Розділ 3. Абсолютизм у Росії в другій половині XVIII століття
Освічений абсолютизм за правління Катерини ІІ
Вступивши на престол, Катерина II зіштовхнулася з прагненням дворянської знаті обмежити царську владу на свою користь. Саме із цією метою видний дипломат М.І. Панін виступив із проектом створення постійної імператорської ради. У проекті Паніна Катерина II і дворянство, яке оточувало імператрицю, побачили спробу поставити у влади нових верховників з багатих і впливових аристократичних родин. Проект Паніна був відхилений. [22, 10]
Проте «самодержавці всеросійські» мали потребу в постійно діючій раді, яка складалася із близьких їм людей. Уже в часи Єлизавети Петрівни була заснована Конференція при найвищому дворі, у компетенцію якої входили іноземні справи й деякі військові питання. Петро III ліквідував Конференцію, але все-таки через якийсь час змушений був створити Раду при найвищому дворі, яка, так само як і Конференція, відала військовими справами. Катерина II в 1768 році теж організувала Імператорську раду як дорадчий орган при імператриці для обговорення найважливіших законів і державних заходів. У зв'язку зі створенням Імператорської ради значення Сенату впало.
Свою внутрішню політику Катерина II здійснювала безпосередньо через генерал-прокурора, президентів колегій і генерал-губернаторів. Ріст впливу Імператорської ради і одночасне применшення ролі Сенату були двома сторонами процесу зміцнення абсолютизму, розвитку бюрократії і посилення централізації державного апарату, розпочатого Петром I. [22, 11]
|
|
|
Ще одним продовженням реформ Петра можна вважати секуляризацію церковних земель. Відповідно до указу 1764 року монастирські землі із селянами передавалися у ведення спеціальної Колегії економії. Колишні монастирські селяни були названі тому економічними, а їхнє правове положення стало приблизно таким же, як положення чорносошних, тобто державних селян. Всі податі відтепер повинні були платитися державі.
Іншим слідством секуляризації стала зміна положення російської православної церкви. Церква стала повністю залежною від держави, тепер навіть із економічної точки зору.
Таким чином, головне завдання, свого царювання, Катерина II бачила в зміцненні свого положення «матері батьківщини», згладжуванні соціальних протиріч, попередженні антифеодальних виступів, обумовлених загостренням класової боротьби. Вона й визначила основні напрямки внутрішньої політики в умовах глибоких соціальних протиріч розкладання феодально-кріпосницької системи.
Її змістом, з одного боку, було маневрування за допомогою обіцянок, підготовки і проведення деяких реформ, використання популярних ідей французьких просвітників того часу — Вольтера, Дідро, Монтеск'є, створення видимості єдності мислителів і монархів — «союзу філософів і государів», а з іншого боку — різке посилення кріпосного гніта і розширення дворянських привілеїв. Сукупність елементів цієї політики одержала назву «освіченого абсолютизму». [12, 43]
|
|
|
Світанок «освіченого абсолютизму» у Росії відноситься до 60-х років XVIII століття. Незважаючи на ліберальні фрази і демагогічні прийоми самодержавців, соціальна природа самодержавства при «освіченому абсолютизмі» залишалася дворянською. Як і у багатьох країнах тієї пори з Австрії, Пруссії і інших — «освічений абсолютизм» у Росії був особливою формою політики самодержавства, характерною рисою якої було деяке пристосування політики дворянської держави до вимог капіталізму, що розвивається.
«Освічений абсолютизм» був породжений також загостренням соціальних протиріч і у першу чергу боротьбою селян. Суть політики «освіченого абсолютизму» містилась не тільки в придушенні селянських рухів, але почасти в прагненні попередити їхнє виникнення. «Освічений абсолютизм» проводив також заходи, що мали метою зберегти і розширити привілеї дворянства, допомогти йому пристосуватися до капіталістичних відносин. [8, 15]
|
|
|
Другий період правління Катерини II характеризується тим, що відкидається показний лібералізм і просвітницькі ідеї, переслідуються російські просвітники, проголошуються практично безмежні дворянські привілеї, ще більше зростає кріпацький гніт. Процес поглиблення соціально - економічних протиріч і розкладання феодально-кріпосницької системи продовжує розвиватися. Тому посилення реакційного курсу, особливо у зв'язку з Великою французькою революцією, становить зміст внутрішньої політики цього періоду правління Катерини II.
У такий спосіб історію Російської абсолютистської держави другої половини XVIII століття можна розділити на два періоди: 1 — до селянської війни 1773 - 1775 років; цей період прийнятий називати періодом «освіченого абсолютизму» і 2I період — відкритої дворянської реакції, що особливо підсилилася з 1789 - 1790 років у зв'язку з революцією у Франції.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 86; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!