Фактори, причини та умови вчинення корупційних правопорушень і злочинів
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
Кафедра кримінально-правових дисциплін
ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Навчальний посібник
Київ 2012
УДК
Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № від червня 2012 року).
Правові засоби протидії корупції: Навчальний посібник / Уклад. О.Г. Кальман, Н.М. Ярмиш, В.М. Куц, Я.О. Триньова, О.З. Гладун, В.П. Плотнікова, В.А. Ставінський. – К.: ІПК Національної академії прокуратури України, 2012. – ___ с.
Рецензенти
Хавронюк М.І. – голова Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Литвак О.М. –завідувач кафедри теорії діяльності та управління в органах прокуратури, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України.
Відповідальний за випуск
О.Г. Кальман – доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Національної академії прокуратури України.
© Національна академія прокуратури України, 2012
Розділ І. Загальна характеристика корупції в Україні.
Поняття і форми корупції.
Фактори, причини та умови вчинення корупційних правопорушень.
Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення.
|
|
|
Загальнодержавні і регіональні програми та плани запобігання і протидії корупції.
Розділ ІІ. Організаційно-правове забезпечення запобігання і протидії корупції
1. Правове забезпечення протидії і запобігання корупції.
2. Організаційне забезпечення протидії і запобігання корупції.
3. Контроль за дотриманням законів у сфері протидії і запобігання корупції.
4. Участь громадськості в заходах щодо протидії і запобігання корупції.
5. Міжнародне співробітництво у сфері протидії корупції.
Розділ ІІІ . Кримінальна відповідальність за вчинення корупційних злочинів у сфері публічного права
Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності службових осіб публічного права. Співвідношення службових злочинів із корупцією.
Зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень (статті 364 та 365 КК). Схожість та розмежування. Співвідношення із спеціальними нормами.
Відмежування „Зловживання впливом” (ст. 189-2) від „Одержання хабара” (ст. 368), „Пропозиції або давання хабара” (ст. 369) та „Комерційного підкупа службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми” (ст. 368-3).
|
|
|
Хабарництво (статті 368,369, 370 КК)
Незаконне збагачення (ст. 368-2 КК)
Розділ І V . Кримінальна відповідальність за вчинення корупційних злочинів у сферах приватного права та професійної діяльності з надання публічних послуг
Загальна характеристика корупційних злочинів у сферах приватного права та надання публічних послуг неслужбовими особами.
Корупційні злочини у сфері приватного права
Корупційні злочини у сфері надання публічних послуг
Розділ V . Адміністративна відповідальність за вчинення корупційних правопорушень
Загальні положення адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Характеристика корупційних адміністративних правопорушень.
Провадження у справах про корупційні адміністративні правопорушення.
Види стягнень за вчинення корупційних правопорушень, порядок їх накладення і виконання.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика корупції в Україні
1. Поняття і форми корупції.
2. Фактори, причини та умови вчинення корупційних правопорушень і злочинів.
3. Зміст діяльності та механізми запобігання і протидії корупції в Україні.
|
|
|
4. Загальнодержавні і регіональні програми та плани запобігання і протидії корупції.
Поняття і форми корупції.
За роки незалежності корупція в Україні набула широкого розповсюдження. Вона негативно впливає на різні сторони суспільного життя. Здійснювані в державі та суспільстві заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин цьому багато, як об’єктивних, так і суб’єктивних. Тому, завдання протидії корупції в Україні розглядається як загальнодержавний пріоритет в цілому і діяльності органів прокуратури зокрема.
За даними міжнародної організації Transparency International, Україна за рівнем сприйняття корупції посіла в 2011 році 152 місце із 182 обстежених нею держав світу. У попередні роки цей показник був дещо нижчим: у 2010 р. – 134 місце із 148; у 2009 р. – 148 місце із 180; у 2008 – 134 місце із 180. Цей факт свідчить про актуальність активізації державної політики у сфері протидії корупції.
7 квітня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закони України «Про засади запобігання іпротидії корупції» № 3206-VІ та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 3207-VІ, які набрали чинності з 1 липня 2011 року, крім статей 11 і 12 закону № 3206-VІ, які набрали чинності з 1 січня 2012 року.
|
|
|
Відмінною рисою нового антикорупційного законодавства є визнання запобіжної діяльності пріоритетним напрямом протидії корупції, на відміну від попереднього законодавства, в якому акцент ставився на відповідальності за корупційні правопорушення.
Що стосується кримінологічного розуміння корупції, то корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами, наданих їм службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також вчинення інших корупційних правопорушень, у тому числі тих, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є їх приховуванням або потуранням їм.
У правовому сенсі корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, а також порушень етики поведінки посадових (службових) осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. Слід зазначити, що розуміння корупції як правової категорії вперше знайшло своє відображення у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки.
В Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією зазначається, що корупція – це прямі або опосередковані пропонування, давання або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду.
Стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює, що корупція – це використання особою, зазначеною у ч. 1 ст. 4 цього Закону наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі зазначеній в ч.1 ст. 4 цього Закону або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.
Аналіз поняття «корупція», яке міститься в Законі приводить до висновку, що під корупцією розуміються наступні форми поведінки:
- використання особою, зазначеною в ч.1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди;
- прийняття такою особою обіцянки/пропозиції неправомірної вигоди для себе чи інших осіб;
- обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.
Під корупційним правопорушенням у ст. 1 Закону розуміється умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначено у ч. 1 ст. 4 цього Закону за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно‑правову та дисциплінарну відповідальність.
Кримінально карані корупційні правопорушення (корупційні злочини) – найбільш небезпечний вид такого роду правопорушень.
До них віднесені злочини, відповідальність за які передбачена розділом ХVІІ Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».
Серед них: ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно–правової форми», ст. 365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст. 365-1 «Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», ст. 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», ст. 366 «Службове підроблення», ст.368 «Одержання хабара», ст. 368-2 «Незаконне збагачення», ст. 368-3 «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ст. 369 «Пропозиція або давання хабара», ст. 369-2 «Зловживання впливом», ст. 370 «Провокація хабара або комерційного підкупу».
Відповідно до Вказівки щодо єдиного порядку обліку кримінальних справ про злочини з ознаками корупційних діянь, затвердженої ГПУ, МВС, СБУ, ДПС України, № 107 від 01.07. 2011 р., до них може бути віднесено і інші злочини за наявності таких обов’язкових ознак:
1) спеціальний суб’єкт злочину (ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»);
2) вчинення умисних дій з використання посади, влади, повноважень;
3) з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб з метою незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, злочинів, передбачених ст. 189 КК – з використанням службового становища, а ст. 366 ч. 2 КК – тільки при наявності корисливих мотивів.
Таким чином, поняття «корупційний злочин» є оціночним, їх перелік конкретно в Особливій частині КК України не визначено, а облік здійснюється відповідно до відомчих актів.
Корупційні правопорушення, за які встановлюється адміністративна відповідальність,визначені главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 172-2 – 172-9): «Порушення обмежень щодо використання службового становища» (ст. 172-2), «Пропозиція або надання неправомірної вигоди» ( ст. 172-3), «Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності» (ст. 172-4), «Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)» (ст. 172-5), «Порушення вимог фінансового контролю» (ст. 172-6), «Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів» (ст. 172-7), «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень» (ст. 172-8), «Невжиття заходів щодо протидії корупції» (ст. 172-9).
За порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачено відповідальність і в інших статтях КУпАП. Так, стаття 212-3 «Порушення права на інформацію» встановлює, що неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» тягне за собою накладення штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Втім, таке адміністративне правопорушення не включено до розділу 13-А КУпАП, а відтак, у державній статистиці не відображається в якості корупційного.
З огляду на різну правову природу, форми реалізації та наслідки застосування, законодавство допускає можливість притягнення за одне і те саме діяння водночас до кримінальної (адміністративної), цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарними визнаються корупційні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування дисциплінарних стягнень. Види таких стягнень встановлено низкою нормативно-правових актів України: Кодексом законів про працю України (статті 40, 41, 139, 140, 147), Законами України «Про державну службу» (статті 3, 5, 10, 14), «Про дипломатичну службу» (статті 30, 34, 41), «Про судоустрій і статус суддів» (статті 83, 88, 87), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (статті 45, 48-52, 62, 68, 69), Дисциплінарним статутом митної служби України (стаття 23), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України (стаття 12), Дисциплінарним статутом служби цивільного захисту (пункт 57), Дисциплінарним статутом Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (статті 1, 5).
Так, згідно чинного Закону України «Про державну службу» підставами припинення державної служби, зокрема, визнається недотримання пов'язаних з проходженням державної служби вимог антикорупційного законодавства, виявлення чи виникнення обставин, які перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі, ненадання або надання державним службовцем недостовірних відомостей про його доходи. Згідно зі ст.14 даного Закону, дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Згідно Конституції України (п. 22 ч. 1 ст. 92) виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В той же час, підстави дисциплінарної відповідальності окремих категорій суб’єктів корупційних правопорушень визначені підзаконними нормативно-правовими актами. Йдеться, зокрема, про Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 06.11. 1991 р. № 1796-ІІ.
Однак, стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» вказує на те, що корупційним правопорушенням є діяння, за яке відповідальність, в тому числі і дисциплінарна, має бути передбачена законом. При визначенні видів відповідальності за корупційні правопорушення у статті 21 Закону так само присутнє посилання на закон, виключно яким має бути встановлено порядок притягнення до відповідальності.
Законодавством встановлено і цивільно-правову відповідальність за корупційні правопорушення. Так, ст. 24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначає цивільно-правову відповідальність посадових осіб місцевого самоврядування за завдання територіальній громаді матеріальної шкоди їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Корупційним деліктом цивільно-правового характеру може бути визнано порушення встановленого цивільним законом обмеження, встановленого для державного службовця чи іншої особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» регламентуються питання відшкодування шкоди державі (ст. 23), фізичним та юридичним особам (ст. 25) внаслідок вчинення корупційних правопорушень.
Фактори, причини та умови вчинення корупційних правопорушень і злочинів
Згідно Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки. затвердженої Указом Президента України № 1001/2011 від 21 жовтня 2011 р. пріоритетним напрямком антикорупційної політики держави повинно бути виявлення та усунення умов, що сприяють або можуть сприяти виникненню корупції.
Факторами корупції слід визнавати явища, процеси, інші чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупцію, обумовлюючи корупцію як явище та породжуючи її конкретні прояви. Залежно від характеру детермінуючого впливу на корупцію їх можна поділити на загальні причини та умови корупції і причини та умови конкретних корупційних діянь.
Загальні причини та умови корупції - це чинники, які породжують корупцію як свій наслідок або сприяють її існуванню. Причини та умови ж конкретних корупційних діянь, перебуваючи у причинному зв'язку з корупційним діянням, породжують його та сприяють його вчиненню.
Такий поділ є умовним, оскільки соціальні явища та процеси перебувають у постійній взаємодії та взаємозв'язку, відповідно, і їх значення може змінюватися.
При цьому слід зазначити, що фактори корупції можуть бути поділені на ті, які властиві: усім державам; переважно державам певного рівня розвитку; безпосередньо конкретній державі.
Об'єктивною передумовою корупції у всіх державах є інститут делегування народом влади окремим своїм представникам і наявність механізму управління державою. В результаті в таких осіб з'являється можливість зловживати наданими повноваженнями в корисливих та інших особистих інтересах. Перетворення ж такої можливості в реальність, яке втілюється у конкретному корупційному діянні, пов’язано із соціальними передумовами, які існують у різних соціальних сферах.
Суб'єктивною передумовою існування корупції є психологічна схильність певної частини людей до задоволення життєвих потреб у протиправний спосіб, у тому числі шляхом неправомірного використання влади чи службових повноважень. Дана властивість може мати різні ступені вираження: від цілеспрямованого проникнення у владні структури – до ситуативного використання влади в особистих інтересах.За сферами поширення та змістом фактори корупції можна поділити на політичні, економічні, організаційно-управлінські, правові, ідеологічні та морально-психологічні.
До політичних слід віднести:
1. відсутність політичної волі у керівників держави більш рішуче протидіяти корупції;
2. неналежний розвиток громадянських інституцій суспільства, їх несформованість та неготовність до співпраці з державними органами у розв’язанні суспільних проблем;3. відсутність системи формування у державних службовців моральних та професійних якостей;4. непослідовність і поверховість у проведенні антикорупційної політики, що породжує у службовців почуття безкарності.В якості економічних виступають:
1. недостатня економічна обґрунтованість антикорупційних заходів;2. відсутність сприятливого режиму щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання державної підтримки, кредитів тощо;3. відсутність прозорості економічних операцій, що створює умови їх вирішення за додаткову "винагороду". Правовими факторами є: 1. недоліки законодавства, що має регулювати розв'язання політичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських проблем запобігання корупції та корупційним діянням;2. відсутність правових засобів захисту особи від зловживань з боку державних органів та посадових осіб;3. суперечності між законодавством про кримінальну та адміністративну відповідальність за вчинення корупційних правопорушень.В якості організаційно-управлінських факторів виступають:
1. низька якість роботи правоохоронних і судових органів щодо виявлення корупційних діянь, встановлення винних у їх вчиненні, судовому розгляді справ, призначення покарань або стягнень;
2. відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури прийняття рішень та видачі документів;
3. наявність у посадових осіб надто широких дискреційних повноважень;
4. відсутність тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації службовців;
5. формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації.
Соціально-психологічними факторами можуть бути:
§ нерозвиненість у значної частини населення громадянської свідомості, вплив традиційних стереотипів стосовно переважання державних засобів у впорядкуванні суспільних справ;§ професійна деформація частини керівників, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до вчинення корупційних діянь, порушень службової етики.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 288; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!