Роки “великого зламу” - посилення гонінь на Православну Церкву
1929 - 1931 р.р. - роки примусової колективізації, пограбування селян, роки безсудних репресій проти них, масового знищення, примусового перенесення на Північ та в Сибір, закріпачення і розорення селянства; роки голоду і визвані цими діями, що з такою руйнівною силою спала на долю України - ввійшли в історію під назвою років “великого зламу”, як влучно потім підкреслив один з письменників: “...злам хребта народу”. Коли ламали хребет народу, поругання здійснювали й над його душею. З жовтня 1929 р. до лютого 1930 р. на Україні зачинено 202 канонічних православних прихода. У Харківській області, на лозівщини у 1930 р. діяло ще 11 приходів, а до кінця 30-х всі існуючі храми було зруйновано. В Одесі в лютому 1931 р. заарештували більше 30-ти священників, у тому числі й усіх приходських настоятелів*. Схоплені були протоієреї*: Олександр Луценко і Любинський; священники:
Георгій Олександров, Віктор Муратов. У Києві 9 квітня 1931 р. були розстріляні протоієреї: Віталій Богдан, Олександр Должинський.
Після смерті 1 лютого 1932 р. архієпископа Димитрія (Вербицького) Київську кафедру зайняв архієпископ Сергій. Але коли у 1934 р. столицею України став Київ, екзарха України перевели на Київську кафедру, а Харківську зайняв Митрополит Сергій. На вакантну кафедру - яка звільнилася після арешту єпископа Житомирського Аверкія (Кедрова), (Житомир був тоді кафедральним містом Волинської єпархії*) - у 1933 р. був призначений архіпастир Миколай (Терський) але минуло декілька місяців і він помер, його приємником став єпископ Вячеслав (Шкурко), котрого у 1935 р. арештували і вислали з єпархії. На чолі Одесської єпархії стояв архієпископ Анатолій. Вночі з 27 на 28 липня 1931 р. його було заарештовано. Митрополита Анатолія вивезли в Київ і протягом півріччя тримали у в'язниці. За наполегливим проханням екзарха України Митрополита Київського Костянтина Митрополиту Анатолію перед етапуванням на Північ дозволили побачитися із сестрою. В'язня відправили етапом разом з кримінальними елементами, які шляхом систематично грабували Владику. Наприкінці 1937 р. у засланні на Півночі Митрополит втратив зір. 10 лютого 1938 р. Митрополит Анатолій (Грисюк) помер від катування.
|
|
|
Митрополит Костянтин - екзарх України не звертаючи уваги на свою хворобливість (він страждав тяжкою формою діабету), був людиною дивовижного миролюбства, непохитності і самовладання. Віруючі любили й поважали свого архіпастиря. Серед відомих архіпастирів України були і архієпископ Сергій (Тришин), який займав Харківську кафедру, і єпископ Винницький Олександр (Петровський), який скінчив своє життя у в'язниці 12 травня 1940г.
|
|
|
У 1936 році з прийняттям Конституції СРСР держава і школа відокремлювалися від Церкви (ст. 124 Конституції СРСР). Але, не зважаючи на декларацію “Про свободу совісті”, Церкві не були повернені храми, вони використовувалися як клуби, фабрики, в'язниці...
1937 рік став апогеєм революційного терору. Жертвами репресій стали мільйони людей, які належали до всіх верст населення. У жовтні 1937 року був заарештований патріарший екзарх України Митрополит Київський Костянтин (Дьяков). Після 12 днів катування його було розстріляно. У 1937 році на Україні були заарештовані, а потім розстріляні архієпископ Катеринославський Георгій (Делієв), архієпископ Житомирський Філарет (Линчевський) і єпископ Ананьєвський Парфеній (Брянських), також заарештували архієпископа Харківського Олександра (Петровського), його ув'язнили у холодногорську тюрму. Восени 1939 року з корпуса невиліковно хворих колоній НКВС у судовий медичний морг привезли тіло померлого старця з номером на нозі і з бумагою, у якій повідомлялося прізвище померлого - Петровський. Працівником моргу виявився, у минулому, іподиякон*, разом з привратником, який був ченцем у сані архімандрита*; вони одразу впізнали Владику Олександра незважаючи на те, що він був підстрижений і поголений. Із в'язниці надали наказ, щоб труп повернули, бо він відправлений у морг помилково. Але архімандрит і іподиякон (лікар) відправили у в'язницю труп одного безрідного з документами Петровського, а померлого архіпастиря одягнули по архієрейські. Архімандрит-привратник, який таємно відспівував всіх потрапляючих у морг, відспівав і Владику. Звістка про погребання улюбленого всіма архіпастиря швидко розійшлася по місту- Коли труну вивозили з моргу, на вулиці було багато людей. Архієпископа Олександра (Петровського) поховали на цвинтарі села Залютино на Холодній горі.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 108; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!