Роль спадковості і середовища у розвиткові особистості.
Семінар 4. Особистість і соціалізація
Поняття «особистість».
Соціально значущі якості особистості.
Вікові особливості особистості.
Роль спадковості і середовища у розвиткові особистості.
Людина як об’єкт, суб’єкт та жертва несприятливих умов соціалізації.
Питання і завдання для самостійної роботи:
Перерахуйте об’єктивні та суб’єктивні фактори віктимізації людини.
В залежності від віку людини існують різні небезпеки, зіткнення з якими може привести до того, що людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації. Назвіть їх.
Поняття «особистість».
Особистість — відображення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.
Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального.
|
|
|
Не слід змішувати поняття «особистість» та «особа». Під особою розуміють людського індивіда як суб'єкта відносин і свідомої діяльності. Ці два поняття — особа як цілісність людини і особистість як її соціальний і психологічний образ — термінологічно цілком різні.
Виокремлюють три сфери в яких здійснюється соціалізація особистості:
- Діяльність
- Спілкування
- Самосвідомість (становлення образа власного «Я»). Формується у процесі спілкування з іншими людьми, практичній діяльності, адаптації до суспільства, тісно пов'язаний з рефлексією, корегується у співвідношенні з уявленнями, що склалися у інших).
Соціально значущі якості особистості.
Для соціальної педагогіки цікаві якості особистості, від яких залежить успішність соціалізації. До них відносять:
Індивідуальність, яку відрізняють унікальні природні і соціально-придбані якості.
Розумність - характеризує здатність відповідально передбачати результати дій, вчинків.
Відповідальне ставлення до себе та зовнішніх ситуацій відрізняє соціально зрілу особистість.
|
|
|
Темперамент, що являє собою природну схильність індивіда до певного стилю поведінки і в значній мірі визначає психічні стани.
Характер - система стійких мотивів і способів поведінки, що складають поведінковий тип особистості.
Активність особистості відображає ступінь взаємодії з оточуючим світом.
Цілеспрямованість - служить розвиткові певних якостей.
Мотивація - відповідає за напрямок діяльності, інтенсивність і довго тривалість збереження її основних параметрів.
Спрямованість демонструє тенденцію в поведінці людини і проявляється в світогляді, духовних потребах і справах.
Воля проявляється у здатності долати перешкоди на шляху до мети.
Здібності - сукупність вроджених анатомо-фізіологічних і набутих регуляційних властивостей (властивості нервової системи), які визначають психічні можливості людини в різних видах діяльності.
Світогляд - це узагальнена система поглядів людини на світ в цілому, на своє місце в ньому, розуміння і оцінка сенсу свого життя і діяльності.
Переконання - система поглядів, які є стрижнем сформованої особистості. Вони можуть змінюватися в переломні періоди життя суспільства і індивідуального розвитку.
|
|
|
Ціннісні орієнтири визначають думки, вчинки і взаємовідносини людей.
Кожна з цих якостей рівноцінна при аналізі особистості.
Вікові особливості особистості.
Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:
1. Соціалізація дитини.
2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).
3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).
4. Соціалізація дорослих.
Періодизація соціального розвитку спирається на особливості взаємодії індивіда із соціумом на різних етапах його життя Саме тому періодизація соціального розвитку має дещо інші вікові межі, ніж періодизація психічного розвитку.
На кожному етапі існують "критичні періоди". Щодо соціалізації дитини -- це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка -- перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої -- початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації.
Діти і дорослі розрізняються безліччю ознак: ростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням їх вигідно застосовувати, відношенням до небезпеки і ризику, співвідношення розумових і емоційних компонентів, обсягом придбаних знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.
|
|
|
Проте головна відмінність - виконання соціальних ролей. Діти - єдина категорія населення, що не мають соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів - коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.
Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності - схованій непокорі батькам. Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима своїх батьків, то тепер вони ведуть як би подвійний рахунок: у підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинається позицією батьків, а частково - з поглядами однолітків.
Разом з тим перехід від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна: на роботі літніх звільняють у числі перших, а приймають на роботу в числі останніх; по веденню домашнього господарства їм залишають найпростіші функції (підмітати підлогу, сходити в магазин), а принципові питання молоді залишають за собою; проводити ефективну освіту і соціалізацію в сучасному суспільстві літні не можуть тому, що їх знання в порівнянні з молоддю швидко застарівають, а погляди і манери визнаються архаїчними.
Роль спадковості і середовища у розвиткові особистості.
Спадковість може бути причиною не лише ранньої обдарованості, а й розумового відставання. Виховують таких дітей у спеціальних школах, в яких навчання відбувається за спеціальними програмами.
Крім спадковості на формування особистості впливає і середовище, — все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.
Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, державні організації.
Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується. Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 318; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!