Франко-пруська війна 1870-71 рр. та її наслідки
Франко-пруська війна 1870-1871 - військовий конфлікт між імперією Наполеона III і європейської гегемонії, що домагалася, Пруссією. Війна, спровокована прусским канцлером Бісмарком і формально почата Наполеоном III, закінчилася поразкою й крахом Французької імперії, у результаті чого Пруссія зуміла перетворити Північно-Германський союз у єдину Германську імперію.
Пруссія прагнула об'єднати всі германські землі під своєю егідою, а так само послабити Францію. Франція у свою чергу намагалася виключити можливість утворення єдиної й сильної Німеччини. Формальним приводом до війни стали претензії на іспанський престол, які висунув родич Вільгельма Прусского Леопольд Гогенцоллерн. Претензії ці таємно підтримував Отто Тло Бісмарк. У Парижу були обурені домаганнями Леопольда. Наполеон III змусив Гогенцоллерна відмовитися від іспанського престолу, а після цього посол Наполеона зажадав, щоб ця відмова схвалив і сам Вільгельм. Ці вимоги, пред'явлені в Эмсе, порушували правила дипломатичного етикету. Вільгельм відповів відмовою й послав Бісмарку телеграму з розповіддю про свою зустріч із французьким посланником. У телеграмі повідомлялося:
«Французький посол звернувся до його величності в Эмсе із проханням дозволити йому телеграфувати в Париж, що його величність зобов'язується раз і на завжди не давати своєї згоди, якщо Гогенцоллерны знову виставлять свою кандидатуру. Тоді його величність відмовилася прийняти французького посла й велів передати, що більше не має нічого повідомити його».
|
|
|
“Эмскую депешу” Бісмарк сприйняв як сигнал до негайних дій. Він негайно дав вказівки опублікувати її в газетах, підправивши таким чином, що вона тепер виглядала образливо для Франції. 13 липня почалася мобілізація у Франції, 16 липня - у Німеччині. 19 липня 1870 Наполеон III оголосив Пруссії війну.
Приводом до війни послужило неприємне для Франції запрошення принца Леопольда, родича прусской династії, на іспанський трон, що залишався вакантним внаслідок іспанської революції, що свергнули королеву Ізабеллу. І Франція перша оголосила війну, однак Пруссія виявилася краще до неї підготовлена. Пруссія веде переможну війну. Французька армія капітулювала під Седаном, у складі якої перебував сам Наполеон. У Парижу відбувся переворот. Він низложен. В уряді ключові пости займають республіканці. Франція приречена. Німці оточують Париж. Дух Франції зломлений. Одна армія виявилася розгромлена, інша витиснута у Швейцарію, війна програна.
У жовтні Горчаков завершує головну справу свого життя: відмовляється дотримувати умов паризького мирного договору. У першу чергу мова йде про нейтралізацію Чорного моря. У березні 1872 р. все це формально фіксується.
|
|
|
А в січні 1871 р. у Версалі підписується договір про утворення Германської імперії. 22 германські держави поглинаються Пруссією. Вільгельм стає імператором Германської імперії. 18 січня Франція капітулює й підписується Франкфуртский мир. До складу Німеччини входить Ельзас і Лоторингия, на Францію покладена контрибуція в 5 млрд. золотом до виплати якої, Франція є під германською окупацією. Германська імперія стає новою великою державою й міжнародними відносинами починають розвиватися по зовсім новому принципі
Континентальна блокада та її значення. Берлінські декрети Наполеона
Континентальна блокада, система економічних і політичних заходів, що проводилася в 1806-14 наполеонівській стосовно свого супротивника - Великобританії. Була оголошена 21 листопада 1806 Берлінським декретом Наполеона . Декрет про Континентальна блокада забороняв вести торговельні, поштові й ін. зносин із Британськими островами;
Континентальна блокада поширювалася на всі підвладні залежні від її або союзні їй країни.
Континентальна блокада сприяла інтенсифікації окремих галузей французької промисловості (головним чином металургійної й обробної); у той же час вона вкрай негативно позначилася на економіці ряду європейських країн, що мали традиційні економічні зв'язки з Великобританією. Головне завдання Континентальна блокада, поставлене Наполеоном, - розтрощення Великобританії - виявилася невиконаною.
|
|
|
Великобританія відповіла на Континентальну блокаду контрблокадою, широким розгортанням морської торговельної війни й контрабандної торгівлі, з якої організована французькою владою і їхніми союзниками митна охорона була не в змозі впоратися. По Тильзитскому мирі 1807 до Континентальна блокада була змушена приєднатися Росія. Тяжкі для Росії умови Континентальної блокади сприяли загостренню франко-російських відносин і з'явилися однієї з найважливіших причин початку війни Наполеона проти Росії в 1812.
Після поразки у війні з Росією Континентальна блокада фактично не дотримувалася майже повсюдно й у квітні 1814, після повного розгрому наполеонівської імперії, була остаточно скасована.
35. Відставка О.Бісмарка та „новий курс” німецької зовнішньої політики
Вільгельм II - імператор германський бытро втратив придбану їм було спочатку (відставкою Бісмарка, згодою на скасування закону проти соціал-демократів і скликанням міжнародної робочої конференції) популярність у широких колах суспільства. З "новим" курсом політики, після відставки Бісмарка, напрямок політики мінялося із частими призначеннями нових канцлерів (Каприви, Гогенлоэ, Бюлов), причому зміни, що звичайно викликалися невідомими суспільству причинами й мотивами й що пояснювалися, очевидно, лише особистим настроєм імператора, дали привід назвати курс його політики курсом "зиґзаґ" (Zickzackkurs).
|
|
|
На початку 1890-х рр. В. був якщо не фритредером, то прихильником торговельних трактатів з іноземними державами, супротивником крайніх домагань аграріїв; виразником його політики був Каприви.
На початку XX в. В. є, навпроти, аграрним протекціоністом, і виразником його політики є Бюлов. Ініціатива всіх цих змін належить не рейхстагу, не канцлерові й не міністрам, а особисто імператорові, що із самої відставки Бісмарка є, по поширеному визначенню, своїм власним канцлером. Захоплення діяльністю на користь робітників, що виразилося у В. у скликанні робочої конференції, швидко змінилося сильним почуттям неприхильності до них. Під впливом цього почуття В. двічі - у Билефельде в 1897 р. і в Ойнгаузене в 1898 р. - обіцяв фабрикантам закон для захисту бажаючих працювати. Законопроект, що карає гамівним будинком за підбурювання до страйку (Zuchthausvorlage), був дійсно вироблений по почині самого В. і внесений у рейхстаг, але забракований цією останньою, значним більшістю голосів (1899), і В. спокійно примирився із цим.
Взагалі не раз він брався до роботи, урочисто обіцяв що-небудь, але, будучи не в силах провести свій намір, швидко остигав і, анітрошки не бентежачись невдачею, знову затівав що-небудь настільки ж нездійсненне; проект з'єднання мережею каналів Рейну з Ельбою, що він вважав за необхідне й по промисловим, і по стратегічних міркуваннях, був відкинутий консервативною більшістю прусского ландтагів, і В. не тільки примирився із цим, але пішов на всілякі поступки саме консерваторам. Одна ідея, або скоріше одне почуття незмінно проходить через все його царювання: ідея посилення германської армії й ще більше флоту, ценою яких би те не було жертв, почуття преклоніння перед військовою силою й перед "окутим у броню кулаком" (його вираження).
У всьому іншому В. мінявся з разючою швидкістю. Пославши в 1896 р. поздоровно-співчутливу телеграму президентові Південно-Африканський республіки Крюгеру із приводу відбиття англійського набігу (Джемсона), він через 3 роки виражав симпатії англійцям, що почали війну з бурами. Більш ніж хто-небудь він говорив про жовту небезпеку, ледве не проповідуючи хрестового походу проти Японії; на початку Російсько-Японської війни його симпатії були настільки виразно на стороні Росії, і це настільки позначалося в його політику, що й у Японії, і в самій Німеччині це викликало сильне невдоволення. Але успіхи японців швидко викликали співчуття до них імператора; у декількох мовах він висловився проти російського офіцерства й дуже співчутливо стосовно Японії. Формальним проявом нового погляду послужив у травні 1905 р. вишукано ласкавий прийом у Берліні японського принца Арисугавы, одночасно з недостатньо ласкавим прийомом покровительствуемого Росією князя чорногорського Миколи.
Із численних поїздок В., досить люблячої подорожі, найбільше політичне значення надається його поїздці в 1898 р. на Схід, у Туреччину й Палестину. Завдяки своїй любові говорити мови при всякому зручному випадку, завдяки нестійкості, непослідовності й коливному курсу своєї політики, своєму преклонінню перед силою, є постійною мішенню для карикатур майже всіх німецьких сатиричних журналів, і предметом нападок у пресі. Тому що він досить чутливий до них, то прокуратура не пропускає приводу до порушення процесів про образу величності.
36. Робота А.Дебидура "Дипломатична історія Європи".
Труд французского ученого профессора А.Дебидура ` Дипломатическая история Европы от Венского до Берлинского конгресса (1814-1878) ` в двух томах - впервые вышел в Париже в 1891 году . Книга написана ясным и легким языком несмотря на сложность и запутанность дипломатических комбинаций . В центре внимания Дебидура - развитие всей системы европейских международных отношений .
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 332; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!