Результати дослідження рівня депресії і тривоги хворих
За методом М. Гамільтона
|
Група | Кількість | Досліджувані показники (бали) | |||
| Депресія | Тривога | ||||
| М ± m | Р | М ± m | Р | ||
| 1-а | 56 | 38,0 ±0,22 | <0,05 | 41,9 ± 0,11 | <0,05 |
| 2-а | 39 | 37,8 ± 0,11 | <0,05 | 41,7 ± 0,12 | <0,05 |
| 3-я | 32 | 38,3 ± 0,10 | <0,05 | 42,8 ± 0,11 | <0,05 |
| 4-а | 71 | 38,4 ± 0,12 | <0,05 | 42,3 ± 0,13 | <0,05 |
| Усього | 198 | — | — | ||
Високий рівень тривоги — почуття страху за своє здоров’я, життя, збереження родини, соціального статусу — ще більш декомпенсуючи впливали на психічний стан пацієнток, що клінічно виражалося в тривожно-депресивних, фобічних, компульсивних, панічних та інших патологічних станах; основним синдромом був тривожно-депресивний.
Для боротьби з психопатологічними розладами в жінок, хворих на РМЗ, досліджуваних за допомогою клінічних та експериментально-психологічних методів, ми розробили спеціальний комплекс лікування, який являє собою поєднання психотерапії та психофармакотерапії.
У розробленій нами системі інтегративної психотерапії ми виходили з необхідності максимально широкого психологічного впливу як на особистісні (преморбідні) риси, так і на знову виниклі в зв’язку з онкологічним захворюванням специфічні психопатологічні прояви у хворих на рак молочної залози.
Загальна схема комплексного методу ПТ така: стабілізація психічного стану, незалежно від стадії онкологічного процесу, ґрунтується на інтеграції специфічної індивідуальної, групової та сімейної психотерапії. Індивідуальна ПТ включає наступні види: 1) раціональну, яка дає нову оцінку психотравмуючої ситуації, формує нові уявлення й адекватні види реагування; 2) гіпно-сугестивну, яка створює емоційну стабільність проявів (усуває тривогу, депресію тощо.); оптимізує сприйняття навколишнього середовища; 3) когнітивну, яка навчає хворих способам і техніці раціонального мислення; 4) гіпносугестивну 2-ї стадії, яка спрямована на оптимізацію бачення сьогодення і майбутнього.
|
|
|
Групова психотерапія включала раціональну психотерапію двох видів: когнітивного і біхевіорального. Когнітивний – роз’яснення основних концепцій етіології, патогенезу, клініки, лікування і прогнозу онкологічного захворювання; робиться акцент на активній участі хворої в лікувальному процесі. Біхевіоральний етап — вироблення і формування адекватного й активного поводження для подолання хвороби. Загалом психотерапевтична робота в групі була спрямована на подолання тривоги, депресії, суїцидального поводження, неврастенічних розладів. Групова психотерапія проводилась 2 рази щотижня по 90 хвилин протягом 1,5–2 місяців.
Паралельно індивідуальній і груповій проводилась сімейна психотерапія (робота з родичами), спрямована на взаєморозуміння, психологічну підтримку хворої; проводилась 1 раз щотижня по 50 хвилин протягом усього курсу.
|
|
|
Що стосується психофармакотерапії, то в зв'язку з тим, що основним психопатологічним синдромом був депресивний (у різних варіантах), препаратами основної дії в хворих на РМЗ стали антидепресанти. У роботі нами застосовувалися антидепресанти останнього покоління з групи СІЗЗС, зокрема, золофт (сертралін), який характеризується як антидепресивним (тімолептичним), так і протитривожним (анксіолітичним) впливом, добре поєднується з іншими препаратами і практично не обумовлює побічною дією; застосовувався по 50 мг ранком протягом 1,5-2 місяців курсового лікування. Даний препарат одержували більшість хворих у ГОЗТ; менша частина (18%) - із психопатологією суто депресивного плану - одержувала антидепресант ципраміл у дозі 20 мг щоденно протягом 1,5-2 місяців.
Загалом у хворих, які одержували спеціальний комплекс терапії (інтегративна психотерапія, психофармакотерапія), до 10-14 дня курсового лікування відзначалося істотне зниження тривоги і депресії, загальної пригніченості, дратівливості, страхів і побоювань за своє здоров’я, купувались розлади сну, зникали суїцидальні думки. До закінчення 3-4 тижня у більшої частини хворих практично нівелювалися тривожно-депресивні, фобічні, обсесивні або панічні розлади. Наступні 5-6 тижнів, як правило, стабілізували отриманий ефект. Купування психопатологічних розладів у хворих на РМЗ підтверджувалося як клінічно, так і експериментально-психологічно за допомогою об'єктивних та інформативних методів дослідження: методики клінічної ефективності (CGI), самооцінки особистості (САН), методики Ч. Спілбергера-Ю. Ханіна (яка характеризує ступінь особистісної і реактивної тривоги), методики М. Гамільтона (яка визначає рівень депресії і тривоги), використовуваних нами в динаміці лікувального курсу.
|
|
|
Незважаючи на загальну позитивну динаміку психопатологічних розладів, яка спостерігалась в основних досліджуваних групах у результаті нашого лікування, мали місце істотні розходження в ступені поліпшення психічного стану серед хворих різних груп. Вище зазначена позитивна динаміка була найбільш вираженою серед хворих 3-ї групи (після реконструктивно-пластичних операцій). Серед хворих 2-ї групи (після органозберігаючих операцій) позитивна динаміка була менш вираженою — частіше це стосувалося стану лабільності настрою, більш вираженої тривожності, астенії тощо. Серед хворих 1-ї групи клінічна симптоматика психопатологічних характеристик була істотно менш вираженою, ніж у 3-й і 2-й групах. Передусім стан пояснювався відчуттям психологічного дискомфорту, депримуванням у настрої у зв’язку з наявним косметичним дефектом, тривожними побоюваннями за свою зовнішню вразливість, що позначалося на загальному психосоматичному стані хворих. У той же час вони позитивно сприймали психотерапевтичну підтримку, медикаментозну антидепресивну терапію, комплекс ЛФК, що в цілому забезпечувало позитивну динаміку їх психологічного і фізіологічного стану по завершенню курсу. На відміну від хворих 1-ї, 2-ї і 3-ї груп, у хворих 4-ї групи в процесі лікування основний характер психопатологічних розладів поліпшень практично не зазнав, більш це стосувалося станів з перевагою тривожного (або депресивного) компоненту, обсесивно-компульсивних, панічних станів, нерідко збереженням суїцидальних думок, обумовлених станом психологічної декомпенсації. Слід зазначити, що в ряді випадків у хворих контрольної групи в динаміці спостерігалось загострення тривожно-депресивної симптоматики із пригніченістю настрою, стабільністю внутрішньої напруженості, думками про безвихідність, часом екзистенціальності подальшого життя тощо.
|
|
|
Таким чином, метод інтегративної психотерапії і психофармакотерапії антидепресантами останнього покоління з групи СІЗЗС (золофт, ципраміл), який застосовували у хворих 1-ї, 2-ї і 3-ї груп, показав високий ступінь ефективності в купуванні психопатологічних розладів у жінок, хворих на РМЗ.
Фізична реабілітація жінок, хворих на рак молочної залози, після оперативного втручання. Постмастектомічні ускладнення (ПМЕУ) у жінок, хворих на РМЗ, являють собою сполучення різних за характером анатомо-функціональних порушень, до яких, насамперед, належать контрактура плечового суглоба, деформація хребта в результаті вагової асиметрії, пов’язаної зі зміною „м’язових тяг” після радикальної мастектомії, лімфостаз верхньої кінцівки, крилоподібне випинання лопатки, плечовий плексит, западання підключичної області, спотворюючий рубець на передній грудній стінці, зниження сили м'язів та інші ускладнення. Не являючи собою небезпеку для життя, зазначені ускладнення інвалідизують хворих. Психологічні переживання, тривога, депресія, зниження самооцінки, нашаровуючись і переплітаючись із фізичними порушеннями, декомпенсують хворих у психофізичному відношенні. Дотепер лікувальна фізкультура як коригуючий механізм у комплексі терапевтичних заходів, спрямованих на компенсацію і відновлення функцій працездатності і соціальної активності хворих на РМЗ, недостатньо розроблена, що ускладнює її застосування. Запропонована нами програма фізичної реабілітації хворих на РМЗ має системний, диференційований підхід у залежності від специфіки стану пацієнтки: віку, стадії захворювання, характеру перенесеного оперативного втручання, швидкості перебігу регенеративних процесів, психофізичного стану й ін. Програма передбачає як клінічний, так і катамнестичний (піврічний, однорічний) етапи фізичної реабілітації і реадаптації, спрямовані на профілактику і боротьбу з ПМЕУ.
Особливості методики ЛФК у відновлювальному лікуванні хворих полягають у застосуванні фізичних навантажень дробовими раціональними дозами протягом дня (це особливо важливо на ранніх етапах післяопераційного періоду реабілітації), поступовому збільшенні тривалості занять, а потім і їх інтенсивності, використання індивідуального і малогрупового методів проведення занять.
У ранньому післяопераційному періоді лікування пацієнток найбільш ефективними засобами були такі: лікування положенням, дихальна гімнастика, загальнозміцнюючі вправи для здорової руки, тулуба і нижніх кінцівок, маятникоподібні коливальні рухи кінцівки в плечовому суглобі. За допомогою цих вправ вирішуються питання профілактики застійних явищ у легенях, можливих тромбозів і емболій, поліпшення відтоку рідини з післяопераційної рани, поліпшення кровообігу як місцевого, так і загального. У пізньому післяопераційному періоді акцент робиться на поетапному збільшенні рухливості в плечовому суглобі на боці, де проводилася операція. З цією метою використовуються, так само, як і в ранньому післяопераційному періоді, маятникоподібні коливальні рухи кінцівки в плечовому суглобі на оперованому боці, потім плавні активні рухи, надалі переходять до вправ із предметами. Також приділяється увага адаптації пацієнток до руховій активності, яка поступово розширюється, до відновлення м’язової сили і витривалості, особливо м’язів, які постраждали в зв’язку із радикальним лікуванням, до відновлення побутових навичок і підготовки хворих до самостійних занять лікувальною фізкультурою в домашніх умовах.
В адаптаційно-тренувальному періоді найбільша увага приділялась боротьбі та профілактиці основних постмастектомічних ускладнень – лімфостазу верхньої кінцівки, контрактури плечового суглоба, порушенню постави. Ставилися також задачі адаптації серцево-судинної і дихальної систем до зростаючого фізичного навантаження, подальшого зміцнення м’язів плечового пояса, верхньої кінцівки і тулуба, адаптації до побутових навантажень і професійних. У даному періоді фізичної реабілітації особливого значення набуває самостійне заняття ЛФК у домашніх умовах, тому що хворі вже знаходяться на амбулаторному лікуванні.
В процесі дослідження нами було встановлено, що запровадження розробленої програми фізичної реабілітації сприяло підвищенню ефективності комплексної терапії жінок, хворих на РМЗ. Це виражалося у більш повному і швидкому відновленні фізичних функцій організму, сприятливому перебігу післяопераційного періоду, зниженні кількості ПМЕУ на найближчому і віддаленому етапах реабілітації. При цьому найбільший ефект на всіх етапах фізичної реабілітації був зареєстрований серед жінок що підлягали органозберігаючим операціям (квадрантектомії), що пов’язано з меншою (у порівнянні з радикальною мастектомією) психофізичною травматичностю даного виду оперативного втручання. На перших етапах фізичної реабілітації більш позитивна динаміка відновлювальних процесів спостерігалась серед хворих молодших вікових груп, а також серед пацієнток з початковими стадіями захворювання. Крім того, на перших етапах фізичної реабілітації ефект ЛФК виражався у більш повному і швидкому відновленні рухливості плечового суглоба на боці операції в пацієнток, що входять у ГОЗТ, у порівнянні з контрольною групою. На пізніх етапах відновлювального лікування ефект ЛФК виявлявся в істотно меншому числі ПМЕУ серед хворих на РМЗ, що займалися за запропонованою нами програмою фізичної реабілітації. Так, лише у 11,8% жінок, що входять у ГОЗТ, спостерігався лімфостаз верхньої кінцівки (проти 45,1% у контрольній групі) (табл. 8). Розвиток деформації хребта після радикальних операцій зареєстровано у 35,2% хворих у контрольній і в 17,8% пацієнток, що входять у ГОЗТ; розвиток контрактури плечового суглоба або обмеження рухливості в плечовому суглобі через півроку-рік після оперативного втручання спостерігався у 36 жінок (18,18%). При цьому дане ускладнення зустрічалося більш ніж у 2 рази частіше серед хворих, які входили до контрольної групи – 26 жінок (72,3%), проти 10 пацієнток (27,7%) у ГОЗТ, що підтверджує сприятливий вплив ЛФК на відновлення працездатності хворих даної категорії.
Таблиця 8
Частота лімфатичного набряку серед обстежуваних пацієнток
через рік після оперативного втручання
|
| Наявність лімфатичного набряку | 1-й ступінь набряку | 2-й ступінь набряку | 3-й ступінь набряку | ||||
| осіб | % | осіб | % | осіб | % | осіб | % | |
| ГОЗТ | 15 | 11,8 | 7 | 5,51 | 6 | 4,72 | 2 | 1,57 |
| Контрольна група | 32 | 45,1 | 11 | 15,49 | 11 | 15,49 | 10 | 14,08 |
Таким чином, результатом програми фізичної реабілітації в хворих на РМЗ у післяопераційному періоді була виражена позитивна динаміка перебігу відновлювальних процесів (адаптація до зростаючих фізичних навантажень, стабілізація адекватної життєдіяльності, профілактика ускладнень), спрямованих на підвищення якості життя.
Дослідження адаптаційних можливостей у жінок, хворих на рак молочної залози, після різних видів оперативних втручань у процесі психосоматичної корекції. Вивчення динаміки змісту гормонів “стресу”, нейропептиду та їх співвідношень у 186 хворих на РМЗ після різних видів операцій і психосоматичної корекції (психотерапія, психофармакотерапія і лікувальна фізкультура) показало, що в 62,4% обстежених до операції спостерігається визначена перебудова адаптаційної системи, що виявляється в 32,8% осіб крайньою її напругою, тобто високий рівень кортизолу (гіперкортицизм) супроводжується зниженням рівнів b-ендорфіну, інсуліну і збільшенням коефіцієнту адаптаційної напруги. У 29,6% хворих виявлено синдром виснаження адаптаційних можливостей - на тлі зниження рівня кортизолу, тобто зниження активності і реактивності кори наднирників, реєструється підвищений рівень інсуліну, b–ендорфіну, низький к/і-коефіцієнт напруги і зниження резистентності до стресу (операції) у наступний період (рис. 1).
Проведені дослідження з вивчення показників гормонів “стресу” і нейропептиду через 2 тижні і 6 місяців після операцій показали, що у хворих на РМЗ спостерігаються порушення в універсальних механізмах переносності стресу організмом. У зв’язку з цим можна розглядати рак молочної залози як хворобу адаптації до стресу.
Доказом викладеного вище слугує зниження резистентності до стресу (операції) у хворих на РМЗ контрольної групи протягом 6 місяців після операції, що виявляється збільшенням частоти дезадаптаційних розладів і несприятливим зниженням рівня b-ендорфіну на тлі як підвищених, так і знижених значень кортизолу, а також зриву механізмів, за допомогою яких організм досягає стану резистентності. Подібні факти свідчать про зрив адаптаційних процесів у хворих на РМЗ після перенесеного стресу.
Психосоматична корекція хворих на РМЗ після різних видів операцій дала змогу зменшити коефіцієнт адаптаційної напруги після стресу тим, у кого
він був початково високим, за рахунок зміни співвідношення кортизолу й інсуліну (тобто зниження рівня кортизолу і підвищення рівня інсуліну), підвищення рівня b-ендорфіну, що свідчить про збільшення компенсаторних можливостей організму і уможливлює обмежити стрес-реакцію.
В осіб же з початковими низькими значеннями коефіцієнтів під впливом ПСК він збільшується за рахунок стимуляції глюкокортикоїдної функції кори наднирників. Адже при адренокортикальній недостатності стійкість організму до стресу різко знижена. Отже, психосоматична корекція впливає на зниження стомлення кори наднирників після перенесеного стресу. Психосоматична корекція дає змогу підвищити резервні можливості і стійкість організму до перенесеного стресу.
Розроблена нами комплексна програма психосоматичної корекції позитивно впливає на адаптогенні процеси в організмі жінок, хворих на РМЗ, що дає змогу її вважати новим, досить ефективним способом підвищення адаптаційних можливостей і стрес-переносності в пацієнток з ознаками розладу захисно-пристосувальних систем. Кореляція проводилася з урахуванням і під контролем функціонального стану системи (визначення співвідношення змісту кортизолу, інсуліну і b-ендорфіну і коефіцієнта адаптаційної напруги) до й у процесі лікування. В результаті застосування ПСК дезадаптаційних процесів підвищується стійкість хворих на РМЗ до переносного стресу, що розширює пристосувальні можливості організму і сприяє поліпшенню якості життя. Крім того, під впливом ПСК відбувається нормалізація гормональних взаємин, що свідчить про модулюючий вплив психосоматичної корекції на адаптативні реакції в хворих на РМЗ.
Таким чином, переконливо показана перевага в лікувальному плані для хворих на РМЗ психосоматичної корекції в сполученні з методами оперативних зберігаючих втручань (реконструктивно-пластичні й органозберігаючі операції) і низьку ефективність тільки стандартної терапії в сполученні з радикальною мастектомією.
Психологічна і соціально-трудова реабілітація, реадаптація, якість життя (катамнестично). В онкологічній практиці оцінка “якості життя” пацієнтки є надзвичайно важливим критерієм оцінки ефективності проведеного лікування, нинішнього стану жінки, хворої на РМЗ, і прогнозу на її майбутнє життя. З урахуванням градації досліджуваних пацієнток на чотири групи (відповідно видам оперативних втручань і характеру програми відновлювального лікування (психотерапія, психофармакотерапія і лікувальна фізкультура) або стандартної терапії (променева терапія, хіміотерапія)) нами було проведено катамнестичне дослідження виписаних хворих через півроку і рік у відповідному обсязі амбулаторно, експериментально-психологічними методами дослідження, що дало змогу говорити як про динаміку ефективності “лікувальної допомоги”, так і про якість життя пацієнток.
Методика самооцінки особистості (САН) характеризувала більш високі показники (самопочуття, активності, настрою) у пацієнток 3-ї групи (після мастектомії з одночасною реконструкцією молочної залози), відповідно динаміка поліпшення в коливаннях 8,8 – 9,4%; тоді як у пацієнток контрольної групи (які перенесли радикальну мастектомію) лише на 1,7-1,8% (табл. 9).
Таблиця 9
Характеристика самооцінки особистості (методика САН)
| група | К-ть хворих | Самопочуття (бали) | Активність (бали) | Настрій (бали) | ||||||||
| При виписці | Через 6 міс | % поліпшення | При виписці | Через 6 міс | % поліпшення | При виписці | Через | % поліпшення | ||||
| М ± m | М ± m | М ± m | ||||||||||
| 1-а | 56 | 2,63±0,12 | 2,72±0,13 | 3,4 | 2,54±0,12 | 2,66±0,13 | 3,2 | 2,24±0,11 | 2,36±0,13 | 3,5 | ||
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | |||||||
| 2-а | 39 | 3,91±0,12 | 4,16±0,11 | 6,3 | 4,03±0,11 | 4,29±0,12 | 6,4 | 4,05±0,12 | 4,32±0,11 | 6,6 | ||
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | |||||||
| 3-я | 32 | 4,22±0,11 | 4,62±0,10 | 9,3 | 4,32±0,12 | 4,73±0,11 | 9,4 | 4,43±0,10 | 4,79±0,12 | 8,8 | ||
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | |||||||
| 4-а | 71 | 2,24±0,13 | 2,28±0,14 | 1,7 | 2,31±0,13 | 2,36±0,14 | 1,7 | 1,73±0,13 | 1,78±0,14 | 1,8 | ||
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | |||||||
| Усього | 198 | — | — | — | ||||||||
Це пов’язано з тим, що пацієнтки після радикальної мастектомії, маючи фізичні дефекти у вигляді спотворюючого рубця на передній грудній стінці, западання підключичної області, обмеження рухів у плечовому суглобі, деформації хребта в результаті вагової асиметрії, лімфостазу верхньої кінцівки, плечового плекситу, психологічно і фізично дуже важко переносили ці наслідки радикальної мастектомії, що викликало стан депримування - зниження настрою, активності, загального самопочуття. Надзвичайно тяжким для пацієнток був і сексуальний аспект – повна відсутність або вкрай обмежений контакт із можливим сексуальним партнером. Дане положення визначало не тільки дефект сексуальної сфери, але і було значимим у широкому розумінні порушення „якості життя” в цілому. У своїх болісних переживаннях пацієнтки не знаходили психологічної підтримки серед навколишніх; у сексуального партнера їхній стан викликав переважно негативне відношення, лікарі-онкологи, під спостереженням яких хворі знаходилися, не мали можливості зробити їм належну психотерапевтичну корекцію через непрофесійність у даній галузі медичних знань. Хворі 3-ї групи, які перенесли радикальну мастектомію з одномоментною реконструкцією, не мали подібних фізичних дефектів, були позбавлені зазначеного негативного комплексу, вели адекватний спосіб життя, що і відбивало на показниках їхньої самооцінки.
Дослідження рівня тривоги за методом Ч. Спілбергера – Ю.Ханіна виявило, що показники особистісної тривоги (як риси акцентуації) залишалися практично без змін у представників усіх груп, тоді як показники реактивної тривоги мали істотні розходження. Кращими виявилися показники серед хворих 3-ї групи (зниження рівня тривоги на 6,0%); трохи менше – у 2-й (4,7%) і відповідно – у 1-й (3,6%). На відміну від зазначених груп, у пацієнток 4-ї групи (контрольної) показники реактивної тривоги не тільки не знизилися, але і мали негативну динаміку (-1,6%) (табл. 10).
Таблиця 10
Показники динаміки рівня тривоги за методикою Ч.Спілбергера—Ю.Ханіна
| Група | К-ть хворих | Показники тривоги (бали) | |||||
| Особистісна | Реактивна | ||||||
| При виписці | Через 6 міс | % поліпшення | При виписці | Через 6 міс | % поліпшення | ||
| М ± m | М ± m | ||||||
| 1-а | 56 | 36,0±1,10 | 36,0±1,12 | 0,0 | 44,5±1,02 | 42,9±1,13 | 3,6 |
| Р>0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 2-а | 39 | 35,6±1,02 | 35,4±1,11 | 0,06 | 41,0±1,11 | 39,1±1,12 | 4,7 |
| Р>0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 3-я | 32 | 35,2±1,01 | 34,9±1,12 | 0,9 | 38,4±1,08 | 36,2±1,11 | 6,0 |
| Р>0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 4-а | 71 | 36,3±1,13 | 36,8±1,14 | –1,1 | 47,1±1,15 | 47,9±1,13 | –1,6 |
| Р>0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| Усього | 198 | — | — | ||||
Психологічне пояснення співвідношень результатів, які мали місце, у різних групах збігалося за багатьма параметрами „якості життя”, описаним у попереднім дослідженні.
Дослідження характеристики депресії і тривоги за методом М. Гамільтона показало аналогічні попередньому дослідженню структурні зміни в психологічному відношенні пацієнток різних досліджуваних груп. Так зниження депресивного тла збільшувалося від 1-ї до 2-ї і 3-ї груп (відповідно 2,3%, 6,0%, 9,4%); у хворих 4-ї (контрольної) групи динаміка мала негативний характер (-1,5%) (табл. 11). Пацієнтки контрольної групи виписувалися зі стаціонару з більш високим депресивним тлом, психологічно більш значимо переживаючи патогенну ситуацію і, не маючи поза лікарнею реальної психотерапевтичної підтримки, ще більш психологічно декомпенсувались, що призводило в результаті до низького рівня якості життя. Показники тривоги в даному дослідженні мали ту ж тенденцію.
Таблиця 11
Динаміка психопатологічної симптоматики (за методом М. Гамільтона)
| Група | К-ть хворих | Досліджувані показники (бали) | |||||
| Депресія | Тривога | ||||||
| При виписці | Через 6 міс. | % поліпшення | При виписці | Через 6 міс. | % поліпшення | ||
| М ± m | М ± m | ||||||
| 1-а | 56 | 26,3±1,14 | 25,7±1,12 | 2,3 | 30,1±1,14 | 29,4±1,14 | 2,4 |
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 2-а | 39 | 22,1±1,12 | 20,8±1,13 | 6,0 | 28,1±1,13 | 26,4±1,11 | 6,1 |
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 3-я | 32 | 19,2±1,10 | 17,4±1,11 | 9,4 | 25,3±1,12 | 23,3±1,10 | 8,7 |
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| 4-а | 71 | 32,8±1,13 | 33,3±1,14 | –1,5 | 37,4±1,14 | 38,1±1,12 | –1,8 |
| Р<0,05 | — | Р<0,05 | — | ||||
| Усього | 198 | — | — | ||||
Дослідження самооцінки „якості життя”. Досліджувані показники: робота, самопочуття, фізичне здоров’я, домашні обов’язки – були більш високими в хворих 3-ї групи, які перенесли мастектомію з первинною реконструкцією молочної залози, трохи поступалися їм показники хворих 2-ї групи, які перенесли органозберігаючі операції на молочній залозі і менш значимі в 1-й групі хворих, які перенесли радикальну мастектомію, але так само, як і хворі 3-ї і 2-ї групи, одержували розроблену нами програму відновлювального лікування (психотерапія, психофармакотерапія і лікувальна фізкультура). Найнижчими були показники серед пацієнток 4-ї групи, які перенесли радикальну мастектомію (контрольна група) (табл. 12).
Таблиця 12
Дослідження самооцінки якості життя
| Група | К-ть хворих | Досліджувані параметри (бали) | |||
| Фізичне здоров'я | Самопочуття | Робота | Домашні обов'язки | ||
| № | n | М ± m | М ± m | М ± m | М ± m |
| 1-а | 56 | 3,4 ± 0,14 | 4,0 ± 0,15 | 1,0 ± 0,16 | 4,8 ± 0,14 |
| р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | ||
| 2-а | 39 | 4,2 ± 0,13 | 4,7 ± 0,14 | 3,4 ± 0,14 | 5,6 ± 0,15 |
| р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | ||
| 3-я | 32 | 5,6 ± 0,12 | 6,2 ± 0,11 | 4,3 ± 0,13 | 6,7 ± 0,16 |
| р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | ||
| 4-а | 71 | 1,3 ± 0,16 | 2,2 ± 0,15 | 0,8 ± 0,09 | 2,4 ± 0,13 |
| р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | р < 0,05 | ||
| Усього | 198 | — | — | — | — |
Цікаво, що показник “самопочуття” визначав „фізичне здоров’я”, а „домашні обов’язки” були значно вище показника „робота”, що характеризувало більш активне поводження виписаних хворих у домашніх умовах, чим у суспільстві. Самі хворі, характеризуючи досліджувані параметри даної методики, виходили переважно зі стану свого психологічного комфорту, фізичних можливостей і, відповідно, „самопочуття”, що і визначало їх „якість життя”.
Дослідження якості життя за шкалою Д. Карновського показало, що результати 11 параметрів, які відбивають позитивність психічного, фізичного і соціального стану пацієнток поза стаціонаром, були кращими серед хворих, які перенесли варіанти зберігаючих оперативних втручань (реконструктивно-пластичні й органозберігаючі операції на молочній залозі) в сполученні з програмою відновлювального лікування. Більш високі показники відзначалися в 3-й групі, трохи менш виражені – у 2-й. Так 46,8% хворих 3-ї групи могли вести практично нормальний спосіб життя із незначними проявами симптомів хвороби; хворим 2-ї групи (44%) частіше було потрібно прикласти зусилля для нормального способу життя; хворі 1-ї групи (44,9%) могли піклуватися про себе, але не могли вести нормального способу життя і працювати. У хворих 4-ї (контрольної) групи простежувалася найнижча психофізіологічна і соціальна адаптація. Велика частина з них (56,7%) не могла вести нормальний спосіб життя і працювати, 19,5% мали потребу у догляді; 9,6% - у догляді і частій медичній допомозі; 2,9% відносилися до більш важкої категорії (табл. 13).
Таблиця 13
Характеристика якості життя (шкала Д. Карновського)
| Параметри якості життя | Оцінка у балах | Кількість хворих у групах | |||||||||||
| 1-а | 2-а | 3-я | Усього в 1,2,3 | 4-а | Загальна кількість | ||||||||
| Абс | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | ||
| 1.Практично здорова, скарг немає, ознак захворювання немає | 100 | 2 | 3,4 | 2 | 7,1 | 4 | 12,5 | 8 | 6,3 | 0 | 0 | 8 | 4,0 |
| 2.У стані вести нормальний спосіб життя, незначні скарги і симптоми хвороби | 90 | 12 | 21,5 | 10 | 25,6 | 15 | 46,8 | 37 | 28,5 | 0 | 0 | 37 | 17,1 |
| 3.Необхідні зусилля для нормальн. способу життя; є призн. і симптоми хвороби | 80 | 10 | 17,9 | 18 | 44,0 | 7 | 22,2 | 35 | 27,7 | 4 | 5,6 | 39 | 19,5 |
| 4.У стані піклуватися про себе, але не може вести норм. спосіб життя або працювати | 70 | 25 | 44,9 | 9 | 23,3 | 6 | 18,5 | 40 | 32,2 | 40 | 56,7 | 80 | 42,8 |
| 5.Хвора справляється з повсякденними функціями, але періодично має потребу у догляді | 60 | 5 | 8,9 | 0 | 0 | 0 | 0 | 5 | 3,8 | 14 | 19,5 | 19 | 9,1 |
| 6.Має потребу у догляді, часто потрібна мед. допомога | 50 | 2 | 3,4 | 0 | 0 | 0 | 0 | 2 | 1,5 | 7 | 9,6 | 9 | 4,5 |
| 7.Стійка непрацездатність, потрібен постійний догляд і спец. мед. .допомога | 40 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 4 | 5,7 | 4 | 2,0 |
| 8.Стійка інвалідизація; показана госпіталізація, але погрози для життя немає | 30 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 2 | 2,9 | 2 | 1,0 |
| Продовження таблиці 13 | |||||||||||||
| 9.Вкрай важкий стан, необхідні госпіталізація й інтенсивна терапія | 20 | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
| 10.Агональний період | 10 | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
| 11.Смерть | 0 | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
| Усього | — | 56 | 100 | 39 | 100 | 32 | 100 | 127 | 100 | 71 | 100 | 198 | 100 |
Дослідження „якості життя” за шкалою ЕСОG показало таке. Досліджувані 5 параметрів, які характеризують стан людини від практичного здоров’я до смертельного результату, а також ступінь працездатності – були значно кращими в хворих, що перенесли методи зберігаючих оперативних втручань у сполученні з психотерапією, психофармакотерапією і лікувальною фізкультурою. Велика частина даних хворих вела активний спосіб життя або займалася полегшеною працею, тобто об’єктивно проглядалася істотна соціально-трудова компенсація. Хворі, які перенесли радикальну мастектомію, в основній масі були соціально дезадаптовані, більшість з них не могли працювати, причому мотивацією цього частіше був не стан фізичної немочі, а стан депримування, емоційні переживання, пов’язані з наявним косметичним і фізичним дефектом. У хворих 1-ї групи дане положення трохи згладжувалося комплексною психотерапевтичною корекцією (табл. 14).
Таблиця 14
Характеристика якості життя за шкалою ЕСОG
| Параметри якості життя | Параметр ваги | Кількість хворих у групах | |||||||||||
| 1-а | 2-а | 3-я | Усього в 1,2,3 | 4-а | Загальна кількість | ||||||||
| Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | ||
| 0.Активний спосіб життя, у стані вести такий же спосіб життя, як і до хвороби | 0 | 0 | 0 | 11 | 28,2 | 13 | 40,6 | 24 | 18,8 | 0 | 0 | 24 | 12,1 |
| 1.Не може виконувати роботу, що вимагає значних фізичних зусиль, але може займатися легкою працею | 1 | 38 | 55,3 | 28 | 71,8 | 19 | 59,4 | 85 | 66,1 | 26 | 36,6 | 111 | 56,0 |
| 2.У стані обслуговувати себе, але не може працювати. Пасивне поводження в побуті, перебування у ліжку (кріслі) менш 50% від часу пильнування. Не вимагає перебування в стаціонарі | 2 | 18 | 44,7 | 0 | 0 | 0 | 0 | 18 | 15,1 | 45 | 63,4 | 63 | 31,9 |
| 3.Не в змозі обслуговувати себе. Лежить у ліжку або сидить у кріслі понад 50% від часу пильнування. Потрібна періодична госпіталізація. | 3 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 4.Повна інвалідизація, нездатність обслуговувати себе, прикуті до ліжка | 4 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 5.Смерть | 5 | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
| Усього | — | 56 | 100 | 39 | 100 | 32 | 100 | 127 | 100 | 71 | 100 | 198 | 100 |
Отже, проведене катамнестичне експериментально - психологічне дослідження хворих на РМЗ показало явну перевагу в психологічній, соціальній і трудовій реабілітації і реадаптації пацієнток, які перенесли методи зберігаючих оперативних втручань у сполученні з психотерапією, психофармакотерапією і лікувальною фізкультурою (в динаміці її продовження в катемнезі), і виражені негативні наслідки радикальної мастектомії (у сполученні з тільки стандартною терапією), що мало пряму кореляцію з позитивною або негативною „якістю життя” хворих. Проведене експериментально-психологічне дослідження хворих на РМЗ через рік показало структурну відповідність психофізіологічних закономірностей виявленим раніше при дослідженні в період піврічного катамнезу.
При цьому виявлялася подальша позитивна динаміка в реабілітації і реадаптації і якості життя пацієнток, які перенесли варіанти зберігаючого оперативного лікування (мастектомія з одночасною реконструкцією молочної залози й органозберігаючі операції на молочній залозі) у сполученні з розробленою нами програмою відновлювального лікування, і негативна – у хворих, які перенесли РМЕ у сполученні тільки зі стандартною терапією (променева терапія, хіміотерапія). В контрольній групі показники “якості життя” хворих мали явно негативну динаміку.
Як підтвердження результатів дослідження якості життя жінок, хворих на РМЗ, у період річного катамнезу становила інтерес характеристика інвалідизації даного контингенту осіб. Кращими були показники в 3-й групі хворих, які в 21,8% випадків не мали інвалідності, а в 68,9% - мали III групу, що дозволяло їм працювати; тільки 9,3% з них були на II групі. Близькими до них за результатами були хворі 2-ї групи, що у своїй більшості також були на ІІІ групі (69,6%), однак, відсоток осіб на ІІ групі інвалідності був трохи вище (12,5%) і, відповідно менше без інвалідності – 17,9%. Гірше були результати в хворих 1-ї групи, число яких на ІІ групі інвалідності склало 53%, а на ІІІ – 47%, при цьому хворих що не мали інвалідності не було взагалі. Гіршими були показники в хворих 4-ї групи, основна частина яких (71,9%) мала II групу, а інші 28,1% - III групу інвалідності (табл. 15).
Таблиця 15
Порівняльна характеристика інвалідизації хворих різних груп в катамнезі року
| Група | К-ть хворих | Співвідношення за групами інвалідності | |||||||||
| I | II | III | Без інвалідності | Усього I, II, III | |||||||
| № | n | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % |
| 1-а | 56 | 0 | 0 | 30 | 53,0 | 26 | 47,0 | — | — | 56 | 100 |
| 2-а | 39 | 0 | 0 | 4 | 12,5 | 28 | 69,6 | 7 | 17,9 | 32 | 82,1 |
| 3-я | 32 | 0 | 0 | 3 | 9,3 | 22 | 68,9 | 7 | 21,8 | 25 | 78,2 |
| 4-а | 71 | 0 | 0 | 51 | 71,9 | 20 | 28,1 | — | — | 71 | 100 |
| Усього | 198 | 0 | 0 | — | — | — | — | — | 37 | — | 63 |
Цікавою соціометричною характеристикою якості життя досліджуваних хворих у катамнезі явилося вивчення їхнього родинного стану за минулий річний період. За основу вивчення нами був прийнятий аспект шлюбних або фактичних взаємин із сексуальним партнером до операції і через рік після неї. Отримані результати мали істотне розходження в різних групах. Кращими були результати в 3-й групі, у якій 94,8% хворих протягом року після виписки зі стаціонару зберігали благополучні сексуальні стосунки з партнером. Близькими за результатами були показники 2-ї групи – 91% благополучних стосунків і лише 9% - розладнаних. У хворих 1-ї групи розладнані стосунки виявились у 97% осіб, а в 3% вони завершилися розірванням шлюбу. Найгіршими виявилися результати в хворих 4-ї (контрольної групи) – 9,5% розірвань шлюбу при 90,5% розладнаних сексуальних стосунках. Близькими за загальною тенденцією і відносинами виявилися результати дослідження категорії осіб, які до операції не перебували у шлюбі: простежувалися ті ж закономірності, але більш виражені. Так, у хворих 4-ї групи спостерігалися повний розрив сексуальних взаємин у 93,2% хворих, а в інших 6,8% - розлади їх (табл. 16).
Таблиця 16
Соціометрична характеристика порівняльних параметрів
взаємин із сексуальним партнером
| Параметри дослідження | Співвідношення по досліджуваних групах | |||||||||
| 1-а (56) | 2-а (39) | 3-я (32) | 4-а (71) | Усього (198) | ||||||
| Абс. | % | Абс | % | Абс | % | Абс. | % | Абс. | % | |
| 1. Перебували раніше в шлюбі | 33 | 58,9 | 22 | 56,4 | 19 | 59,3 | 42 | 59,3 | 116 | 58,5 |
| а) благополучні сексуальні відносини | 0 | 0 | 20 | 91,0 | 18 | 94,8 | 0 | 0 | 38 | 32,7 |
| б) порушення сексуальних відносин | 32 | 97,0 | 2 | 9,0 | 1 | 5,2 | 38 | 90,5 | 73 | 62,9 |
| в) розірвання шлюбу | 1 | 3,0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 4 | 9,5 | 5 | 4,4 |
| 2. Не складалися в шлюбі | 23 | 41,1 | 17 | 43,6 | 13 | 40,7 | 29 | 40,7 | 82 | 41,5 |
| а) благополучні сексуальні відносини | 0 | 0 | 16 | 94,2 | 13 | 100 | 0 | 0 | 29 | 35,3 |
| б) порушення сексуальних відносин | 10 | 43,5 | 1 | 5,8 | 0 | 0 | 2 | 6,8 | 13 | 16,0 |
| в) розриви сексуальних відносин | 13 | 56,5 | 0 | 0 | 0 | 0 | 27 | 93,2 | 40 | 48,7 |
Таким чином, проведене дослідження виявило невідповідність характеру сексуальних взаємин у жінок, хворих на РМЗ, досліджуваних груп у процесі річного катамнезу, кращими показниками як у категорії тих, які перебували до хвороби в шлюбі, так і тих, які не перебували, відзначалися хворі, які перенесли мастектомію з одночасною реконструкцією молочної залози й органозберігаючі операції в сполученні з програмою відновлювального лікування. Даним хворим після виписки зі стаціонару властиве збереження психологічного взаєморозуміння з близькою людиною (у даному випадку сексуальним партнером), що дало змогу зберегти належною мірою стан психосексуального комфорту. Хворі, які перенесли РМЕ, психологічно значно декомпенсуються в катамнестичному періоді, причому в основі цього процесу лежить не тільки усвідомлення власної фізичної вразливості, але і те явне сексуально негативне сприйняття хворої її сексуальним партнером. При цьому хворі, яким у клініці проводилася психологічна корекція, а по виписці – підтримуюча психотерапія, легше переносили цю складну інтимно-особистісну ситуацію. Хворі ж контрольної групи, що не одержували психотерапію і психофармакотерапію й залишались наодинці зі своїми важкими переживаннями, психологічно декомпенсувались значно більш і швидше, що призвело до вираженого розладу або повного розриву сексуальних взаємин як у шлюбі, так і поза ним.
Отже, результати динамічного дослідження різних параметрів психофізіологічних характеристик, що відбивають якість життя досліджуваних хворих у катамнестичному періоді півроку–рік, показали, що за всіма експериментально-психологічними методиками кращими виявилися результати в пацієнток, які перенесли варіанти зберігаючих оперативних втручань (реконструктивно-пластичні й органозберігаючі операції) і отримували психотерапію (інтегративну), психофармакотерапію антидепресантами останнього покоління з групи СІЗЗС і лікувальну фізкультуру. Хворі даної категорії досить добре адаптувалися в умовах макро- і мікросередовища, вели активний спосіб життя, практично відповідним здоровим людям, інші у своїй основі зберігали працездатність, ті, що мали інвалідність, знаходилися переважно на ІІІ групі.
Хворі ж, які перенесли радикальну мастектомію в сполученні тільки зі стандартною терапією, тобто контрольна група, у динаміці катамнезу виявляли психофізіологічну дезадаптацію, що виявлялося в міжособистісних взаєминах і в порушенні структури соціально-трудових контактів і стану. Більшість пацієнток контрольної групи не могли працювати, знаходилися частіше на ІІ групі інвалідності (рідше – на ІІІ), у них виявлялися різко порушеними сімейні взаємини (або фактичні цивільні) із сексуальним партнером, що часто приводило до розриву міжособистісних контактів і додаткової психічної травматизації хворих. Негативна психосимтоматика, яка визначалась у динаміці, мала в даних хворих тенденцію до наростання. Отже, можна зробити висновок, що якість життя жінок, хворих на РМЗ, у післястаціонарному періоді має пряму відповідність з програмою відновлювального лікування, яка раніше проводилася нами в стаціонарі, і амбулаторною (через півроку-рік) підтримуючою психотерапевтичною корекцією і ЛФК.
Таким чином, проведене клініко-психопатологічне (включаючи експериментально-психологічне), функціонально-діагностичне і соціометричне дослідження (стаціонарне і катамнестичне) переконливо продемонструвало перевагу розробленої нами нової програми відновлювального лікування в порівнянні тільки зі стандартною терапією, причому істотно значимим при цьому є вид оперативного втручання: найбільш позитивними є реконструктивно-пластичні й органозберігаючі операції на молочній залозі, менш доцільними – радикальна мастектомія.
Зазначене дозволяє говорити, про доцільність запровадження в широку клінічну практику лікування жінок, хворих на РМЗ, зберігаючих видів оперативних втручань (в першу чергу реконструктивно-пластичні й органозберігаючі операції на молочній залозі) і розробленої нами програми відновлювального лікування, що включає в себе інтегративну (індивідуальну, групову і сімейну) психотерапію, психофармакотерапію антидепресантами останнього покоління з групи СІЗЗС і лікувальну фізкультуру з їх прогностичним диференціюванням у аспектах реабілітації (психологічної, фізичної, соціальної і трудової), реадаптації і якості життя цих хворих.
Висновки
1. Онкологічна патологія молочної залози у жінок є як соматичним, так і психосоматичним захворюванням. Причому в основі психічних розладів лежать два чинники: 1) психічна реакція на важкий стрес (звістка про онкологічне захворювання); 2) вплив самого онкопроцесу. У більшості випадків розвиваються виражені психосоматичні розлади, переважно у вигляді депресивного синдрому різних варіантів і ступеня вираження (тривожно-депресивний – 54,7–55%; астено-депресивний – 22,6–23,4%; тривожно-фобічний – 14,1–15,4%), нерідко з наявністю суїцидальних тенденцій (4,8% аутоагресивного характеру).
2. У хворих на рак молочної залози, які перенесли радикальне лікування, в 75,3% розвиваються виражені тілесні дефекти: контрактура плечового суглоба (27,7 – 72,3%), викривлення хребта (17,8 – 35,2%), лімфатичний набряк верхньої кінцівки (11,8 – 45,1%), плечовий плексит, зниження м’язової сили в кисті, грубий косметичний дефект, які справляють виражений негативний вплив на психофізичний, загальний соматичний стан хворих, сприяють активізації злоякісного процесу і в цілому впливають на якість життя.
3. Клінічно психічний стан післяопераційних хворих характеризується переважно депресивним розладом різного виду (тривожно-депресивним (41,1 – 76,9%), астено-депресивним (42,8 – 87,5%), тривожно-фобічним (40 – 75%) та ін.), іноді з супутніми суїцидальними думками або діями (14,3% випадків). При цьому клінічна психосимптоматика кардинально залежить від виду оперативного втручання: більше виражена після радикальної мастектомії і менше — при зберігаючих варіантах (реконструктивно-пластичному і органозберігаючому) оперативних втручань.
4. Розроблена і апробована нова, ефективна програма спеціальної комплексної відновлювальної терапії хворих на рак молочної залози, до якої входить інтегративна психотерапія, психофармакотерапія, лікувальна фізкультура, що проводиться в умовах стаціонару, а після виписки – як підтримуюча психотерапія і лікувальна фізкультура – амбулаторно упродовж року.
5. Хворі на рак молочної залози преморбідно в 62,3% мають риси акцентуації особистості: переважно по дистимічному (35,2%), застрягаючому (2,4%), емотивному (12,1%), тривожно-боязливому (16,3%), демонстративному (8,0%), інтравертному типах. У 2/3 хворих за півроку–рік до діагностування раку молочної залози відзначались значні психогенії, що в поєднанні з преморбідними особливостями особистості складали негативне психологічне тло; вказаний стан гіпотетично можна пов’язати з певною декомпенсацією психофізіологічних чинників, які сприяли активізації злоякісного процесу.
6. Порівняльна характеристика різних видів оперативних втручань і методів комплексної відновлювальної терапії об’єктивно демонструвала значну перевагу зберігаючих варіантів оперативних втручань у поєднанні з розробленою комплексною терапією і низьку ефективність радикальної мастектомії в поєднанні зі стандартною терапією. В основній групі „виражене поліпшення” спостерігалось у 61,5% хворих, тоді як у контрольній групі основну частку склало „незначне поліпшення” – 70,6%; а „виражене поліпшення” взагалі не відзначалось.
7. Розроблена і апробована високоефективна програма фізичної кінезитерапії хворих на рак молочної залози, з системним диференційованим підходом у залежності від специфіки стану хворого: віку, стадії захворювання, характеру перенесеного оперативного втручання, швидкості перебігу регенеративних процесів, психофізіологічного стану та передбачає клінічний і катамнестичний (піврічний і однорічний) етапи фізичної реабілітації й реадаптації, спрямовані відповідно на усунення й профілактику постмастектомічних ускладнень (зниження розвитку контрактури плечового суглоба на 44,6%, деформації хребта на 17,4% і лімфатичного набряку верхньої кінцівки на 33,3% після проведення пацієнткам розробленої нами програми фізичної реабілітації).
8. Результатом комплексної програми кінезитерапії у осіб з раком молочної залози в післяопераційному періоді є виражена позитивна динаміка перебігу відновлювальних процесів – адаптація до зростаючих фізичних навантажень, стабілізація адекватної життєдіяльності, профілактика ускладнень, що сприяє підвищенню якості життя.
9. Порівняльна характеристика впливу системи запропонованої кінезитерапії на хворих, які мали різні варіанти оперативних втручань з приводу раку молочної залози, показала значну перевагу результатів загальнофізичної компенсації у хворих, оперованих за зберігаючими методами операцій, на відміну від варіанта радикальної мастектомії.
10. У хворих на рак молочної залози в доопераційний період спостерігалось два варіанти гормональних дезадаптаційних розладів (62,4%): 1) при підвищеному рівні кортизолу відзначається зниження рівня інсуліну при суттєвому збільшенні коефіцієнта напруження, що свідчить про напруження компенсаторних механізмів (32,8%); 2) при низьких концентраціях кортизолу реєструється підвищений рівень інсуліну з низьким коефіцієнтом напруження, що характеризує виснаження адаптаційних можливостей організму (29,6%).
11. Під впливом психосоматичної корекції хворих на рак молочної залози спостерігається обмеження сприйняття стрес-реакції, зі зниженням коефіцієнта напруження (у 2,3; 3 і 3,6 разів в основних групах) (в 1 варіанті); або підвищення резервних можливостей організму, зі збільшенням коефіцієнта напруження (у 3,3; 4; 5,2 рази в основних групах) за рахунок стимуляції глюкокортикоїдної функції кори надниркових залоз (у 2 варіанті), що свідчить про модулюючий вплив психосоматичної корекції на адаптаційні реакції організму.
12. У пацієнток з новоутвореннями молочної залози, які мали гормональні дезадаптаційні розлади як до операції, так і через 2 тижні, через 6 місяців після неї без психосоматичної корекції не спостерігається кореляції кортизолу, інсуліну і β-ендорфіну, що свідчить про стійкі порушення адаптаційних процесів організму.
13. Ефект реабілітації, реадаптації і якості життя хворих на рак молочної залози в катамнестичний період структурно відповідає стаціонарним груповим параметрам: позитивним — адаптаційним, психофізичним і соціально-трудовим характеристикам у хворих, які одержували пропоновану терапію, і негативним — у контрольній групі. Про це свідчать показники інвалідизації, працездатності, якості сімейних взаємин та інші аспекти соціалізації особистості.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!