Конституція» П. Орлика як свідчення розвитку соціальних відносин та історичної думки суспільства, існування української державності та наявності освіченої еліти
Конституція 1710 р. – визначний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності – і намагання сусідів забрати у ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.
Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв’язати у єдине цілі уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідчення високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея української держави – Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Конституція 1710 р. була не «емігрантським твором», а загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому».
|
|
|
Затвердження гуманізму як суспільного явища на правовій основі
Гетьман П. Орлик та його оточення створили ряд принципово нових концепцій державотворення, інфраструктури державної організації: все це було викладено в «Конституції». Але були створені величезні розробки інтернаціонального характеру. Це формувало його політичну діяльність. Хоча політика його була часом поплутана, але ж все таки можна помітити в ній, не зважаючи на компроміси, вимушені обставини часу, провідну лінію. Безперечно, Орлик був видатним українським державцем. На прапорі його була виписана незалежна і соборна Україна. Метою його було об’єднання Право – і Лівобережною України (по змозі, разом із Слобідською Україною і, зрозуміло, із Запоріжжям) в сильну Українську державу під одним гетьманським регентством. Це була спадщина, яку він перебрав від Мазепи і якій він залишився ціле своє життя. Політика П. Орлика прямолінійною не була: іноді в ній виступали на перший план справи Правобережної України, іноді Лівобережної, іноді орієнтація на Англію, іноді (набагато частіше) – на Францію і Швецію, а також і Польщу (Станислава Лещенського, а іноді й офіційну, Августа). Особливу роль у його політичній концепції грала Москва. В основному лінія його політики була антимосковська, хоч він не раз робив спроби порозуміння з російським урядом через різних посередників. Але ж політика стала антимосковською в останнім періоді його життя, в роках 1729–1742 рр. Московську небезпеку відчував він глибоко і в загальноєвропейськім і в східноєвропейськім масштабі. Змагання Росії до завоювань на Заході уявляв він собі потоком варварів проти європейської культури. За певних обставин, ціла Європа стояла, на його думку, бід загрозою московської експансії. Ще не безпечнішою вона була для її безпосередніх сусідів – Швеції, Польщі і Туреччині. Тому і звернувся він до держав зі своїми численними пропозиціями (особливо після Бендерського часу) про утворення східної коаліції проти Москви. В цьому відношенні його проекти значно наближаються до задумів Карла ХІІ: він, очевидно, вийшов не тільки зі школи Мазепи, але й шведського короля, з яким йому довелось стільки років близько співпрацювати. В проектах Орлика виступають, як головні учасники антимосковської коаліції, не тільки Польща, Швеція й Туреччина, але й Крим, Буджацька орда, Січ, Гетьманщина, донське козацтво, татари астраханські й казанські і т.д.
|
|
|
Думаючи в таких широких масштабах, він відповідно трактував і долю України. України стояла в найближчім сусідстві з Москвою і була найбільш загрожена з її боку. Орлик передбачав, що Гетьманщина і Січ не втримаються проти Москви і стануть жертвою її великодержавницької політики. А після того прийде черга на Польщу і т.д. Тим часом існування сильної, з’єднанної України потрібне для європейської рівноваги. Україна має бути охоронним валом і в загальноєвропейськім, і в спеціально східноєвропейськім значінні, і саме цей напрям думок робить його актуальним і на сьогодні.
|
|
|
Саме слово «Конституція» – латинського походження, що означає «устрій», «утвердження». У Стародавньому Римі Конституціями
Називали окремі акти, що їх видавали імператори. При виборі Пилипа Орлика було створено теж державний акт, документ, що не був черговою угодою гетьмана та старшини, а першою Українською Конституцією.
Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона і була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними. Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об’єднанні у 16 розділів.
|
|
|
Як складалася Конституція? Про це свідчать архіви Григора Орлика, в яких збереглися оригінальні тексти і записи його батька Пилипа: «Я один зложив найбільшу частину договору (Конституції – І. М.) і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом…» Хто брав участь у виробленні Конституції? «Поміж особами, – писав П. Орлик, – що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую…». Отже, Конституція 1710 р. була загальнополітичним актом виявлення волевиявлення Запорізького війська.
Від 1706 р., коли Орлик переходить до Батурина, замінивши Чуйкевича на посаді генерального писаря, починається його співпраця з національно найсвідомішою частиною української старшини. У вузькому колі в Києві робилося спроби сформулювати точні юридичні норми існування України, як суверенної незалежної держави. З цією метою вивчались міжнародні угоди, укладені раніше, зокрема Гадяцький договір 1658 р. Саме генеральна старшина сприяла прийняттю конкретних рішень Іваном Мазепою у 1708 р. Існує версія про те, що козацька старшина таким чином переслідувала свою мету – вузько колегіальне правління державою. Пилип Орлик виклав у «Конституції» свої політичні концепції та найновіші прогресивні ідеї, що були поширені серед козацької старшини його кола: це політика міждержавних стосунків, затвердження традицій української державності.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!