Список використаної літератури
1. Ажнюк Б.М. Еволюція української мови в діаспорі (етно- і соціолінгвістичні аспек-ти) : автореф. дис. на здобуття наук. сту-пеня д-ра філол. наук : спец. 10.02.01; 10.02.15 / Б.М. Ажнюк ; НАН України, Ін-ститут української мови. – К., 1999. – 38 с.
2. Дмитренко Т. Чиста мова / Т. Дмитрен-ко // Точило : український місячник гумо-ру та сатири. – 1934. – Ч. 2. – С. 31.
3. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти / Ю.О. Жлу-ктенко. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1966. – 134 с
4. Жлуктенко Ю.О. Українсько-англійські між-мовні відносини. Українська мова в США і Канаді / Ю.О. Жлуктенко. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1964. – 164 с
5. Жлуткенко Ю.О. Українська мова на лін-гвістичній карті Канади / Ю.О. Жлук-тенко. – К. : Наук. думка, 1990. – 176 с.
6. Лизогуб Ничипор. Українські учителі – українська мова / Ничипор Лизогуб // То-чило : український місячник гумору та сатири. – 1934. – Ч. 9. – С. 201.
7. Пшик. Як думає українець і Як думає кацап / Пшик // Шершень : гумористич-но-сатиричний двотижневик. – 1910. – Ч. 5. – С. 2.
Кривенькая Т.А. Освещение темы языка сатирической прессой украинской эмиграции в США и Канаде в первой половине ХХ в.
Статья посвящена анализу темы украинского языка на страницах газет “Шершень” и “Точило”. Автор отмечает, что сатирически-юмористические издания, как и обычные пери-одические газеты, достаточно много места отводили проблеме языка, акцентируя внима-ние на языковой ассимиляции.
Ключевые слова: сатирически-юмористическая пресса, язык, критика, языковая ассими-ляция.
|
|
|
Krivenkaya T. Pointing out the item of satirical editions of Ukrainian emmigrants in the USA and Canada in the first half of XXth century
The article is devoted to the analysis of the topic of the Ukrainian language on the pages of newspapers “Shershen” and “Totchilo”. The author accents on the point that the satirical-humouristic editions, as well as the common periodicals, payed a lot of attention to the problem of the language, pointing out the assimilation.
Кey words: satirical-humouristic editions, language, critics, language assimilation
Юферева О.В. Криза тревел-журналістики та шляхи її подолання (огляд сучасних зарубіжних досліджень) // Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. – 2011. − №3. − С. 144-147
УДК 007:304:070
О.В. Юферева
КРИЗА ТРЕВЕЛ-ЖУРНАЛІСТИКИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ (ОГЛЯД СУЧАСНИХ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ)
У статті здійснюється спроба систематизації наукових підходів до визначення тре-вел-журналістики. Осмислюються аспекти нової термінології, з’ясовується місце тре-вел-журналістики серед інших її видів. Основна увага приділяється проблемі “кризи” тре-вел-журналістики, її причинам і шляхам подолання.
Ключові слова: подорож, журналізм, тревел-журналістика, нова журналістика, траве-лог.
В0українському журналістикознавстві до-бре розроблена проблема подорожнього нарису, репортажу, але дискурсивний аналіз подорожніх текстів сучасного медіа-простору не здійснювався. Про тревел-журналістику як тематичний комплекс, об’єднаний не ли-ше жанровими показниками, а й культур-ною, соціальною специфікою, активно заго-ворили в зарубіжних дослідженнях остан-нього десятиліття. Звичайно, виникає пи-тання про доцільність упровадження термі-на “тревел-журналістика” в науковий обіг. Проте цілком можливо, що поняття не від-повідає соціокультурним реаліям регіону або через певні причини не розвивається в журналістиці. Це положення ми відкинули одразу ж після введення відповідного запи-ту до пошукової системи: численні запро-шення журналістів-практиків до участі в майстер-класах або семінарах в Україні са-ме з “тревел-журналістики” свідчать про не-абиякий попит на журналістів-мандрівників. Організатори обіцяють не лише навчити “правильно” подорожувати, а й передати особливі секрети успішності тревел-журна-ліста, підкреслюючи привабливість профе-сії: актуальність, популярність, матеріальну вигідність, цікавість. Уважно продивившись такі пропозиції, можна переконатися, що частіше йдеться про знайомі жанри нарису, репортажу, нотаток, а конкретні поради сто-суються швидше журналістської майстерно-сті взагалі, ніж окремого і виняткового виду. Проте факт популярності подібних заходів цілком зрозумілий: ця галузь журналістики, підштовхнута туристичною індустрією, роз-вивається бурхливо і потребує фахівців.
|
|
|
|
|
|
0 Юферева О.В., 2011
Метою статті є визначення сутності явища “тревел-журналістика” та наявних на-укових підходів, а також окреслення проблем і перспектив тревел-журналістики в українсь-кому інформативному просторі. Надавати український еквівалент терміна “тревел-
журналістика” ми не поспішаємо, по-перше, тому, що прагнемо зосередитися на огляді цього феномену в зарубіжній науці, для якої використання такого терміну є природним. А по-друге, тому, що добре відомі прецеденти засвоєння термінології у сфері подорожньої літератури (наприклад, травелогу в літерату-рознавстві) сприяють упровадженню нових методологічних підходів і висвітленню рані-ше непомічених аспектів проблеми.
Як з’ясувалося, зарубіжні науковці стур-бовані запізненням академічного осмислення тревел-журналістики. Аналізуючи причини, вчені визнають, що проблема значно глибша за банальну неуважність і стосується перед-усім певних стереотипів, які формують став-лення до так званої “lifestyle” журналістики. Так, тревел-журналістика досі вважалася “молодшим братом” новинної журналістики, “усміхненою професією”. Напевно, кожний дослідник, що вивчає цей предмет, ставить собі завдання зрозуміти визначальні фактори формування стереотипу і, виходячи з цього, спрямувати свої студії на його подолання. Наприклад, у статті Ф. Ґануша робиться спроба поставитися до тревел-журналістики “серйозно”, про що свідчить вже сама назва праці [8]. Окреслюючи основні недоліки цього виду журналістики, вчений акцентує увагу на підпорядкуванні журналістського досліджен-ня рекламі, нехтуванні культурними відмін-ностями на користь споживання. Ф. Ґануш підтримує на авторитетну думку тревел-журналіста Т. Свіка, який виокремив сім ос-новних проблем тревел-журналістики: відсу-тність негативу; ігнорування “теперішнього” і домінування історичних аспектів; слабкість “реального” проникнення або осмислення відмінностей; надлишкова описовість; недо-статність гумору; відсутність діалогів; відсут-ність “інших” людей крім автора [8, с. 627]. Отже, до висновку про комерціалізацію, яка погіршує якість роботи журналіста, додалися скарги щодо низьких стандартів письма порі-вняно з подорожньою літературою. Дилетан-
|
|
|
тизм – виразна ознака становлення тревел-журналістики, поширення якої стимулюється розвитком електронних форм медіа. Публі-кації подорожніх спостережень “не журналіс-тів” широко практикуються і в українських друкованих ЗМІ. За кордоном цей факт уже давно усвідомлено, що зумовило появу ряду видань, зорієнтованих на широку аудиторію, у яких принципи та практичні поради до на-писання подорожніх репортажів або статей посідають ключове місце.
Із культурологічної точки зору проблема одноманітності, поверховості, засилля кліше і стереотипів осмислюється як наслідок роз-витку сучасної культури подорожі та доміну-вання ідеї “туризму”, до якої слід поставитися тим відповідальніше, чим вагомішу роль во-на відіграє в сучасному глобалізаційному процесі. Наприклад, П. Ґолланд і Г. Хагган у книзі “Туристи з друкарською машинкою: кри-тичні рефлексії сучасної подорожньої літера-тури” (1998) зазначили, що процес глобалі-зації, який робить світ таким доступним, а людину мобільною, має зворотній бік: він ні-велює різноманіття [9, с. 2]. У праці форму-люється проблема пізнання вже знайомого світу, що має, на думку авторів, колоніальні витоки, а сьогодні експлікується у тому, що саме “дім” обрамляє подорож, можливість повернення виступає предикатом подорож-нього досвіду [9, с. 5]. Показовою стає кла-сифікація подорожніх статей із точки зору ступеня віддаленості, мобільності журналіста у процесі написання, запропонована в одно-му з “практичних” посібників: “з місця призна-чення” (“destinational”), “ближче до дому” (“closer to home”), “безвиїзно” (“non-destina-tional”), “за підготовкою матеріалів” (“rounds-up”) [12, с. 25]. За цією класифікацією прихо-вується ще один проблемний аспект впливу інформатизації на тревел-журналістику: по-дорожній репортаж у сучасних умовах може створюватися із “власного крісла”; власне рух, знайомство, занурення в інше середо-вище та, відповідно, висування пізнавальних, аналітичних завдань частіше стає другоряд-ним для тревел-журналістики. Інформатиза-ція призводить до того, що підготовчим ета-пом створення матеріалу (оглядом супутніх тем, пошуком тематичних ніш, попереднім ознайомленням з місцевістю) процес напи-сання статті завершується. Не випадково тренери майстер-класів закликають свою аудиторію заздалегідь відмовитися від такого методу, адже це призведе, як мінімум, до нав’язливих повторів.
Більшість дослідників зазначають, що кри-тика на адресу тревел-журналістики зумовле-на її “приватним” характером, послабленням значення соціальної та політичної проблема-тики, суб’єктивізмом. Аналізуючи цей аспект, було простежено зв’язок тревел-журналістики із розслідувальним методом. Однак і тут вира-зно проступає особливий перехідний характер тревел-журналістики: “Як форма розслідува-льного журналізму <…> подорожня література визначається інтермедіальним статусом між суб’єктивним розслідуванням та об’єктивною документацією” [9, с. 9]. Австралійська дослід-ниця Р. Кендіда вбачає у цій двоїстості підґру-нтя для спорідненості тревел-журналістики та розслідування, позаяк останній вид журналіз-му також характеризується як емоційністю, так і дистанційованістю; як автобіографічністю, так і аналітичністю [3, с. 123]. Тревел-журналізм-розслідування мусить поставити собі за мету усвідомлювати туриста як “господаря” в коме-рційній сфері, а не мовчазного, безправного споживача пропозицій туристичної індустрії. Маючи таку соціальну відповідальність, тре-вел-журналіст може подолати свої острахи щодо конфліктів із туристичним або реклам-ним бізнесом через розслідувальні питання [3, с. 126], – вважає дослідниця.
З іншого боку, тревел-журналістика набли-жається до журналістського дослідження, зок-рема етнографічного. Принагідно зауважимо, що особливого значення “етнографічний” ра-курс вивчення тревел-журналістики може на-бути в українському контексті, враховуючи іс-торичні особливості подорожніх нарисів. У за-рубіжній гуманітаристиці цьому аспектові при-свячено чимало праць. Незважаючи на ви-знання відчутності “етнографічного імпульсу” літератури мандрів, дослідники охочіше аналі-зують відмінності між ними, які виникають на сучасному етапі. С. Фаулер, наприклад, ви-значає своєрідність позиції мандрівника та етнографа стосовно “іншого”: якщо перший мусить переживати “виснажливе відчуження”, то другий – “культурний релятивіст”, що роз-міщує “відмінність” у межах алегоричних рамок “тотожності” [7, с. 83].
Крім того, для вирішення своїх завдань етнографічна журналістика вимагає трива-лішого спостереження за об’єктом дослі-дження, охоплення різноманітних сфер жит-тя і культури, глибшого їх аналізу та розу-міння. Радикальне розмежування етногра-фізму та подорожньої літератури майже за більшістю критеріїв: об’єктом дослідження, методом, аудиторією, – відбувається у вже згаданій праці П. Ґолланд і Г. Хагган. Осно-вний акцент робиться на високому професі-оналізмі етнографів, що наближує їхню дія-льність до наукового дослідження “інозем-них культур” та, відповідно, краще підготов-лену аудиторію [9, с. 11]. Вважаємо, автори спираються, передусім, на ознаки якості су-часного подорожнього письма: дилетан-тизм, поверховість, анекдотичність.
Проте не можна не погодитися і з тим, що між етнографією і журналізмом існує чимало типологічних подібностей на теперішньому етапі розвитку, зокрема, спрямування до лі-тературних форм експлікації спостережень.
Симптоматично, що спільним знаменником етнографії та журналізму знов виступає дихо-томія об’єктивного та суб’єктивного письма. Цікавий підхід до етнографізму як специфіч-ного “наративного” дослідження, далекого від абстракції, знаходимо в працях теоретиків і практикуючих журналістів. Надзвичайну по-пулярність дістало поняття “автоетнографія”, яке виникло у середині 80-х рр. минулого століття. Автоетнографія як персоналізоване дослідження використовує специфічний фо-кус, який дає змогу глибше розглянути взає-модії між своїм і чужим, підключаючи власний досвід до соціокультурного контексту, що ви-вчається [10, с. 2]. Криза “репрезентації”, не-задоволення науковою мовою спонукало ет-нографічну журналістику до упровадження літературних засобів, що посилило процес розмивання меж між літературними жанрами і журналістським дослідженням [4, с. 178]. У цьому контексті тревел-журналістика вивча-ється із декількох позицій: по-перше, дослід-ники з’ясовують кореляцію між травелогом і тревел-журналістикою, вважаючи кризу іден-тифікації останньої зумовленою їхньою гене-тичною близькістю; по-друге, велика увага приділяється фактологічності, об’єктивності в журналістиці, що має дистанціюватися від літератури подорожей, розвиваючи ці ознаки; по-третє, тревел-журналізм аналізується в контексті нового журналізму. Втома від авто-матизованої журналістики, нестача чутливос-ті, гнучкості оповідей, особливо ж для такого складного жанру, як подорож, сприяло виро-бленню інших шляхів взаємодії журналістики і літератури. Ця проблема постає у статті пор-тугальської дослідниці І. Соарес “Південь: де подорож зустрічається з літературною жур-налістикою”. Подорож – гетерогенний жанр, а отже, залучає елементи як фікшн, так і нон-фікшн. Межі між травелогом і наративним літературним журналізмом розмиваються. Аналізовані тексти тревел-журналіста вияв-ляються “подорожжю наратора до відкриття самого себе” [11, с. 25]. Основним і найчасті-ше вживаним словом – характеристикою по-дорожнього літературного журналізму в праці І. Соарес є “свобода” – більша свобода і гнуч-кість у саморозкритті, в описах, дослідженні.
Отже, як бачимо, двоїстість тревел-журна-лістики розуміється дослідниками неоднозна-чно: ця визначальна ознака виступає джере-лом як суперечностей її наукового відобра-ження, так і проблем у практичній діяльності. Суголосні позиції фіксуються в працях амери-канських спеціалістів Е. Фюрзіх та А. Кавурі. Даючи суб’єктивну оцінку подорожньому дос-віду та наближуючись до літературного жанру, тревел-журналістика, на думку дослідників, дійсно відмежовується від традиційного уяв-лення про журналістику [5, с. 61]. Разом із тим, Е. Фюрзіх та А. Кавурі підкреслюють, що пере-насичення розважальністю, гіперкомерціаліза-ція не є проблемами винятково подорожньої журналістики. Головний акцент вчені роблять на необхідності ретельного вивчення цих ас-пектів, вироблення спеціального підходу до них у контексті тревел-журналістики як особ-ливого виду масмедійної творчості. Поділяючи погляд Д. Гартлі на журналізм як текст, а не професію чи функцію, Е. Фюрзіх та А. Кавурі пропонують зосередитися на культурологічних підвалинах тревел-журналістики. Так, відсут-ність критицизму в тревел-публікаціях може пояснюватися цінностями західного суспільст-ва щодо праці та відпочинку, зокрема, йдеться про протестантську етику [6, с. 153]. Більше того, вибудовування системного підходу до процесів, що охоплюють сучасну журналісти-ку, мусить відштовхуватися від “людини”, її самоусвідомлення у пізнанні “іншого”, принци-пів формування образу іншої культури і прос-тору. Такий антропологічний підхід вже апро-бовано у західній типології жанрів подорожньої літератури [1; 2]. Зрозуміло, погляд на ці аспе-кти не з історичної точки зору, а з сучасної пе-рспективи значно ускладнюють вирішення по-ставлених завдань. Крім того, на відміну від літературознавства, що актуалізує моделі ви-разно анти туристські: мандрівника, номада, – пріоритетом тревел-журналістики стає спосте-реження масового феномену “туриста” та його спадкоємця “пост-туриста”. Особливістю таких досліджень є те, що “туристична” зорієнтова-ність аналізу сучасного стану тревел-журна-лістики є багатокомпонентною, поєднує еко-номічний, соціальний, культурно-історичний аспекти.
Шукаючи нових підходів до тревел-жур-налістики, Е. Фюрзіх та А. Кавурі спирають-ся на туризм як соціологічний факт, для ви-вчення якого важливе значення мають чо-тири питання: відтворення дозвілля і праці як різних сфер соціальної активності; автен-тичність; розмежування соціального сере-довища на окремі частини досвіду (“при-рода” – “культура”, “дух” – “тіло”); вплив тех-нології на повсякдення. Дослідники наво-дять приклади відмінності образів процесу туризму в різних країнах. Так, австралійські компанії просувають ідеї “ностальгії за при-родою”, що відображається на характері туристичної подорожі. Натомість британці орієнтуються на романтизацію свого мину-лого як цивілізації. Е. Фюрзіх та А. Кавурі наполягають на ґрунтовному вивченні наці-ональних аспектів тревел-журналістики, зо-крема, таких: які чинники є провідними у формуванні образу нації; чиє бачення “нації” є інституційним; яким чином тексти тревел-журналістів погоджують парадокси між націо-нальною автентичністю, сучасністю [6, с. 159].
Тревел-журналістика, так само як і ту-ризм, є багатоаспектною культурною практи-кою, до якої залучаються різні “гравці”: уряди, туристична індустрія, тревел-журналісти, ту-
ристи, рекламні агентства тощо. Отже, ос-новне завдання дослідження слід сфокусу-вати навколо різностей інтересів цих агентів та їхнього впливу на формування образу “іншого”. Звідси випливає ряд питань: якою мірою тексти тревел-журналістів формують загальні культурні або ідентичнісні межі че-рез соціальні категорії класу, раси, ґендеру та чи не відбувається у тревел-журналістиці підміна “позитивної” ідентичності “негатив-ним” образом “іншого”? [6, с. 163–164]. Без-сумнівно, дослідження Е. Фюрзіх та А. Каву-рі містять більше питань, ніж відповідей, але це може означати відкриття нової сторінки вивчення тревел-журналістики.
Висновки. Отже, в сучасних зарубіжних працях з тревел-журналістики окреслилися три виразні дослідницькі спрямування: перше аналізує відношення між тревел-журналіз-мом і власне журналізмом, між журналісти-кою, що, концентруючись у сфері дозвілля, обслуговує туристичну індустрію або суміжні комерційні інтереси, та дослідженням і розс-лідуванням; друге зосереджується на розме-жуванні тревел-журналізму і літературного подорожнього наративу; третє акцентує ува-гу на соціокультурних аспектах тревел-журналістики, зокрема, образі туриста і ман-дрівника, специфіці зображення “іншого”, по-стколоніальних особливостях та ролі міжна-ціонального “посередника” в сучасному світі.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!