Соціальна установка і реальна поведінка
Установка схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово формує фіксовані установки особистості.які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.
Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять дослідження їх зарубіжних колег.
Невідповідність між установкою (вербальною поведінкою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали залежністю відповіді від ситуації, яка може належати до одного з трьох типів:
—знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуація зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;
—частковий особистий контакт (безпосередня або телефонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;
—безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Відповіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслужимо».
На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведінкою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати допоміжні змінні: групові норми, очікування, вплив референтної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дослідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реальної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджувати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних характеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супроводжує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділена суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоретичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі центральне місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стійким уявленням про особливий спосіб поведінки (інструментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цінність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або ситуацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як істинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, добрі чи погані.
|
|
|
М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджуючи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки індивіда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, нормативних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослідженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумінні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворюється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропонував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з найважливіших відкриттів соціальної психології. Така класифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки особистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її атитюдів. Нормативним чинником, який регулює дію атитюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціального оточення.
|
|
|
|
|
|
Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумовою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармонії з оточенням, що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.
|
|
|
Подальші дослідження виявили зв'язок між установками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а цілеспрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології статус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!