Геолого-географічна характеристика району

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

Регіон розташований у межах Східноєвропейської платформи. Його рельєф відноситься до двох типів ландшафтів: рівнинно-вододільному й долинно-річковому. Головною морфологічною рисою цих рівнин є ярусність їхньої поверхні. Перевищення абсолютних позначок у межах території досягає 135 м. Долина Дніпра в межах міста має трапецієподібний поперечний профіль із яскраво вираженою правобічною асиметрією. Внаслідок цього, правий борт долини Дніпра високий і крутий, розчленований ярово-балковою мережею, а лівий – низький і пологий. Наявність в регіоні складної системи ярів і балок, річкових долин, водосховищ породжує мікрокліматичні відхилення.

Ґрунтоутворюючими породами є антропогенові відкладення з домінуванням лесів. Механічний склад лесів змінюється від важко суглинистих в умовах вододільного плато до легко суглинистих в напрямку річкових долин. Для лесів характерна велика кількість карбонатів кальцію. Останній закріплює органічну масу, що розклюється, в зв'язку з чим на лесах розповсюджені збагачені гумусом чорноземні ґрунти. Вони поділяються на декілька підтипів: чорнозем потужний, чорнозем звичайний, чорнозем південний, чорнозем вилугуваний.

На крутих схилах балок як материнські породи зустрічаються червоно-бурі глини, неогенові піски, граніти і вапняки. На них утворюються ерозійні ґрунти різного ступеню змитості. В увігнутих місцях схилів та їх підніжжях формуються намиті ґрунти лугового типу, що зумовлено наближенням ґрунтових вод. Надлишок вологи у гирловій частині тальвегу приводить до утворення ґрунтів болотного ряду, звичайно осолончакованих. У заплавах річок ґрунтоутворюючими є алювіальні відкладення з різним механічним та хімічним складом.

В ботаніко-географічному відношенні регіон досліджень знаходиться в межах підзони різнотравно-кострицево-ковилових степів. Вплив підзони на таксономічний склад рослинності дуже великий. Основна життєва форма степів представлена вузьколистими дерновинними злаками: кострицею борознистою, келерією гребінчастою, бородачем звичайним, ковилою Лесінга, волосистою, пірчастою. Різнотрав'я представлено люцерною, підмаренником, серпієм, гадючником, конюшиною та ін.

В балковому ландшафті формуються байрачні діброви, які поєднуються з степовими цілинками (на схилах) і луками (по тальвегах).

Лісова рослинність в заплаві включає різні типи дібров. Домінуючими породами тут є дуб звичайний, ясен звичайний, липа серцелиста, клени - гостролистий, польовий, татарський, в’яз гладкий. У складі чагарникового підліска знаходяться бузина чорна, бруслина європейська, ліщина звичайна.

У заплаві лісова рослинність поєднується з лучною та водно-болотною (яглиця звичайна, зірочник ланцетовидний, розхідник звичайний та ін.), а в місцях з чітко вираженими ознаками засолення - з солонцевою і солончаковою (солонець трав'янистий, шведка морська та ін.).

Отже, розподіл головних типів рослинності в регіоні визначається не тільки зональними явищами, але й особливостями рельєфу, які вносять корективи у кліматичні та едафічні умови.

Розділ 2. Використання декоративних чагарників в озелененні м. Дніпропетровська

Характеристика роду Rosa (Роза)

Троянда з давніх часів і по сьогоднішній день залишається неперевершеною царицею квітів, символом краси і величі. Вона користується любов’ю і популярністю у всіх народів світу. Перші згадування про троянду зустрічаються в давньоіндійській міфології: богиня краси Лакшмі народилася в бутоні троянди, що зробило цю квітку символом божественної таємниці.

Рід Роза (Rosa L.) належить до сімейства розоцвіті (Rosaceae Juss.) і включає близько 400 дикоростучих видів, або шипшин, що ростуть в основному в помірному кліматі, окремі види ростуть у субтропічних регіонах і навіть у Заполяр’ї. Людина протягом багатьох століть прагнула одержати нові, більш доконані сорти садових видів троянд. Кожний новий сорт являє собою нове сполучення пелюсток, форми квітки і листків, багатства фарб і аромату.

В основному рози - це багатостебельні чагарники, але є серед них ліани і ґрунтопокривні. Висота їх різна: від кущів-карликів (10 - 15 см) до напівв’юнких і в’юнких троянд-гігантів (10 м). Пагони в троянд найчастіше покриті шипами, які виникли в результаті видозміни волосків шкірочки. Колючки можуть бути різної форми (рівні або загнуті) і розмірів і неоднаково густо розташовуватися на пагонах. Шипи мають і практичне значення для рослини, тому що вони захищають його від ушкодження тваринами, а в кучерявих видів служать ще пристосуванням для зачіпки, прикріплення до опори.

Листя в троянди складне непарноперисте, на коротких черешках, з різним числом листкових пластинок: звичайно їх буває 5 - 7 у ботанічних видів і 5 - 9 у гібридів. Листя блискуче або матове, гладке або зморшкувате, від червонуватого (у молодих рослин) до темно-зеленого відтінку.

Квітка має ознаки, за допомогою яких розрізняють троянди по видах і сортам. Квітки в троянд двостатеві, різної величини – від дрібних (1 см) до великих ( 12 - 16 см), із приємним, іноді сильним ароматом. Розташовуються квітки на пагонах поодиноко або в суцвіттях від 3 до 200 квіток. Форма пелюстків може бути різна: плоскі, відігнуті, із хвилястим або зубчастим краєм. По кількості пелюсток у квітці виділяють прості форми (4 - 7 пелюстків), напівмахрові ( 8 - 20), помірномахрові (від 20 до 30), середньомахрові (від 30 до 40) і густомахрові (більше 40). Серед троянд найпоширеніш рожеві, червоні, білі і жовті забарвлення. Виведено сорти із зеленуватими, бузковими і навіть чорними квітами.

Після зів’янення квіток на більшості чагарникових троянд з’являються яскраві м’ясисті плоди, дрібні або великі.

Жодна декоративна рослина не має такої розмаїтості сортів і форм, як троянди. Селекціонерами різних країн світу в цей час створено близько 30 тисяч сортів і форм. Всі існуючі сорти і види підрозділяються більш ніж на 30 садових груп.

Найпоширеніші в декоративному садівництві наступні основні групи троянд: грандіфлора, мініатюрна, паркова, ремонтантна, чайно-гібридна, поліантовая, напівплетиста, плетиста, флорібунда і ґрунтопокривна.

Прекрасні троянди розпускаються не тільки в садах. До теперішнього часу виведено багато різних сортів троянд, пристосованих до життя в горщиках. Придбати таку троянду можна в будь-якому квітковому магазині. Звичайно це невеликі компактні кущики висотою не більше 30-35 см. Найчастіше в продажі можна побачити троянду мініатюрну.

Це найбільш складна в таксономічному відношенні група рослин, яка включає велику кількість мікровидів різного ступеня відокремленості та, зазвичай, які мають гібридне походження. Вражаючий поліморфізм шипшин потребує їх загального і спеціального таксономічного перегляду із застосуванням крім класичних, новітніх серологічних, біохімічних та цитогенетичних методів досліджень. Взагалі, для флори України В.Г.Хржановським наводиться 54 види шипшин. Пізніше О.М. Дубовик доводить їх чисельність до 67. Для ПСП у Флорі УРСР (т. VI) наводиться лише 3 види: R. сorymbifera, R. jundzilii, R. spinossisima, а для всього ПЗЛС – 8 видів. Але в результаті перегляду наших гербарних зборів було встановлено, що на території ПСП зростає 16 видів шипшин, що не є остаточним. Так, для флори південного сходу України В.М. Остапко (1990) наводить 30 видів.

Застосування видів роду Rosa

Широко поширене застосування троянд для озеленення міст, сіл, присадибних ділянок. Майже в кожному саду й парку обов'язково можна знайти клумби із трояндами або алею штамбових троянд, а також групи троянд або одиночні кущі. Важко знайти сад або маленьку ділянку землі близько будинку, де б не вирощували троянд.

Рози застосовують у якості кімнатних рослин або вирощують у теплицях для цвітіння в пізньоосінній й ранньовесняний час року. У зеленім будівництві парків і садів при декоруванні різних об'єктів застосовуються різні групи троянд. Однієї із кращих декоративних композицій є розарій (спеціально відведена ділянка). На ньому розбиваються клумби, рабатки, бордюри й др.

При оформленні ділянки трояндами прагнуть створити безперервність і барвистість цвітіння. Це досягається шляхом відповідного добору сортів з урахуванням строків і тривалості їх цвітіння, а також фарбування квіток.

Рози висаджують на ділянці згідно із заздалегідь наміченим планом. По фарбуванню квіток троянди розташовуються в гармонійному або контрастній комбінації. Найкраще сполучаються яскраві чисті фарбування квітки. Сорту з темним фарбуванням добре висаджувати між білими, жовтими і ясно-рожевими сортами. Білий колір підійде до будь-якого іншого, але він робить краще враження при посадці в контрасті з червоним. Сорти троянд із червоне-малиновими квітками не дадуть потрібного ефекту, якщо їх висадити поруч із малиновими або фіолетово-малиновими. Червоні сорти троянд слід висаджувати для контрасту поруч із більш блідими сортами. Іноді серед рожевих сортів висаджують троянди із червоними й вогненними квітками. Сорту із квітками карміново-рожевими можна висаджувати із сортами з білими або ясно-жовтими квітками. З жовтогарячими або жовто-червоними слід саджати кремові або білі троянд. Білі, кремові й жовті, блідо-жовті троянди можна саджати із трояндами будь-яких інших фарбувань. Двоколірні сорти троянд багаті відтінками різних фарбувань і самі по собі привабливі. Їхнім найкраще висаджувати самостійно.

Розарій - краща форма декоративного показу троянд. У ньому розміщаються сорти по кольорам, а також показуються різні способи застосування троянд.

У розарії рослини потрібно висаджувати прямокутними рабатками, квадратами, групами й рядами. Усякі завитки й кути заважають переглядати кущові й штамбові троянди в період цвітіння. Ділянки для розарію потрібно відводити на сонячних відкритих місцях, найкраще на південних або південно-західних схилах, досить захищених від північних і північно-східних вітрів. На клумбах у центрі розарію або квітника рекомендується саджати сильнорослі або штамбові троянд, привиті кращими сортами.Сильні кущові троянди висаджують також і по газону у вигляді солітерів (одиночних рослин).

Шипшина зморшкувата

Шипшина зморшкувата - Rosa rugosa. Синоніми: троянда дика, шіпок лісовий, шіпіца, шіпічнік, шіповний колір, шупшіна (укр. троянда, шупліна). Чагарник заввишки 1,5-2,0 м з сімейства рожевих (Rosaceae). Стебло товсте, густо вкрите короткими колючками. Кожен лист складається з п'яти-дев'яти довгих і щільних зморшкуватих, зверху блискучі, знизу сірувато-зеленого листя. Квітки великі, червоні або рожеві, зрідка білі.

Плоди помилкові, округлі або сплюснуті, великі, м'ясисті. Стінки їх їстівні. Всередині плодів знаходяться тверді волосисті плодики (сім'янки), а між ними-численні волоски. Цвіте в травні - червні, плоди дозрівають у серпні-вересні.

Вельми зимостійка рослина (навіть у найсуворіші зими він не вимерзає). Майже не уражується хворобами і шкідниками сільськогосподарських рослин. Нащадків дає мало. Це самий великоплідний вид шипшини, що містить у великій кількості вітамін С (від 0,7 до 2,4%). При посадці сіянцями, за спостереженнями І. В. Мічуріна, на другому році життя цвіте 5% рослин, на третьому-50, на четвертому році - 80%.

Застосування. Плоди шипшини широко застосовуються в медицині та вітамінної промисловості. З них готують вітамінні препарати у вигляді пігулок, пігулок, екстрактів, а також настої і порошки, які входять до складу полівітамінних і вітамінних чаїв, вітамінної суміші, пюре, киселів і т. п. Широко застосовується шипшина в народній медицині. Його використовують при лікуванні нирок, печінки, жовчнокам'яній і нирковокам'яній хвороб, запалення печінки, кишечника, жовчного міхура, сечового міхура, виразки шлунка, дванадцятипалої кишки і т.п.Особливо гарні результати бувають при лікуванні відваром з двох столових ложок дрібно стовчених плодів на дві склянки окропу (кип'ятити 10 хв під закритою кришкою). Настояти і приймати по склянці двічі на день. Агротехніка обробітку розроблена недостатньо.

Розмноження. Шипшина розмножують як насінням, так і вегетативним способом - живцюванням стебловими й кореневими живцями, кореневими нащадками і відводками. Догляд за плантаціями. Ранньою весною на багаторічних плантаціях вирізують старі гілки. Незабаром після цього одночасно з першою культивацією вносять добрива. Надалі в міру потреби проводять розпушування на глибину 10-12 см. Восени після збору плодів слід переорати междурядия та перекопати рядки на глибину 15-18 см \ одночасно вносять органічні і мінеральні добрива. Збирання врожаю. Збирають зрілі оранжево-червоні або буро-червоні плоди з другої половини серпня до настання заморозків. Навіть у злегка порушених морозом плодах значно знижується вміст вітаміну С.

Шипшина травнева

Ш. корична— R. majalis Herrm. (R. cinnamomea L.), через брунатний колір гілок, схожих на корицю; рос. назва: шиповник майский (Ш. коричный); нар. назви: дербивузка, рожа маєва, свербивус, свербигузка, терпигузка, шипшинник. Це кущ до 2 м завв. Стебла висхідні або дещо звисаючі, коричневато-червоні, вкриті, як правило, парними, серпоподібно-зігнутими, рідше — майже прямими шипами з домішками щетиноподібних колючок. Квітконосні пагони майже не мають колючок. Листки спіральні, непарноперисті, з парними прилистками, які частково зрослися з черешком; листочки (їх 5–7) видовжено-яйцеподібні або овальні, до основи клиноподібно звужені, при верхівці короткозагострені, зверху сизувато-зелені, здебільшого голі, із внутрішнього боку вкриті щільно притисненими волосками, по краю простозубчасті, без залозок; прилистки стерильних пагонів і туріонів вузенькі, з дещо загнутими краями, квітконосні пагони — широкі, знизу пухнасті, по краю війчасто-залозисті. Квітки великі (4,5–5 см у діаметрі), правильні, двостатеві, поодинокі, рідше — в малоквіткових (в основному по 2–3) щиткоподібних суцвіттях; чашолистки (їх 5) довгі (до 3 см) і вузенькі, повністю позбавлені перистих додатків або лише з 2–3 коротенькими ниткоподібними додатками, знизу всіяні щільними короткими волосками (з домішкою дрібних залозок або без них), по краю — з домішкою дуже дрібних залозок, зверху вкриті лише поодинокими волосками або майже повстисті, після цвітіння спрямовані вгору і залишаються при стиглих плодах; мають по 5 пелюсток від блідо-червоного до червоного кольору. Плоди складаються з м’ясистого, при дозріванні соковитого квітколожа (гіпантію), що розрослося, і численних плодиків — горішків, які містяться в його порожнині. Плоди кулясті або овальні, гладенькі, голі, до 3 см завд., червоного або пурпурово-червоного кольору; всередині густо вкриті довгими, дуже шорсткими щетинистими волосками; горішки дрібні, довгасті, зі слабко вираженими гранями, світло-жовтого кольору. Цвіте Ш.т. у травні–червні, плоди достигають у серпні–вересні. Росте в лісах, у чагарниках, особливо біля річок, рідше — на луках, майже по всій території України, за винятком південних степових районів і АР Крим. Культивується.

Офіцинальною сировиною є зібрані в стадії повної стиглості й висушені плоди Ш. — Fructus Rosae. У їх складі виявлено вітаміни: аскорбінова кислота (вітамін С) — до 14% на суху речовину, вітаміни В₁, В₂, В₃, РР, К; каротиноїди: α- і β-каротини, лікопін, фітофлуїн, полі-цис-лікопіни А, В і С, криптоксантин, рубіксантин, тараксантин; катехіни: (–)-епігалокатехін, (–)-галокатехін, (–)-епігалокатехінгалат, (–)-епікатехінгалат; вуглеводи: глюкоза, фруктоза, ксилоза, пектинові речовини; флавоноїди: кверцетин, ізокверцитрин, тилірозид, кемпферол; лейкоантоціанідини: лейкопеонідин; антоціани: у гідролізаті ціанідин; дубильні речовини — до 5%; органічні кислоти: лимонна, яблучна; жирна олія (у насінні), в її складі: α- і δ-токофероли, каротиноїди, лінолева, ліноленова, пальмітинова, міристинова, стеаринова кислоти; макро- і мікроелементи: К, Са, Mg, Fe, Mn, Cu, Р, Zn, J. У листі Ш. є вуглеводи: полісахариди; каротиноїди; вітамін С; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: галова, гентизинова, кавова, протокатехова, n-гідроксикорична, n-гідроксифенілоцтова, n-кумарова, бузкова, ванілінова, ферулова, саліцилова, елагова; флавоноїди, дубильні речовини. У коренях Ш. містяться дубильні речовини, у гілках — флавоноїди. Плоди Ш. чинять протицинготну, антисклеротичну, протизапальну, жовчогінну дію, активізують ферментні системи та окисно-відновні процеси в організмі, позитивно впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, підвищують діурез. Їх використовують для профілактики та лікування при гіпо- й авітамінозах С і Р, при атеросклерозі, нефриті, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечнику, при виразковій хворобі, геморагічних діатезах, гемофілії, кровотечах (легеневих, маткових), при передозуванні антикоагулянтами, гіпертиреозі й недостатності надниркових залоз, травматичному шоку. Хороший терапевтичний ефект виявляють при пневмонії, бронхоектазах, бронхіальній астмі, захворюваннях очей. Плоди входять до складу вітамінних зборів, сиропу з плодів Ш. Холосас (водного екстракту плодів Ш.), який призначають при холециститі та гепатиті. З насіння Ш. виготовляють олію, яку використовують зовнішньо для загоєння ран, при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, у стоматологічній практиці та у вигляді мікроклізм — при неспецифічному виразковому коліті. Каротолін — масляний екстракт каротиноїдів із м’якоті плодів, який використовують аналогічно. Протипоказанням для використання плодів Ш. є жовчнокам’яна хвороба і підвищена чутливість до Ш. Їстівні у свіжому, сухому й переробленому вигляді. Медоносна, перганосна і декоративна рослина.

Шипшина собача

Ш. собача - R. canina (лат. canis — собака; пов’язана із застосуванням у народній медицині коренів рослини проти укусів скаженої собаки), рос назва: шиповник собачий; нар. назви: гече-пече, дика троянда, дика рожа, дрячка, рожа польова, свербило, сверболуз, терпигузка, шиплина, шупиця. Це кущ до 2,5 м завв. із лузкоподібно-зігнутими або майже прямими стеблами, вкритими міцними плоскими, серпоподібно-зігнутими шипами. Квітконосні пагони рясно вкриті гачковидно-загнутими шипами. Листки спіральні, непарноперисті, з вузькими золотистовійчастими по краю прилистками; листочки (їх 7, зрідка — 5 або 9) з обох боків голі, гладенькі, переважно еліптичні, з короткозагостреною верхівкою, простогостропилчасті, часто закінчуються дрібними залозками. Квітки правильні, двостатеві, у малоквіткових (по 3–5, іноді більше) щиткоподібних суцвіттях, рідше — поодинокі; чашолистки великі (до 20–25 мм), широколанцетні, з рясними перистими додатками, вгорі переважно голі, з внутрішнього боку вкриті короткими волосками, після цвітіння відхилені донизу і притиснені до плоду, рано відпадають; пелюстки (їх 5) біло-рожеві, коротші за чашолистки. Плоди складаються з м’ясистого гіпантія, що розрісся, і численних плодиків — горішків; оранжево-червоні, широкоовальні, рідше — майже кулясті, позбавлені залозок. Цвіте у травні–червні, плоди достигають у серпні–вересні. Росте по всій території України. Офіцинальною сировиною є плоди Ш. — Fructus Rosae. Вони мають близький до Ш.т. хімічний склад, але відрізняються вмістом і співвідношенням компонентів. Так, кількість вітаміну С у Ш.с. не перевищує 1%. Із флавоноїдів у плодах Ш.с. виявлені також 3-(n-кумароїл)-глюкозид кемпферолу, 3-глюкозид кемпферолу. У коренях Ш.с. містяться тритерпеноїди — 5,2%: еглантозид; дубильні речовини; у листі — вітамін С, фенолкарбонові кислоти; у квітках — етерні олії; флавоноїди: гіперозид, астрагалін, рамноглюкозид кемпферолу; віск. Застосування Ш.с. аналогічне до застосування Ш.т. Використовують як підщепи для культурних сортів троянд.

Шипшина китайська

Є прародителькою всіх карликових і горщиків троянд. Карликові троянди практично круглий рік пропонуються квітковими магазинами в якості рослин горщиків. Якщо у вигляді винятку «втиснути в горщик» велику садову троянду, то на час цвітіння вона це перенесе, проте потім її знову необхідно пересаджувати у відкритий ґрунт. З маленькими трояндами справа йде інакше, тому вони і закріпилися на ринку кімнатних рослин. Вона досягає висоти 20-25 см, квітки завбільшки з горіх, блідо-рожеві, в залежності від сорту махрові або прості. Історичними карликовими трояндами є, крім цього також троянда гладка і гібриди троянди нуазетової. Не можна залишити без згадки також і голландські «компактні троянди» з їх надзвичайно рясним цвітінням при висоті рослин всього 20-30 см. Період цвітіння триває з березня по жовтень. Для отримання квітучих взимку рослин необхідна вигонка.

Мініатюрна троянда - світлолюбна рослина, їй необхідно світле, сонячне, добре провітрюване приміщення. Влітку в полуденний час рослина злегка притіняти.Після опадання листя наступає період спокою, і рослини містять у прохолодних умовах (6-8 С); починаючи з лютого троянди переносять в більш тепле місце (12-15 С), у міру росту молодих пагонів температуру поступово підвищують, доводячи до звичайної кімнатної. При початку росту молодих пагонів необхідна кілька більш висока вологість повітря. В інший час рослини чудово переносять сухе повітря кімнат. Під час періоду активного росту (квітень - жовтень) мініатюрну троянду необхідно регулярно поливати теплою водою, кому повинен бути вологим, але без надлишку води, взимку поливають рівно стільки, щоб не допускати пересушування земляної грудки.

З лютого по серпень троянди підгодовують добривом, що містить багато солей кальцію кожні 10 днів. Зів'ялі квітки регулярно видаляють. Перед початком вегетації рослини пересаджують у свіжий грунт, вкорочують на третину або наполовину всі пагони, а старі, загущающие крону і тонкі гілки вирізують цілком.Кращий субстрат для троянди - екологічно чистий, з високим вмістом гумусу, універсальний біогрунт або «Роза». Вони містять всі необхідні піта тільні речовини і мікроелементи. Грунтову суміш для троянди можна приготувати і самим з глинисто-дернової, листової землі і піску (2:1:1), з кислотністю рН 5,5 - 6,5. Цвітуть мініатюрні троянди краще, якщо посаджені у горщики діаметром 7-10 см. Влітку в жарку погоду горщики з міні-трояндами бажано мульчувати торфом, добре їх винести на відкрите повітря (на балкон або в сад).Систематично видаляйте квітки, що відквітували. Купуйте тільки молоді рослини, оскільки вони легше пристосовуються до умов приміщень.

Ця рослина може досягти 3 – 4 м заввишки. Листя у неї овальне, яскраво-зелене, блискуче. Квіти – найрізноманітніших кольорів: пурпурово-червоні, рожеві, оранжеві, прості й махрові. За правильного догляду може цвісти цілорічно. Тримати вазон потрібно на добре освітлюваному підвіконні, але не під прямим сонячним промінням. Розмножують троянду в основному живцями, які нарізають у серпні. За 25-30 днів їх укорінюють у горщиках, накритих скляною банкою. Весною рослини, що виросли із живців, пересаджують у більшу місткість із землесумішшю дернової, листяної землі, перегною та піску у співвідношенні 2:1:1:1. При цьому вкорочують довгі пагони, що стимулює утворення великої кількості молодих, на яких будуть квітки. Оптимальна температура для китайської троянди – близько 15°С Під час росту й цвітіння рослину слід щедро поливати. Раз на місяць після поливу корисно її підживити. Найефективніші добрива – розчини курячого посліду і коров’яку почергово з мінеральними добривами. Узимку підживлення припинити, а полив зменшити до 1-2 разів на тиждень. Якщо троянда сама почала скидати бутони – це свідчить про те, що ґрунт пересох або в ньому недостатньо поживних речовин. Листя починає опадати, якщо ґрунт надто сухий або, навпаки, надто зволожений, а також при різкому перепаді температур.

Дата добавления: 2020-04-08; просмотров: 84; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!