Зовнішня політика США в 30-ті роки.
Уряд Ф.Рузвельта виявляв гнучкість і реалізм у проведенні зовнішньої політики. Одним із зовнішньополітичних актів нового президента, який викликав суперечливу реакцію американського суспільства та міжнародної громадськості, б^ю встановлення дипломатичних і торгових відносин з СРСР. Відомо, що у 1933 р. США визнали Радянський Союз і обмінялися послами, а в 1935 і 1937 рр. між цими державами були укладені двосторонні торговельні угоди.
Водночас США зміцнювали свої позиції у Латинській Америці. У грудні 1933 р. Рузвельт висунув програму політики «доброго сусіда» по відношенню до латиноамериканських держав. .У 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було підписано одинадцять торгових договорів. Ідеї панамериканізму сприйняли успішно долати конкуренцію з Англією, Німеччиною та Японією в цьому регіоні.
Напередодні другої світової війни загострюються суперечності США з Німеччиною та Японією. Уряд США розгорнув активну підготовку до можливих воєнних випробувань, збільшивши виробництво озброєнь та кількість військових баз на островах Тихого океану. В 1938 р. військове міністерство США розробило «план промислової мобілізація на випадок війни. На початку 1939 р. були проведені заходи щодо посилення армії і військово-морського флоту, створення потужних військово-повітряних сил.
Водночас в американському суспільстві наростали антивоєнні настрої. Влітку 1937 р., коли Японія розпочала масований наступ на Китай, американці організували масовий рух солідарності з китайським народом. Під тиском антифашистських й миролюбних сил уряд Ф. Рузвельта у липні 1939 р. розірвав з Японією торговий договір. У листопаді 1939 р. Конгрес США відмінив закон 1935 р. про нейтралітет, дозволивши продаж американської зброї.
|
|
|
Проте у США зросли впливові сили, які протистояли курсу Ф. Рузвельта на союз з антифашистськими державами. На таких позиціях стояли зокрема «ізоляціоністи». Частина з них виражала інтереси фермерських штатів, що орієнтувалися на внутрішній ринок. Інші були пов'язані з великими монополіями, інтереси яких перепліталися з інтересами німецьких та японських трестів. Політика «ізоляціонізму» не сприяла організації колективної відсічі фашистським державам, створенню гарантій миру й безпеки у світі.
Однак американському президентові вдалося збалансувати інтереси різних сил і значно посилили вплив США на розвиток міжнародних подій. Невдовзі були закладені принципи нової американської зовнішньої політики, які успішно реалізував Ф. Д. Рузвельт.
Встановлення фашистському режиму в Італії.
Зростання впливу лівих партій, селянський рух на півдні Італії, створення комуністичної партії викликали занепокоєння підприємців і дрібних власників. Вони почали щедро фінансувати й активно підтримували фашистську партію Муссоліні. Загони її бойовиків нападали на робітничі організації, провокували сутички під час страйків і демонстрацій. На фабриках і заводах створювалися профашистські профспілки, а прихильники фашистів захоплювали муніципалітети. фашистські активісти почали проникати в армію та поліцію. Будучи вправним політиком і спритним демагогом. Б. Муссоліні розумів, що ситуація сприяє йому увійти до великої політики і взяти владу в свої руки.
|
|
|
Беніто Муссоліні (1883—1945) був засновником першої у світі фашистської партії. У молоді роки Муссоліні був соціалістом, але в роки світової війни він зайняв крайні націоналістичні позиції. У 1919 р. Муссоліні створив фашистську партію з колишніх ветеранів першої світової війни. Термін «фашизм» походить від латинського слова «фасцес», що означає «в'язанку прутів» навколо сокири римських лікторів. У Римській імперії це був символ авторитету і єдності. З давньоримської історії Муссоліні запозичив і гасло «Все — для держави, нічого поза державою і нічого проти держави», завданням якого було об'єднання італійської нації. Фашистський дуче (вождь) правив Італією з 1922 р. по 1943 р. 28 квітня 1945 р. Б.Муссоліні був схоплений і за присудом військового трибуналу Фронту національного визволення страчений італійськими партизанами.
|
|
|
На парламентських виборах, що відбулися у травні 1921 р., соціалісти і комуністи разом вибороли 148 мандатів, католики — 108, а партія Муссоліні— 35. Ліві партії організовували дружини самооборони, чинили опір фашистам, але протистояти наступу партії Муссоліні не змогли.
Фашисти відкидали демократію, вважаючи, що багатопартійна система веде до руйнації держави. Сильний тиск вони чинили на соціалістів і комуністів. У своїй програмі фашисти захищали приватну власність і приватне підприємство. В зовнішній політиці виправдовували загарбницькі війни і підкорення слабших націй. Велика буржуазія підтримала плани Муссоліні щодо мілітаризації країни, оскільки це давало їй додаткові прибутки. У своїх промовах вождь італійських фашистів прославляв велич Римської імперії та необхідність її відродження. Ця ідея особливо імпонувала італійській молоді, викликала ентузіазм багатьох італійців.
Восени 1922 р. фашисти захопили муніципалітети в Мелані та Болоньї. Згодом до їх рук перейшли органи міського самоврядування інших міст Італії. 27-28 жовтня того ж року фашисти організували «похід на Рим». Десятки тисяч прихильників дуче рушили в столицю, знищуючи по дорозі профспілкові центри і відділення лівих партій. Уряд країни не спромігся застосувати проти фашистів військову силу. Муссоліні, діставши підтримку серед промислово-фінансових кіл та молоді, успішно йшов до влади. Король Італії Віктор Еммануїл II 1 під тиском Генеральної конфедерації промисловості прийняв відставку кабінету Факта і доручив Муссоліні сформувати новий уряд. Сталося Це ЗІ жовтня 1922 р. Новий уряд був коаліційний, але всі провідні міністерства перебували в руках фашистів.
|
|
|
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 349; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!