Аналіз та інтерпретація результатів дослідження
Дослідження проводилось на базі Загальноосвітньої школи 1-3 ступенів № 7 м.Суми
Формування вибірки досліджуваних
Вибірка досліджених проводилась з урахуванням наступних критеріїв:
1. Змістовні критерії – предмет дослідження визначає підбір дослідженої групи.
2. Критерій екювалентності досліджуваних – результати, отримані при вивченні дослідницької групи повинні розповсюджуватися на кожного члена його групи.
Стратегія підбору досліджуваних – наближене моделювання. В дослідженні приймали участь 16 дітей (8 – хлопчаків та 8 – дівчаток).
Отримані результати приведені у додатку 4 (перша серія – табл.3.4, 3.5) та додатку 5 (друга серія – табл. 3.6, 3.7)
Щоб визначити індекс групової згуртованості за методикою Сішора підраховується сума всіх балів отриманих групою та ділимо її на кількість членів експериментальної групи. Таким чином знаходимо середнє арифметичне значення.
Індекс групової згуртованості у першій серії дослідження рівний 12-ти балам, у другій серії – 14,4 бала.
Відповідно до ключа отримані результати можна інтерпретувати як середній (від 10 до 13) та високий (від 14 до 16) рівні групової згуртованості.
Ключ до методики СПСК закладений у самому бланку випробуваного. Стовпці цифр, що випливають у ньому ліворуч праворуч, відповідають номерам суджень, за допомогою яких оцінюється розвиненість у групі відповідальності (стовпець1), колективізму (2), згуртованості (3), контактності (4), відкритості (5), організованості (6), і інформованості (7). Останній праворуч стовпець цифр відповідає контрольним судженням (додаток 4).
|
|
|
Якщо відповіді на всі контрольні судження відповідають стандарту (0 балів) і якщо випробуваний у своєму бланку для оцінки відносин у своїй групі використовував досить різноманітні цифри (не одну і не дві, а більше), то робиться висновок про те, що його оцінкам своєї групи можна довіряти. У противному випадку його відповіді не заслуговують довіри, а заповнений бланк при оцінці рівня розвитку групи як колективу в розрахунок не приймається.
Обчислюємо загальну оцінку досліджуваної групи як колективу. Для цього складаємо всі середні показники по підшкалам і поділяємо суму на число цих середніх (воно дорівнює 7).
(2,3+2,3+2,6+2,6+2,3+2,1+3,0)/7=2,5
У такий спосіб у результаті проведеного статистичного аналізу одержують при типу оцінок групи як колективу:
1. Приватні оцінки ступеня розвиненості в ньому 70 видів відносин, що відбиті у відповідних 70 судженнях методики.
2. Середні оцінки 7 видів відносин більш загального плану, відбитих у відповідних 7 підшкалах методики.
3. Одну загальну оцінку рівня розвиненості усіх відносин у даній групі, що одночасно є показником рівня розвитку даної групи як колективу.
|
|
|
У результаті нашого дослідження згідно вимогам методики на контрольні питання відповіли 6 чоловік з 16-и у першій серії, та 10 у другій. Їхні бланки бралися в розрахунок при оцінці рівня розвитку групи як колективу.
Рішення питання про те, на якому рівні соціально-психологічного розвитку як колективу знаходиться досліджена група, приймається на основі порівняння отриманої середньої оцінки з тими, котрі представлені нижче:
5,0 балів і вище – майже ідеальний рівень розвитку групи як колективу.
Від 4,0 до 4,4 бали – високий рівень розвитку групи як колективу.
Від 3,0 до 3,9 бали – середній рівень розвитку групи як колективу.
Від 2,5 до 2,9 бали – низький рівень розвитку групи як колективу.
Менше 2,4 бали – дуже низький рівень розвитку групи як колективу.
У даній групі, результати дослідження якої представлені на діаграмі можна сказати, що загальний рівень її розвитку як колективу характеризується величиною 2,5 бали – 1 серія, 3,2 – 2 серія.
Користаючись цією оцінною шкалою, робимо висновок про те, що на момент проведення першої серії дослідження розвиток даної групи, як колективу знаходиться на низькому рівні. А вже через рік, на момент проведення другої серії дослідження рівень розвитку групи як колективу, знаходиться на середньому рівні.
|
|
|
Отримані результати за обома методиками можна порівняти за серіями проведення дослідження та побачити достатньо високу динаміку розвитку групи (табл. 1).
Як вже було з’ясовано в першому розділі роботи, вчені виділяють багато факторів що впливають на динаміку розвитку групи як колективу. В даному випадку на досліджувану групу впливали такі чинники як:
- спільне виконання трудових задач (учбова діяльність);
- спільна участь у неформальних заходах (додаткові, святкові, секційні, культурно-виховні заходи);
- спільна мета (учбова діяльність – отримання позитивних оцінок).
Таблиця 1 Порівняння отриманих результатів
| № серії | Результати в балах | |
| Індекс згуртованості | СПСК | |
| 1 | 12 | 2,5 |
| 2 | 14,4 | 3,2 |
| Різниця | 2,4 | 0,7 |
Саме спільна діяльність членів даної групи для досягнення спільної мети в продовж тривалого часу (1 рік) вірогідно виступила головною причиною розвитку групи та росту рівня групової згуртованості. Дитячий колектив є психолого-педагогічним феноменом, який активно досліджувався вченими і практиками упродовж усього ХХ століття і на сьогодні залишається актуальним. Сучасні умови розвитку суспільства ставлять перед особистістю низку вимог: гуманістичні цінності, громадянськість, патріотизм, комунікабельність, толерантність, формування яких відбувається під час усебічного спілкування дітей один з одним, їх різнопланової діяльності (ігор, навчально-виховного процесу, суспільно-корисної праці). Особливу роль у цьому займає дитячий колектив як середовище становлення й розвитку особистості дитини, що здійснює різноманітний вплив і є основою взаємодії через колективні зв’язки.
|
|
|
Виділяють основні умови, за яких підвищується виховний вплив колективу на його членів: розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності; колектив вступає у стосунки співпраці з вихованцями; контроль за діяльністю членів колективу переходить у самоконтроль; колектив навчився терпеливо ставитися до недоліків його членів, прощати нерозумні дії, заподіяні образи; адекватність виконання членами колективу ролей своїм реальним можливостям; своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу; створення тимчасових об'єднань із переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі; зміна характеру і видів колективної діяльності, що дозволяє вводити учнів до нових стосунків.
Серед психологічних проблем, які мають не лише унікальне теоретичне, але і практичне значення, питання налагодження продуктивних стосунків у класних колективах займає особливе місце. Життя класних колективів значною мірою визначає процеси формування особистості учня, стан його емоційного благополуччя, належний рівень адаптованості до умов школи та шкільного життя. Дитина живе, росте і розвивається в переплетінні різного роду зв’язків і відносин. У дитячих групах складаються міжособистісні відносини, що відбивають взаємозв’язки учасників цих груп у конкретно-історичній ситуації розвитку суспільства. Незважаючи на те, що прояви міжособистісних відносин у кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних вікових етапах діють загальні закономірності їхнього становлення і розвитку. У дитячій групі здійснюється взаємна корекція поводження відповідно до засвоєних соціальних норм. Якщо дитина відповідає цим нормам, то вона оцінюється іншими дітьми позитивно, якщо відходить від цих норм, то виникають скарги і непорозуміння. Диференціація в групах дітей визначається дією певних чинників. Важливу роль відіграють такі змінні як статус ,успішність та особистісні характеристики.
У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивне засвоєння дітьми моральних норм та ідеалів у сфері міжособистісних зв’язків. На цьому етапі закладається надійний фундамент моральності: оволодіння правилами й нормами міжособистісної взаємодії, формування почуттів і моральних переконань, вироблення комунікативних та організаторських умінь і навичок. Оскільки наші спостереження показали, що у стосунках дітей можуть простежуватися і певні деструктивні елементи: холодність, байдужість, зверхність, вважаємо, що будуть доречними не лише педагогічні технології формування колективу, але і організація психологічного супроводу. У роботі з дітьми по формуванню стосунків можна використати різні розвивальні технології і перш за все тренінгові програми по типу «Школи спілкування». Мета програм такого типу - формування стійкого позитивного ставлення дітей до однолітків. Серед рекомендованих тренінгових вправ можна використати ігри: «Асоціація», «Велика розмова», «Пригноблений», «День народження», «Наші бажання», «Мої друзі». Вся система розвиваючих впливів повинна допомагати дитині переосмислити себе і свою поведінку та по-новому сприйняти своїх партнерів по класу. Розвивально-корекційна робота повинна проводитися як психологом школи, так і безпосередньо вчителем класу. До налагодження стосунків між дітьми можуть долучатися і батьки. Це особливо ефективно у невеликих населених пунктах, подібних тому, на базі якого проводилися наші спостереження.
Висновки
На психологію індивіда група впливає через систему відносин, що складаються в ній, зокрема через відносини даного індивіда з іншими учасниками групи. При різних відносинах індивіди виявляють собі з різної, позитивної чи негативний, сторони, тому для забезпечення переважно позитивного впливу групи на особистість важливо домогтися того щоб міжособистих відносини в ній були сприятливими. Проведене дослідження показало, що і у другому, і у четвертому класі вже сформувалася певна структура дитячого об’єднання. Спільними рисами обох класів є наявність чіткої диференціації членів об’єднання. І в другому, і у четвертому класі нами були виокремлені чотири статусні позиції дітей: лідери, популярні, малопопулярні і ізольовані діти. Але спостереження, бесіди і самі результати соціометричного опитування показали, що рівень згуртованості класних колективів різний. Можна було б припустити, що більш згуртованим виявиться 4 клас, оскільки тривалість спільного життя дітей більша. За три роки діти мали можливість познайомитися, зблизитися і відповідно сформувати міцнішу систему дружніх зв’язків. Але виявилося, що більш емоційно теплою є ситуація у класному колективі другокласників. При оцінці однолітків молодші школярі перш за все орієнтуються на соціальні характеристики. У відповідях і другокласників, і четвертокласників саме здатність однолітка взаємодіяти, виявляти дружелюбність, увагу до партнерів займає перші позиції. В експериментальній ситуації, при використанні методики «Головоломка» ми виявили прагнення і бажання другокласників допомагати ровесникам, у той час як зв’язки старших дітей мали нижчі параметри прояву про соціальної поведінки. Одним із завдань нашого дослідження було вивчення впливу соціального фактору на особистісні характеристики дітей. Проведений аналіз виявив зміну декларованої самооцінки у дітей молодшого шкільного віку за умови публічності. Результати узгоджувалися з висновками Р.Баумейстера про те, що перед обізнаною аудиторією люди схильні до скромної само -презентації, заниження своїх оцінок, применшення успіхів. Для ефективної самопрезентації життєво необхідно приймати до уваги можливі перешкоди на шляху реалізації само презентаційної стратегії. Дослідниками помічена така закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін в особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпроти, чим далі група за рівнем свого розвитку відстоїть від колективу, тим великі можливості вона надає для прояву гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних устремлінь.
Список літератури
1. Андреева Г.М. Ссоциальная психология. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.
2. Афанасьев В.Г. Общество системность, познание и руководство // М.: Просвещение, 1980.
3. Бодалев А.А. Личность и общение. – М., 1983.
4. Вусавицкий А.К. Розвитие личности в учебной деятельности. – М.: ”Дом педагогики”, 1996.
5. Куницына В.Н, Казаринова Н.В., Погольша В.М., Межличностное общение. Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2001.
6. Корпік А.А. Міжособисте оці ... у малих групах. – Київ, 1982.
7. Карелин А.А. Психологические тесты. – Владос, 1999.
8. Кон И.С. Психология старшокласника // М.: Просвещение, 1980.
9. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманист. ВЛАДОС,1999. –Кн. 3.
10. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманист. ВЛАДОС,1999. – Кн. 1
11. Смирнова Е.О, Калягина Е.В. Отношение популярных и непопулярных дошкольников к сверстникам // Вопросы психологии. — 1998. — № 3
12. Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы – М., 1988.
13. Цукерман Г.А. Виды общения в обучении // Томек: Пеленг, 1993
14. Шостром Є. Анти-Карнеги. – Мн.: ТОВ ”Попури”, 1999.
15. Шпалинський В.В., Шелест Є. Г., Основы современной психологии – Харьков, ИВМО ”ХК”, 1997.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 261; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!