Основні підходи до дослідження російського абсолютизму в історіографії
В 1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницької монархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова форма правління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство.
Довгий час вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж — необмежену монархію. Однак в 1960–1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічна дискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання про ступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму до соціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII–XIX ст.
Загалом концепція К. Марка й Ф. Енгельса про абсолютизм говорила, що абсолютні монархії виникають у країнах Західної Європи на перехідному етапі від класичного феодалізму до раннього капіталізму, коли у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин відбуваються серйозні зміни в соціально-економічному базисі. З переходом від натурального господарства до товарного падає економічне, а значить і політичний вплив земельної аристократії (великих феодалів) і, навпаки, зміцнюють позиції міської буржуазії, що зароджується, що веде до серйозних змін у структурі політичної надбудови. Виникає ситуація своєрідної рівноваги, коли нові буржуазні відносини ще остаточно не дозріли, а старі феодальні вже не були пануючими. [21, 25]
Сформованою ситуацією скористалися багато європейських монархів XVI–XVII ст. Прагнучи звільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися на союз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених у сильній центральній владі. [21, 26]
|
|
|
Такім образом, виникнення абсолютних монархій розглядалося Марксом й Енгельсом як закономірна зміна політичної надбудови у зв'язку зі змінами соціально-економічного базису. Головною соціальною опорою абсолютних монархій країн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою - бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліпо виконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючи протиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовувати їх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виникла тенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальної опори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).
Що стосується необмеженої монархії в Росії, то, зважаючи на все, Маркс й Енгельс не бачили в ній подібності із класичним європейським абсолютизмом і схилялися до того, щоб віднести російське самодержавство до так званої азіатської форми правління по типу Османської імперії, Персії й т.д., заснованої на пануванні натурального господарства, общинному землекористуванні й перевазі державної, а не приватної власності на землю. [21, 26] З іншої сторони Маркс і Енгельс відзначали, що при правлінні Петра I російське самодержавство еволюціонувало від старих азіатських форм правління до європейського абсолютизму, зберігаючи, проте, риси східного деспотизму, оскільки зберігався общинний устрій села й, у значній мірі, натуральне господарство.
|
|
|
Таке неоднозначне трактування класиками марксизму російського самодержавства й привели до дискусії про те, що ж таке російський абсолютизм — особливий вид абсолютної монархії західного типу або східна деспотія?
З позицій сьогоднішнього дня видно, що дискусія про природу російського абсолютизму носила багато в чому схоластичний характер і часто зводилася до коментування висловлень Маркса, Енгельса і Леніна (часто досить неоднозначних і суперечливих) по даному питанню. На жаль, учені споконвічно були змушені діяти у вузьких рамках пануючої ідеології і тому обговорення часто зводилося до того, хто виявить більшу ерудицію й спритність в оперуванні цитатами з робіт класиків марксизму. Зрозуміло, їх (класиків) думка вважалася істиною в останній інстанції.
|
|
|
Проте, незважаючи на зазначені вище складності, дискусія в цілому виявилася досить плідною. У науковий оборот був введений значний масив нових джерел, визначені основні підходи до виявлення соціальної й політичної сутності російського абсолютизму, етапів його становлення й розвитку.
Думка учасників дискусії із приводу природи російської необмеженої монархії розділилися. Меншість учених на чолі з Н.П. Павловою-Сильванською доводили наявність у російському абсолютизмі ознак східної деспотії, посилаючись насамперед на ряд висловлень К. Маркса, Ф. Енгельса й Г.В. Плеханова.[40, 217] Схожої позиції дотримувався й А.Н. Чистозвонов. У статті «Деякі аспекти проблеми генезису абсолютизму», що носила порівняльно-історичний характер, він висловив думку про існування двох типів абсолютизму — класичного європейського (наприклад, Франція Людовика XIV) і азіатського (або напівазіатського). До останнього типу він відніс абсолютизм в Іспанії і Росії. При цьому посилався, насамперед, на висловлення Маркса, який, аналізуючи політичний лад в Іспанії XVII–XVIII ст., відзначав наступне: «Абсолют таким чином, абсолютна монархія в Іспанії, що мала лише чисто зовнішню подібність із абсолютними монархіями в Європі, взагалі повинна бути віднесена до азіатських форм правління». На думку Чистозвонова, Маркс і Енгельс відносили до іспанського варіанта абсолютизму й російський абсолютизм. [62, 46] При цьому абсолютизм вони розглядали у формально-юридичному змісті як необмежену монархію, підрозділяючи її, як мінімум, на два різновиди — абсолютні монархії Європи і азіатські форми правління. Приблизно такої ж позиції дотримувався й А.Я. Аврех. [2, 82]
|
|
|
І Павлова-Сильванська, і Чистозвонов, і Аврех виділяли наступні риси російського абсолютизму, які зближали його, на їхню думку, з азіатською деспотією: перевага не правових методів керування суспільством і, насамперед, особистої сваволі монархів; перевага державної власності на землю й общинне землекористування; нерозвиненість у Росії XVII-XVIII ст. третього стану, а звідси, винятково дворянський характер російського абсолютизму.
Однак більшість учених, що приймали участь у дискусії, цю позицію не підтримало. А.Л. Шапіро, М.І. Павленко, А.Н. Сахаров, А.М. Давидович, Ю. Ю. Титов й ін. доводили, що Маркс мав на увазі не різні типи абсолютизму, а регіональні особливості абсолютної монархії як єдиної форми правління. [64, 69], [39, 118], [48, 110], [17, 58], [58, 107] На їхню думку, Росія пройшла ті ж етапи в становленні монархії, що й країни Західної Європи. Інша справа, що через вплив монголо-татарського ярма Росія, по-перше, стадіально відстала від передових країн Західної Європи, як у соціально-економічному, так і політичному плані, таким чином перетворившись у країну яка розвивається, і, по-друге, тривала залежність від Золотої Орди сприяла сприйняттю багатьох рис східної політичної системи (незначна роль права в управлінні країною, перевага особистої сваволі правителя й т.д.). При цьому зверталася увага на те, що ті риси, які було прийнято вважати проявами східного деспотизму, виявляються тією чи іншою мірою і у практиці більшості західноєвропейських абсолютних монархій. Наприклад, у період правління у Франції Людовика XIV особиста сваволя монарха відігравала значну роль у визначенні внутрішньої й зовнішньої політики. Так що навіть теоретично поділ понять на абсолютизм і східну (азіатську) деспотію досить умовний. Після західницьких реформ Петра I російський абсолютизм за зовнішньою формою остаточно зближається із західноєвропейським абсолютизмом.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 85; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!