Матеріали для самопідготовки.
А. Питання для самоконтролю.
1. Розвиток сечової системи в онтогенезі?
2. Внутрішня будова нирок?
3. Які сегменти виділяють в нирках?
4. Що таке нефрон, як він побудований?
7. Будова сечового міхура, топографія?
8. Сечівник (чоловічий, жіночий). Особливості, функції?
Б. Ситуаційні задачі:
1. У дівчинки 5 років, яка лікувалась з приводу циститу, відзначається підвищення температури до 39°С. На основі клінічних і лабораторних даних у дитини діагностовано гостре запалення мисок нирок (пієлонефрит). Які анатомічні особливості найімовірніше зумовили схильність дитини до пієлонефриту?
А. внутрішньониркове розташування миски;
В. слабкий розвиток ниркових мисок;
С. короткі сечоводи;
D. широкий діаметр сечоводів;
E . вузький діаметр сечоводів.
2. Під час оперативного втручання із ниркової миски видалено камінь розміром 3х4 см, який має з однієї сторони три вирости, які нагадують роги [коралоподібний камінь]. Яким анатомічним утворенням відповідають ці вирости?
A. * Великим нирковим чашкам
B. Нефронам
С. Малим нирковим чашечкам
D. Ниркова миска
E. Часточки нирки
3. У хворого при нефрографії були знайдені камінці в макроскопічних відділах сечовивідних шляхів нирки. Встановлено, що вони знаходяться в:
A *малих і великих ниркових чашках, нирковій мисці.
B. збірних трубочках, сосочкових протоках, малих ниркових чашках
C. прямих трубочках, малих і великих ниркових чашечках.
|
|
D. сосочкових проточках, великих ниркових чашках, нирковій мисці.
E . сосочкових проточках, малих ниркови чашках, прямих трубочках.
Тема 16. Сечоводи, сечовий міхур.
Кількість годин – 2
Актуальність теми.
Знання цього розділу анатомії край важливе студентам для подальшого навчання.
Навчальні цілі.
Вивчити розвиток сечостатевої системи в онтогенезі. На препаратах, таблицях, муляжах вивчити будову сечоводів, сечового міхура.
Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
- з курсу біології: філогенез сечостатевої системи;
- з курсу анатомії: онтогенез сечостатевої системи;
- для подальшого вивчення тем.
Зміст теми заняття.
СЕЧОВІД (uréter).
Сечовід — парний орган, має форму трубки. Довжина сечоводу 30— 35 см., діаметр - 4-7 мм., розташований позаду очеревини (екстраперитонеально).
Топографія: сечовід знаходиться в черевній та тазовій порожнинах.
Зовнішня будова. Розрізняють 3 частини сечоводу:
— черевну (pàrs abdominàlis);
— тазову (pàrs pelvina) .
— внутрішньостінкову (pàrs intramuralis)
Звуження сечоводу:
— місце переходу миски в сечовід;
— місце переходу черевної частини сечоводу в тазову (вся тазова частина вужча, ніж черевна);
|
|
— місце входу сечоводу в сечовий міхур.
Внутрішня будова. Сечовід — порожнистий (трубчастий) орган.
Будова стінки:
1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:
— перехідний епітелій;
— поздовжні складки;
— виражена підслизова основа;
— залози виробляють слиз;
— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вузлики;
2) середня оболонка — м'язова — складається з 2 шарів:
— внутрішнього — поздовжнього;
— зовнішнього — циркулярного.
Але тазова частина сечоводу має 3 шари:
— поздовжній;
— циркулярний;
— поздовжній;
3) зовнішня оболонка — адвентиціальна.
Сечоводи новонароджених мають звивистий хід, легко зміщуються у зв'язку зі слабким розвитком жирової клітковини заочеревинного простору. Довжина їх - 4-7 см. Лівий сечовід довший за правий. Поле стикування з сечовим міхуром порівняно велике. Вигини більш виражені як на рівні нижнього полюса нирки, так і в області пересічення сечоводу з судинами. Стінка сечоводів тонка, м'язовий циркулярний шар розвинутий слабо, особливо при впадінні в сечовий міхур.
Рентгенанатомія: на рентгенограмі сечовід має вигляд довгої вузької тіні, що йде від нирки до сечового міхура. Сечовід утворює згини (викривлення) в двох площинах — сагітальній і фронтальній (в черевній частині — медіально, в тазовій — латерально).
|
|
Розвиток. Сечовід розвивається зі середньої (проміжної) частини мезодерми (з ніжок мезодерми). З каудальної частини мезонефричної протоки утворюється метанефричний дивертикул, з якого формується сечовід.
Функція: проведення сечі.
Кровопостачання та іннервація. Сечовід кровопостачається сечовідними гілками ниркової артерії, внутрішньої клубової артерії, нижньої міхурової артерії, яєчкової (яєчникової) артерії. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в поперекові та клубові лімфатичні вузли. Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва і тазові нутряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нирковим, сечовідним, нижнім підчеревним сплетеннями, утвореними аксонами вісцеромотонейронів поперекових та крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі симпатичних і парасимпатичних нервів.
СЕЧОВИЙ МІХУР (vésica urinàrìa, s.cystus (rp.).
Наповнений сечовий міхур має яйцеподібну форму, порожній — трикутну. Об'єм сечового міхура — 500 мл. Сечовий міхур — непарний орган.
|
|
Топографія:
— голотопія: наповнений сечовий міхур знаходиться у порожнині таза і в черевній порожнині; порожній — тільки в порожнині таза;
— скелетотопія: наповнений сечовий міхур виступає на 4—5 см над рівнем лобкового симфізу, порожній — не виступає;
— синтопія: у мужчин позаду сечового міхура розміщена пряма кишка, у жінок — матка.
Зовнішня будова. Розрізняють наступні частини сечового міхура:
— верхівка (àpex vésicae urìnàriae);
— тіло (corpus vésicae urinàriae);
— дно (fundus vésicae urinàriae);
— шийка (cérvix vésicae urinàriae).
Сечовий міхур має парний вхідний отвір — отвір сечоводу (óstium uretéris) i непарний вихідний отвір — внутрішній отвір сечівника (óstium uréthrae intémum).
Внутрішня будова. Сечовий міхур — порожнистий (трубчастий) орган. Будова стінки:
1) внутрішня оболонка — слизова — має наступні особливості:
— перехідний епітелій;
— виражені складки (plicae vesicàles), але є виняток — трикутник сечового міхура (trigónum vésicae), в основі якого є отвори сечоводів, а на верхівці — внутрішній отвір сечівника;
— виражена підслизова основа, але виняток — трикутник сечового міхура (в трикутнику відсутні складки і підслизова основа);
— залози міхурові (gl а ndulae vesicàles) виробляють слиз;
— лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вузлики;
2) середня оболонка — м'язова — складається з трьох шарів:
— внутрішній (stràtum intérnum) — переважають поздовжні волокна;
— середній (stràtum mèdium) — переважають поперечні волокна;
— зовнішній (stràtum extérnum) — переважають поздовжні волокна;
Поперечні волокна в ділянці шийки сечового міхура потовщуються і утворюють м'яз-стискач міхура (musculus sphincter vésicae).
М'язова оболонка сечового міхура формує також м'яз, який виганяє сечу (musculus detrùsor urinae);
3) зовнішня оболонка — адвентиціальна (порожнього міхура) з трьох сторін, лише зверху — серозна (міхур лежить екстраперитонеально).
Сечовий міхур у новонароджених веретеноподібний чи грушоподібний, розташовується над входом у малий таз, його верхівка знаходиться на середині відстані між пупком і лобковим зрощенням. Дно сечового міхура розташоване на рівні верхнього краю лобкового симфізу, отвори сечоводів знаходяться у дівчаток на висоті отвору матки. Передня стінка сечового міхура не покрита очеревиною. У дівчаток, на відміну від дорослих, сечовий міхур не стикається з піхвою, у хлопчиків не межує з прямою кишкою. В перші три роки життя відбувається опускання сечового міхура в порожнину малого таза. При цьому змінюється відношення органа до тазових нутрощів і очеревини; сечовий міхур виходить з-під очеревинного покриву і займає в спорожненому стані екстраперитоніальне положення. Ємність сечового міхура складає, у новонароджених 50-80 см3, у дітей 6 місяців 135 см3, у віці 1 року 200 см3, у 3-4 роки 400 см3, у 8-9 років 500 см3, у 12-13 років 900 см3. У дорослих максимальна місткість сечового міхура складає у середньому 1500-2000 см3.
Розвиток. Розвиток сечового міхура пов'язаний з перетвореннями клоаки. Клоака — це спільна порожнина, куди спочатку відкриваються сечові та статеві шляхи, задня кишка. Клоака має вигляд сліпого мішка, закритого клоаковою перетинкою. Згодом в клоаці виникає фронтальна перетинка, яка поділяє клоаку на дві частини: сечостатевий синус і пряму кишку, клоакова перетинка проривається. Сечостатевий синус продовжується в сечовий мішок (allantóis). Дистальна частина сeчового мішка перетворюється в сечову протоку (urachus), яка до моменту народження облітерується і залишається у вигляді серединної пупкової зв'язки. З проксимальної частини сечового мішка розвивається сечовий міхур.
Функція:
— накопичення сечі;
— виведення сечі.
Кровопостачання та іннервація. Сечовий міхур кровопостачається верхніми та нижніми міхуровими артеріями. Венозна кров відтікає в однойменні вени. Лімфа відтікає у лімфатичні вузли таза (клубові). Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються тазові нутряні нерви. Симпатична іннервація відбувається нижнім підчеревним сплетенням (тазовим), утвореним аксонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура. Чутливі волокна йдуть в складі тазових нутряних нервів.
Рекомендована література.
1. В.Г.Ковешников «Анатомія людини» Луганськ, 2005, Т.2, -с.153-173.
2. М.Р.Сапин «Анатомия человека» , Москва, «Медицина», 1986, Т.2, -с.95-107.
3. М.Г.Привес «Анатомия человека» , С.П. издательство «Гиппократ», 1998, -с. 322-334.
4. Синельников Р.Д. Атлас «Анатомия человека» , Т.2, -с. 1172-188.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 318; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!