Таким чином, установлення польського панування супроводжувалося ополяченням й окатоличенням українського населення.
Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (давньорус. Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское )
Наприкінці 15-го століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 тисяч км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі панувала руська мова і християнське православ'я, що змінилися в 16-му столітті на польську мову і католицизм.
Українські землі в складі Великого князівства Литовського та інших держав
Друга половина ХІV—ХV ст.)
Рр.
Утвореня Литовськой держави та її політика щодо українських земель.
У той час як більшість руських князівств потрапили під монголо-татарське панування, на північно-західних кордонах колишньої Київської Русі постала Литовська держава.
Назва «Литва», на думку деяких учених, походить від слов’янського слова «лити». Спочатку слово «литва» могло позначати злиття трьох річок, тим паче, що на території сучасної Литви в річку Німан упадають річки Вілія, Ганча, Меречанка та інші. Сучасні литовські вчені пов’язують назву своєї країни з межайтським (межайти — одне з литовських племен) словом «летува», що означає «свобода», «вільний край».
Її початки були покладені в першій чверті ХІІІ ст. князем Рінгольдом, який об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовґ продовжив політику батька з розширення своїх володінь. Саме з його правлінням і пов’язують створення Великого князівства Литовського. Столицею своїх володінь Міндовґ обрав місто Новогрудок (Новгородок).
|
|
|
Українські землі в складі Великого князівства Литовського.
На середину ХІІІ ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу Полоцьких, Вітебських і Мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло й скріпило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя підштовхнуло те, що основу економічної і воєнної могутності князівства складали колишні руські князівства (білоруські землі).
У 1248—1249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви.
Особливо швидко зростає Литва за правління князя Ґедиміна (1316—1341 рр.), який завершив розпочате Міндовґом приєднання білоруських земель, а також захопив частину північноукраїнських. Ґедимін заснував нову столицю князівства Вільно. Титулував себе «королем литовців і руських». Подальше просування Литви на південь стримувалося Галицько-Волинською державою. Тільки після її загибелі Литва стала швидко приєднувати до своїх володінь українські землі. Першим вагомим здобутком Литви стала Волинь, де князем став син Ґедиміна Любарт.
|
|
|
Подальше просування литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольґерда (1345—1377 рр.), який також був сином Ґедиміна. Він наприкінці 1361 — на початку 1362 р. оволодів Києвом та навколишніми землями, потім Чернігово-Сіверщиною й більшою частиною Переяславщини. У походах Ольґерду активно допомагала місцева знать, яка радше воліла бачити над собою литовську зверхність, ніж монгольську.
Успішне просування литовців до узбережжя Чорного моря неминуче викликало опір монголо-татарських темників, що володіли Поділлям і причорноморськими степами. Вирішальна битва відбулася в 1362 р. неподалік річки Сині Води (тепер, як уважають більшість вчених, це річка Синюха, що впадає в Південний Буг, неподалік сучасного міста Ново-Архангельск). Здобувши перемогу, Ольґерд остаточно витіснив ординців із Поділля.
Результатом успішного походу Ольґерда було включення до складу Великого князівства Литовського більшості українських земель — Київщини з Переяславщиною, Поділля і Чернігово-Сіверщини. (Ольгерд посадив у Києві свого сина Володимира Ольгердовича, який іменував себе «З божої ласки князь київський»).
|
|
|
Швидкий перехід українських земель під владу Литви пояснюється тим, що:
· литовські князі додержувалися православ’я, культура Русі мала на них великий вплив.
· Також литовці фактично не змінювали існуючих відносин, не порушували традицій, які склалися на цих землях. Зберігалася віра, мова, судочинство. Литовці діяли за принципом: «Ми старовини не рухаємо і новини не вводимо».
· До того ж колишні руські князівства не мали реальної сили, яка б могла протистояти литовському просуванню.
Між Ольґердом і монголами існувала домовленість про їхнє панування на південноруських землях, але, незважаючи на це, їх приєднання до Великого князівства Литовського дало Ольґердові можливість претендувати й на іншу давньоруську спадщину. На цьому шляху його головним ворогом була Москва. Спочатку між литовськими правителями і деякими князями руських князівств, що не увійшли в це князівство, були тісні дружні і родинні (багато литовські князі одружилися на родичок руських князів). Псков і Новгород частенько запрошували на князювання вихідців з Литви. Так, в Пскові більше 30 років правил литовсько-руський князь Довмонт. Він залишився в історії як православний святий. Нерідко литовські і російські полки воювали проти лицарів.
|
|
|
У середині 1360-х років виник стратегічний союз між Ольгердом і правителем західній частині Орди, Мамаєм, яка полягала у спільній підтримці тверських князів проти московських
Відкритий конфлікт між обома державами, що прагнули об’єднати під своєю владою давньоруську спадщину, спалахнув у 1368 р. і тривав із перемінним успіхом аж до 1537 р.
- Литовсько-московська війна 1368-1372 рр. Походи князя Ольгерда на Москву. 21 листопада 1368 року в кровопролитній битві на річці Тростна поблизу Москви литовцями був розгромлений сторожовий полк москвичів. Москва витримала литовську облогу завдяки кам'яних стін Кремля. Зруйнувавши за три дні всю московську округу, військо Ольгерда відійшло назад в Литву. Як писали літописи, «такого зла, як від литовців, і від татар не було». Протистояння Москви з литовцями тривало чотири роки. Нарешті, в липні 1372 року в битві при Любутска на річці Ока московська рать розгромила литовські полки. Дмитро уклав перемир'я з Ольгердом.
Після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського Ольґерд відновив удільний устрій. Але, як правило, на чолі князівств стояли представники литовських династій Ґедиміновичів і Ольґердовичів. Так, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівства, Переяславщину і чотири уділи на Поділлі Ольґерд роздав синам і племінникам. На чолі Київського князівства став Володимир Ольґердович, на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро Корибут тощо. Удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти своє військо.
До 1385 р. українці мали рівні права з литовцями. Українські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі посади у війську й адміністрації. Українська мова була державною мовою, українська культура, право («Руська правда») панували в литовській державі. Православна церква була пануючою. 80% території (українські, білоруські, руські) Мирним шляхом Система управління незмінною (данина, збройна допомога) «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо»
Але вже скоро для удільних князів стає обтяжливою влада великого князя, і вони починають проявляти ознаки самостійного життя. Такі прагнення особливо відбилися по смерті Ольґерда під час боротьби за литовський великокняжий престол.
У той же час постало питання про збереження цілісності Великого князівства Литовського. Ядро своїх володінь Ольґерд заповів своєму старшому синові від другої дружини — Яґайлу. Він також отримав верховенство над усіма Ґедиміновичами й Ольґердовичами.
Проте старші брати — сини першої дружини Ольґерда — не змирилися з цим. Проти Яґайла виступили полоцький, чернігово-сіверські, волинські, подільські князі. Скориставшись цим, брат Ольґерда Кейстут захопив Вільно й усунув Яґайла від влади. Проте Яґайло втік до Тевтонського ордену і за його допомогою відновив владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстута було задушено, але Вітовт зміг урятуватися і продовжити боротьбу.
Розуміючи непевність свого становища, Яґайло вирішив спертися на допомогу Польщі, яка, у свою чергу, потребувала допомоги Литви в боротьбі з Тевтонським орденом.
Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 316; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!