Послаблення суворих заходів щодо Церкви
14 жовтня 1964 року у свято Покрова Божої Матері - небесної заступниці Православної Церкви - М.С. Хрущов був усунений зі своєї високої посади - голови атеїстичної кампанії. У січні 1965 року Верховна Рада СРСР послабила ті суворі заходи щодо Церкви. Таким чином вже у 1967 році у Львівській єпархії налічувалося 37 благочинних округів, у Волинській - 20, в Івано-Франківській - 13, а у Київській - 12. А це означало, що в цих єпархіях була велика кількість приходів.
Поміж тим 12 липня 1965 року помер Митрополит Сімферопольський Гурій (Єгоров) - сповідник Православної віри, багаторічний в'язень таборів.
Приємно те. що на Україні, в особливості Західній, залишилося непорівняне більше церковного народу ніж у Росії та Білорусії. Діти тут більшою частиною виховувалися у релігійних сім'ях. Після хрущовських гонінь на Україні все ж залишилися монастирі: Покровський зі 168 і Флоровський зі 144 поселенцями, у Києві - Корецький Троїцький жіночій монастир зі 144 поселенцями та ще 4 жіночих монастиря на Україні: Свято-Михайлівський в Олександрівці під Одесою, Свято-Миколаївський в Мукачеві, Вознесенський під Хустовом у Закарпатті, Красногорський монастир у Золотоноші. Крім Почаївської Лаври на Україні був ще один великий чоловічий монастир -Успенський в Одесі.
У 70-х роках у багатьох віруючих виникла надія на покращення своєї долі в суспільстві “гарантованої свободи совісті”. В 1972 році після хрущовський гонінь вперше почалася реєстрація нових православних громад і відкрито кілька храмів. У 1976 році дещо поширювалися права релігійних громад, але більшість законодавчих статей залишалися лише за деклараціями. В 1977 р. прийнято ще одну “найдемократичнішу” Конституцію СРСР, яка хоч і гарантувала свободу совісті, проте не мала позитивного значення для розвитку Православ'я в Україні. З 1977 р. по 1987 р. на відміну від інших країн Союзу, реєстрація православних громад не здійснювалася. Число православних парафій, що існували насправді, замовчувалося.
|
|
|
Про перелом у державно-церковних відносинах можна говорити лише з часу зустрічі Патріарха Московського та постійних членів Синоду РПЦ із Генсеком КПРС М.Горбачовим у квітні 1988 року, незадовго до святкування 1000-річчя Хрещення Русі. М.Горбачов у своєму виступі чи не вперше поставив знак рівності між Церквою та іншими суспільними інституціями, висловивши готовність юридично закріпити позитивні зрушення щодо Церкви.
Розділ III. Православна Церква у 1980 – 2000 рр.
Розкольницькі події 80-х - 90-х років
У 80-х роках ситуація на Західній Україні погіршилася. Восени 1989 р.іновірці почали масово захоплювати православні храми. Декілька приходів у Галичині перейшли в Автокефальну Церкву разом з єпископом Іоаном. З рішення Священного Синоду на засіданні 13 листопада 1989 р. єпископа Іоана було позбавлено сану. Жахливі випробовування випали на долю Православної України -насадження унії, римокатолицизма, автокефалії.
|
|
|
Із закінченням Архієрейського Собору 25-27 квітня 1990р. Патріарх Всея Русі Олексій II виїхав у Київ, щоб святково вручити Митрополиту Київському грамоту про дарування Українській Церкві незалежності й самостійності у керівництві.
У листопаді 1990р. Софійський Собор пережив подію схожу на ту, яка відбулася в ньому у 1921р.- “патріаршу інтронізацію*” Мстислава Скрипника, що приїхав вперше після війни на Батьківщину. Відносні успіхи автокефалісти мали тільки в Галичині, де в стані антируських настроїв навіть деякі “православні” в боротьбі проти уніатської експансії знаходили більш зручним триматися автокефалії.
22-23 листопада 1990р. у Києві засідав І Помісний Собор Української Православної Церкви, в якому брали участь єпископи, а також представники кліриків* і мирян єпархії, духовних шкіл та монастирів. На цьому Соборі було прийнято попередньо схвалений на Архієрейському Соборі устав Української Православної Церкви. Собор засудив деструктивні дії уніатів і автокефалістів на Заході України, підкреслив, що рушать розкольниками не церковні, а політичні мотиви. Головою Української Православної Церкви був вибраний Митрополит Філарет, який займав Київську кафедру.
|
|
|
Митрополит Філарет з непримиримого противника української автокефалії став її прихильником. Важливе значення мали публікації в періодичних виданнях Києва та Москви статей про особисте життя митрополита. Автори стверджували, що він мав дружину та дітей, обкрадав Церкву, був пов'язаний з КДБ. Відіграла свою роль у розкольницькій діяльності Митрополита Філарета й стратегія догодити владі України (незалежної держави), а найперше -Президенту Кравчуку, який проголосив лозунг: “ Незалежній державі -незалежну Церкву”. Розкольницька УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква) захопила 351 приход на Західній Україні. На Україні спричинилася криза, виновником якої був Митрополит Філарет, який навіть не з'явився на зібрання Синоду з приводу вирішення цього гострого питання.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 105; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!