Тема 1.2.1 Мета і задачі створення ООПТ
Тема 1.1 Поняття «заповідні об’єкти» та «заповідні території»
Заповідна справа – одна з найважливіших складових природоохоронних наук і природоохоронної діяльності. Вона відіграє важливу роль у розробці теоретичних засад та практичному вирішенні проблем збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.
Особливе природоохоронне, соціальне та економічне значення заповідної справи було підкреслене рішеннями конференцій ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоханесбурзі (2002 р.), де її розвиток визначено як один із напрямків досягнення сталого розвитку.
Рівновагу екологічних систем у багатьох випадках людина порушила своєю діяльністю. Тому ці системи треба поступово відтворювати. Для цього потрібно виділяти й охороняти такі природні об'єкти, на яких не позначився або слабко позначився антропогенний вплив. Вони мають бути своєрідними еталонами, за якими можна вивчати природний процес формування і розвитку екосистем, що має надзвичайне наукове господарське значення.
Заповідання – це вилучення певної території чи об'єкта в природі зі сфери господарювання з метою підтримання рівноваги природних процесів екосистеми, виключення антропогенного впливу на них, збереження еталонів недоторканої природи для фонових, наукових досліджень, характеру взаємозв'язків між екологічними факторами для збереження й відтворення біоценозів і біотопів. Заповідні території є природною лабораторією, діяльність якої спрямована на збереження генофонду та природних еталонів біогеоценозів.
|
|
|
Стратегія заповідання полягає головним чином у наступному: заборона або обмеження діяльності людини на певних територіях; удосконалення системи раціонального природокористування; раціональне використання ресурсів, які поновлюються (біологічні, водні), та тих, що не поновлюються (мінеральні ресурси); боротьба з забрудненням тощо.
Заповідна справа – це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів; це система управління біоценозами на користь природи і людства.
Завдання заповідної справи полягає і в тому, щоб зберегти можливість спілкування людини з природою. Людина постійно має потребу такого спілкування, особливо з первозданною природою, і в результаті може створювати такі високі і величні зразки садово-паркового мистецтва, історико-археологічні заповідники, пам’ятники природи. Винятковою є важливість такого спілкування для формування особистості, духовності, здоров’я, культури людини взагалі та еколога як фахівця зокрема.
|
|
|
Заповідні або охоронні території – це природні комплекси-ландшафти, в яких охороняють і вивчають усі їх елементи: атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинний і тваринний світ, пам'ятки природи, а також їхній взаємозв’язок та взаємовплив між собою.
Природно-заповідний фонд – ділянки суші й водного простору, природні ландшафти і об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність й виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного й тваринного світу, підтримання загальноекологічного балансу й забезпечення моніторингу довкілля.
До природно-заповідного фонду відносять:
а) природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
б) штучно створенні об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Заповідні території служать банками генетичної інформації природи, матеріальною базою її рекреації; особливими науковими лабораторіями, музеями природи, її еталонами; а садово-паркові території вказують, на що здатен геній людини в раціональному використанні, удосконаленні і навіть перетворенні ландшафтів природи.
|
|
|
Заповідні об’єктами можуть виступати природні територіальні комплекси, їх компоненти (передусім - рослинність та тваринний світ, а також геологічні утворення, водні тіла, ґрунти та інші), які становлять цінність з природоохоронної точки зору. Зокрема, це природні комплекси у межах існуючих територій природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ). Також матеріальними об'єктами заповідної справи можуть бути і природні комплекси та їх компоненти у межах територій, які зараз не входять до складу ПЗФ, але які становлять цінність з природоохоронної точки зору. Їх всебічне дослідження необхідне для вирішення питання щодо можливого заповідання таких територій та об'єктів. Збільшення числа та площі територій ПЗФ, оптимізація їх територіального розподілу по території держави, розбудова національної екомережі України є важливими напрямами заповідної справи. Відтак, у територіальному відношенні її об'єктом є мало не вся територія держави.
Тема 1.2.1 Мета і задачі створення ООПТ
Основной целью заповедного дела является -разработка научных принципов и методов комплексного использования богатств окружающей природы.
|
|
|
Всеобъемлющий характер задач по охране природы определяет необходимость дифференциации ее разделов. Известно, что охрана земли, недр, лесов, воды и других природных богатств в Украине регламентируется специальными законодательными актами. Учитывая это, в задачи заповедного дела входит:
1. Охрана природных ресурсов, представляющих собой естественные запасы средств и условий жизни человека;
2. Проведение работ по составлению кадастров природных ресурсов – почв, вод, земель, минеральных ресурсов;
3. Совершенствование экономики природоохранения и воспроизводства природных богатств с целью определения эффективности затрат на охрану природы;
4. Организация и ведение научно-исследовательской работы в особо охраняемых природных территориях, на которых полностью или частично запрещается хозяйственная деятельность человека.
Таким образом, стержневой линией в организации ООПТ является сохранение ранее ненарушенного природного комплекса для обозрения, изучения и контроля за его изменениями во времени.
Первый шаг в заповедной охране природы планеты Земля совершил великий географ Александр Гумбольдт, когда на пути своего путешествия в Южную Америку в 1799 г он открыл на острове Тенериф очень старое дерево драцены и придал ему статус памятника природы.
С тех пор более 200 лет, благодаря исследованиям ученых геологов, географов и биологов на Земле выявлено несколько тысяч уникальных и типично-эталонных природных территорий и объектов, которые в последствие государственными органами официально объявлены особо охраняемыми территориями. Заповедное дело в цивилизованном мире является неотъемлемым условием гармоничного взаимодействия Природы и Человеческого общества, гарантом устойчивого развития мира.
Многие международные организации – ЮНЕП (Программа ООН по окружающей среде), МСОП и его Всемирная комиссия по охраняемым территориям; Всемирный центр мониторинга охраны природы вместе с национальными природоохранными ведомствами - осуществляют учет, системный анализ и квалификацию ООПТ, способствуют дальнейшему развитию и совершенствованию заповедного дела в мире.
Таким образом, заповедное дело является научной многопрофильной дисциплиной, разрабатывающей принципы выбора приоритетов, классификаций, определяющей оптимальные показатели заповедной насыщенности регионов. Мировой опыт и исследования международных организаций ООН по проблемам окружающей среды рекомендуют отводить под заповедную охрану не менее 10 % площади. Это позволяет сохранять в основном нормальное развитие естественную динамику и самоподдержание Земли.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 109; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!