R-модель прогнозу ризику банкрутства
Це чотирифакторна модель.
R = 8,38 К1 + К2 + 0,054 К3 + 0,63 К4,
де К1 – оборотний капітал / актив;
К2 – чистий прибуток / власний капітал;
К3 – виручка від реалізації / актив;
К4 – чистий прибуток / інтегральні витрати.
Загальна оцінка ймовірності банкрутства за цією моделлю:
Z ≤ 0,18 - висока;
0,18 ≤ Z ≤ 0,32 - середня;
0,32 ≤ Z ≤ 0,42 - низька;
Z ≥ 0,42 - мінімальна.
Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію
Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6,
де Х1 - cash-flow / зобов’язання;
Х2 - валюта балансу / зобов’язання;
Х3 - прибуток / валюта балансу;
Х4 - прибуток / виручка від реалізації;
Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;
Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).
Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:
Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, йому не загрожує банкрутство;
1 < Z < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;
0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;
Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.
Показник cash-flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються у розпорядженні підприємства у визначеному періоді. Розраховують даний показник додаванням до прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства у визначеному періоді, амортизаційних відрахувань за цей самий період.
|
|
|
Слід зауважити, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб’єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.
Аналіз фінансування санації підприємства
Коли підприємство знаходиться в проблемному фінансовому стані, треба добре розуміти зміст балансу, структуру, його елементи.
Капітал – це вартість активів, яка зменшується на суму зобов’язань.
Активи – це те, що має підприємство: гроші, фінансові інвестиції, які вкладені в інші підприємства, матеріальні цінності (сировина, матеріали, основні засоби тощо).
Щоб охарактеризувати ступінь забезпеченості власними обіговими коштами, розраховують коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К1):
|
|
|
| К1 = | Власні обігові кошти | . | (5.1) |
| Сума всіх обігових коштів |
Цей коефіцієнт повинен бути ≥ 0,1.
Для оцінки здатності підприємства (див.розд.2) розрахуватися зі своїми кредиторами використовуються показники ліквідності.
Коефіцієнти ліквідності – це коефіцієнти, які вимірюють властивість фірми розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання.
При аналізі балансу розраховують декілька показників ліквідності:
| К = | Ліквідні активи | . | (5.2) |
| Поточні зобов’язання |
Показники ліквідності характеризують здатність фірми погасити свої поточні зобов’язання. Залежно від ліквідності активів, що порівнюються з поточними зобов’язаннями, розрізняють:
коефіцієнт поточної ліквідності (К2 – коефіцієнт покриття):
| К2 = | Оборотні активи | . | (5.3) |
| Поточні зобов’язання |
К2 показує здатність фірми покривати короткострокові зобов’язання за рахунок оборотних активів, тобто чим більше значення цього коефіцієнта, тим вища здатність фірми розраховуватися за своїми зобов’язаннями.
коефіцієнт проміжної ліквідності (К3):
| К3 = | Оборотні активи - Запаси | . | (5.4) |
| Поточні зобов’язання |
|
|
|
При розрахунку К3 враховуються не всі оборотні активи, а тільки більш ліквідні.
Розглянуті коефіцієнти дають уявлення про поточну платоспроможність фірми. За їх допомогою вимірюють ступінь захисту довгострокових кредитів та інвесторів.
Структура балансу вважається незадовільною, підприємство неплатоспроможним, якщо є наявність хоча б однієї з умов:
- К2 < 1;
- К1 < 0,1;
- Власний капітал < статутного капіталу.
Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є забезпечення його постійної платоспроможності, тому необхідно так координувати вхідні та вихідні грошові потоки, щоб у будь який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти, якщо в довгостроковому періоді є фінансова рівновага.
Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.
Використовуючи моделі фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що знаходиться в фінансовій кризі, слід спрямовувати на збільшення вхідних грошових потоків та зменшенням вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок основних заходів:
|
|
|
- рефінансування дебіторської заборгованості;
- стимулювання збуту основної продукції;
- мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;
- залучення додаткового акціонерного капіталу;
- одержання нових позик.
Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:
- реструктуризації кредиторської заборгованості;
- заморожування інвестицій;
- перегляду дивідендної політики;
- зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції).
Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.
Для недопущення фінансових втрат при формуванні структури капіталу підприємства використовуються правила для гарантування вкладень інвесторів та кредиторів, а також для аналізу фінансового стану підприємства та оцінювання його кредитоспроможності.
До основних правил фінансування підприємств належать:
- золоте правило фінансування (золоте банківське правило або правило узгодженості строків);
- золоте правило балансу;
- правило вертикальної структури капіталу.
Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу.
Золоте правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Дотримуючись цього правила підприємство забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність.
Золоте правило балансу вимагає паралельності строків фінансування, інвестування та додержання певних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів.
Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу та вимагає дотримання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства.
Гранично допустима частка позичених коштів для підприємства визначається показником фінансового лівериджу.
Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості).
Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) Кавт визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу (див.4.1). Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства – менша залежність від зовнішніх фінансових джерел. Кавт ≥ 1, то частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується. Кавт ≥ 0, якщо існує тенденція до фінансування за рахунок позик.
У процесі аналізу структури капіталу має важливе значення показник фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості), що характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу:
Фл =  ,
| (5.1) |
де ПК – позичковий капітал;
ВК – джерела власних коштів.
Вважається, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності і навпаки, за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.
Аналізуючи структуру капіталу підприємств за окремими формами організації бізнесу, можна виявити таку закономірність: в акціонерних товариствах, у яких акції котируються на біржі, частка власного капіталу майже вдвічі більша, ніж у підприємств інших форм організації бізнесу.
При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Але, якщо проценти за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.
Для визначення оптимальної структури капіталу (виявлення граничної межі використання позичкового капіталу для конкретного підприємства) розраховують ефект фінансового лівериджу (Ефл). Ефект доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, для визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час розроблення такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів.
Приклад 1
Завдяки інвестиціям, обсягом 10 000 грн., підприємство одержало прибуток 1 000 грн. Рентабельність інвестицій становить 10 %. Частина їх профінансована за рахунок кредиту, за користування яким слід сплачувати 7 % річних. Знайти рентабельність власного капіталу.
Розв’язання
1 Знайдемо прибуток від інвестування (П):
П = Ра (ВК + ПК),
де Ра – рентабельність активів,
ВК – власний капітал,
ПК – сума кредиту.
П = 0,1 (10 000 + 1 000) = 1 100 грн.
2 Обчислимо рентабельність власного капіталу:
Рв = Ра + (Ра * ПК – Пс * ПК) / ВК,
де Рв – рентабельність власного капіталу;
Пс – ставка процента за кредит.
Рв = 0,1 + (0,1*1000 – 0,07*1000) / 10000 = 0,103
Дане рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить не від абсолютних величин, якими є суми власного та позичкового капіталів, а від відносних показників (рентабельність активів, проценти за кредит, коефіцієнт фінансового лівериджу). Якщо ставка процента за кредит не залежить від рівня заборгованості і залишається стабільною (див.приклад), то між коефіцієнтом фінансового лівериджу та рентабельністю власного капіталу є лінійна залежність (чим більша заборгованість, тим більша рентабельність).
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність активів перевищує проценти за кредит, називається ефектом фінансового лівериджу, або ефектом фінансового важеля.
Ефект фінансового лівериджу характеризує залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Він вимірює ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного за рахунок збільшення частки позичкового капіталу.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 291; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!