Засоби ФР при гіпертонічній хворобі
Фізіотерапевтичне лікування. Серед лікувальних методів при гіпертонічній хворобі велике значення мають фізіотерапевтичні процедури. Вони справляють заспокійливий, психотерапевтичний, а в ряді випадків умовно-рефлекторний вплив. Цими методами нерідко можна досягти не тільки поліпшення самопочуття хворих, а й деякого зменшення артеріального тиску.
В І та II стадіях гіпертонічної хвороби з електролікувальних процедур найчастіше застосовують електрофорез (введення в організм ліків за допомогою гальванічного струму) брому, магнію, дибазолу чи платифіліну. Однак деякі дуже чутливі хворі погано переносять електропроцедури, тому їм слід утримуватись від такого лікування.
Непогано діють при гіпертонічній хворобі місцеві або загальні водні ванни (хвойно-соляні, кисневі, радонові, вуглекислі або помірні сірководневі) з температурою 35— 37 °С, а також душі з невисоким тиском. Водні процедури дають виражений заспокійливий і тонізуючий нервову систему ефект. Місцевий масаж шиї, голови і передпліччя заспокоює біль.
Ефективним рефлексогенним методом є застосування парафінових, озокеритних аплікацій у вигляді рукавичок або шкарпеток на верхні чи нижні кінцівки. Тривалість однієї процедури — 30—60 хв. Курс лікування складається з 15—20 процедур.
У ІІІ стадії хвороби фізіотерапевтичні процедури в більшості випадків протипоказані. Іноді їх все ж призначають, якщо хворий добре реагує на ті чи інші процедури. Загалом же у зв'язку з пониженою реактивністю організму у хворих можуть виникати неадекватні реакції на фізичні подразники.
|
|
|
Лікувальна фізкультура доцільна в різних стадіях гіпертонічної хвороби, але найбільше — І та II. Рекомендується починати займатись нею з дозованого ходіння звичайним кроком з періодичним поступовим прискоренням і уповільненням кроку, з елементарних гімнастичних І дихальних вправ. Під впливом таких занять розкриваються дрібні судини у великих м'язових ділянках, знижується підвищений судинний тонус, поліпшується самопочуття хворих.
Корисна для хворих на гіпертонічну хворобу щоденна ранкова гімнастика, але в II стадії хвороби слід утримуватися від вправ, що супроводяться припливом крові до голови (сильного згинання тулуба тощо). У всіх стадіях гіпертонічної хвороби рекомендується дихальна гімнастика—довільне глибоке і ритмічне дихання грудьми і животом. Вдих триває 3—4 с, а видих— 3—5 с. Завдяки глибокому рівномірному диханню відбувається повніший обмін повітря в легенях і кров краще насичується киснем [28, 34].
Санаторно-курортнелікування. Одним із важливих компонентів комплексного лікування гіпертонічної хвороби є санаторне лікування. Воно рекомендується переважно для хворих у І та II стадіях хвороби при відсутності вираженої схильності до частих спазмів судин. Санаторне лікування для хворих у III стадії хвороби, як правило, протипоказане, якщо воно пов'язане із зміною клімату. Санаторне лікування у звичній кліматичній зоні сприятливіше ще й тому, що позбавляє хворого неприємних емоцій, які виникають при далеких переїздах.
|
|
|
За традицією більшість хворих, у тому числі й на гіпертонічну хворобу, прагнуть лікуватися на курортах Криму або Кавказу. До недавнього часу заборонялося направляти хворих на гіпертонічну хворобу на південні курорти у жаркий період року (в липні-серпні). Тепер цю заборону переглянуто. Нині в будь-яку пору року для лікування таких хворих з великим успіхом використовуються різні природно – кліматичні фактори, а також радонові ванни в Цхалтубо, нарзанні — в Кисловодську, сірководневі — в Сочі та різноманітні штучні — в Одесі, санаторіях Південного берега Криму і Прибалтики. При цьому істотне значення мають санаторний режим, раціональне харчування, забезпечення хворому фізичного і душевного спокою.
Багаторічні спостереження курортологів свідчать про високу ефективність санаторного лікування хворих на кардіологічних курортах Чорноморського узбережжя. Вдихання насиченого морськими солями повітря з підвищеним вмістом кисню й озону, мальовничі краєвиди моря, схилів гір, зарослих субтропічною рослинністю, шум морських хвиль, запах моря, квітів і рослин викликають позитивні емоції, поліпшують настрій і благотворно впливають на нервову систему. Нічний сон біля моря, на відкритій веранді підвищує життєвий тонус І вселяє надію на цілковите одужання.
|
|
|
Широко використовуються для лікування морські купання. Щоб уникнути перегрівання на сонці, треба купатись ранком (з 7 до 10 годин) або в передвечір'я (з 17 до 19 годин). Морські хвилі, масажуючи тіло, тренують серце і судини. Купатися в морі хворим на гіпертонічну хворобу дозволяється через 3—5 днів адаптації до курортних умов. Ослаблені і схильні до простуди люди повинні попередньо пройти підготовку за допомогою різних загартовуючих процедур (прийняття повітряних ванн, душів, обтирання тіла морською водою при поступовому зниженні температури, короткочасні занурювання у воду). Для загартованих осіб тривала підготовка до купання не потрібна, досить обмежитися короткочасними занурюваннями у воду протягом 1—2 днів. При цьому бажано вибирати оптимальну температуру води —не нижчу 22 °С. Спочатку час перебування у воді має становити 5—10 хв. Потім тривалість купання поступово збільшують залежно від індивідуальної реакції хворого [6, 42].
|
|
|
Сонячні ванни хворі на гіпертонічну хворобу, як правило, переносять погано. Надмірне опромінення погіршує у них самопочуття, підвищує артеріальний тиск, а іноді призводить до небезпечних ускладнень хвороби. Лише в деяких випадках сонячні ванни дозволяється приймати (з особливою обережністю) під решітчастими або дірчастими тентами при погожій погоді.
Корисні для здоров'я хворих на гіпертонічну хворобу додаткові методи санаторного лікування: фізіотерапевтичні процедури, лікувальна фізкультура та відповідна дієта. Медикаменти в санаторіях не використовуються, за винятком тих випадків, коли їх доводиться давати деяким хворим для запобігання підвищенню тиску при різкій зміні погоди. Крім того, відповідні ліки вживаються для лікування гіпертонічного кризу, хоч це й трапляється рідко.
Після санаторного лікування хворі почувають себе добре, артеріальний тиск у них нормалізується, особливо в початковій стадії хвороби. Однак це не означає, що хворий остаточно, назавжди позбувся хвороби. Для закріплення лікувального ефекту слід дотримувати протягом 3—4 років певного режиму, виконувати лікувально-профілактичні рекомендації І, якщо є змога, повторити курс санаторного лікування.
Не слід переоцінювати значення санаторно-курортного лікування. Інколи хворий систематично порушує режим лікування, нехтує порадами лікаря і покладає єдину надію на санаторій. Проте за один місяць санаторного лікування неможливо поправити те, що легковажно розхитувалось місяцями чи роками. Втратити здоров'я легше, ніж відновити його.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 80; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!