Перший і другий лейбористські уряди в Англії.



Парламентські вибори 1923 р. відбувалися у складних умовах. Економічне становище країни залишалося важким. До 1929 р. промисловість за обсягом випуску продукції ледве досягла рівня 1913 р. Економічне піднесення відбу­валося за рахунок розвитку нових галузей: авіа- та машинобудування, хімічної промисловості тощо. Основні галузі промисловості (добувна, вугільна, металур­гійна, суднобудівна, текстильна) переживали занепад. Зовнішня торгівля так і не досягла довоєнного рівня. Економічна криза Англії значною мірою обумовлювалася технічною відсталістю її промисловості, доля якої в промис­ловому виробництві світу (дані без СРСР) становила у 1926-1929 рр. 9,8%. У 1913 р. вона дорівнювала 14,8%.

На виборах 1923 р. до палати общин було обрано 258 консерваторів, 158 лібералів і 191 лейборист. Консервативна партія втратила 100 депутатських місць, а з ними й абсолютну більшість у парламенті. Консерватори і ліберали не змогли домовитися про створення коаліційного чи однопартійного уряду. Формування нового кабінету було доручено лейбористам, 23 січня 1924 р. лідер лейбористської партії Рамзей Макдональд сформував уряд, у складі якого було декілька лордів, пов'язаних з консервативною та ліберальною партіями.

До передвиборної програми лейбористи включили такі пункти, як перегляд Версальської системи, проведення політики миру, націоналізація основних галузей економіки, введення податку на капітал, ліквідація безробіття й житлової кризи, підвищення заробітної плати, встановлення дипломатичних відносин з СРСР.

Лейбористський уряд проводив політику сприятливу інтересам великого капіталу, розвитку приватної ініціативи. Парламент прийняв закони про пільги для промислових підприємств та про зниження податків на прибутки моно­полістичних компаній. Водночас, у відповідності з передвиборною програ­мою лейбористський уряд збільшив пенсії людям похилого віку та інвалідам, прийняв закон про будівництво житла для робітників.

У лютому 1924 р. перший лейбористський кабінет пішов на встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Макдональд домагався від радянського уряду сплати воєнних боргів Англії і відшкодування колишнім англійським інвесто­рам збитків, завданих націоналізацією власності.

Проте задовольнити потреби різних верств англійського суспільства лейбо­ристам не вдалося, що викликало розчарування виборців. 9 жовтня 1924 р. Макдональд подав у відставку. Парламент було розпущено. У грудні цього ж року були проведені нові парламентські вибори, на яких перемогли консер­ватори. Вони отримали 413 місць. Лейбористам дісталось 151, а лібералам — 40 місць. Консерватори залишалися при владі до середини 1929 р.

У травні 1929 р. на парламентських виборах знову перемогли лейбористи. За них віддали голоси 8,4 млн. виборців, забезпечивши 287 місць у парламенті. У червні Р.Макдональд сформував другий лейбористський уряд. Економічна політика його кабінету передбачала надання промисловим компаніям субсидій і пільгових кредитів, що стримувало спад виробництва. Робочий день шахтарям було скорочено до 7 з половиною годин. Новий закон про страхування (1930 р.) дещо поліпшив становище безробітних. Проте виступи широких верств сус­пільства проти існуючих соціальних умов не припинялися. Страйковий рух в Англії відбувався і в роки правління лейбористського уряду. В 1930 р. відбулося 442 страйки із загальною кількістю учасників 300 тис. чол., а в 1931 р. страйку­вало вже 500 тис. робітників. За підвищення платні виступили навіть моряки воєнно-морського флоту Англії.

1931 р. став найважчим для англійської економіки. Широкий загал населення вимагав від уряду Макдональда рішучих заходів щодо пом'якшення і ліквідації кризи. З іншого боку, буржуазія створила Королівську комісію під керівництвом фінансиста Дж. Мея, яка у липні 1931 р. опублікувала рекоменда­ції уряду, згідно з якими оздоровлення англійської економіки могло відбутися лише шляхом скорочення видатків на соціальні потреби. Англійські та амери­канські банкіри повинні були надати позики, необхідні для стабілізації платіж­ного балансу держави, що перебував у катастрофічному стані. Не всі лейбо­ристські лідери погодилися із висновками комісії Мея, що призвело до розколу в партії. Макдональд подав у відставку. Щоправда, до 24 серпня 1931 р. він встиг сформувати так званий національний уряд, в якому ключові посади були розподілені між членами консервативної партії. Макдональд був виклю­чений з лейбористської партії. Натомість він утворив націонал-лейбористську групу, платформою дій якої був політичний союз з консерваторами.

27 жовтня 1931 р. в Англії відбулися нові парламентські вибори, на яких перемогла національна коаліція. Вона отримала 145 млн. голосів і провела в парламент 553 депутати. Національний уряд, очолюваний Макдональдом, перебував при владі з 1931 р. до 1935 р. Він реалізував план стабілізації еконо­міки і раціоналізації бюджетних видатків. Для цього були збільшені податки, скорочено асигнування на соціальні потреби й освіту, знижено ставки вчителів та державних службовців. У вересні 1931 р. понад 100 американських і французьких банків надали Англії кредити на суму 80 млн. фунтів стерлінгів. Уряд Макдональда здійснив ряд протекційних заходів. За законом 1933 р. всі товари, що ввозилися до Англії, обкладалися митами в розмірі І/З % їх вартості. Водночас посилився економічний визиск колоній.

Економічна політика уряду Макдональда не користувалася популярністю серед населення. У травні 1932 р. безробітні провели конференцію і збір підписів під петицією, в якій вимагали збільшення допомоги по безробіттю. А восени 1932 р. вони провели національний «голодний похід» до Лондона. У 1932 р. колишній лейборист Освальд Мослі заснував «британський союз фашистів», який підтримували фінансово-промислові кола англійського суспільства.

Уряд Лівого блоку у Франції.

У політичному житті післявоєнної Франції відбувалися серйозні зміни. Оскільки «Національний блок» скомпроментував себе в очах виборців про­валом «рурської авантюри», радикал-соціалісти у 1923 р. покинули його і разом з соціалістами і партією республіканців-соціалістів створили новий «лівий блок».

У травні 1924 р. відбулися парламентські вибори. За «лівий блок» проголосу­вало майже 3,5 млн. виборців і його представники отримали 272 мандати, за «Національний блок» — 3,8 млн., що забезпечило йому 274 мандати. Комуністи зібраній 900 тис. голосів, отримавши 26 мандатів.

У червні 1924 р. відомий діяч радикал-соціалістичної партії Едуард Ерріо очолив новий уряд. У роки правління «лівого блоку» була проведена часткова амністія політичних в'язнів, надано право державним службовцям створювати свої профспілки, законодавче обмежувалася нічна праця жінок та дітей, жінки одержали право брати участь у виборах муніципальних і кантональних органів влади. Однак спроби уряду Ерріо оздоровити фінанси шляхом запровадження податку на капітал наштовхнулися на сильну протидію з боку частини членів сенату. У квітні 1925 р., коли сенат провалив фінансовий проект Ерріо, він подав у відставку.

У зовнішній політиці уряд Франції змушений був рахуватися з позицією США і Великобританії. Він погодився з планом Дауеса і Локарнськими угодами, внаслідок чого Франція втратила частину репарацій. Впродовж 1925 р. уряд Ерріо евакуював французькі війська із Руру. Перед американськими монополіями відкривалися можливості створювати свої підприємства на французькій території. Загострення протиріч із США та Англією призвело до того, що у 1924 р. Франція встановила дипломатичні відносини з СРСР.

Важливим напрямком французького зовнішньополітичного курсу залиша­лася колоніальна політика. У 1925 р. Франція брала участь у війні проти Рифської республіки у Марокко, ввівши туди 200-тисячну армію. Тоді ж французькі війська придушили повстання у Сирії. Загалом колоніальні війни обійшлися Франції в суму понад 1 млрд. франків, що значно погіршило фінансовий стан країни. Фінансова криза призвела до падіння уряду «лівого блоку»,

В липні 1926 р. було сформовано уряд «національної єдності» на чолі з Пуанкаре, який перебував при владі до кінця 1928 р. і керувався у своїй політиці інструкціями комітету фінансових експертів та Французького банку. В березні 1927 р. на пропозицію соціаліста Поля Бонкура було прийнято закон про мобілізацію нації під час війни та мілітаризацію країни.


Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 323; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!