмова від рішення або конфлікт;
б) взаємні поступки (конформне рішення) – компроміс;
в) відмова одного з членів сім’ї від боротьби за лідерство або ретритистське рішення;
г) пряма дезінтеграція.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 104; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!