Аналіз п’єси «Свіччине весілля» (1930).
Жанр: історична драматична поема.
Історія написання. Поштовхом до виникнення творчого задуму став дійсний історичний факт, зафіксований у грамотах литовських князів 1494 р. та 1506 р., а саме: забора, як нібито протипожежний захід, світити світло в будинках київських городян і ремісників, яка тривала майже п'ятнадцять років. Невиконання цього наказу загрожувало великими, як для того часу, штрафами. Навколо цього факту безчинства „власть імущих” і розгортається сюжет п'єси „Свіччине весілля”. У передмові до п'єси "Свіччине весілля” І.Кочерга писав: „Коли я випадково натрапив на мотив „заборони світла”, мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю й самобутню культуру”.
Тема: показ морального гніту та страждань київських ремісників і незаможних киян під час «темного закону» в період панування литовських князів на початку ХVІ століття; змалювання трагічної історії кохання молодого ремісника Івана Свічки та бідної дівчини Меланки.
Ідея: викриття і засудження свавілля й пригнобленого ставлення київських вельмож до незаможних верств населення в період антисоціальних законів про використання світла, негативне висвітлення аморальності керівної верстви киян; возвеличення чистого і щирого кохання, співпереживання, взаємодопомоги, прагнення до справедливості, притаманних незаможним киянам початку ХVІ століття.
|
|
|
Проблематика. Іван Кочерга розкриває проблеми:
- соціальної нерівності (Пани бенкетують, а люди змушені сидіти в темряві: «без світла, в темних хатах, як кроти». Для чого людям світло? Його відсутність для них – це бездоглядні діти, хворі люди, зіпсоване здоров'я. Кочерга використовує прийом драматичного протиставлення двох таборів, Подолу і Верхнього міста, для загострення основного конфлікту. Воєвода, рицарі, вельможі постають жорстокими, брехливими, егоїстичними, аморальними. Київський воєвода, князь Ольшанський, війт Шавула, писар Козеліус, комендант замку Кезгайло та інші вельможі, купаючись у розкоші та маючи доступ до світла, проявляють відверте знущання стосовно ремісників та незаможних міщан, вимагаючи від них високих результатів трудової діяльності і забороняючи палити свічки, дружина воєводи Гільда стоїть на боці ремісників, бо і сама вона є дочкою слюсаря);
- народної боротьби та самопожертви заради високих ідеалів (Ця проблема знаходиться в епіцентрі твору. Навколо світла волі для боротьби за нього збираються подільські цеховики Чіп, Коляндра, Передерій. Київські ремісники, змальовані Кочергою правдиво і переконливо, уособлюють Україну, що бореться. Поділ вирує тому, що вбачає у жорстоких наказах Воєводи пряме зазіхання на свої права та привілеї, спробу перетворити вільних громадян на покірних рабів. Деякі з них, Кожум’яка Чіп та Золотар Передерій, закликають дати гідну відсіч поневолювачам. Звичайні городяни гуртуються, щоб здобути право на запалювання світла, повстають. Боротьба киян за світло стає символом незнищенності народного духу. Вирує, кипить гнівом трудовий люд. Заборону світла він розцінює і як беззаконня, і як намагання позбавити його нормального людського життя. У такому контексті п’єси світло символізує волю, свободу. Організатор боротьби київських цеховиків проти литовських поневолювачів молодий зброяр Іван Свічка переконаний:
|
|
|
...Коли добром ніхто не дасть нам світла,
Його здобути треба — не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Дружина князя Ольшанського Гільда сприяє викраденню грамоти про дозвіл на світло і дає вогню погаслій свічці Меланки.
|
|
|
Боротьба триває:
— А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!
Хоч не мені – для вільного народу
Колись зоря займеться світова.);
- кохання (Іван Свічка та Меланка щиро кохають одне одного, намагаються справити весілля, але наштовхуються на опір з боку воєводи та його вельмож, князь Ольшанський вподобав Меланку, в результаті перепитій дівчина помирає, а Свічка вбиває Ольшанського);
- жіночого пригнічення та жіночої долі (Гільда становить для свого чоловіка ще меншу цінність, ніж його пси; Меланку князь Ольшанський розцінює не як особистість, а як чергову забавку).
Сюжет і композиція. Сюжет розгортається двома основними лініями. Перша – показ стосунків між київськими цеховиками і воєводою з його прислужниками. В сюжетній основі твору — реальна заборона литовськими князями світити вночі світло в Києві. Дія відбувається наприкінці XV — на початку XVI ст. Більше 15 років не мав права київський люд палити вночі світло. Навіть пісню про свічку, цей символ життя, заборонено як злочинну. Друга – це особисті взаємини Івана Свічки, Меланки й Ольшанського. Ці дві лінії тісно пов’язані між собою, часто переплітаються й підпорядковані авторському задумові, а саме: показати, яким нещастям для українського народу були завойовники як у суспільному, так і в особистому житті, якою важкою була боротьба простого люду за свої права.
|
|
|
Експозиція: Знайомство з місцем дії, з персонажами (гурт дівчат, Коляндра, Козеліус, Меланка). Показано перші ознаки майбутнього драматичного конфлікту (дівчата, а потім кравець Коляндра ремствують у присутності писаря-дячка на воєводу і запроваджений ним у Києві «темний закон»).
Зав’язка: незадоволені ремісники збуджено відгукуються на нові насильства воєводи (вимоги до цехів безплатно працювати на замок), нарікаючи на заборону світла. У VI картині з’являється улюбленець і ватажок цеховиків Іван Свічка, який теж обурюється утисками воєводи і твердо вирішує: щоб то не було – здобути киянам право на світло. Починається і друга сюжетна лінія: Ольшанський побачив Меланку, захопився її красою і зловіщо поклявся: “Любов’ю, ґвалтом, мертву чи живу, А я тебе здобуду і візьму!”
Розвиток дій: цеховики гнівно висловлюють своє незадоволення війтом Шавулою і наполягають, щоб той пішов до воєводи з вимогою скасувати порушення «вольностей і твердостей міських». Виникає конфлікт і по другій сюжетній лінії: самовпевнений Ольшанський прийшов до Меланки, а вона, проста дівчина, від нього, князя, відвернулася. Драматичний конфлікт загострюється: арешт Меланки за те, що засвітила каганець на прохання вмираючої матері; здобуття Іваном Свічкою князівської грамоти про скасування «темного закону»; весілля Івана з Меланкою. Наступні події свідчать про ще більше напруження драматичного конфлікту. На мирне свято цеховиків свавільно вдирається озброєний загін драбів під орудою Ольшанського, Козеки та Козеліуса. Івана Свічку арештовують і звинувачують у великому державному злочині – викраденні князівської грамоти. Всесильний воєвода ставить категоричну умову: якщо поверне грамоту, буде вільний, якщо ні, то вранці наступного дня буде покараний. Свічка відмовляється.
Кульмінація: Меланка у весільному вбранні і з погаслою свічкою в руках прохає у воєводи світла і помилування коханого. Воєвода ставить жорстоку умову – донести запалену свічку від замку до Поруба у негоду, і тоді Іван буде звільнений.
Розв’язка: Івана Свічку звільняють із тюрми повсталі маси. Горять палаци багатіїв. Меланка гине в пориві врятування коханого. Іван Свічка власноручно вбиває ненависного Ольшанського і веде повсталих ремісників на штурм воєводиного замку.
Композиційні прийоми:
1. «Свіччине весілля» побудовано на зіставленнях контрастних сцен, картин, портретів, образів:
а) повсякденні пишні розваги та оргії воєводи – безрадісне і нужденне життя ремісників;
б) осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співами панський палац на горі – повите мороком ночі принишкле трудове Подольє;
в) чисте і високе почуття Івана Свічки – захоплення дівочою красою до Меланки. розбещеного Ольшанського.
2. Значну роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у творі понад двадцять. Є пісні народного походження, деякі створив сам драматург. Пісні увиразнюють обряд українського весілля («Ой панове-сватове, просимо вас…»), характеризують групи образів (дівоча гра про свічку, застільна пісня литовських рицарів). Допомагає характеристиці Івана Свічки і його лірична пісня «Темная нічка над містом спустилась».
Головні герої. У художній тканині драматичної поеми особливе місце належить образам Івана Свічки та Меланки.
Особливо ж вагомим є образ головного героя драми зброяра Івана Свічки. Це він добре знає життя і людей, це він дбає про інтереси громади, це він ладен віддати життя за загальну справу. Молодий зброяр - людина мудра, відважна й порядна. Він розуміє людські болі й радощі, уміє прислухатися до думок інших:
Годі вже! Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну.
Для Свічки особисте й громадське завжди поруч, герой не розуміє свого щастя без визволення міста від гніту володарів:
Тоді весілля справлю я своє,
Як все Подольє свічками засяє.
Не випадково він стає народним ватажком у справедливій борні за волю, за народні права. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. На кпини воєводи ув’язнений Свічка впевнено відповідає:
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий!
Свічка веде людей, щоб повернути «привілеї» свої:
А не віддасть добром, то візьмем силою,
Об заграву шляхетного їх замка
Тоді засвітим наші каганці!)
Основні риси характеру героя:
– сміливість, відвага та мужність (наперекір усім панам та їхнім прихвосням здобуває Свічка князівську грамоту. «Хай буде світло!» Святкують люди Свіччине весілля, хоч і недовгою була їхня радість: забирають ватажка їхнього до воєводи. Та ніхто не в змозі звернути з обраного шляху Свічку, ніхто не зможе загасити вогонь, що здавна полум’яніє в серцях людей:
Задути можна свічку, загасить
Пожежу навіть можна, навіть всі
Жаринки найдрібніші затоптать,
Але живий вогонь і в кремінці
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
Це слова Івана Свічки, який вже був загнаний у куток воєводою, але не був зломлений, як не була зломлена його дівчина Меланка);
– ввічливість, благородство і почуття власної гідності;
– любов до Меланки.
Особливості мови персонажа: мова афористична, яскрава і переконлива завдяки вживанню риторичних запитань, звертань, влучних метафор, епітетів.
Оцінка образу літературною критикою: дехто закидав авторові «Свіччиного весілля», що головний герой твору надто високо свідомий як для епохи середньовіччя.
Образ Меланки. Дбайливо ставиться до матері. А яке щире, чуйне у неї серце, як вона любить свою матір, заради якої порушує страшну заборону світити світло! «Сумує мати в темряві, благає, Щоб засвітила…»
Показано повагу до дівчини з боку подруг та ремісників. Меланка для дівчат, для своїх подруг – красуня, свічка, яку вони не дають скривдити писарю Козеліусу. Як і для свого коханого, Івана Свічки, багато вона значить для них, бо віддають належне і її вроді, і її розуму, рішучості та вірності у коханні.
Мужньою і стійкою постає у творі Меланка. Автор використовує традиційні художні засоби, змальовуючи образ дівчини, що йде за коханим на боротьбу, зберігає вірність і в найстрашніші хвилини. Кращі якості душі Меланки проявляються в її конфлікті з князем Ольшанським. Коли він ставить її перед вибором: смерть Свічки чи «кохання» князя – заради життя дорогої людини Меланка йде за князем. Перед читачем образ, у якому втілено найкращі риси української жінки. Тендітна, ніжна і вродлива дівчина здатна на самопожертву, її не лякають грізні випробування.
Основні риси характеру:
– висока моральність, людська гідність;
– тактовність і принциповість; (Зваблива і світла, неначе промінь сонця, Меланка чарує усіх – від подруг до свавільного князя Ольшанського. Одного разу її побачивши, хоче цей підступний і жорстокий князь оволодіти тим, що сподобалось. Але не така Меланка, щоб проміняти щире кохання на брязкіт золота. Відповідає вона на залицяння Ольшанського:
Не для князів литовських чи німецьких
Моя дівоча воля – вільна я.)
– скромність і доброзичливість;
– вірність у коханні до Івана Свічки;
– здатність на самопожертву. (Вірна вона своєму Іванові, бо кохає його, і кохає щиро, заради нього ладна піти на все, навіть віддати своє життя. Тому і вмовляє Свічку, щоб не рвався він «до згуби», бо цим завдає її серцю болю. Але не боїться вона ні погроз князя Ольшанського, ні воєводи, тому і близька усім людям Подолу. Наче повертається життя до цієї дівчини, коли почула відповідь воєводи: якщо вона донесе свічку незгаслою до в’язниці, де знаходиться її коханий, то звільнять його. Не може не зворушити трагічний шлях Меланки, шлях, коли вона береже більше, ніж власне життя, вогник свічі, який має врятувати життя Іванові. Але не судилося Меланці бути разом з Іваном Свічкою, гине вона, хоч і на руках коханого. Гине через ненависного князя Ольшанського, який хотів силою домогтися кохання Меланки. Не пішла на це вірна дівчина, бо честь для неї – найголовніше, як і кохання. Її смерть запалила на боротьбу весь народ, смерть її обурює киян, і вони на чолі з Іваном Свічкою стають до борні за волю.)
Ставлення автора до образу Меланки. Сам автор у передмові до п’єси говорить: «Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що із тьми віків та через стільки бур пронесла незгаслим вогник своєї волі й культури…». Образ Меланки – це образ України, яка через негоди та бурі пронесла невгасиме прагнення до волі, до незалежності, як пронесла сама Меланка непомітний вогник свічі.
Цей образ ніжності, світла й життєвої стійкості надає творові, незважаючи на трагічний фінал, глибокого оптимістичного звучання.
Символи. Свічка і світло у творі є символами – життя, боротьби, майбутнього, кохання. Свічка теж символічне прізвище. Боротьба киян за світло стає символом незнищенності народного духу. Назва твору — “Свіччине весілля” — теж символічна. Образ Меланки — поетичний символ України, яка крізь буревії століть пронесла світло вільнолюбства, нескореності.
Драматург використав і своєрідний народний звичай — “женити свічку” 1 вересня, а також урочисті цехові свята. Втілюючи свій задум — змалювати прагнення людини до щастя, до краси, неможливі без утвердження права народу на вільний розвиток, І. Кочерга вміло поєднує історичну основу та художній вимисел.
Оптимістичний фінал твору зумовлений вірою в те, що “...для вільного народу колись зоря займеться світова”.
У 1962 році відомий український режисер Гнат Юра зняв фільм за п’єсою « Свіччине весілля».
Сенкан дослова світло.
Світло.
Життєдайне, потрібне.
Освітлює, гріє, палає.
Без нього не прожити.
Заклик.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Прочитати п’єсу І.А.Кочерги «Свіччине весілля».
2. Опрацювати тему, знати особливості розвитку драматургії й театру 1920-х років, біографію І.А.Кочерги, вміти характеризувати його творчість, аналізувати п’єсу «Свіччине весілля».
3. Записати у зошити визначення терміну «драматична поема».
4. Виконати завдання практичного заняття (усно).
5. Виконати завдання позааудиторної самостійної роботи з теми «Драматургія. І.А.Кочерга. “Свіччине весілля”».
6. Підготувати відповідь на питання диференційованого заліку: «Розвиток національного театру драматургії 1920−1930 рр.».
Дата добавления: 2020-11-23; просмотров: 209; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!