РОЗДІЛ 1. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ
ЗМІСТ
Іслам релігія політика особистість
Вступ
Розділ 1. Іслам як світова релігія
Розділ 2. Вплив ісламу на внутрішню політику
Розділ 3. Вплив ісламу на світову політику
Висновки
Список літератури
ВСТУП
Ґрунтовне вивчення релігії - чи не найстарішої з-поміж форм суспільної свідомості є актуальною потребою в сучасному плюралістичному світі
Актуальність теми обумовлена складністю процесів, які відбуваються у сучасному світі, кризою духовності й моральності, уніфікацією й стандартизацією мислення, зміненням вікових традицій, що історично були пов’язані з ісламською релігією, ісламським світоглядом, який має багато суперечностей щодо нового часу. Намагаючись перебороти духовну кризу, філософська, соціальна й культурологічна думка у ХХІ ст., все більше звертається до проблеми духовних цінностей ісламу.
Сучасна релігія іслам - виступаючи духовною аналітикою сьогодення у більшості країн світу, де частка мусульман з кожним роком лише зростає про її уявлення про Бога, світ і людину. Його діалектику вічного і сьогоденного, органічний зв'язок зі священними книгами ісламу.
Звернення до розгляду духовних цінностей цієї релігії зумовлене потребою вироблення нової парадигми пояснення сутності людини, її місця та ролі в ісламському суспільстві, мотивів поведінки людини в сучасному світі, де одним із значущих чинників є релігійний. Ця проблема актуалізується в ісламському світі особливо сьогодні, коли саме нестабільність власного існування, кризовість, межовість власного буття спонукає багатьох шукати ті сфери, в яких людина могла б відчути себе впевненою і захищеною, здобути впевненість у вірності відстоюваної нею позиції, у винятковості й істинності саме того шляху, який обраний нею.
|
|
|
Іслам базується навколо вічних проблем людського буття ті містить інформацію про необхідність розкриття сьогоденних викликів епохи в цілісному розумінні, необхідність пошуку шляхів розв’язання конфліктів у просторі культури і релігії, і сумі комунікативних стосунків між мусульманами, модель особистості та необхідність самовиховання людини, імперативи індивідуальних проявів людей під час спілкування.
Значення цієї роботи полягає передусім, у повному розкритті потенціалу ісламської релігії, як одного з можливих засобів формування особистості в ісламському світі, зосередження уваги на потенційних можливостях ісламу в питанні виховання вільної, творчої особи, толерантної, милосердної та справедливої у відносинах з іншими людьми інших віросповідань.
Іслам - це невід’ємний елемент духовної спадщини людства. Незалежно від ставлення до ісламу, кожній освіченій людині необхідно орієнтуватися в релігійно - ісламських питаннях як доктринального, так і практичного характеру. Саме ця робота у значній мірі дає можливість осягнути феномен ісламу як релігії, як соціальний і духовний феномен, засвоїти одну с важливих сфер світової культури. Здійснити вільне і свідоме самовизначення власної світоглядної позиції ознайомившись з цією роботою.
|
|
|
Іслам має принципове значення й для вивчення ролі феномену релігії в сучасній мусульманській культурі, особистості в цій культурі і виконує світоглядну й методологічну функції щодо таких наук, як філософія, філософія релігії, соціальна філософія, соціологія релігії, етика.
Ідеологія ісламу продовжує здійснювати свій вплив на умонастрій сотень мільйонів жителів країн Азії та Африки. Мусульмани проживають в різних країнах, дотримуються різної соціально-політичної орієнтації, належать до різних національностей, культур, класів, верств і груп. Для багатьох з них іслам є світосприйняттям та світоглядом.
«На відміну від християнства, іслам з моменту свого виникнення був державною релігією, він обгрунтовував концепцію влади і намічав контури ідеальної громади, члени якої повинні бути одночасно віруючими і громадянами» .
|
|
|
Іслам продовжує впливати на формування системи соціально-політичних, економічних та різних форм державного правління. Радянський дослідник релігії Д.М. Угринович відзначає три основні напрями впливу релігії на політику: «по-перше, вплив самої релігії на політичну поведінку віруючої людини незалежно від того, яку політичну позицію займають служителі церкви, зачіпають політичні та соціальні питання в своїх проповідях, всяка пропаганда релігії у відомій мері підсилює політичну активність трудящих, перешкоджає їх участі в боротьбі за суспільне перевлаштування ». «По-друге, релігія впливає на політику через конкретні соціальні вчення, що проповідують церковні та релігійні організації ... нарешті, в третіх, релігія впливає на політику через повсякденну політичну діяльність церковних організацій »
Іслам і політика, з'єднуючись один з одним, функціонують в ісламських державах з метою встановлення порядку в суспільних відносинах. Тому іслам за період свого виникнення зіграв величезну роль в процесі соціально-політичному житті суспільства.
Сьогодні іслам продовжує грати величезну роль не тільки як державна ідеологія у внутрішній політиці ісламських держав, а також і в світовій політиці.
|
|
|
У цьому зв'язку дослідження ісламського чинника в політиці і політичних процесах залишається актуальною проблемою політичних наук.
Виходячи з визначеного вище, значення та роль Ісламу полягає передусім в площині релігійно - філософських досліджень як системи, що ставить розглянуті в даній роботі завдання: дослідити іслам як релігію, його поширення , історію появи, особливості віровчення, філософію ісламу, вплив ісламу на внутрішню і світову політику.
Основною метою курсової роботи є визначення ідеологічної основи і політичної ролі ісламу. Відповідно з головною метою, у дослідженні вирішується ряд конкретних взаємопов'язаних завдань.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження в даній роботі є іслам і політика. Предметом дослідження виступає політична роль ісламу.
Над цією проблемою працювало багато дослідників: Вагабов Н.М.[19], Ланцова С.А.[20], Курбанов Г.М.[16], Колодний А.М.[10], Анрі Корбен[9], Мухаммад Легенгаузен [7], Мохаммад Хатамі[6], Мірча Еліаде[5] та багато інших дослідників.
РОЗДІЛ 1. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ
Ісла́м (араб. ÇáÅÓáÇã, буквально означає підкорення, покірність) - одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога. Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як "Немає бога крім Бога і Мухаммад - пророк його".
Іслам також називають мусульманством, магометанством, а людей, що її сповідують - мусульманами, магометанами.
Іслам, як християнство і буддизм, належить до числа світових релігій.
Іслам сповідують країни Близького та Середнього Сходу, Азії, Африки. За даними Всесвітньої ісламської ліги, в різних країнах світу налічується приблизно до 1 млрд послідовників ісламу [2, С.505].
Мусульмани мешкають більше ніж у 120 країнах. У 35 країнах вони становлять 95-99 % населення, в 15 державах - впливова меншість, у 28 країнах іслам - державна релігія [2, С.526].
Тяжіє до центру «ісламського світу» і Єгипет. Його авторитет у багатьох випадках пояснюється тим, що тут знаходиться ідеологічна цитадель ісламу - мусульманський університет Сель - Аль Азхар блискучий (мечеть та мусульманський університет у м. Каїрі). Мечеть збудована в 972р., а в 996р. створено медресе. У ХІ ст. - навчальний заклад університетського типу.
Основна маса віруючих мусульман зосереджена у двох невеликих країнах сучасного світу.
Перший регіон охоплює район Близького та Середнього Сходу . який включає в себе всі країни від Марокко до Мавританії по берегу Атлантичного океану до Еміратів у зоні Перської затоки, Туреччина, Іран, Афганістан, Пакистан та деякі інші країни. Тут знаходиться країна ісламу - аравійські степи та напівпустелі, мешкають в цьому регіоні близько 60% мусульманського населення планети.
Другий регіон охоплює частину Південно - Східної Азії - Бангладеш, Малайзію, Індонезію, південну частину Філіппінського архіпелагу (о.Манденас). Тут мешкають близько третини мусульман. За межами цих регіонів більш менш значні групи мусульман зустрічаються в країнах Чорної Африки (Сенегал, Малі, Нігерія та ін.), на Балканах (Албанія та Югославія, Боснія та Герцеговина, частково Болгарія), у Китаї - серед національних меншин.
На території СНД іслам поширений в Азербайджані, автономних республіках гірського Кавказу, Башкортостані, Татарстані, республіках Середньої Азії та Казахстані, останнім часом - на території України в Автономній Республіці Крим.
Розподіл 900 млн мусульман між різними течіями ісламу в цілому приблизно такий:
- Суніти - 800 млн;
- Шиїти - 96 млн;
- Хариджити - 3 млн;
Найбільше мусульман мешкає в таких країнах:
| Індонезія | 160 млн. |
| Єгипет | 43 млн. |
| Пакистан | 97 млн. |
| Іран | 39 млн. |
| Бангладеш | 88 млн. |
| Марокко | 24 млн. |
| Індія | 88 млн. |
| Афганістан | 23 млн. |
| Нігерія | 47 млн. |
| Алжир | 23 млн. |
| Туреччина | 45 млн. |
| кол. СРСР | 32 млн. |
У цих країнах налічується 707 млн мусульман земної кулі, тобто 80% від загальної кількості.
У 19 країнах з арабською мовою мешкає 180 млн чоловік, з яких 90% мусульман.
Три країни є переважно шиїтськими: Іран (93%) Бахрейн (66%) та Ірак (бл.60% ).
Шиїти мешкають в Ірані (26 млн.), Індії (22 млн.), Пакистані (16 млн.), Іраку (7,5 млн.), Афганістані (6 млн.).
За кількістю послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. Це відносно молода релігія. Іслам виник на початку VII ст.н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 рік, коли засновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідного міста в Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристокрична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це сталося 26 липня 622 року. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.
Час виникнення ісламу - період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування раннього класового суспільства на Аравійському півострові. Водночас загострилася збройна боротьба двох світових імперій - Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання доходили й до Західної Аравії [10, С.70].
Як соціальне, політичне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства Аравійського півострова, з іншого - одним із породжень загальних процесів, які тривали на Близькому сході. Виникнення ісламу пов'язане із впливом та розвитком монотеїстичних релігій - іудаїзму та християнства. Так, із еволюцією релігійної свідомості населення Аравії, зі специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З’явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії . Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно - політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення - Халіфату, нової етноконфесійної спільності - громади мусульман (умма). На відміну від християнства, іслам формувався в умовах боротьби багатьох економічних укладів. В арабських племенах велась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів та простими ремісниками, землеробами, кочівниками-пастухами. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість арабських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою - все це викликало потребу у силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання.
Такою силою був новий феодальний устрій. Йому необхідно було об’єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів - Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племінні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу.
Невеликі держави Південної Аравії (Ємен, Мекка, Ятриб та ін.) у IV - VI ст. були об’єктом пильної уваги з боку Візантії та сасаніського Ірану, які змагалися один з одним [1, С.358].
Тому, починаючи з кінця VI ст., серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб. «хафін» - пророк), який охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації, найбільшим з яких був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Мухаммед, котрий після тривалої боротьби одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.
Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономірностям формування світових релігій. Він виник на базі родоплемінних культів одного із найвпливовіших племен Західної Аравії - курейшитів. Їхнім богом був Аллах (араб. Аль-Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. У цілому соціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню у арабів монотеїзму.
Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив сам собою. Сильний імпульс йому надала реальна історична особа - пророк Мухаммед (570-632 рр.). Залишивши торгові справи, він у 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав «іслам» (в перекл. з араб. - «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі повинні бути покірні його настановам.
У проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.
Словом «Коран» звертаються не до святих і досконалих, але до усіх людей. Магомет обмежує число законних дружин чотирьма , не уточнюючи кількості рабинь і наложниць. Соціальні відмінності приймаються, проте усі правовірні рівні як члени умми [5, С.54].
Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація в християнстві. Досить часто дослідники називають її «неінституціалізованою». Тобто такою, де відсутні єдиний центр , виділення духівництва в окремик прошарок, єдині для усіх віруючих релігійні постанови на зразок рішень Вселенських соборів або папськиї енциклік у християнстві.
Надалі розходження розходження між християнською і мусульманською релігійною організаціями є більш принциповим. Християнська віра будується на принципі особистого зв’язку між людиною і Богом. Церква ж виступає своєрідним посередником між ними. Для мусульман їхня релігійна громада є єдиним колективом, духовні зв’язки між членами якої не менш міцні, ніж колись кревно-родинні відносини.
Як і в буддизмі, в основі релігійної організації мусульман складає громада віруючих - умма, не тільки духовним, а й політичним керівником якої є імам. Однак, незалежно від географічної розбіжності між різними ісламськими громадами, їхні члени повинні вважати себе, за метафоричним порівнянням Пророка в одному з хадисів, єдиним цілим, частини якого зміцнюють один одного подібно пальмам зчеплених рук. Стосунки між ними повинні базуватися на основі братерства: якщо мусульманин зустріне мусульманина, повчав Пророк , він повинен вітати його; якщо мусульманин запросить мусульманина до себе - треба обов’язково прийняти запрошення; якщо мусульманин просить у іншого мусульманина поради - слід дати йому добру пораду; якщо один мусульманин занедужає, іншому належить проводити його в останню путь. У межах ісламської громади допускається соціальна і майнова нерівність, однак досить помірна. На ранніх етапах свого розвитку іслам визнавав інститут рабства, але наполягав на гуманному ставленні до рабів, рекомендував по можливості відпускати іх на волю. Син мусульманина і рабині ставав вільним , на що не завжди погоджувалося законодавство інших країн.
У Корані підкреслюється, що Бог створив людей парами, чоловіку і жінцігарантується потойбічна віддяка. У той же час чоловік вважається в ісламі вищим за жінку «за ступенем свого достоїнства», тому юридичні і майнові права останньої обмежені: при розподілі спадкоємного майна чоловік одержує частину, що дорівнює часткам двох жінок, у суді свідчення двох жінок заміняють свідчення одного чоловіка, грошовий штраф за убивство жінки в два рази менший ніж за вбивство чоловіка. Разом з тим жінка має певну економічну самостійність. У праві володіти майном, отриманим до шлюбу, так і накопиченим у шлюбі, у тому числі внаслідок підприємницької діяльності. Таким чином, хоча становище жінки в ісламі, можливо, й не відповідає стандартам західної емансипації, проте воно помітно поліпшилося порівняно з становищем жінки в до ісламському суспільстві.
Коран визнає право на існування як конфесіональних меншостей євреїв і християн за умови сплати ними особливого податку і визнання свого підлеглого становища щодо мусульман.
Релігійним центром, місцем проведення культових заходів є мечеть (араб. мастжиб). Забезпечення проведення обрядів лежить на муедзинах і проповідниках - хатібах. При головних регіональних культових будинках існує цілий розгалужений штат служителів. Важливою офіційною особою мусульман є муфтій. Так називається знавець шаріату, що має право давати роз’яснення його основним положенням і приймати обов’язкові рішення із спірних питань. Зараз у кожній ісламській країні є верховний муфтій, який здійснює релігійний контроль над діями уряду. У країнах СНД так прийнято називати глав мусульманських громад у межах великих територій.
Якщо для християн храм є своєрідною «священною зоною» мирського простору, вступаючи в яку віруючий немов виходить за межі буденного життя і занурюється у світ релігійних образів. Символів, речей і дій, то в ісламі мечеть із самого початку була не тільки місцем для богослужіння. За невеликими винятками двері мечетей (особливо міських) відкриті і в день, і в ночі, надати притулок жебракам, мандрівникам і прочанам. У проміжках між богослужіннями мечеті теж рідко пустують. Для громади віруючих мечеть служить місцем народних зборів, відправлення правосуддя, у ній ведеться збір милостині й пожертвувань. У мечетях полюбляють збиратися вчені, літератори, філософи, політики.
В ісламі, на відміну від інших світових релігій, немає чіткого розподілу на мирян і духівництво, не існує також інституту чернецтва, навіть проповідь індивідуального або колективного аскетизму, як уже відзначалося вище, не вітається. Усе це прямо впливає з загальної помірності позиції ісламу щодо співвідношення між земним і небесним: «кращий з вас не той, хто заради небесного зневажає земним, і не той, хто чинить навпаки, - підкреслював пророк Мухаммад,- кращий з вас той, хто бере від обох».[]
Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм (араб. суф - вовна, суфій - людина одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові. Суфії створили власні братства , що нагадують ордени християнського чернецтва. По усьому ісламському світі братства суфіїв побудували спеціальні будинки для мандрівників суфіїв - дервішів (перс. бідняк), що служили разом з тим і школами , і місцями зустрічей і диспутів між суфіями. І приміщенням для проведення особливих суфійських обрядів.
Окрім суфізму, в ісламі існують й інші течії. «Яблуком розбрату» для них є суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади. Пророк, якого обрав безпосередньо Аллах, помер. Його спадкоємці - халіфи повинні були піклуватися про те, щоб люди жили відповідно до Корану і Суни. Із самого початку серед мусульман розпалювалися жорстоку суперечки про те, хто ж здатний очолити мусульманську громаду. Так виникли основні дві течії в ісламі - сунізм та шиїзм. Зрозуміло, що на тій стадії культурного розвитку арабів, на якій з’явився іслам, у ньому просто не могло бути «наземних» приводів для внутріконфесійних чвар. Це християнство, за плечима якого стояв синтез тисячолітніх античної та близькосхідної культурних традицій, могло дозволити собі догматичні суперечки, наприклад, про «подібно сутність» або «єдиносутність» Бога - Отця, Бога - Сина.
Послідовники шиїзму (араб. аш-шиа - прихильники ) вважали, що главою мусульман - імамом - може стати тільки кревний родич Мухаммада, тому що саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. На думку шиїтів, таким був Алі ібн Абу Таліб - двоюрідний брат Пророка, який узявши шлюб з його дочкою Фатимою, четвертий «праведний» халіф Імам Алі і дотепер користується в середовищі шиїтів винятковою славою і вшануванням. Шиїти додають до Корану особливу суру - «Два світила» (Пророк Мухаммад і імам Алі), а до основного положення символу віри «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад - Посланник Аллаха» - слова «І його товариш Алі». Існує і специфічне тлумачення Корану. Де з’ясовується боже вільність Алі. Одна з течій шиїтів доходить до безпосереднього обожнювання свого імама.
В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії складають меншість від загальної кількості мусульман, але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраці, Лівані, Ємені, Бахрейні, Азербайджані.
Сунізм - це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їхніми уявленнями Суна - це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і спадкової влади - халіфа - імама. світського і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади. Точніше кажучи, ніяких всенародних виборів в арабському світі ніколи не існувало, обрання завжди відбувалося у вузькому колі осіб. Наближених до Пророка або його спадкоємців, а мусульманські громаді належало підтвердити факт . що здійснився. Але навіть таким «недемократичним» способом людина змогла стати халіфом не завдяки походженню, а завдяки власним здібностям. Не дивно, що історія арабського халіфату знає численні випадки, коли абсолютну владу захоплювали сини рабинь, а по кілька відсторонених від влади й засліплених колишніх халіфів одночасно жебракували поблизу столичних мечетей.
Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосивши себе послідовниками «істинної віри», суніти розглядають всіх іновірців як «заблудлих». Сунізм поділяється на чотири релігійно - правові школи (мазхаби) - хані фіти, шафіїти, малікіти і ханбаліти. Всі сунітські масхаби вважаються правовірними, рівноправними. І тому мусульмани можуть дотримуватися кожного із них .
У середовищі ханбалітів склався ваххабізм, що виник у середині XVIII ст. в Аравії на основі вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба, який проповідував суворе дотримання монотеїзму, відмову від поклоніння святим людям і місцям, очищення ісламу від нововведень і повернення до початкової чистоти. Послідовники цього «ісламського протестантизму» завжди відрізнялися надмірним радикалізмом у визначенні засобів своєї боротьби; свого часу вони спробували розтрощити Чорний Камінь Кааби як язичницький пережиток[3, С.363].
Основні положення віровчення ісламу викладені в головній "священной книзі" - Корані. Згідно з переказом, текст Корану був сказаний пророкові самим Аллахом через посередництво Джебраіла (біблейський архангел Гавриїл; служив посередником між Богом і людьми). Мусульманські богослови пояснюють численні з впадання текстів Біблії і Корану тим, що Аллах і раніше передавав свої священні заповіді пророкам - Мойсеєві, Ісусові, але ці заповіді були спотворені іудеями і християнами. Для того, щоб охарактеризувати Коран як джерело мусульманського права, важливо мати на увазі, що серед його норм, що регулюють взаємовідносини людей, помітно переважають загальні стани, що мають форму відтягнених релігійно-моральних орієнтирів і що дають простір для тлумачення правознавцями. Що ж до нечисленних конкретных правил поведінки, та більшість з них була сформулировано пророком при вирішенні конкретних конфліктів, оцінці їм окремих фактів або у відповідь на питання, що ставляться йому.
Найважливішою частиною релігійно-культової системи ісламу виявляєтьця шаріат. Шаріат (від араб. "шариа" - належний шлях) - зведення норм моралі, права, культурних приписів, що регулюють усе суспільне і особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Дорані і Сунне - святому відданні ісламу. Сунна - збірка хадисів т. е. висловів і діянь Мухаммеда. Шаріат формувався в течію двох віків. На початку його формування усі дії мусульман разів-делялись на два види: заборонене і схвалене, у кінці дії були розділені на п'ять категорій: 1) такі, виконання яких вважалося строго обов'язковим; 2) бажані; 3) добровільні; 4) небажані; 5) строго заборонені.
Іслам містить наступні основні догмати:
. Віра в Аллаха. На противагу християнському вченню про бо- жественній Трійці іслам стверджує, що Бог єдиний. В ісламі принцип монотеїзму проведений більше послідовно, ніж в інші релігіях.
. Віра в ангелів і демонів. У уявленні мусульман це безтілесні істоти, що виконують волю Аллаха. До них відносяться Джабраил, Микаил, Асрафил, Азраил. Мусульмани також вірять в існування ангелів смерті - Накира і Мункара, варта раю - Ридвана, варта пекла - Малика. Згідно з ісламським віровченням, кожен мусульманин за життя має двох ангелів, які фіксують його добрі і злі (гріховні) справи, що визначають його замогильне життя у раю або в пеклі.
. Віра у святість Корану. Він вважається Словом Божим, Божественним Одкровенням, яке передавав Аллах у вигляді видінь Мухаммеду впродовж 22 років, т. е. до кінця його життя. Тому в мусульманском богослов'ї прийнятий догмат про несотворенности, вічності Корана.
. Віра в пророків і в посланничество Мухаммеда. У Корані зустрічається безліч біблейських персонажів від Адама до Ісуса Христа. Наводяться імена пророків: Ибрахим (Аврам), Муса (Моїсей), Иса (Ісус), Нух (Ной) та ін. Серед усіх пророків перевага віддається "посланцеві Аллаха", "друк пророків" Мухаммеду.
. Віра в рай і пекло. Мусульмани представляли рай у вигляді чудесного місця, де все удосталь: прекрасна їжа, чиста прохолодна вода, річки з молока, меду і вина, всілякі насолоди і т. д. У пеклі - нескінченні тортури і муки.
. Віра у божественне визначення. Це один з важливішеших догматів, згідно з яким не існує нічого, незалежного від волі Аллаха.
. Віра у безсмертя душі, що покидає тіло у момент смерті у воскресіння з мертвих в день Страшного суду.
Історія контактів України з ісламським світом налічує багато століть. Спершу - боротьба, але водночас побутові й культурні взаємини зі степовиками - носіями «релігії пророка». Згодом - драматичні історії з Оттоманською імперією і Кримським ханством. У плині тривалих взаємозв’язків окремі елементи мусульманської цивілізації сусідніх народів увійшли до мови українців, художньої культури, побуту. Тюрксько - мусульманські впливи на українське козацтво зафіксували вчені Григорій Халимоненко, Констянтин Тищенко та ін. Отже , мусульманська релігія відома в Україні здавна .
Втім іслам для України не є релігією традиційною. Українське населення ознайомлювалося з ісламом, його суттю, віровченням, обрядами,звичаями мусульман протягом століть. Але через комплекс соціальних, культурних, світоглядно - конфесійних причин іслам за цей час не був сприйнятий більшою частиною населення України, внаслідок цього в наш час постають проблеми, пов’язані з мусульманським рухом в Автономній Республіці Крим.
Знову актуальними стають питання історії ісламу на теренах України. Іслам у незалежній Україні піднявся на новий рівень розвитку.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!