Спосіб буття людей в спільноті пограниччя
Соціокультурна форма прояву і здійснення життєдіяльності людей пограниччя
Однією із специфічних соціокультурних рис пограниччя є особливий спосіб відношення до "чужого". Якщо для культурно однорідних територій Чужий є периферійним явищем, не присутнім в повсякденних соціокультурних практиках, то для соціокультурних спільностей і пограниччя Чужий є чинник, що постійно діє, незалежно від того чи конфліктна взаємодія з ним. У прикордонній культурі "чужий" з "зовнішнього іншого" перетворюється на "внутрішнього іншого". Проте, в результаті адаптації він не втрачає своїй чужості, а набуває менш абстрактного характеру. Він наділяється детальнішими та індивідуалізованими рисами, заявляючи про себе як маргінальна особа з певною мірою орієнтації на здійснення спеціальної ідентичності.
Іншою соціокультурною характеристикою пограниччя є більше, в порівнянні з культурно однорідними територіями, число різних субкультурних груп, високий ступінь субкультурності. Такий розклад обумовлений, як соціокультурними відмінностями в порівнянні з центральними регіонами території, так і в результаті різного роду взаємозв'язку і взаємодії соціокультурних практик, а також міграційних потоків.
Субкультурність пограниччя виражається в соціальних і культурних ознаках, які відносяться як до сфери матеріального і духовного виробництва, так і до соціальної організації. Субкультурність пограниччя зв'язана і з соціально-антропологічною специфікою його населення, яке відрізняється підвищеною активністю в спілкуванні, рішучістю, більшою мірою відвертості, орієнтиром на контакт з іншим (інакшим). Останнє забезпечується не ворожістю і протистоянням, а прагненням до діалогу, компромісу і толерантності [17, 171].
|
|
|
Соціокультурна форма прояву життєдіяльності людей в прикордонному суспільстві виявляється, в першу чергу, в характері соціодинаміки. Соціодинаміку пограниччя можна розглядати в двох вимірюваннях. Перше вимірювання припускає зміни ролі і значущості пограниччя в соціокультурних процесах, а друге бере до уваги внутрішні соціокультурні трансформації того або іншого пограниччя. Перше вимірювання забезпечує можливість аналізу зміни ролі і якісних характеристик пограниччя в ході людської історії. У межах цього процесу можна виділити чотири етапи.
Перший етап охоплює первісне суспільство, коли з'являються інтенсивні контакти між етнокультурними спільностями, виділяються простори цих контактів.
Другий етап охоплює епоху становлення перших держав до XIX ст. У цей період разом з появою і розвитком держав традиційного суспільства народжується кордон як особливий інститут. Проте, для традиційних держав характерна рухливість рубежів і часта відсутність їх зв'язку з етнічними і культурними межами. З одного боку, пограниччя мало глобальний характер, оскільки кордонів було багато, і вони постійно змінювалися. З іншого - говорити про пограниччя як про стабільний і розвинений соціокультурний феномен в цю епоху можна лише стосовно окремих випадків.
|
|
|
Третій етап починається разом з формуванням національної держави, яка прагнула об'єднати економічні, політичні і культурні ідентичності в межах своїх кордонів. З виникненням і розвитком національної держави кордони стають все більш окресленими і менш контактними, а прикордонні території - відстаючими в розвитку. Проте, стабільність державних кордонів і чіткіша вираженість соціокультурних меж в епоху модерна зумовили те, що пограниччя знаходить характер особливої соціальної освіти, яка має в своєму розпорядженні свій спосіб буття, свою форму прояву і здійснення.
Четвертий етап починається з 80-х рр. ХХ ст. Кордони в сучасному світі перестали розглядатися як бар'єри, що перетворило пограниччя на контактні зони, в яких активно йде процес взаємодії суспільств і народження соціокультурних інновацій. Пограничність розглядається не як ознака культурної відсталості, а можливість володіти додатковими ресурсами для свого соціокультурного розвитку [14, 346].
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!