Публічний виступ як специфічна форма репрезентації усного професійного мовленя (доповідь, промова,лекція, бесіда).

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 14

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

4. лекція – це одна із форм розв”язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

5.бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

61 . Основи культури мови писемного професійного спілкування. Нормативність як основна ознака наукового та ділового текстів. Форми писемної репрезентації результатів наукових досліджень: конспект, реферат, тези наукової доповіді.

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

1. власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2. технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3. науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4. офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5. науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

62 . Точність, логічність, аргументованість викладу як визначальні риси мови наукового тексту. Мовні засоби їх реалізації.

1. власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2. технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3. науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4. офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5. науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Особливості мови наукових текстів.

1.Використовується загальнозрозуміла, нейтральна, нормована міжстильова лексика та відповідна термінологія.

2. Вживаються слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно вживається категорія роду.

6. Числівники пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються відповідні займенники.

8. Використовуються розповідні речення та інфінітивні конструкції.

9. Часто вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто використовуються прийменникові конструкції.

63. Сучасна наукова класифікація словників.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1) Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2) Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3) Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4) Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5) Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6) Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7) Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8) Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9) Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10) Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11) Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12) Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13) Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14) Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15) Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16) Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

64 . Правила укладання бібліографії наукових досліджень. Правила оформлення цитат. Різновиди посилань.

Існує кілька варіантів оформлення посилань:

1) посилання записується в кінці кожної сторінки під горизонтальною лінією; номерація на новій сторінці починається спочатку.

2) всі посилання номеруються за їх фіксацією у списку літератури в кінці роботи; їх беремо у квадратні дужки; вказуємо сторінки через кому, праці - через крапку з комою.

Список використаної літератури поміщаємо в кінці – спочатку записуємо видання кирилицею, а після них – латиницею, але номерація наскрізна.

Особливості написання посилань на ресурси Internet:

1) автор електронного документа;

2) назва документа;

3) дата публікації, версії документа, тип документа у квадратних дужках;

4) повна електронна адреса, дата перегляду документа.

Цитатою наз. дослівний уривок з якогось тексту або висловлення на підтвердження якоїсь думки. Цитати завжди беруться в лапки. Якщо цитата є частиною речення, то вона пишеться з малої букви. Наприклад: Борис Буряк пише, що “в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор”.

Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Наприклад: Шевченкове “... треба миром, Громадою обух сталить...” завжди звучить як гасло.

Якщо цитується віршований текст, то він, при збереженні віршової форми, в лапки не береться, а коли пишеться суцільним рядком, то оформляється як звичайна прозова цитата.

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 218; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 9 10 11 12 1314

Мы поможем в написании ваших работ!