Матерія, субстанція, дух, простір і час як основні характеристики буття.
Семінарське заняття №9
Змістовий модуль 8. Онтологія (філософія буття)
2 год.
Тип: семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з основними поняттями онтології.
Форма проведення: комплексне семінарське заняття.
Види діяльності: розгорнутабесіда, опитування, доповіді, дискусія.
Ключові терміни теми: буття, небуття, матерія, ідеальне, субстанція, атрибут, духовне.
Основні питання семінарського заняття
1. Буття як філософська категорія і як філософська проблема.
2. Поняття матерії й матеріального; структурні компоненти й рівні матерії.
3. Поняття ідеального, його види та основні форми.
4. Духовне як вид ідеального.
Теми доповідей
1. Співвідношення категорій буття і субстанція.
2. Основні форми буття.
3. Матеріалістична концепція буття.
4. Ідеалістична концепція буття.
5. Мистецтво як репрезентант духовного буття.
Питання для обговорення
1. Чи правомірно зводити поняття ідеального до поняття «духовне».
2. Проблема субстанції в сучасній науці.
3. Який зміст поняття «небуття», чи можливо його існування.
4. Атрибут матерії та ідеального.
Проблемні питання
1. Як відкриття «темної» матерії може змінити філософське розуміння матерії.
2. Чи можливе відкриття нових рівнів організації матерії.
3. Про що свідчить розвиток змісту поняття «субстанція» в історії філософії.
Підведення підсумків: оцінювання роботи студентів, відповіді на запитання.
|
|
|
Література:
1. Діденко Н.Г. Філософія: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.127-140.
2. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – С.262-286.
3. Філософія: Навч. посіб. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та інш.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2005. – С.182-193.
4. Кононов А.А. Философия: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков: ИД ИНЖЭК, 2005. – С.142-148.
5. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2004. – С.223-225, 229-262.
6. Бучило Н.Ф., Чумаков А.Н. Философия: Учебное пособие. – М.: Знание, 1998. – С.14-19, 39-43, 43-50, 62-65.
7. Философия: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Кохановский В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – С.125-126.
8. Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. Лавриненко В.П., проф. Ратникова В.П. – М., 2004. – С.306-309, 313-356.
9. Философия (полный курс): Учебник для студентов вузов / Под ред. проф. Ерыгина А.Н. – М.: Март, 2004. – С.283-353.
Філософське розуміння світу. Категорія буття, її зміст і специфіка
З XVIII ст. найширший розділ філософського знання, пов'язаний із вивченням буття, здобув назву онтології.
Проблема буття — це питання про існування навко лишнього світу як певної цілісності.
|
|
|
Проблема буття для філософії — фундаментальна. Це зумовлене двома обставинами:
• здатністю охопити в собі весь навколишній людину с віт як цілісність, щось, що споконвіку є. Тим самим, формулюючи проблему буття, філософія розглядає світ і місце і ньому людини в найзагальнішому виді. Відтак вона може виконати функцію людського світоорієнтування, а себе окреслити як самостійну сферу духовної діяльності людини (поряд з релігією, наукою, мистецтвом);
• властивістю бути для філософії найзрозумілішим утіленням ідеї Абсолюту. Вважаючи світ і людину в ньому існуючими, категорія «буття» постійно наштовхує на думку, що вони побутують не як безформна купа ніяк не пов'язаних між собою фрагментів, але як щось взаємозалежне, єдине.
Таким чином, філософське мислення виявляється перед необхідністю пошуку за зовнішньою, чуттєво-сприйманою даністю якихось загальних, вічних, абсолютних, об'єктивних, осяжних винятково за допомогою абстрактно-логічного мис лення, підстав, які дозволяють світу в цілому — бути.
Кожне людське покоління ставить питання про те, яке місце посідає людина у світі, де межі цього світу, чи можна виокремити в світі ту конкретну частину, з якої він складається і яка є загальною для світу в цілому. Ці пошуки привели до загального уявлення про світ, яке ми називаємо картиною світу. У людському досвіді сформувалися такі картини світу: релігійна, наукова, світоглядна, філософська.
|
|
|
Філософська картина світу зображає його як взаємовідносини між людиною і навколишнім середовищем, як систему уявлень про світ у цілому і місце людини в ньому. Системоутворюючим принципом філософської картини світу є поняття буття. Тисячі років кращі мислителі людства шукають загальноприйнятну відповідь на запитання: "Що є буття, яким воно є і чому?" У відповіді на це питанні здоровий глузд часом межує з фантазіями, тому проблему буття можна вважати вічним питанням.
До основних тем, що стосуються проблеми буття, філософи зараховують:
життя і смерть людини . Дослідження цієї теми відбиває есхатологічні(релігійні уявлення про кінець світу, про кінцеву долю людства. ) та етичні сторони людського буття:
-осмислення мінливості буття, його стабільності та збереження;
- структуру буття.
Намагання вирішити цю проблему привели до створенная таких понять, як світ, природне та штучне середовище, людина, мислення, простір, ціле і частка, матеріальне й ідеальне та інш.
|
|
|
Великим досягненням на сьогодні є ідея щодо цілісності буття, яка протягом тисячоліть далеко не завжди була популярною. Явища і процеси, що здавалися розрізненими і незалежними один від одного, як з’ясувалося, мають глибокі зв’язки, хоча часто неявні й опосередковані.
Отже, філософські роздуми про буття охоплюють увесь Всесвіт, поєднують думки про нескінченні світи, житія й долю людських поколінь. Поставивши питання про всезагальне, філософи дійшли висновку, що предмети природи та ідеальні продукти (думки, ідеї), природа і суспільство, різні індивіди єдині й схожі перш за все в тому, що вони є, присутні, існують, причому не тільки в тому, чим вони відрізняються один від одного, а й в тому, що знаходяться в рамках сукупного єдиного існування світу.
Категорія буття є складним філософським поняттям, воно не адекватне безпосередньому існуванню предметів чи ідей, але не є і "чистою" ідеєю, відірваною від реальної світу.
Одним з перших філософське поняття буття почав використовувати давньогрецький філософ Парменід, який зображав буття як кулеподібний "футляр", сферу, що вміщує і водночас обмежує все розмаїття світу. Парменід вважав, що зрозуміти таку кулю можна лише розумом, а не почуттям, буття єдине, незмінне, абсолютне, у ньому немає поділу на суб'єкт і об'єкт, буття є нескінченним у часі.
Сучасна онтологія виходить з того, що в категорії буття здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле, що містить природне і духовне, індивіда і суспільство. За традицією їх можна називати сущим. Кожне суще - унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування й характеризується місцем і часом свого індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються і не залишаються незмінними.
Серед основних форм буття виокремлюють:
1) буття речей (тіл) і процесів, 2) буття людини, 3) буття духовного (ідеального), 4) буття соціального, що поділяється на буття індивідів і соціумів (спільнот).
Буття речей і процесів виокремлює "першу природу" - природний світ, що існує незалежно від людини і присутній всюди, в тому числі й в самій людині, і "другу природу" - штучний світ, створений людиною.
Буття людини - це органічна єдність природного та соціального, тілесного й духовного в людині, він умовно поділяється на буття людини у світі речей та специфічне людське буття.
Буття духу ( ідеального) - це світ почуттів та ідей, емоцій і образів, понять і уявлень, що створюють люди в процесі своєї діяльності. До духовного буття входять індивідуальна, групова та суспільна свідомість і несвідоме.
Буття соціальне - це світ духовно-практичної діяльності людей та їх взаємовідносин, воно поділяється на буття окремого індивіда і суспільне буття.
У сучасній філософії наявні думки про виокремлення такої її форми буття, як буття віртуальне, пов'язане з розвитком інформаційних технологій, комп’ютеризацією суспільного життя.
2 Категоріальні визначення буття в історії філософії.
Матерія, субстанція, дух, простір і час як основні характеристики буття.
В історії західної філософії відомі декіль ка загальних підходів до вирішення про блеми буття.
Представники субстанційного напрямустверджували, що «буття є субстанція», іншими словами, що навколиш ній світ предметів, явищ або процесів є реальним, дійсним, вічним. У своєму існуванні він є незалежним від людини, її діяльності чи свідомості.
Прихильники суб'єктивістського напрямувважали, що «буття є ніщо». Тобто якщо світ існує, то лише як певне уяв лення, що міститься в нашій свідомості.
У філософській літературі висуваються й інші концепції буття, а саме:
матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;
ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);
некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.
Існує також класифікація філософських позицій на ос нові розуміння вихідних характеристик буття:
• монізм — розуміння буття як єдиного у своїй основі;
• дуалізм — визнання двох коренів буття — матеріального та духовного — рівноправними і взаємодіючими;
• плюралізм— розуміння буття як реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ.
У принципі, всі перелічені концепції мають під собою; певні вагомі підстави. І вони є взаємодоповнюваними, адже розглядають проблему; буття з різних точок зору.
Давні греки визначили словом "стойхейон" усе те, з чого складаються речі; називали "архе" те, з чого вони виникли, та сперечалися з приводу того, що саме становить "стойхейон" і "архе" всього сущого: вода (Фалес), повітря (Анаксімен), вогонь (Геракліт), стихії "ану" (насіння), "апейрон", геометричні (Платон) чи фізичні атоми(Демокріт). Усіх їх поєднувало розуміння "першооснови" як вихідного матеріалу, субстрату, з якого створені речі. "Хто цей всемогутній гончар?" - таке питання ставив Аристотель і надав формі роль гончара, а матеріальному субстрату - функцію пасивного початку, можливості буття, шо стає реальним лише тоді, коли його запліднює форма.Тлумачення форми як першопричини, що породжує означеність будь-якої речі стала джерелом розрізнення духовної й тілесної субстанції, довготривалої дискусії щодо субстанціональної форми.
Разом із питанням про єдність буття важливо з'ясувати причини явищ і змін, що відбуваються, а також нашої здатності сприймати їх. Єдність буття, причини його змін та граничних підвалин його різноманітності стали умовою виникнення поняття субстанція.
Якщо філософське вчення відстоює існування єдиної субстанції, воно є моністичним, двох - дуалізмом, багатьох – плюралізмом. Ідеалістичний монізм вважає субстанцію ідеальною, духовною (Платон, Берклі, та інші), матеріалістичний - навпаки, (Демокріт, Бекон тощо).
У дуалізмі визнається рівноправне співіснування обох типів: декартовій матеріальній субстанції притаманна протяжність, а духовній - спроможність мислити.
Плюралістичні уявлення про субстанцію з'явилися уже в Анаксагора( вчення про "гомеомерії"). Характерні для філософії Г. Лейбніца, “монади" є безліччю простих і різноманітних субстанцій, що однаково володіють самостійністю, активністю та мінливістю, і популярні у сучасній філософії.
Негативне ставлення до поняття субстанції притаманне деяким сучасним філософським напрямам (лінгвістичній філософії, позитивізму та іншім), походить із скептичної аргументації Д. Юма, який тлумачив субстанцію лише як гіпотетичну ідею, що координує в певну цілісність розмаїття почуттєвих сприйняттів і характеризує буденне, а не наукове пізнання. Тут розуміння буття обмежене колом людських сприйняттів.
Ще одне тлумачення - пантеїстичне (від грец. "пан" - все, "теос" - бог), в якому активне повеління Бога не протистоїть матеріальному, а є іманентним(ІМАНЕНТНИЙ, -а, -е. Властивий природі самого предмета або явища, внутрішньо притаманний їм) йому.
Наступні кроки в розвитку поняття субстанції складалися спочатку з припущень (Д. Дідро, Л. Фейєрбах), а згодом із природничо-наукового доказу того, що властивості субстанції не зводяться до механічних.
Різке збагаченнясубстанційних властивостей мало два важливих світоглядних наслідки.
По-перше, склалася традиція пояснення світу з нього самого, без залучення надсвітового духу, що він, мовляв, колись здійснив першопоштовх. Природа є причиною самої себе - так сформулював це найважливіше зрушення у формуванні філософських засад науки Б.Спіноза. Нововідкриті наукові закономірності послідовно демонстрували матеріальну єдність світу. Всі вагомі наукові досягнення - теорія Ч. Дарвіна, генетика, відкриття соціально-історичних закономірностей тощо - сприяли становленню та утвердженню принципу матеріальної єдності світу.
Інший важливий наслідок - усвідомлення відносності людського знання, становлення поняття матерії як абстрактної категорії, формування наукової картини світу.
Наукова картина світу на відміну від світоглядноїє індикативною : вона описує , попереджає, але не оцінює. У науковій картині світу людина абстрагована, її мета - створити уявлення про світ, що знаходиться поза людиною і не залежить від неї.
Світоглядна картина світу дає зовсім іншу його проекцію - духовно-практичну, де ідеали та цінності є першорядними, де світ, в якому живе людина (світ сущого), постійно оцінюється і переживає ться з позиції світу, в якому людині хотілося би жити, тобто з позиції світу бажаного майбутнього, світу втілених намірів. Фрагменти наукової картини світу доступні окремій людині, істотно впливають на картину світу сущого і здатність перетворення його, але спрямованість змін визначаються ідеалами та цінностями, що не входять до наукової картини світу. Змішування світоглядної та наукової картин світу призводить до негативних наслідків.
Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їх базове поняття. У матеріалізміматерія розглядається таким чином:
Матерія — об'єктивна реальність, дана людині в чуттях, яка існує поза людською свідомістю і незалежно від неї
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!