I .2 Класифікація олігофреній
На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та виховання. За цією класифікацією розрізнюють чотири форми олігофренії [5, c.65-66].
1. Основна, неускладнена, яка характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів відчуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування.
2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами:
а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння зосереджуватись на завданні, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно, спочатку разом з учителем, а надалі — на основі зразка, самоінструкцій тощо;
б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у різних видах діяльності та поведінці в цілому, тому їх слід постійно активізувати ззовні, враховуючи також, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи.
|
|
|
3. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з додатковими порушеннями мовленнєвого розвитку (як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання (що зумовлює, зокрема, значні додаткові труднощі в засвоєнні арифметичного матеріалу, навіть найпростіших лічильних операцій, числових уявлень). У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги до шкільних програм щодо засвоєння навчального матеріалу з мови або математики та деяких інших предметів, наприклад географії в старших класах. Необхідно також вести з такими дітьми додаткову спеціальну корекційну роботу, зокрема логопедичну.
4.Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з порушеннями особистості в цілому. Як уже зазначалося, це спостерігається за наявності в дитини-олігофрена локальних ушкоджень лобних долей головного мозку, що, крім різкої зміни в системі потреб та мотивів, негативно відбивається на розвиткові моторики. Є також олігофрени з явно вираженими психопатичними формами поведінки, патогенетичною основою чого є локальні порушення підкірки.
|
|
|
Таким чином, склад розумово відсталих дітей є досить різноманітним і може класифікуватися на різних підставах. Так, додатково до наведеної вище класифікації дітей-олігофренів за М.С. Певзнер, педагогічне значення для забезпечення диференційованого і індивідуального підходу у організації освітнього та корекційно-реабілітаційного процесу має виділення груп розумово відсталих дітей на підставі наявності у них додаткових специфічних особливостей дизонтогенезу [7,c.35]:
• значних порушень зорового сприймання та просторової орієнтації;
• суттєвих фонетико-фонематичних вад;
• виражених недоліків рухової сфери;
• дефектів енергетичної складової діяльності, тобто зниження фізичної та розумової працездатності.
Оскільки у вітчизняній олігофренопедагогіці прийнята якісна характеристика різних ступенів розумової відсталості в залежності від того, наскільки виражений інтелектуальний дефект і як він впливає на можливості соціалізації дитини, перш за все через її навчання, а Всесвітня організація охорони здоров'я, класифікуючи розумову відсталість, орієнтується на кількісну оцінку інтелекту (IQ), є необхідність зіставити ці підходи.
|
|
|
Так, при показникові IQ 71 бал і вище — розвиток дитини визнається нормальним. Незначна розумова відсталість (легкий ступінь), яка викликає стійкі утруднення у навчанні, діагностується за показниками IQ в межах 50—70 балів, а у вітчизняній олігофренології кваліфікується, як дебільність [7, c.29].
Коли величина IQ знаходиться у межах 35—49 б., встановлюється помірна розумова відсталість, що відповідає такому ступеню олігофренії, як імбецильність [7, c.29].
І, нарешті, показник IQ в межах 25—39 б. і нижче, означає тяжку (виражену) і глибоку розумову відсталість, за вітчизняною термінологією —ідіотія [7, c.29], яка в залежності від глибини в межах цього ступеня зниження інтелекту зумовлює дуже значні труднощі у навчанні аж до практичної неможливості його здійснення.
Слід зазначити, що вказані ступені глибини інтелектуального дефекту, як правило, відносять лише до такої форми розумової відсталості, як олігофренія.
Отже, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії ми поділяємо на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність [6, c.66].
Найтяжчий з них — ідіотія (від грец. idioteia — невігластво, неосвіченість) — найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства [10, c.265]. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; мовлення в них розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. Діти-ідіоти не підлягають шкільному навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального захисту населення .
|
|
|
Порівняно легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. imbecillus — слабкий, немічний). її вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості [10, c.265]. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока). Таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального захисту населення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені.
Дебільність — найлегший ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи [10, c.265]. Такі діти навчаються за спеціальною програмою допоміжної школи. Вони оволодівають елементарними знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів діяльності, що дає змогу у подальшому вести самостійне трудове життя у суспільстві.
Отже, під впливом спеціальної цілеспрямованої корекційної роботи розумово відсталі діти досягають помітних позитивних зрушень у психічному та фізичному розвитку, що покращує їхню поведінку, різні види діяльності, полегшує оволодіння програмовим матеріалом у спеціальній школі. Корекційно орієнтоване навчання та виховання розумово відсталих дітей у спеціальних школах дає їм змогу оволодіти певною трудовою спеціальністю, виховуються досить стійкі риси особистості, що зумовлює таке ставлення до людей, колективу, праці, морально-естетичних і правових норм, яке відповідає ціннісним орієнтаціям суспільства.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 170; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!