Поняття підліткової злочинності та її особливості
В житті кожна людина досить часто зустрічається з словом “підліток”. До підлітків ми звикли відносити малолітніх та неповнолітніх дітей. Поняття підліток не однозначно, так в «Конвенції про права дитини» дітьми рахуються особи до 18 років. В американській культурі існує поняття тінейджер, який визначає соціально демографічну групу з 13 до 20 років. В до індустріальному суспільств дитина по досягненню полової зрілості відразу стає дорослою людиною та має всі права та обов’язки. В сучасній українському кримінальному кодексі підлітками прийнято рахувати осіб, які досягнули 14-літнього віку. В педагогічній літературі підлітками прийнято рахувати учнів середніх та старших класів, які досягнули 12-літнього віку. В ході бакалаврського дослідження під підлітками ми будемо розуміти осіб, яким від 14 до 18 років.
Можливості людини визначаються в основному його соціальним статусом місцем займаним соціальній структурі. Іншими словами, джерелом девіантної поведінки служить соціальна нерівність, нерівність можливостей, доступних людям, які відносяться до різних соціальних груп.
Якщо це так, то слід розглянути, як специфічно для підлітків проявляється соціальна нерівність, протиріччя між потребами і можливостями в їх задоволенні.
По-перше, в усіх суспільствах поняття “старший” і “молодший” означають не тільки вікову різницю але і статусну. Поняття “старшинство” має не тільки ціннісне , але і соціально-статусне значення, позначаючи деяку нерівність, як найменшу асиметрію прав і обов’язків. В усіх мовах поняття “молодший” вказує не тільки на вік, але і на залежність, підкорений статус [9]. Таким чином вікова відмінність обертається соціальною нерівністю.
|
|
|
По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відносно нерівними можливостями їх задоволення здобувають стосовно до молоді особливо гострий характер в силу протиріччя між підвищеним енергетичним потенціалом молодих, бурним розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання само затвердитися в світі дорослих і неостаточною соціальною зрілістю, недостатнім професіональним і життєвим опитом, а отже і порівняно не високим соціальним статусом.
По-третє, стосовно молодих гостро стоїть проблема соціальної активності в суспільно схвалюваному, допустимому направленні, так як молодь особливо потребує в соціальному визнанні і само затвердженні, а не задоволена потреба наводить до спроб реалізувати себе не тільки в творчості в негативних поступках, злочинах, або ж приводить до «відходу» – як форми пасивного протесту.
Крім загальних причин девіантної поведінки і їх дій в молодіжній сфері можна назвати деякі фактори, визначаючі велику ймовірність реалізації тих чи інших форм відхилень. Так, незадоволена потреба в само затвердженні відносно частіше приводить до насильницьких злочинів. Є фактори які посилюють тягу до молоді до алкоголю і пояснюючи вибір саме цієї форми девіантної поведінки. Якщо алкоголь взагалі полегшує спілкування між людьми, то для підлітків і молоді дана властивість стає особливо значимою: в силу недостатності соціального опиту, роботи, недосвідченості в спілкуванні між полами, деякі намагаються за допомогою алкоголю придбати велику упевненість в собі, подолати зніяковілість, відчуття неповноцінності і.т.д. За допомогою зловживання алкоголю підлітки демонструють свою «дорослість», приналежність до світу дорослих.
|
|
|
Якщо для однієї частини підлітків засобом активного само затвердження слугують інколи злочини, то для інших краще відійти від чужого, не зрозумілого світу в алкоголь, наркотики або ж самогубство. Вживання алкоголю і наркотиків, суїцидальної поведінки – це форми, відхід - як результат неприйняття соціальної дійсності і вміння пристосуватися до неї схвалюваними суспільством способами.
|
|
|
Згідно концепції “подвійної невдачі” американського соціолога Р. Мертона , такі форми поведінки виникають при наявності двох обставин:
1) тривалої невдачі в досягненні поділених суспільством цілей легальними засобами і
2) нездібність вдатися до незаконного способу досягнення цих цілей. подвійна невдача веде, як до особистого, так і до формування таких субкультур.
Взагалі суспільство з перевагою норм, цінностей, зразків поведінки, відмінних від правлячих в суспільстві, утворюють ціннісно-нормативну субкультуру.
Субкультура формується в результаті інтеграції людей, чия діяльність образ життя протистоять правлячим в суспільстві, а тому їм відхиляються.
Субкультурі спільноти тим більше згуртовані і відмінні від діючої культури, тим більш енергійно і жорстко нею відторгаються. Тому, наприклад, група наркоманів інтегрована більше ніж компанія алкоголіків, але менше, ніж суспільство злочинців або засуджених.
Підлітки і молодь частіше інтегрують в субкультур ні групи , ніж дорослі. Це пояснюється природнім прагненням об єднатися в умовах занедбаності і недружелюбна міра дорослих, і в пошуках настільки значимих для молоді дружніх сексуальних контактів і прив’язаності, і розуміння родичів при не нерозумінні дорослих і.т.д.
|
|
|
До формування ретриських субкультур приводить: 1) особиста невпорядкованість і незадоволеність; 2) нездібність або неприйняття активних форм самоутвердження, подолання конфліктних ситуацій, фрустрації;
3) потреба в спілкуванні в референтній групі; 4) інтеграція неформальних груп, як результат натиску соціального контролю.
Багато підлітково-молодіжні групи соціально нейтральні або визнаються суспільством. Інші носять виражений анти суспільний характер (10).
Зразкова типологія об’єднань з девіантною поведінкою і анти суспільною свідомістю наступна:
Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення від соціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.
Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу, сумнівні розваги, токсикоманія і наркоманія.
Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні про ієрархію цінностей і мінімум культури. Для кримінальних груп особливо характерними рисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітків проходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості і жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.
Підліток в своєму складному і світі жорстокому менш захищений ніж в роки дитинства. Саме тому, навіть якщо він не займає в групі особливого статусу він вимушений бути в ній. Інакше він - ізгой. Адже для підлітка саме важливе – спілкування, відчуття “ Ми ”, усвідомлення свого “Я“. Сама підліткова сфера дуже агресивна. Відносини нерідко будуються на неохайності, приниженні слабких, а то і відвертої жорстокості. Непотрібні сім’ї і школі діти стають ізгоями суспільства, тероризують оточуючих, грабують і насилують.
В соціології , кримінології і психології розділили членів груп на наступні категорії :
«Аутсайдер» – людина, яка попала в життєвий тупик, невдаха, не знайшовши визнання в формальній групі або організації, не маючи можливості для самореалізації.
«Маргінал» - самотня особа, яка втратила індивідуальні і соціальні зв’язки, постійно, що випробовує соціальний і психологічний дискомфорт і нерідко, що намагається самоутвердитись шляхом аморальної поведінки.
«Конформіст» – людина. Яка легко піддається впливу лідерів, добре адаптується в новому соціальному мікросередовищі, швидко і без надмірних зусиль засвоюють цінності і норми.
«Фанат» – людина, яка віддана цінностям і символам групи.
«Борець» - людина для якої процес боротьби за ідею означає більше, ніж сама ідея, завжди готовий до активних дій щодо захисту групових інтересів, її автономії і цінності.
«Вождь» – людина. Яка бачить своє призначення в тому. Щоб керувати людьми, який претендує на роль лідера в групі, проявляє ініціативу організатора і нерідко дійсно, що володіє непоганими для цього здібностями.
«Попутник» – людина, яка випадково приєдналась до групи.
«Імітатор» – людина для, якої на першому місці стоять зовнішні атрибути і символи об’єднання, який складає для нього предмет гордості, при цьому він не сильно затрудняє себе в аналізі групових цінностей і цілей.
«Нудьгуючий» – людина, мотив якої є більш змістовно організувати своє дозвілля і знайти середовище для спілкування.
В криміногенних компаніях “модель поведінки” убого – примітивна: слабкий – пропадай, сильний - виживай. Під “силою” нерідко розуміють групову розправу над одинаками, які чимось не вгодили їх вимогам.
В підліткових компаніях дуже часто висміюються такі якості як: чуткість, уважність, чуйність та доброта, так як заперечуються загальнолюдські якості. Звідси – жорстокість, яка інколи може доходити до садизму.[3]
Так затверджується беззаперечне підкорення “лідерам” і “вожакам” вуличних компаній, нав’язується прагнення “бути відомим”. Відсутність теплих емоційних контактів з батьками в сім’ї може потягнути за собою порушення в психіці дитини, а потім агресивну поведінку. Побиті діти, як правило не хочуть повертатися в сім’ю. Служби не можуть забезпечити їх притулком. Підлітки прячуться на квартирах у знайомих, в притулках для безпритульних або ж бродяжать. Дуже часто їх підбирають люди із кримінальної сфери.
Якщо уважно придивитися до неповнолітнього який навчається в загальноосвітній школі або ПТУ можна помітити, що він знаходиться в кількох сферах відносин одночасно. Перша сфера – формальна ( офіційна ), яка пов’язана з виконанням правил (закону) навчання. Він зобов’язаний відвідувати школу або ПТУ здобути знання, працюючи на підприємстві він повинен дотримуватись трудової, підприємницької і технологічної дисципліни. За порушення встановлених правил і норм офіційних відносин до нього можуть застосовуватись різноманітні санкції. Друга сфера відносин – неофіційна ( неформальна ). Вона пов’язана з положенням неповнолітнього в сфері однолітків і сім’ї з неформальними відносинами з дорослими. Тут застосовують інші міри покарання. Звичайно кожна із цих сфер відносин має свою шкалу цінностей, престижності особистості і оцінки її поведінки. Обидві сфери відносин в яких знаходиться неповнолітній вказують різний вплив на формування його особистості і поведінки.
Формальна (офіційна) структура, призначена допомогти підлітку або юнакові отримати середню освіту, обрати собі професію і оволодіти нею, підготовитись до трудового життя. В цій сфері життя викладачі та дорослі розподіляють неповнолітніх молодих людей на активістів і не активістів, на тих хто встигає з навчанням, і невстигаючих, на дисциплінованих і не дисциплінованих.
Інша справа – неофіційна (неформальна) структура. Тут ніколи нічого не вказується “зверху”. Підлітки абсолютно автономні і не вписуються в структуру більш високого порядку, незалежні від світу дорослих. Такі об’єднання виникають із-за специфіки спілкування підлітків та дорослих: одні з яких прагнуть до поваги та самостійності, рівності у спілкуванні, інші намагаються керувати та ставити з себе хазяїна положення.
Для подальших роздумів досить розподілити неформальні об’єднання молоді на дві підсистеми: про соціальну і асоціальну. Представники цих підсистем можуть діяти в сфері дозвілля, політики, екології, технології. Незалежно від сфери застосування сили, представники першої підсистеми – це соціально позитивні групи і суспільні формування неповнолітніх. Тут не проходить відторгнення загально людських цінностей. Це нормальна вікова опозиція підростаючого покоління до дорослих. Саме вона забезпечує прогрес в розвитку суспільства.
Першою характерною рисою підлітковою злочинністю кримінологи та соціологи рахують її груповий характер. Асоціальний (або антисоціальний) тип об’єднань характеризується слабо вираженими моральними нормами, кримінальними цінностями і установками. В таких об’єднаннях можуть опинитися панки, хіпі, металісти, наркомани та інші. Хоч в родині дитина і отримує необхідний йому соціальний захист і емоційну прив’язаність, але дорослішаючи він прагне вийти за її межі, придбати свободу дій, при цьому намагається зберегти почуття захисту. Перехідним мостом в світ дорослих виступає група однолітків. Вона дає і захист і волю.[7]
Незалежність і свобода – це нариси дорослої субкультури, а соціальний захист і емоційна приналежність, які підлітку ще потрібні, так як він ще не дорослий, тягнуться з дитинства і сім’ї.
Група однолітків включає в себе людей одного віку, які рахуються в повній мірі підходящими на роль суду тих вчинків і дій які скоюють підлітки. Вперше її засуджують не батьки і не родичі, а однолітки. Це зовсім нова ситуація, в яку підліток тільки вступає. З точки зору соціалізації це принципово важний момент: підліток навчається дивитися на себе очима інших людей, які, по-перше, являються не родичами. По-друге, не доросліше від них. В групі однолітків індивід, якби приміряє на себе одяг дорослої людини.
Ніякий інший соціальний інститут не може нав’язувати собі такі функції, які виконують групи однолітків. Вони допомагають засвоєнню навичок соціальної поведінки, присвоюють первинний статус, допомагають легше пережити ослаблення зв’язків з батьківським домом, передають специфічні для підліткового віка цінності уявлення і на кінець задовольняють потребу в гетеро сексуальних контактах. На кінець в групі однолітків можна отримати взаєморозуміння і згуртуватись опору активного виховання дорослих.
Другою характерною рисою злочинності неповнолітніх є її тісний зв’язок з дорослим злочинним світом. Ми можемо побачити подвійну дію, з однієї сторони дорослі втягують підлітка в злочинність, а з іншої сторони підлітки-злочинці, які дорослішають поповнюють ряди дорослих злочинців.
На підліткову злочинність впливають і еміграційні процеси. [11]
Третьою характерною рисою підліткової злочинності являється її агресивність, яка здебільшого невмотивована. Агресія - мотивована деструктивна поведінка індивіда, яка суперечить прийнятим правилам і нормам існування людей в суспільстві, спричиняючи моральну, фізичну, матеріальну і психологічну шкоду іншим людям. Також не слід забувати про групову агресію. Вона може бути направлена, як на зовнішність групи так і на внутрішність. Зовні групи об’єктами агресії неповнолітні стають діти, ровесники і дорослі. По відношенню до дітей приймаються такі способи, які не досягають рівня криміналу, як насмішки, образи, глузування, кримінальні – наприклад вимагання, насильство, тілесні ушкодження, вбивство. Слід відмітити, що кримінальною поведінкою в відношенні дітей відрізняються переважно групи вульгарних злочинців які влаштовують масові порушення громадського порядку. Групи професіональних злочинців не припускають цього так як знають, що за зґвалтування дитини, якщо він попаде в колонію, сам може бути підвергнутий зґвалтуванню. Однак все це не зменшує кількості дітей, які щорічно стають об’єктами агресії злочинних груп неповнолітніх.
Інша справа – діти. По відношенню до них допускаються всі види агресії. Закони і моралі цього світу не знають меж. Любий одинокий підліток може стати об’єктом агресії злочинної групи.
По відношенню до дорослих групова агресія може проявлятись, як в до злочинних групах так і в кримінальних формах. До злочинні прояви частіше всього являються реакцією вікової опозиції до дорослих, в вигляді кримінальна по відношенню до дорослих охоплює всі види передбачені КК України. Все це збуджується такими мотивами: демонстрація своєї сили і перевага над іншими; сміливість; рішучість; винахідливість; демонстрація чоловічої здібності; бажання бистрого збагачення; групова солідарність; бажання владарювати і т.д.
Важливо звернути увагу на групову агресію, об’єктом якої не є одиночки, а інші злочинні групи неповнолітніх. Причинами появи групової агресії можуть бути різними: територія; спори між групами за зону злочинного діяння; спори за найкращими місцями оддихів та інших порушень інтересів групи.
Внутрішньо групова агресія – це неавторитетні люди, фізично слабкі, новачки, а також інфантильні. Причини агресії направлені на члена групи можуть бути різними: провинність, порушення ним якихось табу. Ціль і мотиви агресії: провчити «винного», «поставити на своє місце».
Групова агресія в психологічному аспекті представляє собою певний цикл переживання групового психічного стану: на початковому етапі – виникнення деякої деструктивної групи і незадоволеність своїм становищем; потім зростання в нутрі групи напруги, яка потребує розрядки; пошук об’єкта на якому можна було б розрядитись і зняти напругу; вибір мотивів і способів прояву агресії; “кайф” від процесу здійснення агресії, спад напруги і розрядка.[2]
Важливими стимулами агресивної поведінки групи слугує беззахисність, поступливість або навпаки опор жертви. Беззахисність і поступливість жертви провокують групову активність банд і шайок підлітків. Опір жертви викликає групову ярість, який характеризується бажанням провчити «лоха», дати йому зрозуміти с ким він має справу, « поставити його на місце», як він посмів чинити опір. Все це проходить на фоні «судження групової свідомості». Група не задумується про можливі наслідки.
Самим важливим стимулом є бажання групи-агресора відчути владу над іншими людьми. В залежності від соціально-психологічного статусу розрізняють ролі в здійсненні групової агресії:
- планування агресивного акта і розподіл обов’язків здійснюється лідером;
- призвідниками виступають «шістки»;
- менш опитні і новачки в злочинній діяльності проходять «курс навчання» – стоять «на шухері» ;
- найбільш опитні і фізично розвинуті входять «в справу» в самий вирішальний момент і завершають агресію;
- розподіл здобичі здійснюють хранителі «загального котла».
- Інші члени групи здобувають транспорт, прячуть труп, і т. д.
Таким чином, статус і роль в груповій агресії тісно повязані між собою в любій груповій діяльності по криміналу: «Кому, що можна. А кому не можна».
Для різних груп населення, представників різних культур і на протязі різних історичних народів, також виявлені варіації в характері залежності злочинності від віку. він являється потенціальним вираженням нерівності, яка стосується дозвілля до можливостей і суттєвого, як в законі так і в незаконних структурах суспільства.
По повідомленням програми UCR піковий вік злочинності складає не менше 25 років, для всіх злочинів. У підлітків даний показник у два рази менший. Насправді вікова медіана для більшості злочинців складає не менше 30 років.
Американська статистика показує, що мала частина підлітків-правопорушників закінчується арештом. М. Хінделанг проводив дослід, щоб дізнатись приблизний вік злочинців про скоєні зґвалтувань, крадіжок, розбоїв та інших. Максимальна кількість злочинів була скоєна особами у віці 18 – 20 років; трохи менше за кількістю злочинів посідає у віці 12 – 17 років. Самим низьким - старше 21 року.
Американськими соціологами виявлена наступна закономірність: хоча неповнолітні скоюють більше злочинів, вони менше ніж дорослі скоюють тяжкі злочини, з використанням зброї; неповнолітні дуже часто завдають тілесних пошкоджень потерпілим; також неповнолітні частіше і більше схильні до групових злочинів.
Показники рівня правопорушників різко підвищуються коли йде вступ до підліткового віку, оскільки підлітки відгороджені від світу дорослих несподівано стикаються з основними причинами, які являються збудником до скоєння злочину: статус, влада, самостійність, високий рівень адреналіну та інше. Крім того становище неповнолітніх захищає їх від багатьох соціальних і передбачених законом наслідків протиправної діяльності.
Четвертою характерною рисою підліткової злочинності є високий динамізм. Існує закономірність, що рівень злочинності повинен дорівнює приросту або зменшенню населення підліткового віку, у нашому випадку все по іншому, у нас спостерігається зменшення підліткового населення на 15 -20%, а кількість злочинів за 10 років в два рази збільшилась. Сьогодні кожний 10 злочин скоює підліток або юнак.
П’ятою характерною рисою є високий рівень латентності, коли злочин скоєний але правоохоронним органам про це не відомо. Не всі жертви заявляють про скоєння відносно них факту злочинного посягання. Причини високого рівня латентності різні, які залежать від характеру скоєного злочинного посягання: так, при зґвалтуванні діє фальшивий сором; небажання оприлюднювати про себе компрометуючі відомості; погрози зі сторони насильників і т.д. При рекеті, кишенькових крадіжках, шахрайстві діють інші причини. Дуже часто відсутня віра в те, що міліція може зловити та притягнути до кримінальної відповідальності злочинців.
Шостою характерною рисою характеризується нерівномірність динаміки по різним часовим показникам, що пояснюється рядом об’єктивних факторів, але і віковими психологічними особливостями підлітків. Дуже часто злочини скоюють в вільний від занять час. Потрібно відмітити, що «піком» злочинних проявів припадає на 20.00 – 21.00, в цей ж період зафіксовано найбільшу кількість звернень підлітків в службу «Довіри». Приблизно 7% злочинів скоюють в навчальний час, коли вони повинні були бути на зайняттях. Біля 10% злочинів скоюють в період проходження практики та виконання робіт. Десь 18-20% злочинів скоюють в вихідні і святкові дні. Менш за все скоюють злочини в понеділок. [Торезький МВ УМВС України в Донецькій області ]
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 125; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!