Розвиток пізнавального інтересу як основа розвитку самостійності учнів підліткового віку
Пізнавальний інтерес має дуже багато трактувань, ось деякі з них:
· Вибіркова направленість уваги особистості (Н.Ф. Добрині, Т. Рибко)
· Прояв розумової та емоційної діяльності людини (С.Л. Рубін штейн)
· Особливий сплав емоційних, вольових та інтелектуальних процесів, підвищуючих активність свідомості та діяльності людини (Л.А. Гордон);
· Специфічне відношення особистості до об’єкта, викликане усвідомленням його життєвого значення та емоційної привабливості (А. Ковальов).[10; 17-79]
Цей перелік трактувань пізнавального інтересу в психології далеко не повний, але і він підтверджує його зв’язки з різними психічними процесами.
Отже пізнавальний інтерес – найважливіше утворення особистості, яке складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування.
На протязі довгого часу йшов пошук досконалих методів навчання; педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувались нові ідеї в даній галузі.
У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення науки. На сторінках преси з’являється ряд альтернативних думок на певні наукові проблеми, в той же час обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.
Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з того потоку інформації (часом досить суперечливої), яка виплескується на нас з боку преси, радіо і телебачення. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок, які вбивалися в їхні голови ще з дитинства. Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобуття знань.
|
|
|
Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість і інші. Щоб виявити, на скільки учні володіють цими якостями, як у них розвинута здатність до аналізу, уміння виділяти істотне, здійснювати порівняння.
Даній проблемі присвячено багато посібників, монографій і статей, але часто дане питання розглядається вузько, з позиції якоїсь однієї риси, якості, яка протиставлялась іншим. Одні вчені твердили, що самостійність визначається тільки мислительною діяльністю учнів, другі - тільки мотивами її діяльності, її добровільністю, треті - тільки рисами характеру, поведінки тощо. Але не треба забувати, що діяльність людини багатогранна і тому треба формувати самостійність людини в цілому, у всіх її проявах. Можна виділити такі грані розвитку самостійності:
|
|
|
1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) і веде до формування переконань; з нею тісно пов’язана і самостійність в використовуванні навичок і вмінь, прийомів розумової праці, методу пізнання;
2) самостійність характеру, поведінка особистості, яка виражається в умінні виконувати певну діяльність у відповідності зі своїми поглядами, в тому чи іншому відношенні до оточуючого;
З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;
4) самостійність в практичній діяльності.
Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Головним видом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві мислительної активності і самостійності.[2; 185]
На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане з використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.
|
|
|
Аналіз результатів експерименту показав, що для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її посильність, доступність і різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів дотримуючись дидактичних вимог.
Самостійна робота в навчанні має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи вчитель застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів.
В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.
|
|
|
Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:
- відношення вчителя до проявів самостійності;
- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
- уміння виділяти головне і другорядне;
- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;
- наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
- самостійне застосування засвоєних знань;
- оцінка учнем своєї роботи і її результатів.
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.[1: 63]
Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.
Потрібно організувати класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості й розгорнуті плани з окремих питань і тем, складати тематичні таблиці, працювати з матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати.
Домашня робота має носити творчий характер, будити думку школяра. Вчитель на уроці максимально застосовував прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.
Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Спочатку вчитель має навчати учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюватимуть колективно, після дворазового читання тексту підручника учні мають аналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини і аналізувати кожну з них. Важливо, щоб вчитель надалі дав вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез тощо.[2: 46]
Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроці, так і по темі в цілому. Вивчаючи певні факти і події, учні узагальнюють ці факти і складають короткі висновки. Це активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню в них самостійності й робота по складанню порівняльних таблиць і схем.
Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:
1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;
3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;
4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);
5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;
6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;
7) повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.[2: 78]
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 88; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!