Соціально – економічне становище Британії у 1970-х роках і обрання М.Тетчер лідером консервативної партії.
У житті політичних діячів бувають такі події, коли встановлюється вся їх подальша доля і вони з рядових політичних фігур стають найвпливовішими, а, можливо, і найбільш поважними політиками. Для Маргарет Тетчер такою подією були вибори лідера консервативної партії, коли всі у Британії заговорили про неї.
Питання про політичне лідерство у 70-х роках у Великій Британії зовсім не було вузько партійною справою. Воно перетворилося в загальнонаціональну проблему першорозрядної важливості. Країна переживала важкі часи, вислів «хвора людина Європи» стало загальним не тільки в британській, але й у світовій пресі.[23] На думку солідного історичного журналу, Велика Британія стала на той період «самою слабкою ланкою» у світовій капіталістичній системі.[24]Протягом усього повоєнного періоду британська економіка перебувала у важкому стані (це настільки незаперечний факт, що визнається офіційними економістами). Найбільшою її вадою є вкрай уповільнений розвиток. Річний приріст промислової продукції становив лише 0,8 % у 1970 та 1971 роках і 2% - у 1972 році. За цими показниками Велика Британія перебуває на одному з останніх місць серед розвинутих капіталістичних країн світу.
Які ж були причини, що призвели до занепаду англійської економіки? Британська промисловість зросла та зміцніла за рахунок пограбування колоній, що зумовило недосконалість структури економіки, слабку конкурентоспроможність британських товарів.
|
|
|
Під час кризи і розпаду імперії англійська фінансова олігархія почала перебудовувати свої економічні зв’язки з іншими країнами. І це виявилось насамперед у постійних намаганнях Великої Британії «перестрибнути Ла-Манш» і опинитись у Спільному ринку.
Негативно впливає на англійську економіку значний експорт капіталу за кордон. Капіталовкладення в економіку країни недостатні.
Слід відзначити, що за два роки перебування консерваторів при владі в економічній політиці перевага віддавалась збереженню стабільності фунта стерлінгів. Наприкінці травня 1972 року золотовалютні резерви країни дорівнювали 2744 млн. фунтів стерлінгів проти 1178 млн. на кінець року.
Однак це поліпшення тривало недовго і було відносним. Вже влітку 1972 року фунт стерлінгів опинився у критичному становищі.
Соціальна політика уряду консерваторів була більш жорсткою, ніж її попередників-лейбористів. За підрахунками прогресивних соціологів, близько 14% населення країни живе на рівні бідності або нижче цього рівня. Сюди входять сім’ї некваліфікованих робітників, безробітні, пенсіонери.
Одним з важких наслідків «столфляції» є різке збільшення безробіття в країні. Такого післявоєнна Англія не знала. Кількість безробітних становила в середньому у 1969 році 597 тис., у 1970 – 640 тис., у 1971 – 849 тис. чоловік. Взимку 1971 – 1972 року вона перевищила 1 млн. чоловік. Катастрофічне становище змушений був визнати прем’єр-міністр Е. Хіт. «Безробіття в країні досягло таких масштабів, - писав він, - яких ми не знали ні у 1939, ні після 1945 року. Поєднання високих темпів інфляції з високим рівнем безробіття створило ситуацію важку для життя у Великій Британії».[25]
|
|
|
Особливо у важкому становищі опинилась основна маса пенсіонерів. Англійські капіталісти до похилого віку нерідко відносять навіть сорокарічних і неохоче беруть їх на роботу. Е. Хіт, ще не бувши прем’єром, якось сказав: «Про нас, як націю, слід робити висновки з того, як ми ставимось до старих». Що ж, консерватори показали своє ставлення.
Багато політиків і коментаторів оцінювали ситуацію як «національну кризу довіри». Красномовні назви деяких книг, котрі з’явилися в середині 70-х років: «Розпад Британії», «Смерть британської демократії».[26]
Престиж консервативної партії, яка правила у ХХ столітті довше, ніж будь-яка інша, став стрімко падати. В умовах, коли консерватори отримали меншість на
|
|
|
парламентських виборах 1974 року, встало питання про проведення виборів лідера партії.
Лідер партії Е.Хіт утворив комісію під керівництвом колишнього прем’єр-міністра А. Дугласа-Х’юма, котра повинна була випрацювати умови виборів. Запропоновані комісією умови були достатньо жорсткими, але Хіт змушений був погодитися з ними. Згідно відпрацьованим правилам, в першому турі переможець повинен був набрати на 15 % більше своїх опонентів.
Маргарет Тетчер висунула свою кандидатуру на ці вибори. Це був дуже зухвалий вчинок, тому що ніколи ще жінка не ставала лідером партії. Це була важка боротьба «в різних вагових категоріях». Хіт користувався підтримкою рядових виборців-консерваторів, молоді, дрібної буржуазії. Його підтримували також більшість членів тіньового кабінету. Преса також була на його боці і зразу ж розгорнула широкомасштабну кампанію проти Тетчер.
Головним козирем передвиборчої кампанії Тетчер стала наявність її програми виходу країни з кризи, центральне місце в якій займали міри зниження інфляції і підвищення ефективності економіки при зменшенні регулюючої ролі держави.
Результати виборів приголомшили Едварда Хіта та його прибічників у стан шоку. Маргарет Тетчер дісталося 130 з 276 голосів парламентарів-консерваторів, 19 – Хіту, 16 – багатому аристократу з Шотландії Фрейзеру. Дізнавшись про підсумки голосування, Хіт відразу ж подав у відставку, таким чином знявши свою кандидатуру на посаду лідера партії. Після того, як стало відомо, що Хіт не буде
|
|
|
брати участі у виборах, свої кандидатури висунули чотири політика. Найсерйознішим із них був У. Уайлоу.
Голосування в другому турі 11 лютого 1975 року принесло Маргарет Тетчер повну перевагу: їй віддали голоси 146 членів парламенту, Уайлоу – 79.
Консерватори після двох підряд поразок на парламентських виборах ( у лютому і жовтні 1974 року) опинилися в найскрутнішому становищі з 1945 року. Суттєво скоротилася кількість членів партії, під сумнів ставилася її репутація як «єдиної правлячої». Наростала партійна криза. В цих умовах був потрібен новий лідер – з радикальними поглядами, свіжими ідеями і рішучістю. Все говорило за Тетчер. І вона стала таким лідером.
« Узаконьте право зберегти те, що залишилось!» - став одним з її закликів до єдності. У червні 1975 року вона говорила в Національному виконавчому комітеті профспілки: « Дуже мало багатих і дуже мало прибутків», - а в жовтні стверджувала ще більш чітко: « Шлях до відновлення лежить через прибуток». Наостанок, у виступі на телебаченні «Thames» у квітні 1979 року, Тетчер призводить смертельний залп по профспілкам, який повинен був стати приладдям до її майбутнього режиму. «У цій країні є люди, яких можна і потрібно назвати великими руйнівниками; вони мріють знищити суть вільного суспільства, яке ми маємо, багато з цих руйнівників знаходиться в профспілках».[27]
Ф. Пум декілька років потому писав: «… в умовах невпевненості і сумнівів того часу з’явилась особистість, яка могла чітко і переконливо сформулювати свою позицію… Точка зору, яку вона висловлювала, знаходила емоційний відгук у партії, а потім і в країні. Вона пропонувала дещо нове. Люди відчували, що у цілому ряді питань було дуже багато компромісів, які погіршували справу. Вони відчували, що наші економічні і виробничі проблеми такі глибокі, що політика «золотої середини» не може їх вирішити, і що необхідно дещо більш радикальне і визначене». [28]
На шляху до лідерства було багато перешкод, і ще одне з них полягало в тому, що, за визнанням самих жінок, членів англійського парламенту, в консервативній партії існувала серйозна недовіра до жінок-політиків. Тетчер з приводу цього говорила: « … Абсурдно заявляти, що жінка не може керувати партією. Це дивний і старомодний погляд». [29]
Таким чином, можна зробити наступний висновок. Консерватори потребували кандидата, сповненого енергії. З Маргарет Тетчер консерватори пов’язували відродження своєї партії, а також усієї Англії. Вибір пав на Тетчер саме тому, що вона менш за всіх з числа міністрів Е.Хіта була пов’язана з ним, з його політикою. Вона відважно кинула йому виклик, в той час як решта претендентів не проявили такої мужності.
§3. Перемога консерваторів на парламентських виборах 1979 року.
Зима 1978 -1979 років була названа в Англії «зимою непогодження». Політика «соціального контракту», яку проводили лейбористи, закінчилась провалом. Цілий ряд профспілок, в першу чергу муніципальних службовців, оголосив страйк. Опинились паралізованими медична і пожежна служби, сміття не прибиралося, в будинках вимикалося опалення. Незадоволенню народу не було меж.
Навесні 1979 року в Англії почала назрівати урядова криза. Лейбористів, що були при владі, але не мали парламентської більшості, до цього часу підтримували ліберали. Вони бачили, як їхні сподівання за допомогою лейбористів встановити пропорційний уряд, не здійснилися, і стали відходити від них. Незадоволення урядом почали також висловлювати парламентарії з Уельсу і Шотландії. Такою напруженою ситуацією скористалась Маргарет Тетчер, оголосивши лейбористському уряду вотум недовіри. «Ніколи ще наша репутація не падала так низько, - вигукнула вона в обличчя Каллогену. – Англія тепер – країна на узбіччі».[30]
Сім годин потому, коли пропозиція лідера опозиції була поставлена на голосування, переважав лише один голос. За іронією долі один з членів парламенту, лейборист, на той час лежав при смерті: якби він зміг дістатись до парламенту і проголосувати, уряд утримався би. Каллаген зазнав поразки – вперше за 50 років ряд упав, не отримавши вотуму довіри. Результати нових виборів залежали в значному ступені від двох факторів: по-перше, чи пробачать виборці лейбористам погіршення положення країни і чи повірять вони лейбористській партії, яка повинна була виправити положення, і, по-друге, що запропонує Тетчер у передвиборчій платформі партії і чи вдасться їй запевнити виборців повірити у свою платформу.
Економічні позиції Англії до того часу були дуже несприятливими. Найбільш виразно змалював їх німецький журнал «Шпігель», який писав на початку 1979 року: « У недавньому минулому наймогутніша країна…
- з’їхала по доходу на душу населення на 20-те місце, опинившись позаду таких колись малозначущих країн, як Норвегія чи Бельгія і далеко позаду своїх колишніх колоній Канади та Австралії;
- за продуктивністю праці відстає від великих промислово розвинених країн;
- платить своїм робітникам, що колись отримували високу зарплатню, частіше всього дві треті суми, яку зазвичай платять на континенті;
- знаходиться під загрозою опуститись за якістю промислового обладнання і розвитку національного продукту до рівня малорозвиненої країни».
До виборів, що мали відбутися 3 травня, залишалось 5 тижнів. Для Тетчер наступала надзвичайно гаряча пора, що вимагало від неї найвищого ступеня зібраності, напруження усіх її сил. Якщо Хіту пробачили поразку на третіх із чотирьох загальних виборів, то жінці, яка програла б перші вибори, безсумнівно, партія ніколи б не пробачила.
«Мені дозволять провалитися на виборах тільки один раз», - заявляла вона.
Звичайно, Тетчер хотіла привести свою партію до влади. Маніфест партії, котрий, за ствердженням сучасників, вона написала сама, був, по суті, програмою відродження країни. Перше, що обіцяла Тетчер – це зниження інфляції. Вона не просто заявила про те, що зростання цін уповільниться, вона передбачала досягти цього шляхом скорочення розходів на держапарат. При цьому відзначалося, що плани скорочення державних асигнувань не торкнуться сфери охорони здоров’я. Передвиборча платформа консерваторів, яку озвучувала Маргарет Тетчер , передбачала також встановлення стимулів для розвитку підприємництва. В тому числі передбачалося зниження верхньої межі податків. Було заявлено також про зменшення податкового обкладання незахищених прошарків населення. Основна теза, що завжди звучала у передвиборчих промовах Тетчер, передбачала також зведення до мінімуму втручання держави в економічний розвиток країни в цілому і в діяльності кожної компанії і кожної людини окремо. На цьому базувалася вся економічна політика консерваторів. Розвиваючи ідею економічної свободи особистості, Тетчер виступила також за можливість людини стати власником акцій приватизованих підприємств, власником житла. Тому в її передвиборчій програмі було приділено увагу як до приватизації націоналізованих галузей промисловості, так і до розширення оренди будинків на більш пільгових умовах і надання житла молодим сім’ям. Ці обіцянки особливо хвилювали англійців, які приділяли сім’ї та домашньому затишку особливу увагу.
«Я не обіцяю вам нічого, крім великих плодів власних зусиль».
« Я не політик-погоджувач і не політик-прагматик. Я переконаний політик. На виборах 3 травня 1979 року на 635 парламентських місць було висунуто рекордне число кандидатів – понад 2500, від більш ніж 10 різних партій та політичних груп. Проте, як відомо, британська політична система є двопартійною, згідно з цим при владі почергово перебувають або лейбористи, або консерватори. До їхнього протиборства і звелось голосування, у якому взяло участь 76 % виборців. За результатами голосування консервативна партія отримала 339 місць в Палаті громад, лейбористська 268, ліберальна – 11, інші партії – 17. Таким чином, із перевагою у 43 голоси у Палаті громад торі здобула переконливу перемогу. І це насамперед був особистий тріумф Маргарет Тетчер.
У п’ятницю 4 травня 1979 року вона відправилася у штаб-квартиру партії, де був встановлений торт у формі входу в резиденцію прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, ту резиденцію, в яку повинна була увійти Тетчер господаркою.
Імідж лідера партії завжди вирішує долю виборів у Великій Британії. Перемога партії – це успіх лідера, поразка – його провина і провал. Перемога 1979 року стала зоряним часом Маргарет Тетчер. Після традиційної аудієнції у королеви в якості нового прем’єр-міністра, Тетчер негайно приступила до виконання своїх
повноважень. За існуючою в Англії традицією, прем’єр-міністр має призначити і передати пресі список членів кабінету (цього разу їх повинно було стати 22) не пізніше, як через 24 години після візиту до королеви. Будь-яке зволікання розглядалося як відверта ознака політичної кризи.[31]Вісімнадцять посад дісталося колишнім міністрам уряду Е. Хіта, так званій «старій гвардії», чотири посади, що безпосередньо були пов’язані з економікою, обійняли її найближчі соратники, серед яких, без сумніву, основним був найрішучіший прихильник вільного підприємництва та мінімізації державного втручання в промислову діяльність Кіт Джозеф. Він став міністром економіки. Провідну економічну посаду – міністра фінансів – обійняв Джеффрі Хау, Джона Біффена було призначено головним секретарем міністерства фінансів, відповідальним за скорочення бюджету, запланованого Тетчер. « Я добре усвідомлювала, що найважчі баталії доведеться витримати при визначенні економічної політики, - зазначала Тетчер. – Тому я чітко знала, що ключові економічні посади мають очолити переконливі прихильники нашої економічної стратегії».[32]
На посаді прем’єр-міністра вона почала висловлюватись ще більш рішуче: «Я займаюсь політикою тридцять років. У британському політичному житті ви не можете піднятись зразу вгору, ви повинні поступово дряпатися наверх. Я сподіваюсь, що англійці будуть сприймати мене не як чоловіка чи жінку, а такою, яка я є, - як людину, уся пристрасть якої спрямована на те, щоб робити добре Британії…» [33]
Тетчер поділяла усіх політиків на дві категорії: «один із нас» та «один із них». Це було її найулюбленішим висловом протягом усієї політичної кар’єри. А на питання, за яким принципом вона поділяє людей на ці категорії, вона відповіла, що критеріями є працелюбство, надійність з точки зору особистої відповідальності і віра у філософію, в яку вірить вона.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!