ГОСПОДАРСЬКО - ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ
Принципи та зміст державного регулювання
Зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в Світовій
Організації Торгівлі
Глобалізаційні та інтеграційні процеси отримали поштовх до розвитку
після Другої світової війни. Саме з метою прискореного виходу з повоєнної
кризи та відновлення економік держав, а особливо їх промислового сектору,
більшість із них почали шукати ефективні форми й напрями господарської
кооперації та взаємовідносин щодо перерозподілу ринків збуту. З точки зору
міжнародного права поява інтеграційних утворень сприяла регулюванню
міжнародних відносин між різними країнами як на регіональному, так і на
загальносвітовому рівнях. Крім того, глобалізаційні процеси зумовили
створення міжнародної системи торговельних відносин, що значно
полегшувало рух товарів, послуг, а також робочої сили між різними країнами
світу. Слід зауважити, що створення міжнародних економічних та
торговельних союзів, асоціацій, організацій тощо притаманне не тільки
державам із ринковою економікою. Так, наприклад, протягом тривалого часу
існування Радянського Союзу й так званого «соціалістичного табору» з
1949 р. по 1991 р. функціонувала Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).
Це була міжурядова організація соціалістичних країн, створена для
|
|
|
економічної інтеграції та взаємодопомоги на противагу ГАТТ, НАТО, ЄС,
що набирали обертів.
Перебуваючи в складі РЕВ, Україна як радянська республіка у складі
СРСР могла частково задовольняти свої потреби в експорті готової продукції
101
самостійно. Причому зовнішня торгівля велася не лише з країнами РЕВ, а й з
іншими радянськими республіками, що входили в СРСР. Участь у РЕВ
передбачала й інвестиційні відносини між СРСР, її союзними республіками
та західноєвропейськими країнами. Так, інвестиційні потоки
із Чехословаччини спрямовувалися на розвиток видобувної промисловості
України, з Болгарії – на розвиток металургійної, з Югославії –
машинобудівної. Ці інвестиції, за формальними ознаками, могли підпадати
під визначення іноземних, хоча за свою сутністю вони є централізовано
спрямованими фінансовими потоками єдиного «соціалістичного табору» на
ті потреби, які вважалися владою найбільш перспективними.
Традиції міжнародних інтеграційних процесів в Україні були
започатковані ще за радянських часів, що, безумовно, сприяло потужному та
бурхливому розвитку міжнародних відносин України відразу після набуття
|
|
|
нею незалежності. І хоча практика участі в такій досить формальній з
погляду механізмів регулювання ЗЕД організації, як РЕВ, не надавала
Україні реальних преференцій на міжнародній арені, все ж таки цей досвід
був важливим кроком до розуміння необхідності участі держави в інших
міжнародних торговельних чи економічних організаціях, зокрема в системі
ГАТТ/СОТ.
Членство в СОТ відкрило для України широкі перспективи в аспекті
розвитку її експортного потенціалу, разом із тим, внутрішня економіка стала
фактично незахищеною від впливу закордонних виробників, особливо
великих корпорацій, які прагнули захопити якомога більшу частку
внутрішнього ринку [130].
Що стосується вступу України до СОТ, то необхідно зазначити, що цей
процес був достатньо проблематичним та довготривалим. З одного боку, він
сприяв утвердженню України як надійного, рівноправного партнера у
світових торговельно-економічних відносинах, з другого, – був частиною
багатовекторної зовнішньої політики нашої країни кінця ХХ – початку
102
ХХІ ст. Ця багатовекторність походила від того, що з розпадом Радянського
Союзу Україна, як потужна економічна система, була позбавлена тих ринків
збуту та тієї сировинної бази, які вона мала, перебуваючи в складі СРСР.
|
|
|
Крім того, розпад СРСР та зникнення «соціалістичного табору» на початку
1990-х років фактично призвів до структурного зламу всього світоустрою,
відбулася докорінна переорієнтація світогосподарських та міжнародних
економічних і фінансових зв’язків із вектором на Сполучені Штати Америки.
Європа не була настільки потужною, якою вона є зараз, а Європейський
Союз ще тільки-но формувався та отримував сучасні інституціональні риси.
Для України того періоду, постала проблема вибору
зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу: орієнтація на РФ та
Євразійський вектор зовнішніх відносин, який фактично передбачав
повернення до сталих зв’язків із колишніми радянськими республіками, чи
орієнтація на Європу та США, що потребувало докорінного переосмислення
всієї доктрини зовнішніх відносин. Україна, яка мала в 1990-х роках досить
ресурсноорієнтовану економіку та недосконалий ринок, намагалася
захистити себе від впливу іноземного капіталу, відновити власне промислове
виробництво й підвищити рівень конкурентоспроможності економіки
загалом. Цього можна було досягти, на нашу думку, лише шляхом інтеграції
|
|
|
до міжнародних торговельно-економічних організацій.
Слід зазначити, що за таких умов єдиним найбільш сприятливим
виходом для України була саме багатовекторна зовнішньо-економічна
політика. Встановлення торговельно-економічних зв’язків із великою
кількістю держав, абсолютно різних за політико-ідеологічним спрямуванням,
було свого роду пошуком національної моделі зовнішньо-економічної
політики. При цьому орієнтація була саме на сильні сторони української
економіки та її перспективні галузі, а отже, цілком закономірним виявилося
рішення тогочасної влади взяти курс на інтеграцію до глобальної
торговельної системи ГАТТ. Це рішення є показником політичної волі та
103
певною мірою економічної далекоглядності влади, і в подальшому саме це
рішення багато в чому визначило конкурентну позицію України у світі.
Із цього приводу А. Гайдуцький зазначає, що вступ України до СОТ
або до будь-якої іншої глобальної торговельної чи економічної організації
був перманентною необхідністю, оскільки подальший економічний розвиток
держави можливий лише шляхом інтеграції до подібного роду організації.
Причому дослідник зауважує, що політичний вектор такої глобальної
організації має визначальне значення, оскільки Україна, орієнтуючись на
демократичні цінності, не може розглядати як альтернативу ті варіанти, які
тяжіють до відновлення колишньої адміністративно-командної моделі
економічних відносин, а тому вибір західного вектора розвитку цілком
логічний [20, с.83-89].
Натомість І. В. Ус підкреслює, що вибір на користь СОТ та
євроатлантичного вектора зовнішньої політики не є природним для України,
але однозначно прогресивнішим та перспективнішим, оскільки стагнація
відносин у рамках СНД, ГУУАМ чи інших міждержавних альянсів лише
зашкоджує українському промисловому сектору [153, с. 146–150].
П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало взагалі розглядають інтеграцію до СОТ як
перший етап більш глибинної інтеграції України до європейської
економічної спільноти. Вступ до СОТ на їх думку, був передумовою до
подальших відносин із ЄС у тому форматі, який надавав підстави говорити
про можливість розширення євроінтеграційних процесів на Сході Європи.
Окрім того, членство в СОТ демонструє необхідний рівень розвитку
економіки країни та сприйняття її владою демократичних принципів
законодавчого забезпечення зовнішньоекономічних відносин [14].
Досить цікавий погляд на вирішення проблеми вибору вектору
зовнішньо-економічної політики держави того часу, можна знайти в праці
Л. Д. Кучми «Україна – не Росія», де автор наочно демонструє
багатовекторність зовнішньої політики нашої держави та акцентує увагу на
104
тому, що інтеграція до СОТ була складним вибором, але цей вибір був
зроблений виходячи з необхідності перетворення України на одну з найбільш
потужних та швидкозростаючих економік Європи [53].
Наводячи власне бачення інтеграції до СОТ та відповідну еволюцію
державного регулювання ЗЕД в Україні, доцільно зазначити, що будь-яка
економічна інтеграція передбачає якісну зміну умов розвитку економіки
держави, відповідно, і регулювання ЗЕД у таких нових умовах повинно
якісно змінитися не лише в бік екстенсивного реформування механізму
державного регулювання ЗЕД, але й у бік нового наповнення вже наявних
механізмів та інструментів.
Усвідомлюючи, що приєднання до ГАТТ/СОТ викличе появу низки
зобов’язань, виконання яких може призвести до негативних наслідків для
вітчизняного виробника та загалом може погіршити динаміку розвитку
вітчизняних галузей промисловості, для влади єдиним доцільним виходом
був аналіз найбільш суттєвих ризиків членства в цій організації, розробка
нормативно-правової бази й імплементація норм ГАТТ/СОТ у вітчизняне
законодавство таким чином, щоб максимально убезпечити вітчизняну
економіку від стагнації чи падіння. Суттєвим ризиком, в економічному
розвитку держави досліджуваного періоду, було потенційне загострення
конкуренції практично в усіх галузях економіки, порівняно з іншими
державами світу. Однак цей процес мав об'єктивний характер: незалежно від
членства України в системі ГАТТ/СОТ у 1991–1997 рр. митні тарифи в країні
поступово зменшувалися, а на вітчизняний ринок постійно приходили
іноземні виробники, чим певною мірою сприяли активізації конкурентної
боротьби на внутрішньому ринку. В подальшому це дало поштовх до, так би
мовити, «загартування» вітчизняних товаровиробників та їх пристосування
до тих умов, які панують у СОТ. У цьому аспекті членство України в СОТ
було об’єктивною необхідністю подальшого розвитку нашої держави. Якщо
говорити про інтереси споживачів, то поява закордонних якісних товарів
105
сприяла не тільки зростанню конкурентної боротьби, а також і підвищенню
якості вітчизняних товарів при достатньо помірній ціновій політиці. Справа в
тому, що вітчизняний виробник за своєю ціною значно відрізняється від,
скажімо, європейського, тому і вітчизняний споживач, який має низький (за
знову ж таки європейськими стандартами) рівень доходу, не звертатиме
уваги на товари з більш високого цінового сегменту, навіть якщо вони більш
якісні. В цьому аспекті завдання, яке перед собою ставила влада: і Верховна
Рада, і Уряд, і Президент, – полягало в забезпеченні стабільності
вітчизняного виробника та постачальника послуг, а також мінімізації
агресивної інтервенції закордонних товаровиробників на вітчизняні ринки
[130].
Ще одним ризиком входження України до СОТ була недосконала
економічна доктрина, а точніше, її моральне старіння та невідповідність тим
економічним умовам, які висувало членство в СОТ. Тобто само по собі
членство в СОТ не дало б автоматичної переваги чи преференцій на
зовнішньому ринку, потрібно було ефективно використовувати інструменти
регулювання відносин усередині самої СОТ, виходячи з тих цілей та завдань,
які ставила перед собою українська влада. На основі цього необхідним було
переосмислення експортної політики та всієї системи побудови
зовнішньоекономічних зв’язків. Виникла потреба створення державних або
навіть громадсько-державних структур, які здатні ефективно представляти
інтереси української економіки на світовій арені. Завдання влади полягало в
розробці ефективної моделі організаційно-правового забезпечення
зовнішньоекономічної політики держави.
До початку перемовного процесу необхідно було також удосконалити
митну політику, а саме: розробити та впровадити ефективні й при цьому
досить прозорі інструменти державного протекціонізму, зробити їх більш
сучасними як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. В той же час
106
вони не повинні були суперечити основним принципам та умовам членства в
СОТ.
Ми вже зауважували вище, що за своєю сутністю СОТ – це організація
країн-експортерів, причому додаткову підтримку отримують експортери
енергоносіїв, металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості
тощо. За таких умов інші галузі економіки, наприклад, легка промисловість,
можуть відчути на собі серйозну конкуренцію. Власне, це стосується всіх
галузей, пов'язаних із ринком товарів народного споживання. Мова йде про
неконтрольований імпорт продукції, яка не відповідає ані міжнародним
стандартам якості, ані міжнародним принципам захисту прав інтелектуальної
власності, в першу чергу – тіньового імпорту контрафактної продукції на
територію України. Небезпека тут полягала і полягає не тільки в насиченні
такими виробами вітчизняного ринку, а й у можливому реекспорту такої
продукції до інших країн-членів СОТ, що негативно може позначитися як на
членстві України в цій організації, так і на її загальному рівні
конкурентоспроможності. Тому дуже важливо було впровадити заходи, які б
максимально ефективно сприяли детінізації імпорту. До того ж, необхідно
було розробити програму дій і на випадок наявності демпінгу або зростання
потоку тіньового імпорту за заниженими цінами, вживати серйозні заходи з
обмеження такого імпорту, зокрема шляхом збільшення митного тарифу.
Отже, на початку перемовного процесу щодо вступу України до СОТ
існувала низка ризиків, подолання яких та розробка заходів щодо мінімізації
їх можливих негативних наслідків було першочерговим завданням
тогочасної влади.
Що стосується еволюції державного регулювання ЗЕД то тут, на нашу
думку, необхідно зупинитися на правотворчій діяльності держави, зокрема,
процесу прийняття низки нормативно-правових актів, які стали в
подальшому основою сучасної системи державного регулювання здійснення
ЗЕД, зокрема Господарського та Цивільного кодексів України. Про те, що
107
еволюція правового забезпечення державного регулювання ЗЕД у контексті
членства України в СОТ продовжувалася, свідчить, зокрема, прийняття в
досліджуваний період Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про
затвердження плану заходів щодо забезпечення вступу України до СОТ» від
28.05.2003 р. № 325-р [101], у якому, зокрема, передбачалося внесення змін у
такі законодавчі акти України: Закон України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період
2001–2004 років» (стосовно скасування вимоги щодо обов'язкового
використання підприємствами-виробниками тютюнової продукції вирощеної
і ферментованої в Україні тютюнової сировини), «Про аудиторську
діяльність», «Про податок на додану вартість» (стосовно скасування пільг
для вітчизняних виробників) та інші. [101]. На підтвердження тези про
позитивну динаміку розвитку законодавства свідчить і зміст Розпорядження
Кабінету Міністрів України від 12.01.2006 № 10-р «Про затвердження плану
заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків у зв'язку із
вступом України до СОТ та забезпечення підвищення
конкурентоспроможності національної економіки». У цьому документі,
зокрема, визначалася необхідність розробки конкретних заходів,
спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної
економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції. Зокрема в
сільському господарстві передбачалося забезпечити підтримку галузі
тваринництва шляхом надання відповідної бюджетної дотації. Бюджетна
дотація надавалася з метою підтримки рівня платоспроможного попиту
українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню
збитковості українських виробників такої продукції [102].
Формування механізму господарсько-правового забезпечення
здійснення ЗЕД в цей період супроводжувалося пошуком національної
моделі державного регулювання ЗЕД в умовах майбутнього членства
України в СОТ, характерними рисами якої стало прагнення держави
108
створити засоби максимального сприяння розвитку національного
товаровиробника з огляду на його низький рівень конкурентоспроможності
порівняно з товаровиробниками економічно розвинутих держав-членів СОТ.
З огляду на вище викладене, передбачалося реалізувати низку заходів для
вдосконалення системи управління в металургійній, машинобудівній та
металообробній галузях та інших. Оскільки Україна вважалася потужним
експортером продукції зазначених галузей, то цілком логічним було
припущення, за яким саме захист та стимулювання їх розвитку є
першочерговим та надзвичайно важливим завданням держави на шляху
підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки та вступу
до СОТ на паритетних засадах і забезпечення рівності України та інших
країн-членів СОТ в аспекті здійснення ЗЕД [102].
Вступу України до СОТ передувало й узгодження ключових аспектів
державного регулювання здійснення ЗЕД в умовах створення та формування
механізму господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД.
В практичному сенсі було вирішено низку проблемних питань, зокрема,
були вжиті заходи щодо:
- усунення податкових пільг окремим підприємствам промисловості;
- установлення однакових ставок акцизного збору на вітчизняні та
імпортні транспортні засоби;
- усунення преференцій окремим категоріям підприємств, що
використовують інноваційні технології шляхом звільнення від ПДВ, податку
на прибуток, платежів у Державний інноваційний фонд, а також звільнення
від ПДВ та митних зборів сировини, матеріалів, обладнання та товарів, які не
вироблені в Україні, але спрямовані на експорт та призначалися для
використання в межах технологічних парків;
- усунення окремих пільг у спеціальних економічних зонах, а також
ліквідацію особливих режимів інвестиційної діяльності;
109
- скасування ліцензування і квотування експорту деяких видів
продукції;
- ліквідації системи розрахунків за видачі експортної ліцензії
в адвалерних еквівалентах вартості контрактів та запровадження фіксованої
плати за їх видачу;
- скасування додаткового збору на імпорт продуктів нафтопереробної
промисловості [5] та ін.
Фактично всі засоби державного регулювання ЗЕД, які мали
протекціоністський характер, на етапі вступу України до СОТ були замінені
на більш ліберальні, однак намагання влади стимулювати окремі галузі
економіки призвело до залишення пільг у таких стратегічних галузях, як
літакобудування, космічна промисловість, металургія, автомобілебудування,
та деяких інших.
Ми вважаємо, що ЗЕД є одним із головних напрямів міжнародно-
економічної спрямованості держави в цілому, а отже, цілком логічним
видається, що державна влада повинна створювати належні організаційно-
правові та інституціональні передумови ефективного її регулювання.
У зв’язку із цим державне регулювання в сфері ЗЕД можна визначити як
комплексну систему організаційно-правового _E_ ____¦_та інституціонального
забезпечення з боку органів державної влади відносин суб’єктів
підприємницької діяльності, учасників ринку, інституцій ринкової
інфраструктури та держави з приводу обміну товарами та послугами на
міжнародних ринках.
Крім того, держава повинна мати адекватні інструменти регулювання
ЗЕД загалом і зовнішньої торгівлі зокрема. Останнє є особливо важливим для
України, тому що в колишніх соціалістичних країнах, до яких вона належить,
практично були відсутні такі традиційні інструменти торговельної політики,
як система тарифного регулювання, система квот і ліцензій. Такі держави
використовували могутніший інструмент – прямий державний контроль за
110
експортом і імпортом. Тому процес лібералізації зовнішньої торгівлі на
перехідному етапі відносин України та СОТ передбачав не просто перегляд
інструментів торговельної політики, а фактично створення їх заново. Перші
результати лібералізації зовнішньої торгівлі в перехідний період показали,
що вона не стала важливим фактором структурної перебудови й
економічного зростання. Досвід здійснення економічних реформ у
постсоціалістичних країнах свідчить, що конкретні результати лібералізації
зовнішньої торгівлі значною мірою залежать від того, як ця лібералізація
проводиться, – від послідовності та строків проведення реформ, інструментів
зовнішньоторговельної політики, пріоритетних цілей держави, взаємозв’язків
загальноекономічних реформ і реформи зовнішньої торгівлі.
Ключове місце в системі створення ефективної моделі державного
регулювання ЗЕД, на нашу думку посідають принципи, тобто
фундаментальні засади реалізації державно-управлінського впливу в окремій
сфері суспільних відносин. Проголошуючи певні орієнтири або вектори
зовнішньої політики, влада має визначитись із засадами, на яких буде
формуватися інституціональне та функціональне забезпечення регулювання
ЗЕД. Такі засади втілюються у вигляді принципів державного регулювання,
які найчастіше закріплюються на законодавчому рівні і є свого роду
індикаторами рівня стабільності та виваженості політики країни в тій чи
іншій сфері.
В українських реаліях відповідно до Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року № 959-XII до основних
принципів державного регулювання ЗЕД Україні належать [110]:
- принцип суверенітету народу України в здійсненні ЗЕД, який
полягає, зокрема, в обов'язку України неухильно виконувати всі договори й
зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин. Цей
принцип визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у
виключному самовизначенні в законодавчій базі, неприпустимість
111
волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності
суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.
Політика створення законодавства у сфері ЗЕД має враховувати прагнення
нашої держави інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і
необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного
законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Як слушно зауважує
Г. Коршунова, досвід зарубіжних держав показує, що окремі дії окремих
держав прямо суперечать вищевикладеному наприклад, в частині порушення
державних гарантій щодо незмінності законодавства у сфері спільного
підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі
спеціальним режимом господарювання; нераціональність податкової
політики у сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу,
форфейтингу), тому ці види ЗЕД майже не здійснюються [50];
- принцип верховенства закону, який полягає в регулюванні ЗЕД
тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів
управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів
ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
Зазначений принцип має наслідки і щодо засобів та організації державного
регулювання ЗЕД. У цьому аспекті негативним явищем у законодавчій базі
стала фрагментарна поява законів та підзаконних нормативно-правових _>_5_:_>_=актів,
локальних актів, які суперечили базовому законодавству. Так, Міністерство
юстиції України своїм рішенням № 12/44 від 12.09.2005 р. скасувало
державну реєстрацію наказу Державного митного комітету України № 237
«Про затвердження Порядку ведення обліку суб'єктів ЗЕД в митних органах»
з огляду на його невідповідність чинному законодавству, однак митні органи
продовжували здійснювати акредитацію підприємств на митниці (ставили на
облік суб'єктів ЗЕД). Відзначимо, що всі дані про товар, продавця, покупця і
перевізника є у вантажній митній декларації, а отже, акредитація як така не
112
потрібна, але відомчі інтереси митної служби в цьому випадку мали перевагу
перед законом [4].
Власне, вказані вище принципи суверенітету і верховенства закону є
визначальними принципами державного регулювання в будь-якій сфері.
Вони є природними та добре відомими в правопорядках держав світу,
оскільки суверенітет та здатність формувати власне правове поле й
встановлення верховенства закону на своїй території визначають ознаки
державності.
- принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва полягає
у: праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;
праві суб'єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не
заборонені законами України; обов'язку додержувати при здійсненні ЗЕД
порядку, встановленого законами України; виключному праві власності
суб'єктів ЗЕД на всі отримані результати від здійснюваної діяльності [47];
- принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності,
забороні будь-яких, крім передбачених законодавством, дій держави,
результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також
іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем
розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної
діяльності з боку будь-яких її (держави) суб'єктів, крім випадків,
передбачених законодавством. Варто зазначити, що через проблеми корупції
та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури держава не
завжди дотримується досліджуваного принципу щодо національних суб'єктів
господарювання, не кажучи вже про іноземних. Колективність, яка межує
з клієнтальністю, викликає недовіру до легально-правових механізмів
розв'язання суперечок і проблем, а також зумовлює фактичну відсутність
почуття соціальної відповідальності бізнесу. Особливо це стосується питань
дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму тощо.
113
Утім, варто відзначити, що реалізація цього принципу становить складну
проблему і в розвинених країнах. Зокрема, М. Данількевич із цього приводу
зазначає, що саме принцип юридичної рівності і недискримінації є одним з
основних кореспондуючих принципів як вітчизняної зовнішньоекономічної
політики, так і як принцип функціонування будь-яких міжнародних
інтеграційних утворень і, зокрема, СОТ [28, с. 41-43];
- принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який полягає у тому, що
Україна як держава: забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та
іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами
України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД України за межами
України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних
інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до
законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм
міжнародного права;
- принцип еквівалентності обміну при ввезенні та вивезенні товарів
виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів [47].
Наведена система принципів державного регулювання ЗЕД могла б
видатися вичерпною, але в умовах членства України в СОТ її слід доповнити
на нашу думку ще одним – принципом несуперечливого протекціонізму.
Хоча сукупність угод системи ГАТТ/СОТ мінімізує можливість додаткового
стимулювання розвитку окремих сфер промислового виробництва, але, з
огляду на примат національних інтересів у процесі реалізації Україною
зовнішньоекономічної політики, вказаний принцип видається нам цілком
логічним утіленням політики розвитку вітчизняного товаровиробника. Зміст
принципу несуперечливого протекціонізму розкривається через постійний
пошук державою таких механізмів захисту та стимулювання діяльності
суб’єктів господарювання у найбільш пріоритетних галузях економіки, які б
не суперечили або суперечили лише в окремих частинах нормам угод
системи ГАТТ/СОТ чи конкретним умовам двосторонніх угод, укладених
114
між Україною та іншими країнами-членами СОТ. Сутність цього принципу в
процесі здійснення зовнішньоекономічної політики України полягає в тому,
що протекціоністські заходи торкатимуться лише окремих галузей
промисловості, в тому числі й тих, які регулюються, так би мовити,
факультативними угодами системи ГАТТ/СОТ, а тому вихід із яких не
спричинить дезінтеграцію з організацією в цілому. Натомість подібна
принциповість зовнішньоекономічної політики нашої держави не
зменшуватиме можливості для пошуку діалогу та надання поступок іншим
країнам-членам у різних сферах ЗЕД, важливих для них.
Що ж стосується СОТ, то вище вже було виокремлено та
проаналізовано основні принципи забезпечення зовнішньоекономічних
відносин у рамках цієї організації, нагадаємо їх: принцип недискримінації;
вільної торгівлі, що базується на лібералізації зовнішньоекономічних
відносин; передбачуваності та транспарентності міжнародних торговельних
відносин; справедливої конкуренції; взаємності; сприяння розвитку та
економічним реформам.
Слід зазначити, що вказані принципи кореспондуються з принципами,
які містяться в законодавстві України, зокрема, принцип взаємності за своїм
змістом кореспондується з принципом суверенітету народу України, принцип
недискримінації – з принципом юридичної рівності і недискримінації, хоча
змістове навантаження цих принципів дещо відрізняється, принцип
запобіжних заходів – із принципом захисту інтересів суб'єктів ЗЕД.
Отже, лібералізація ЗЕД, яка притаманна відносинам у рамках СОТ,
була характерна для України починаючи з 2000-х років, і тому зміна
принципів державного регулювання ЗЕД після вступу до СОТ відбулася
лише в бік логічної еволюції їх сутнісного змісту, в напрямі розширення
такої лібералізації. З одного боку, це може свідчити про далекоглядність
української влади того періоду, з другого ж – про те, що якісна
трансформація засад державного регулювання ЗЕД не потребувала такої
115
необхідної каталізуючої умови, якою можна визначити вступ до СОТ. Тобто
приєднання до СОТ чи до будь-якої іншої торговельної організації означає
лише трансформацію просторових відносин України зі своїми торговельними
партнерами та можливість розширення зовнішньоекономічних зв’язків. Хоча
слід констатувати, що в разі такого вступу відбувається диверсифікація
засобів державного регулювання щодо кожного конкретного
зовнішньоекономічного партнера з огляду на країну його походження. Із
цього випливає, що на членів СОТ розповсюджуються ті преференції, які
передбачені в різних угодах цієї організації. При цьому, за загальним
правилом, на відносини членів та не членів СОТ такі преференції не
розповсюджуються, хоча це не є обов’язково умовою їх співпраці. Кожна
держава може вибудовувати такі зовнішньоекономічні зв’язки зі своїм
партнерами, які є найбільш прийнятними для неї, зважаючи на національні
інтереси, тобто навіть не перебуваючи в СОТ чи інших торговельно-
економічних об’єднаннях, країни можуть застосувати одна до одної окремі
преференційні чи заохочувальні заходи.
Відповідаючи на питання щодо кореляції принципів державного
регулювання ЗЕД після вступу України в СОТ, доцільно, на нашу думку
зробити наступні висновки:
- відбулася диверсифікація принципів державного регулювання
зовнішньоекономічних відносин за участю суб’єктів господарювання –
нерезидентів – в аспекті застосування правових режимів ЗЕД залежно від
країни їх походження;
- відбулася подальша лібералізація державного регулювання ЗЕД
стосовно країн-членів СОТ, і, разом із тим, почали виникати суперечності
й неузгодженості у двосторонніх відносинах із країнами, що не є членами
цієї організації;
- певного нового змісту набув принцип законності, оскільки,
приєднавшись до СОТ, Україна має всі підстави для легітимізації рішень, що
116
приймаються всередині організації для їх подальшого застосування у
внутрішньому економічному середовищі (шляхом ратифікації Верховною
Радою України);
- єдиною, по-справжньому якісною зміною принципів державного
регулювання ЗЕД стало застосування принципу запобіжних заходів. Цей
принцип полягає в застосуванні в чітко визначених випадках обмежень щодо
ведення зовнішньоекономічних чи зовнішньоторговельних відносин з
окремими країнами. Причинами застосування таких обмежень можуть бути
або боротьба з недобросовісною конкуренцією, або рішення відповідного
арбітражного органу, або застосування економічних санкцій до тієї чи іншої
країни.
Що ж до фундаментальних засад державної політики у сфері ЗЕД, то
причинами їх якісної зміни є не факт участі держави в тій чи іншій
організації, а процеси, які відбуваються в глобальній фінансово-економічній
системі і які тим чи іншим чином впливають на внутрішнє соціально-
економічне середовище країни. Іншими словами, трансформація моделі
державного регулювання ЗЕД за шкалою «лібералізація-протекціонізм» є не
що інше, як нормальна реакція влади на появу негативних чинників як
внутрішнього, так і зовнішнього середовища, що призводять до каталізації
економічних, фінансових та інших ризиків.
Прикладом у цьому випадку може бути політика провідних держав
світу під час глобальної кризи 2008–2010 рр., наслідки якої не подолані
і зараз, коли обмежувався доступ іноземних держав на національні ринки
Німеччини, Великої Британії, Скандинавських країн тощо. У такий спосіб
держави намагалися стабілізувати внутрішні ринки та уникати накопичення
зайвої продукції, що спричинило б падіння попиту на неї і відповідно,
стагнацію окремих галузей виробництва. Але призначення СОТ як раз
і полягає в тому, щоб стабілізувати глобальний рух товарів та послуг,
уникаючи перенасичення окремих ринків для недопущення появи світових
117
ризиків. Через те, що глобальна фінансово-економічна система має досить
високий інтеграційний рівень, тобто більшість економік світу знаходяться
в надзвичайно тісній залежності одна від одної, рух товарів та послуг, а отже,
і фінансових ресурсів, якими вони оплачуються, повинен бути якщо не
керованим, то прогнозованим. Це дасть змогу ідентифікувати глобальну
економічну загрозу та вчасно на неї відреагувати силами всіх членів СОТ. На
практиці ж такі механізми не відпрацьовані. Крім того СОТ, на нашу думку
у період кризи 2008–2010 рр. продемонстрував свою неспроможність
у захисті інтересів своїх членів, тому що яскраво проявився вплив на
глобальну економіку транснаціональних корпорацій, які використовували
СОТ задля стабілізації власної діяльності, переносячи ризики на найменш
потужні держави-члени, які відчули на собі максимально негативні наслідки
глобальної кризи: прискорене зростання інфляції, падіння виробництва,
загострення соціальних проблем, стагнацію економіки тощо.
Якщо говорити про Україну та її курс на інтеграцію у світове
господарство, то необхідно усвідомлювати, що лібералізація зовнішньої
торгівлі – засіб досягнення стратегічних завдань економічної трансформації.
Участь у СОТ – це не кінцевий результат досягнення зовнішньоекономічних
цілей, це перехідний етап на шляху трансформації адміністративної
економіки в ринкову, так би мовити, плацдарм для подальшого
реформування промислового сектору країни, підвищення рівня
конкурентоспроможності вітчизняної економіки, стимулювання
інноваційного виробництва за рахунок збалансованої інвестиційної політики.
Крім того, в умовах подолання наслідків світової економічної кризи, низької
конкурентоспроможності окремих галузей національної економіки, державне
регулювання ЗЕД є надзвичайно потужним засобом загальної стабілізації
економічної ситуації.
За таких обставин зміст державного регулювання ЗЕД має не лише
відображати стратегічні цілі та сприяти захисту національних інтересів
118
держави, а й створювати передумови реалізації зовнішньоекономічного
потенціалу України.
Слід зазначити, що наслідки вступу України до СОТ мають специфічну
форму для окремих секторів, що визначається структурою виробництва
в них, а також вихідним рівнем його захищеності. Тому різні варіанти
економічної політики мають більший або менший вплив на різні сектори.
Наприклад, зменшення тарифів буде вигідним для секторів, які були
відносно незахищеними або мали велику частку проміжного попиту (а тому
виграють від зниження цін на фактори виробництва). Покращення доступу до
ринків є сприятливим для експортно-орієнтованих секторів, що стикаються зі
значними торговельними обмеженнями на зовнішніх ринках. Окрім того,
без членства в СОТ Україна не змогла б розпочати переговорний процес
щодо зони вільної торгівлі з ЄС тому, що для європейської сторони статус
України як члена СОТ є базовим критерієм відповідності її економіки
міжнародним стандартам бізнесу, торгівлі та інвестицій, що є, так би мовити,
фільтром, через який необхідно пройти, щоб довести свою готовність
підтримувати ділові відносини з європейськими партнерами за зрозумілими
їм правилами [27].
На нашу думку Україна повинна використовувати договірну базу СОТ
для подальшого розвитку зовнішньої торгівлі та збільшення товарообігу
з державами-учасницями СОТ. Створення зон вільної торгівлі за умовами
СОТ дозволить Україні розширити свій внутрішній ринок за рахунок ринків
інших країн, підвищити конкурентоспроможність свого експорту або хоча б
поставити його в рівні умови з країнами-конкурентами, які вже мають
розвинену мережу угод про вільну торгівлю. Основним політичним, а в
подальшому й економічним наслідком вступу до СОТ є, на нашу думку,
практична реалізація співпраці України з ЄС, результатами якої стало
укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Створення зони вільної
торгівлі з ЄС, яка запрацювала 01 січня 2016 року є безумовним пріоритетом
119
для України, разом із тим зовнішньоекономічні інтереси нашої держави є
набагато ширшими. Зокрема, Україна веде роботу щодо підготовки проектів
угод про вільну торгівлю та проведення відповідних консультацій/перемовин
із Ізраілем, Туреччиною, ведеться підготовча робота до започаткування
перемовного процесу з іншими країнами та угрупованнями тощо. Укладання
угод про вільну торгівлю має на меті диверсифікацію та нарощування обсягів
експорту української продукції. В рамках світових торговельних перемовин
СОТ раунду «Доха-Розвиток» Україна як член СОТ приєдналась до групи
країн, які не так давно вступили до організації. Принциповими пунктами
позиції цієї групи країн на перемовинах є такі: відсутність додаткових
зобов’язань підтримки сільського господарства; відсутність додаткових
зобов’язань щодо скорочення тарифів на сільськогосподарські товари;
відсутність додаткових зобов’язань зі скорочення тарифів із доступу до
ринку несільськогосподарських товарів [157].
Позитивним результатом еволюції державної політики в регулюванні
зовнішньоторговельних відносин за роки членства в СОТ стало створення
законодавчих умов функціонування в Україні системи міжнародних
відносин, митно-тарифного та нетарифного методів їх регулювання, які
орієнтовані на загальноприйняті міжнародні норми, стандарти і практику.
[157].
Вступ до СОТ із погляду змісту державного регулювання ЗЕД може
розглядатися також як новий якісний етап розвитку України в більш
сприятливих умовах для реалізації геоекономічного та геополітичного
потенціалу. В цьому аспекті та з огляду на те, що державна політика в будь-
якій сфері виходить із пріоритетності національних інтересів, якісні зміни
змісту державного регулювання ЗЕД повинні бути пов’язанні
з трансформацією моделі нормативно-правового регулювання в контексті
максимального використання тих преференцій, які отримала Україна
в рамках СОТ. Сама по собі СОТ – це глобальна модель функціонування
120
торговельної політики, і всі країни знаходяться в таких умовах, на які
впливає зміна рівня їх економічного розвитку, і відповідно ефективність
рішень української влади залежить лише від її спроможності реалізувати
потенціал вітчизняної економіки та від спроможності вести багатоканальні
діалоги в процесі формуванні власної унікальної концепції розвитку ЗЕД.
Саме тому, фритредерство (вільна торгівля), притаманне загальній концепції
політики СОТ, не може бути імплементоване повною мірою
в зовнішньоекономічну сферу України, оскільки в умовах глобалізації
перманентними мають бути протекціоністські заходи державного
регулювання ЗЕД. У цьому контексті особливої актуальності набувають
подальші шляхи пошуку моделі захисту внутрішнього ринку в умовах
членства України в СОТ.
Система угод СОТ, на нашу думку висуває абсолютно рівні вимоги для
всіх своїх членів та визначає межі майбутніх двосторонніх чи
багатосторонніх зовнішньоекономічних відносин. У цьому сенсі
зовнішньоекономічна політика держави-члена СОТ повинна вибудовуватися
в такий спосіб, щоб повною мірою реалізувати власні національні інтереси та
економічний потенціал. Для цього в Україні необхідно створити таке
законодавство, яке б забезпечувало протекціонізм стосовно національного
виробника в тих межах, в яких це дозволяється ліберальними принципами та
механізмами, прийнятими в рамках СОТ. Тому із цієї точки зору відчувається
особлива важливість розробки дієвих засобів державного регулювання ЗЕД.
Традиційно такі засоби поділяються на тарифні і нетарифні, але
в умовах СОТ застосування тарифних засобів регулювання ЗЕД із
державами-членами не доцільне та ускладнене системою відповідних
міжнародно-правових актів. Що ж стосується нетарифних засобів, то тут
увага має приділятися на нашу думку трьом основним видам регулювання:
– правове регулювання – діяльність держави щодо розробки та
встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм поведінки
121
суб'єктів ЗЕД з урахуванням угод СОТ. Предметом правового регулювання
ЗЕД в умовах членства України в СОТ мають бути: відносини між Україною
та іншими державами-членами СОТ у рамках системи угод СОТ; відносини
між державою і суб'єктами ЗЕД (як резидентами, так і нерезидентами);
відносини всередині держави між її органами з приводу розподілу
повноважень, визначення їх компетенції; відносини між суб'єктами ЗЕД (як
резидентами, так і нерезидентами);
– адміністративне регулювання – це прямий вплив державних органів
на діяльність суб'єктів ЗЕД, який проявляється через установлення
конкретних умов та правил доступу суб’єктів ЗЕД – нерезидентів – до
внутрішнього ринку України, а також умов виходу на зовнішні ринки
суб’єктів ЗЕД – резидентів. Найбільш актуальними адміністративними
засобами державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ
мають бути: реєстрація суб'єктів ЗЕД; ліцензування; контингентування;
квотування; регламентація митних процедур; встановлення системи
державних стандартів якості;
– економічне регулювання – система засобів впливу держави як
повноцінного учасника економічних відносин на суб’єктів ЗЕД (переважно
нерезидентів) з метою захисту національної економіки та забезпечення
стабільного розвитку всіх секторів економіки. Економічне регулювання
відбувається в площині безпосередніх ринкових реалій та спрямоване на
оперативну тимчасову чи довгострокову зміну економічних умов здійснення
своєї діяльності суб’єктами ЗЕД. Переважно це стосується зміни
кон’юнктури ринку шляхом прямого впливу на попит чи пропозицію.
Найбільш актуальними засобами економічного регулювання мають бути:
регулювання валютних курсів, страхування, кредитування, податки на
експорт та імпорт, податкові пільги, субсидування експорту, державні дотації
тощо.
122
Неважаючи на умовний поділ всіх засобів державного регулювання
ЗЕД, найбільш важливим є, безперечно, формування механізму державного
регулювання ЗЕД, в межах якого, власне, і реалізуються відносини між
суб’єктами господарювання у сфері ЗЕД. Тому особливої уваги заслуговує
створення та запровадження такого механізму в умовах членства України
в СОТ.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!