РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДАНІ
Вибір методики
Структура психодіагностичного дослідження містить такі основні етапи:
- підготовчий
- проведення эксперименального дослідження
- аналіз і інтерпретація результатів (підготовка психодіагностичного висновку).
На першому (підготовчому, передекспериментальному) етапі здійснюється збір відомостей про хворого. Конкретні кроки цього етапу: 1) ознайомлення психолога з медичною документацією; 2) бесіда психолога з лікуючим лікарем, в ході якої формулюються конкретні задачі психологічного дослідження; 3) бесіда психолога з досліджуваним, має самостійне діагностичне значення і формує у досліджуваного правильне відношення до дослідження.
Перед дослідженням експериментатор повинен встановити безпосередній контакт з хворим, викликати до себе прихильність. Звичайно бесіду починають з уточнення паспортних даних пацієнта: прізвища, імені, по батькові, віку, професії, освіти. Цікавляться, чи живі батьки, з'ясовують наявність братів, сестер, якою дитиною він був в сім'ї, розпитують його про сім'ю, дітей. Збирають психологічний анамнез.
Етап закінчується виробленням стратегії подальшого інструментального дослідження, яке припускає підбір експериментальних методик, внесення коректив в їх інструкції і стимульний матеріал (у разі нестандартизованих методик) відповідно до особливостей досліджуваного і поставлених психодіагностичних задач, а також визначення послідовності пред'явлення методик.
|
|
|
Другий етап (проведення експериментального дослідження) включає пред'явлення досліджуваному сформованого на першому етапі комплексу методик наперед встановленій послідовності. Виконанню завдань по кожній методиці повинна передувати чітка і лаконічна інструкція. Під час виконання досліджуваним експериментальних завдань психолог спостерігає за поведінкою хворого і веде точний запис досліду, який проводиться. Етап завершується представленням отриманих результатів у вигляді, який задається типом методики.
Експериментально-психологічне дослідження дозволяє виявити особливості особистості в структурі нервово-психічних розладів у хворих на соматичні захворювання, встановити психологічний аспект порушень механізмів компенсації, оцінити особистість хворого і систему його значущих відносин.
Використовується експериментально-психологічне дослідження і для отримання додаткових даних про захворювання, а також для діагностики, характеристики перебігу і визначення результатів захворювання.
Організація і проведення психодіагностики хворих
Приведемо кілька описів дітей і підлітків, хворих шизофренією в різних хворобливих формах, з докладним психологічним аналізом.
|
|
|
Спостереження І. Хлопчик 8 років. При народженні мала місце нетривала асфіксія; у дитячому віці переніс дві легені травми. Ранній розвиток: до 2 років приступи нічних страхів з лементом. З 2 років труднощів поводження: любив штовхнути, смикнути за ноги. Примхливий. Завжди негативістичнтй, рухливо неспокійний. Допитливий, у 5,5 років вивчився самостійно читати. Любив книги, газети.
З 5 років придумує байки, наприклад, заявляв, що він може перелетіти через тин, загороду Моторно неспритний, погано пише. З 8 років недисциплінований, упертий, грубий, збудимий: у роздратуванні кричить, свариться, шпурляє усе, що потрапляється під руку. Непосидющий. У школі зривав уроки, виключений зі школи.
У лікарні виявляв велику легкість у словесному вираженні. Багато фантазував.
На експерименті виявився дисгармонійний розвиток психіки: хлопчик добре обдарований словесно, з легкістю міг виражати свої думки, при бесіді робив враження дитини більш старшого віку. Гарна пам'ять. Процеси логічного мислення гарні, міг знаходити розходження і подібність у предметах (розходження: дошка непрозора, скло прозоре; подібність: сонце гріє, і грубка гріє). Міг зрозуміти не так сказані деякі метафори і прислів'я. Наприклад, до метафори "кам'яне серце" дав правильне пояснення і заявив: "Коли кривдять, бачать і заступаються, а він бачив і не заступився, значить у "його кам'яне серце". Так само добре міг пояснити всі прислів'я. У нього досить великий запас представлень і понять; в експерименті на узагальнення (у словесному плані) правильно підбирав необхідні терміни, наприклад, "година", "хвилина", і ін. - час. "Три", "тисячі", "1/4", "сто" - числа. "Стукіт", "тріск", "грім", "гуркіт" - звуки. Все інше теж було правильно.
|
|
|
Усі конкретно-наочні експерименти, що більшість дітей його віку дуже люблять і охоче ними займаються, для нього виявилися дуже важкими. Наприклад, він був зовсім безпомічний при узагальненні по картинках (метод класифікація), він брав 2-3 картинки, наприклад дзеркало й умивальник, і заявляв: це туалетна група; телефон, годинник, склянка - квартирна група; цибуля, капуста - городні і т.д..
Від експерименту швидко відмовився. Картинки описував односкладово, явно ними не цікавлячи. Сюжетні картинки розумів тільки самі елементарні; якщо не розумів сюжету, він не старався придумати що-небудь, що явно не відповідає дійсному положенню справи.
|
|
|
Просторові представлення його погано диференційовані, часто плутав право - ліво, на пропозицію піднімати руки за прикладом експериментатора, що сидить навпроти, піднімав їх дзеркальним способом. Затруднено додавання по візерунках Косса. Складаючи, говорив: "Складати - це дуже нудно! Цікаво читати, малювати, грати".
У нього відзначається недорозвинення вольових імпульсів. Він може робити тільки те, що цікаво і легко дається. Як тільки з'являлися затруднення, він не міг його переборювати. На експерименті замість важкого для нього додавання кубиків він міг почати грати кубиками. Наскільки словесні асоціації текли в нього швидко, легко, настільки ж усі наочні, потребуючі ручної спритності, вироблялося дуже повільно, незграбно.
Така особливість його психічної структури вела до того, що всяка більш-менш складна робота була йому важка і він від неї прагнув відсторонитися, а усякі вербальні побудови, усякі фантазії йому були легкі і він із задоволенням їм віддавався. Сприяє його фантазуванню властива йому эйдетическая здатність; показану йому картинку може дивитися дуже довго; куди ні подивиться, ця картинка стоїть в нього перед очима; міг у кабінеті викликати образ матері, із жвавістю вигукнути: "От бачу: мама сидить у кріслі і кішечка біля неї сидить".
Швидкість словесних асоціацій у зв'язку з ейдетичною здатністю, що дозволяє хлопчикові мати яскравий образ, і слабкий зв'язок з дійсністю дозволяють йому продукувати різні фантастичні побудови. Він міг розповідати, що під стіною сидять диявол з рогами і чорти, він чує, як вони там стукають. У лікарні, коли він чує стукіт із сусіднього відділення, він зараз же собі говорить: "Це диявол".
Він хотів би бути артилеристом, так цікаво стріляти, руйнувати ворожі укріплення. Він будує будиночки, а потім їх руйнує; він більше любить руйнувати, чим будувати. Він так про себе говорив: "У мене руйнівний характер". Це ще один момент, що дозволяє зрозуміти його малу продуктивність в інтелектуальній роботі при достатнім мисленні і гарній пам'яті. В усьому і розкривається дисгармонічність його психіки.
Спостереження ІІ. Хлопчик 11 років. Ріс жвавим, грав з дітьми. Учився добре до 3-го класу; потім став скаржитися, що його б'ють, і сам став битися. Поступово робився нервовим, дратівливим, скаржився, що за ним стежать, від усіх усамітнювався.
У лікарні усього боявся, тримався сам, був млявим, пасивним. Мало розмовляв, був розгублений. Іноді вдавалося з'ясувати, що хлопчик живе своїм світом, усі навколишні здаються йому переодягненими, йому здається, що на дітях інша шкіра, начебто маска. Чує голоси. Думки плутаються. Йому здається, що навколишні знають, про що він думає. Відзначає в себе два бажання: і хочеться чого-небудь і не хочеться; коли пише, одночасно думає про інше.
На експерименті виявилося, що в інтелекті хлопчика значна дисгармонія: з одного боку, інтелект його досяг визначеної висоти, а з іншого боку - він застряг на більш ранній стадії. У хлопчика гарна пам'ять. Він легко комбінував будь-які візерунки Косса. Він міг коментувати деякі метафори й у той же час у коментуванні деяких прислів'їв виявив інфантильність.
Наприклад, прислів'я "Зі світу по нитці - голому сорочка" він так зрозумів: "Він ходить по світі в голій сорочці". До прислів'я "Не у свої сани не сідай" він підібрав пояснення: "Якщо вже поїхав куди, з півдороги повертатися пізно" - і заявив: "Якщо він сяде в чужі сани, його з півдороги виженуть".
У цих поясненнях виявляється нерозчленоване мислення, досить загальних слів, щоб непоєднуване було з'єднано. Таке ж нерозуміння він виявив у коментуванні відносин; на питання "Чи правильно говорити: у мене три брати - Іван, Сергій і я?" він відповів, що він не назвав себе.
Дитячі психологи вважають, що нерозуміння відносин є специфічним для раннього віку; така ж інфантильність проявилася і при тім, як він описував картинки: якщо на картинці були зображені тварини, він змушував їх говорити, і люди також зверталися до них з мовою - це характерні для дитячого віку розповіді по картинці.
Він любить казки, фантастичні розповіді, із захопленням розповідав експериментаторові казку, де фігурував Кощій Безсмертний, Баба-Яга, чарівні замки, жива вода, що говорять тварини, різні потвори.
Поводження його на експерименті часто було ігровим: з картинок, зміст яких треба було зрозуміти, став будувати карткові будиночки, грав з ручкою, з олівцем.
Поряд з такими елементами інфантилізму експеримент розкривав елементи процессуальності: в асоціативному експерименті відзначалися великі затримки на різних словах, що доходять до 16 секунд. Як виявилося при аналізі, він затримувався тому, що дуже напружувався, щоб придумати потрібне слово, і чим більше напружувався, тим довше нічого не міг придумати, відбувалися затримки (типу Sperrung).
Він добре міг виконувати завдання на розподіл уваги. Міг закреслювати різні букви в тексті Бурдона й одночасно розмовляти з експериментатором. У класі він міг писати без особливих помилок і одночасно думати про інше. Йому легше було закреслювати, розмовляти і писати на уроці з відверненою увагою, чим без відволікання.
У його мисленні відзначено багато формального, порожнього. Наприклад, він так відповів на запитання "Якої форми бувають предмети?": "Чотирикутні, пятикутні, восьмикутні, десятикутні...", тобто намічаються вже елементи автоматизму.
При шизофренії страждає вся особистість хворого, також і при настанні підліткового віку центральним питанням у підлітків є питання про власну особистість; внутрішній світ, що мало цікавив дитину, для підлітка здобуває особливу цінність, у нього виникає потреба розібратися в особливостях своєї особистості, оцінити свої можливості.
У психіатричній літературі відзначається, що й у здорових підлітків у пубертатному періоді іноді спостерігаються особливості характеру, що нагадують шизофренні прояви: схильність до зайвого самоаналізу, резонерству, манірності, пустотливості (проф. Г. Е. Сухарева).
Спостереження ІІІ. Іноді підлітки, особливо дівчинки, дуже важко переживають некрасивість своєї особи. Це переживання надовго може застрягти в психіці як важкий, нерухомий комплекс. Так, дівчинка, 16 років, І. В. поступила в лікарню з діагнозом шизофренії (ініціальна фаза).
У матері була важка вагітність, тривалі пологи. Дівчинка одержала травму у віці 2 років. Ранній розвиток нормальний. По характеру завжди була веселою, живою, товариською, училася відмінно; настрій завжди було рівним, спокійним. Родина дівчинки малокультурна, з обмеженими інтересами: добре поїсти, добре одягтися. Дівчинка була мрійлива, захоплювалася героїкою Лермонтова, особливо любила його "Мцирі".
Занедужала відразу: у день свого народження, коли їй минуло 16 років, подивилася на себе в дзеркало і показалася собі потворною. З цього часу стала цілими днями плакати; коли дивилася на себе в дзеркало, говорила: "Так і розірвала б себе на шматки". Усе навколишнє стала сприймати в темному світлі, з'явилися суїцидальні думки: "Вона не знає, навіщо жити, краще вмерти".
У лікарні протягом перших 2 місяців перебування плакала; з навколишніми не спілкувалася, здебільшого сиділа сама, утупивши очі в одну точку. Матері на побаченнях говорила: "Я всіх людей ненавиджу, усі веселі, усім добре живеться, тільки мені однієї погано".
На психологічному обстеженні вона скаржилася на те, що нічого не розуміє, що вона дурна, однак це експериментально не підтвердилося, інтелект її виявився повноцінним при невисокому загальному розвитку.
Мислення в поняттях доступно. На достатньому рівні процеси узагальнення. Добре розвита здатність до аналізу. Дуже гарна зорова пам'ять. Увага цілком стійка. У роботі виявлялася повільність, непевність і разом з тим велика цілеспрямованість: усяке завдання доводила до кінця, переборюючи всіх труднощів.
Ця дівчинка стенічна, власне кажучи цілеспрямована, але в даний час у стані астенізації і непевності в собі. Дуже сензитивна, на очах у неї часто з'являлися сльози (коли говорили про її стан і її здібності).
Дуже егоцентрична, у даний час усе в неї сконцентроване на її переживаннях. Вона ейдетичка. Коли читає книгу, образно переживає всіх діючих осіб. Після переглянутої кінокартини ввечері могла багато разів згадувати неї в эйдетических образах.
Вона дуже розчарована у своїх можливостях і своє захворювання оцінює так: "Це не хвороба, і лікуватися чогось ". Вона вважає, що хворо від свого шестнадцатилетия і страждає від своєї натури, їй здається, що вона не цікава і дурна. Однак, незважаючи на велику зосередженість своїми внутрішніми переживаннями, ця дівчинка не відірвана від життя, вона придивляється до усього навколишнього, про усе має свою думку і любить усе критикувати.
Поступово вона стала почувати себе значно краще, стала менше себе аналізувати, стала більше прагнути до діяльності. Після 4-місячного перебування в лікарні і лікування виписалася в гарному стані. Через рік приходила в лікарню, покращала, була ошатною; на питання, яке вона тепер собі задає, вона відповіла: "А я про це тепер і не думаю". Ще через 2 роки її психолог, що обстежував, виявив дівчинку в гарному стані, вона учиться в 10-му класі школи, була весела, говірка.
У даному випадку - це підліток, у раннім дитинстві отримавший травму. По характері дівчинка стенічна, егоцентрична, любить мріяти. У день свого народження, коли їй минуло 16 років, вона вперше задумалася про себе, про свої можливості, свої мрії про себе вона порівнювала з дійсністю і розчарувалася. Особливо їй не подобалася її кругла, рум'яна особа.
Вона йшла від конкретності, від оцінки своєї зовнішності, а до цього вже приєдналася думка, що вона дурна, нецікава. Це переживання для неї як стенічної особистості виявилося настільки болісним, що воно цілком заповнило життя, утворився нерухомий комплекс, що захопив усю свідомість, не пропускаючи ніяких інших переживань.
Цей її комплекс, що давить, зробив її депресивною, аутичною; вона стала віддалятися від життя, від людей. Коли комплекс був переборений, депресія й аутизм припинилися, дівчинка повернулася до життя. Це пубертатне зрушення сковзнуло по її особистості, лише зачепив її, але зовсім не змінив.
Спостереження ІV. Підлітки важко переживають свою шкільну неуспішність, але іноді погане навчання в підлітка зв'язано з яким-небудь особливим захопленням. Підліток В. Л., учень 7-го класу, хотів бути астрономом. Останній рік він багато часу приділяв заняттям астрономією, відвідував планетарій, складався в кружку юних астрономів, прослухав курс лекцій по астрономії при інституті, робив виписки, компілював; робив всі організовано, систематично.
Приділяючи багато часу таким заняттям, він уже не міг готувати уроки і скаржився, що в нього шум у голові. Він дуже переживав свою шкільну неуспішність, тому що він дуже самолюбний і завжди хоче бути вище інших; але він нічого не міг із собою зробити, тому що вважав, що занедужав "астрономічним алкоголізмом" .
Шкільна неуспішність привела його до конфлікту з батьками: він став грубий, дратівливий, неслухняний. Для цього підлітка заняття астрономією - усе в житті, без неї він не уявляє собі майбутнього; на його думку, ті люди, що не займаються наукою, не повинні жити. Заняття астрономією на цьому етапі його життя зробилися для нього найціннішими утворенням, цілком опанували їм і відводили його від життя і його інтересів. У нього виник конфлікт зі школою і батьками. Таке відношення до улюбленого заняття дуже характерно саме для підліткового віку.
На психологічному обстеженні цього хлопчика з'ясувалося, що його загальний розвиток і інтелект дуже високі. Мислення в поняттях йому доступні. На гарному рівні процес узагальнення. Пам'ять структурно не порушена, міг робити зусилля і запам'ятовувати, але сам акт запам'ятовування затруднений. Увага концентрувалася з працею. Вся інтелектуальна робота для нього значно затруднена; у всякому новому завданні орієнтувався не відразу і тільки поступово виконував його більш продуктивно.
Він розповів експериментаторові, що він дуже зацікавився астрономією і дуже багато нею займався, усі дні проводив за читанням книг по астрономії і дуже перевтомився. В даний час у нього стан великої психічної слабкості. На експерименті виконував ті завдання (наприклад, комбінування кубиків), що цілком по його силах. Невдачі його дратували, на очах з'являлися сльози, хлопчик починав говорити з роздратуванням, але така реакція в завжди коректного хлопчика була незвичайна. Його надзвичайно засмучувало і дратувало його власне безсилля в розумовій роботі. Про свої переживання охоче розмовляв.
Стан хлопчика був розібраний на конференції. Він був направлений в стаціонар з діагнозом шизофренії.
Підстави для діагнозу були такі: у школі був відмінник, а потім успішність почала знижуватися; став погано відноситися до батьків (зрушення афективного життя), був схильний до нав'язливих дій. Усі ці моменти говорять про процес, однак діагноз шизофренії потрібно відкинути.
Порушення інтелектуальної працездатності йде не по шизофренічному типу; у мисленні немає шизофренічних симптомів. Відношення до батьків змінилося в зв'язку з образою на них, на їхнє нерозуміння його стану; він дуже самолюбний, а батьки його нерозуміли, і він на них сердитий.
Як особистість він людина інтелектуального складу з елементами підвищеної ефективності, він холодний, стеничный. На нього не можна діяти примусом, необхідно переконати його в правоті своїх вимог, і тоді він не буде протестувати. Діагноз шизофренії не має достатніх показань. Його стан можна було пояснити як результат важко протікаючого пубертатного кризу.
Спостереження V. Дівчинка Т.Б., 14 років, учениця 8-го класу. Направлена в лікарню з діагнозом шизофренії і зі скаргами: плаксива, дратівлива, заявляє, що в неї немає батьків, вона виховується в чужій родині. Почалися труднощі в навчанні.
Дівчинка критично відноситься до своїх батьків, вважає їх малокультурними і навіть відкидає їх (звідси заява, що вони їй нерідні). Вона дуже високої думки про себе, що оточує її життя її не задовольняє, вона любить читати науково-фантастичну літературу, любить мріяти. Цікавиться питаннями театру, мріє бути артисткою; у школі виступала в театральних постановках, і її хвалили; театр залучає своєю яскравістю, барвистістю, життя там здається святом.
Сама вона все життя грає. Наприклад, коли їй доручають купити хліба, вона уявляє, що відіграє роль дівчинки, якій доручено купити хліб, і ця гра допомагає їй виконувати нудний обов'язок. Так вона поводиться в будинку, де все їй здається некрасивим, вульгарним. Вона любить декламувати твори Лермонтова і Маяковського, і сама пише вірші.
Учитися їй нудно, по літературі й історії вона знає більше, ніж їй викладають, а вчительку літератури критикує за її некультурну мову, за те, що вона мало знає і мало дає своїм учням. Курс історії за 8 класів був їй весь знайомий, тому що вона багато читала і по історії. Вона любить перші ролі, вона домоглася того, щоб її вибрали старостою класу.
Але цей обов'язок і прагнення увесь час грати перші ролі її досить виснажують, іноді їй буває дуже нудно. Вона любить тільки себе, любить себе слухати - як читає, декламує. До всіх навколишніх у неї відношення критичне, вона не знає навіть, що таке любити людей, своїх батьків, подруг. Вона живе в постійній напрузі, їй важко, їй би хотілося бути дитиною, щоб хто-небудь її пестив, а з матір'ю в неї такі далекі відносини, що підійти до неї вона не може, та й не хоче.
У неї бували суїцидальні думки, тому що їй важко буває жити. Вона заявила, що вже багато випробувала, вона багато читала, розуміє театр, знає, як створюється роль. Говорячи про це, вона патетично викрикувала: "Що ж мені ще залишається!" і додавала: "Я себе не уб'ю, але я знаю, що я довго жити не буду, я незабаром умру!"
Місяці 3 назад почала відчувати стомлення, під час якого могла не розуміти, що читає. Стало все нудним, нецікавим, стало усе дратувати, не могла продовжувати навчання в школі, вона навіть стала думати, чи не піти їй на роботу в бібліотеку, у яку-небудь лабораторію. Її дуже кривдило, що в школі не визнавали цього її стомлення, а вважали її зниження в шкільній роботі лінню.
У лікарні на психологічному дослідженні з'ясувалося, що по своєму загальному розвитку й інтелектові вона вище свого віку. У неї гарна словесна і зорова пам'ять, добре розвинене мислення в поняттях. Вона добре класифікувала, обурювалася, що в групу живих істот поруч із птахами треба поміщати людини. Мова культурна, правильна; відповіді небагатослівні.
По Роршаху був конкретний визначений образ: котяча морда, кажан, жаба. Добре комбінувала, завжди любила збирати предмети в конструкторі, любила геометрію. При комбінуванні застосовувала високі методи роботи, працювала планово. У виконанні завдань проявилася неуважність. Асоціативний процес швидкий, координований.
З нею можна було говорити, як з дорослою людиною; вона добре знає класичну і радянську літературу, про всі прочитані книги має визначене судження. Дівчинка з передчасним інтелектуальним розвитком; жила увесь час інтенсивним розумовим життям, багато читала, часто по ночах; захоплювалася театром, прагнула бути вище всіх, постійно грала яку-небудь роль. Усе це її дуже стомило.
Зараз - це реакція, перевтома. Звідси млявість, дратівливість, невдоволення всім навколишній, іноді суїцидальні думки. Причина цих думок: затруднення в навчанні, неможливе для неї сімейне життя, вона вже давно не любить матір, ображається, коли мати на неї кричить по всяких дрібницях, а батько зовсім безвладний, цілком під впливом своєї дружини.
При однократній бесіді в диспансері було легко помилитися в діагнозі, і амбулаторні лікарі посилали таких підлітків у лікарню з діагнозом шизофренії. Однак більш тривале, глибоке обстеження в клініці з ретельним психологічним дослідженням розумових процесів і всієї особистості хворої допомогли провести тонкий диференціальний діагноз і відкинути шизофренію.
У цих випадках є також зміна особистості, як і при шизофренії, але ця зміна іншого характеру; при шизофренії спостерігається якісна зміна особистості, особистість робиться іншою, а тут кількісна зміна потенцій особистості; особистість збідніла, але, по суті, вона мало змінилася, її легше поправити, вилікувати.
Психологічний експеримент допомагав розібратися в особливостях підліткових переживань; він міг констатувати відсутність розладів розумового процесу, характерних для шизофренії, психологічний аналіз допомагав виявленню рис особистості, характеру, усього поводження підлітка. Звичайно з лікарні такі підлітки виписувалися в гарному стані.
Психологічні рекомендації
Задача психолога полягає в ретельному дослідженні особистості і мислення таких підлітків для диференціювання виявлених у них особливостей від особливостей, характерних для хворих шизофренією.
Потрібно згадати, що підлітковий вік характеризується підйомом життєдіяльності організму; усе в організмі підлітка знаходиться в русі, у зміні. Уся ця перебудова і веде підлітка до особливого переживання своєї особистості, своїх можливостей; у нього з'являються нові потреби, він ставить собі нові задачі.
Емоційні переживання підлітка, зв'язані зі становленням його особистості, характеризуються мінливістю, швидкістю чергування протилежних настроїв. Переживання цієї дисгармонії супроводжується іноді підвищеною дратівливістю; спостерігається швидкий підйом або занепад самопочуття, підвищена стомлюваність, зниження працездатності, підлітки стають особливо чуйними до оцінки своєї особистості і болісно переживають усякі невдачі.
Якщо підліток виховується в правильних соціально-побутових умовах, якщо навколишні чуйно відносяться до його стану, то всі ці бурхливі переживання легко гармонізуються; якщо підліток втягнутий у громадське життя, якщо він продуктивно учиться і живе повним і цікавим життям, тоді він мало зосереджується на своїй особистості, він тільки, гостріше переживає повноту її змісту.
Але при наявності несприятливого середовища, при нерозумінні стану підлітка і безтактному відношенні до нього в цей час, при конфліктних соціально-побутових умовах і сімейному розладі в підлітка в стані бурхливої перебудови його організму можуть спостерігатися патологічні реакції.
У зв'язку з тим, що в цей період велика увага підлітка буває зосереджено на переживаннях своєї особистості і своїх можливостей, ці особистісні переживання можуть зробитися джерелом хворобливих станів.
ВИСНОВКИ
Шизофренія - психічне захворювання не встановленої етіології, схильне до хронічного плину, що виявляється типовими змінами особистості хворого і різними по ступені виразності іншими психічними розладами, що часто приводять до стійких порушень соціальної адаптації і працездатності.
Хворі шизофренією стають замкнутими, утрачають соціальні контакти, губляться емоційні реакції. Також спостерігаються різного ступеня виразності розлади відчуттів, сприйняття, мислення і рухомо-вольових функцій.
Термін "шизофренія" запропонував цвейцарский психіатр Е. Блейлер (1911 рік).
Блейкер вважав, що для цього захворювання характерна особлива дисоціація психічних процесів особистості і її специфічна зміна в результаті хвороби.
Він виділяв первинні ознаки захворювання, до якого він відносив утрату хворим соціальних контактів (так званий - аутизм), збідніння емоційності, розщеплення психіки (особливі порушення мислення і дисоціація між різними психічними проявами), що кваліфікувалися як зміни особистості по шизофренічному типу. Цьому приділялося вирішальне значення в діагностиці шизофренії.
Побічні ознаки шизофренії - виявляються сенестопатією, ілюзіями і галюцинаціями, маревними ідеями і кататонічними розладами, що були властиві і многим інші хвороби, Блейлер не вважав їх обов'язковими симптомами.
Форми шизофренії він розділив на три класичні форми: гебефренична, кататонічна і параноїдальна, пізніше була додана четверта форма - проста.
Через якийсь час були описані й іншої форми, приміром, іпохондричній і періодичний, котрі виділялися на основі ведучого синдрому хвороби.
Як показали сучасні медичні спостереження, різні форми шизофренії не відрізняються стабільністю, будь-яка форма може переростати в іншу або видозмінюватися.
Найбільш значимими розладами в хворих шизофренією, є інтелектуальні й емоційні зміни особистості.
Інтелектуальні розлади виявляються в різних варіантах порушення мислення хворого: некерований потік думок, закупорку думок, паралелізм, труднощів зрозуміти зміст тексту з книг і фраз з розмов, мислення розпливчасте, утрата логіки міркувань або зісковзування з однієї теми на іншу без видимого логічного зв'язку.
Емоційні розлади виявляються у втраті морально етичних властивостей, почуття прихильності і жалю до близьких, іноді це супроводжується ворожістю і злісної. Знижується інтерес до улюблених справ, хворі стають неохайними, не дотримують елементарного гігієнічного догляду за собою. Ранньою ознакою його можуть бути виникнення замкнутості, відчуженості від близьких, незвичайні вчинки і незвичайну манеру поводження. Початок розвитку шизофренії найчастіше приходиться на молодих людей у віці 20-25 років, у жінок ця хвороба протікає найбільше гостро і виражено.
За допомогою великого арсеналу психотропних засобів, можливо успішне лікування шизофренії, за допомогою диференційованої терапії. При виражених психотичних розладах і галюцинаціях застосовуються такі нейролептики, як тиопроперазин і галоперидол, з перевагою кататонічних розладів - етаперазін і френолон. Для лікування хворих з фебрильними приступами, застосовують аміназин і електросудомну терапію.
Якщо в хворого переважають негативні розлади, застосовують нейролептичні препарати зі стимулюючою дією. При депресивних і депрессивно-параноидних явищах призначають антидепресанти. При складних психопатологічних синдромах комбінують препарати включающая різні нейролептики й антидепресанти.
Хворим з гострими проявами шизофренічного процесу і соматично ослабленим прописується інсуліношокова терапія, хворим із хронічними депресивними станами - електросудомна.
Самої ж важливої ролю в поверненні хворих шизофренією до повноцінного життя є соціально трудова реабілітація.
У багатьох хворих до початку захворювання виявляється так звана "шизоїдна структура особистості" з явищами "аутизму" (слабості контактів, замкнутості, майже виняткової зосередженості на внутрішньому світі), емоційної недостатності, що сполучаться з підвищеною чутливістю, слабкістю сексуального потяга. Можливі й інші типи особистісних аномалій. Досить характерні в тому або іншому ступені виражені ознаки психофізичного інфантилізму або ювенілізму. Початкові прояви хвороби нерідко визначаються або стають помітним посиленням, або появою патології особистісного складу. При цьому, особливо в юнацькому віці, можливі порушення поводження з підвищеною емоційною збудливістю, розгальмуванням потягів, асоціальними тенденціями ("гебоїдний синдром"), що буває важко відрізнити від патологічного пубертатного кризу. Діагноз шизофренії стає досить ймовірним при наявності рудиментарних або транзиторних галлюцинаторних, маревних або кататонічних симптомів, а також порушень мислення у виді несподіваних його перерв, зісковзувань, неологізмів. При розвитку психозу особливе діагностичне значення надається таким симптомам, як слухові псевдогалюцинації (голосу "усередині голови" або в інших частинах тіла), відчуття "відібрання", "читання" або "вкладання" думок сторонніми, почуттю "скованості" рухів, учинків, емоцій, марення фізичного впливу, вербальні галюцинації, що коментують поводження хворого, марення з абсурдним змістом. Досить часто зустрічаються і щирі галюцинаторні і маревні розлади з більш повсякденним правдоподібним змістом: переслідування, отруєння, ревнощів і т.д. У міру прогресування захворювання більш вираженими стають так називані "негативні" симптоми зі збіднінням і неадекватністю емоційних реакцій, зниженням рівня спонукань, звуженням кола інтересів, що супроводжуються більш-менш значною соціальною дезадаптацією. У цілому найбільша активність шизофренічного процесу приходиться на перші 5-8 років захворювання, після чого настає резидуальний період з відносною стабілізацією хворобливих проявів, з більш рідкими загостреннями і можливою компенсацією негативних симптомів і реадаптацією. У цьому періоді тимчасове погіршення стану хворих може вичерпуватися депресивною симптоматикою (так називана "постшизофренічна депресія").
Клінічні прояви шизофренії в окремих хворих, включаючи її симптоматологію, перебіг і результати, відрізняються винятковим різноманіттям. У залежності від синдромологічних особливостей розрізняють параноїдну, гебефрену, кататонічну і просту форми. При перших трьох домінують відповідно галюцинаторно-бредові, кататонічні (ступор з восковою гнучкістю або імпульсивне порушення, повторення дій і мови оточуючих - ехолалія і ехопраксія, негативізм), гебефренні (пустотливість, грубі порушення мислення, імпульсивність із фрагментарними маревними ідеями і галюцинаціями) розладу. При простій формі переважають негативні симптоми.
Перебіг хвороби буває безперервним, приступоподібним, нерідкі і проміжні варіанти. Вона може бути різним і по темпах прогредієнтності: злоякісне з розвитком важкого дефекту через 1-3 року після початку хвороби, середньопрогредієнтне з формуванням помірного дефекту і малопрогредієнтне з неглибоким дефектом. Відповідно до цього наслідки хвороби варіюють від практичного видужання з малопомітними змінами особистості до так званого "апатичного слабоумства" або хронічного психозу з вираженими негативними симптомами ("кінцеві стани").
Прогноз шизофренії, особливо віддалений - досить поганий. Частіше більш сприятливо захворювання протікає у випадках його гострого розвитку, при наявності психогенної або соматогенной провокації, з вираженою флюктуацією психотичних розладів, при пізньому (після 30 років) початку, у жінок і особливо, що не виявляють виражених психопатичних (особливо шизоїдних) чорт до початку хвороби, з гарною соціальною адаптацією, при відсутності спадкоємної обтяженості шизофренією.
Шизофренічний психоз варто диференціювати від симптоматичних шизофреноподібних психозів, що виникають у результаті органічної, інтоксикаційної або інфекційного ураження головного мозку (початкові етапи хореї Гентингтона, хвороба Вильсона - Коновалова, скронева епілепсія, пухлини лобової і скроневої долей, Порфирія), прогресивного паралічу, метахроматичної лейкодистрофії дорослих. Особливо ретельно варто виключати соматичну і неврологічну патологію (пухлини лобової долі і мозолистого тіла) при наявності кататонічних і гебефренічних розладів, а також при простій формі шизофренії.
Суїцид є головною причиною збільшеної смертності хворих шизофренією. У пацієнтів молодого і середнього віку; з наявністю почуття безнадійності особливо часто відзначаються суїцидальні спроби. Демографічні фактори ризику подібні з загальними в популяції. Наявність афективних розладів, очевидно, відіграє важливу роль, так само як і присутність визначених ознак: маревних ідей відносин, переслідування, безнадійності і деморалізації, соціальної дезадаптації. Наявність у минулому суїцидальних спроб може допускати особливо високий ризик суїциду в даного пацієнта. Період госпіталізації і відрізок часу після виписки з лікарні є найбільш сприятливих суїцидальних дій. Кваліфікована і регулярна оцінка ступеня ризику в плані здійснення суїциду є життєво необхідною при лікуванні хворих шизофренією.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамова Г.С. Практическая психология. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – 368 с.
2. Алейникова С.М. Сравнительное исследование формирования мышления у детей, больных шизофренией, с разными типами дизонтогенеза // Экспериментально-психологические исследования патологии психической деятельности при шизофрении. М.: Б.и., 1982. – 125 с.
3. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение / Пер. с англ. С. Могилевского. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – С. 152 - 164.
4. Александровский Ю.Л. Пограничные психические расстройства. - М., 1993. - 400 с.
5. Беляев Г.С., Лобзин В.С., Копылова И.А. Психогигиеническая саморегуляция. - Л.: Медицина, 1977. – 160 с.
6. Блейхер В.М. Клиническая психопатология. - Ташкент: Медицина, 1976.
7. Блейхер В.М., Крук И.В., Боков С.Н. Практическая психопатология. - Ростов-на-Дону, 1996. – 285 с.
8. Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. Психосоматическая медицина. Кратк. учебн. / Пер. с нем. Г.А. Обухова, А.В. Бруенка. – М.: ГЕОТАР, Медицина, 1999. – 376 с.
9. Буль П. И. Основы психотерапии. — Л.: Медицина, 1974. —310 с.
10. Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии. - Киев: Вища шк., 1979. – 306 с.
11. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 349 с.
12. Виш И. М. Практическая психотерапия. — Воронеж, 1969. — 288 с.
13. Вольперт И. Е. Психотерапия. — Л.: Медицина, 1972. — 232 с.
14. Гаррабе Ж. История шизофрении. - М., СПб.: Б.и., 2000. – 185 с.
15. Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. – К., 1999. – 255 с.
16. Губачев Ю. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений. — Л.: Медицина, 1981. — 216 с.
17. Гургенян С.В., Погосова Г.В., Вартанян Ж.Г. и др. Психосоматические соотношения у больных гипертонической болезнью и почечной артериальной гипертонией // Терапевтический архив.– 1995.– Т.67.– № 12.– С.21-25.
18. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 300 с.
19. Иванов Н. В. Психотерапия в условиях психоневрологического диспансера. — М., 1959. —64 с.
20. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.
21. Кайдановская Е. В., Кумкова Е. И., Мурзенко В. А. и др. Клинико-психологические исследования групповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях. — Л., 1979, с. 84—89.
22. Карвасарский Б. Д., Губачев Ю. М. Психотерапия при психосоматичните заболtвания. — В кн.: Психосоматичната зависимост. София: Медицина и физкултура, 1981, с. 166—180.
23. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. - Л.: Медицина, 1982. – 325 с.
24. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. – М.: Медицина, 1985. – 304 с.
25. Клиническая психиатрия: пер. с англ. доп. // гл. ред. Т.Б. Дмитриева - М.: Медицина, 1998. – 289 с.
26. Клинические и организационные основы реабилитации психически больных/ /Под ред. М. М. Кабанова, К. Вайзе. — М.: Медицина, 1980. — 400 с.
27. Коляденко Н.В. Психосоматичні співвідношення при захворюваннях гепатобіліарної системи // Український вісник психоневрології. – 1998. – Т.6.– Вип. 1(16). – С. 9 - 11.
28. Коляденко Н.В. Психосоматичні співвідношення при захворюваннях гепатобіліарної системи // Український вісник психоневрології.– 1998.– Т.6.– Вип. 1(16) .– С.9-11.
29. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997 - 464 с.
30. Коркина М.В., Елфимова Е.В., Марилов В.В. Пограничные психические нарушения при сахарном диабете // Журнал неврологии и психиатрии им. С.С.Корсакова.– 1997.– Т.97.– № 2.– С.15-18.
31. Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е. Психиатрия: Учебник. - М.: Медицина, 1995. – 355 с.
32. Корольчук М.С. Психодіагностика. – К.: Либідь, 2005. - 372 с
33. Критская В.П., Мелешко Т.К., Поляков Ю.Ф. Патология психической деятельности при шизофрении: мотивация, общение, познание. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. – 220 с.
34. Кришталь В.В. Психосоматическая патология: генез и подходы к коррекции // Международный медицинский журнал. – 2001. – № 1. – С. 37 - 40.
35. Лакосина Н. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. 2-е изд. — М.: Медицина, 1984. — 272 с.
36. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. 2-е изд. — М.: Медицина, 1971.— 412 с.
37. Личко А.Е. Шизофрения у подростков. - Л.: Медицина,1989. – 178 с.
38. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984. – 230 с.
39. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. — М.: Международная академия, 1994. —366 с.
40. Любан-Плоцца Б., Пельдингер В., Крегер Ф. Психосоматический больной на приеме у врача. - Санкт-Петербург, 1994, 245 с.
41. Максименко С.Д., Шевченко Н.Ф. Психологічна допомога тяжким соматично хворим. – К.: Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України; Ніжин: Міланік, 2007. – 115 с.
42. Марута Н.А. Невротическая болезнь // Международный медицинский журнал.– 1997.– Т. 3.– № 3.– С.16–19.
43. Менделевич В.Д. Как предупредить невроз.- Казань, 1988.
44. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. – М.: МЕДпресс, 1999. – 592 с.
45. Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». - Чебоксары, 1992. - 76 с.
46. Мурзенко В. А. Групповая психотерапия при неврозах. - В кн.: Групповая психотерапия при неврозах и психозах. - Л., 1975, С. 77 - 83.
47. Мягер В. К. Актуальные проблемы психогигиены и психопрофилактики. В кн.: Психогигиена и психопрофилактика. - Л., 1983. - С. 5 — 8.
48. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. — 426 с.
49. Напреєнко О.К. Соматопсихічні розлади // Український вісник психоневрології.– 1996.– Т.4.– Вип. 5(12) .– С.292-294.
50. Немов Р.С. Психология. В 3 кн. — М.: Просвещение, 1995.
51. Общая психодиагностика / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. - М.: Речь, 2001. - 440 с.
52. Палеев Н.Р., Краснов В.Н., Подрезова Л.А. и др. Проблемы психосоматики и соматопсихиатрии в клинике внутренних болезней // Вестник Российской Академии медицинских наук.– 1998.– № 5.– С.3-7.
53. Панков Д. В. Рациональная психотерапия. — В кн.: Руководство по психотерапии. - Ташкент: Медицина, 1979. - С. 192 - 205.
54. Панов А. Г., Беляев Г. С, Лобзин В. С, Копылова И. А. Теория и практика аутогенной тренировки. — Л.: Медицина, 1980. — 272 с.
55. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. - М., 1996, 464 с.
56. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарник. – М., 1987. – 183 с.
57. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. – С. 14 - 386.
58. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: Владос, 1996. – 529 с.
59. Ротенберг В.С., Аршавский В.В. Поисковая активность и адаптация. - М., 1984.
60. Руководство по психиатрии./ под ред. Г.В. Морозова. - М.: Медицина, 1988. – Т.1. – 450 с.
61. Свядощ А.М. Аутогенная тренировка. Руководство по психотерапии. - Т.: Медицина, 1979. - С. 176 - 192.
62. Семиченко В.А. Психологические состояния. – К.: Магистр – 8, 1998. – 208 с.
63. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К.: Здоровья, 1982. – 376 с.
64. Смулевич А.Б., Сыркин А.Л., Козырев В.Н. и др. Психосоматические расстройства (клиника, эпидемиология, терапия, модели медицинской помощи) // Журнал неврологии и психиатрии. – 1999. – № 4. – С. 4 - 16.
65. Снайдер К. Клінічна психопатологія. – К.: Сфера, 1999. – 236 с.
66. Снежневский А.В. Общая психопатология: Курс лекций. - Валдай, 1970.
67. Шизофрения. Клиника и патогенез. / Под ред. А. В. Снежневского. - М.: Медицина, 1969. – 210 с.
68. Шизофрения. Мультидисциплинарное исследование. / Под ред. А. В. Снежневского. - М.: Медицина, 1972. – 156 с.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!