Політичне насилля буває прямим і прихованим.
Тема: Політичні маніпуляції, міфи та насилля
План
1. Політичні маніпуляції.
2. Політичні міфи.
3. Політичне насилля.
Політичні маніпуляції
У сучасній політичній практиці політичне маніпулювання доволі поширене, позаяк насамперед пов’язане з психологією людей, певним впливом на неї.
Маніпуляція — це вид психологічного впливу, досконале здійснення якого зумовлює приховане спонукання в іншої людини намірів, що не збігаються з її бажаннями.
Політична маніпуляція — це система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язати певні ідеї, цінності; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку для спрямування їх у заданому напрямку.
Політологи політичне маніпулювання досліджують у двох напрямах:
Перший — апологетичний, згідно з яким політичне маніпулювання розглядається як необхідний засіб управління свідомістю мас.
Другий — соціально-критичний — кваліфікує політичне маніпулювання як принципово нове сприйняття соціальної дійсності.
Обидва напрями мають сенс, особливо в умовах принципово нової ролі засобів масової інформації у формуванні масової свідомості.
Технологія політичної маніпуляції здійснюється завдяки
· впровадженню у свідомість під виглядом об’єктивної інформації несправжнього, однак бажаного для окремих груп змісту;
· впливу на больові точки суспільної свідомості, які спричинюють страх, тривогу, ненависть;
|
|
|
· реалізації певних прихованих цілей, досягнення яких комунікант пов’язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.
Політичні маніпуляції є двох видів — міжособові та масові. І ті, й інші мають відповідну мету та технології, завдяки яким досягають мети.
Для здійснення міжособових маніпуляцій важливо знати тип і особливості особистості, позаяк саме з їх урахуванням і справляється вплив на людину, а для того щоб маніпулювати групою людей, особливо великою, необхідно досконало знати її загальні характеристики, вразливі місця.
Історія знає багато політичних, державних діячів-маніпуляторів — психологічно сильних або неординарних особистостей, які вміло впливали не лише на окрему людину, а й на великі групи людей завдяки особистісним якостям, вдало використовуваним технологіям обробки громадської думки у власних або корпоративних інтересах. Наполеон, А. Гітлер, Й. Сталін, М. Горбачов, десятки інших політиків досконало володіли технологією формування громадської думки за рахунок як власних рис, якостей, здібностей та вмінь, так і за допомогою підлеглих, а також різних засобів масової інформації.
|
|
|
Політичні маніпуляції найчастіше використовують з метою досягнення влади, її реалізації та утримання.
Мета будь-якого маніпулятора чи групи маніпуляторів — підпорядкувати власній волі іншу людину чи групу людей.
Маніпуляції в політиці — не що інше, як відверта спекуляція на людських емоціях і почуттях. Звідси — релігійні війни, глибокі національні сутички і конфлікти, фанатизм, екстремізм, тероризм та інші явища, в основу яких покладено передусім вторгнення у глибинні почуття не лише окремих людей, а й народів і націй.
У політичній маніпуляції використовують усе:
· виразну мову жестів (М. Горбачов),
· окремі характерні звички (сигара У. Черчілля, люлька Й. Сталіна),
· красномовну, на рівні акторства риторику (Ф. Кастро) тощо.
Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється за допомогою мас-медіа — преси, радіо, телебачення, реклами та інших інформаційних засобів.
Завдяки засобам масової інформації створюють і ефективно використовують як елементи політичної маніпуляції різні іміджі, образи, умовні формули і штампи, стереотипи поведінки, подають заздалегідь заготовлені відповіді на запитання, що хвилюють багатьох.
|
|
|
Маніпулятивний арсенал засобів масової інформації:
· навмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав’язування інших,
· публікація нереальних (брехливих) повідомлень,
· пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів, словесних образів тощо.
Політичне маніпулювання має багато спільного з політичною демагогією як формою свідомого обдурювання широких мас, спекуляції на реально існуючих ускладненнях та проблемах, потребах і сподіваннях громадян. В арсеналі політичного демагога поширені такі засоби, як перекручування дійсності, популізм, підтасовування фактів, виголошення безвідповідальних заяв, обіцянок, облудні присягання, постійний пошук винних, ворогів, боротьба з якими нібито поліпшить існуюче становище, тощо. Політичний демагог — найчастіше ще й користолюбець, авантюрист, а то й просто брехун, людина безвідповідальна і нечесна.
Політична демагогія традиційно найбільшою мірою поширюється в період соціально-економічної нестабільності в суспільстві.
Політичні міфи
Велике значення в політиці, політичній життєдіяльності мають міфи. Міф взагалі — розповідь як символічне відображення окремих подій, що існували в окремих народів у певний час, на початку їх історії.
|
|
|
Завжди, у тому числі й нині, доволі часто застосовують певну міфізацію відомих понять, завдяки чому явища, покладені в їх основу як реально незасвоєні та непізнані, повинні подаватись як схвально сприйняті, наприклад, держава, народ, влада та ін.
Існує кілька визначень поняття “політичний міф”. Найпоширеніші два:
Політичний міф
• це реакція на неможливість раціонально пояснити радикальні зміни, що відбуваються в будь-чому і будь-де.
• це символічна мовна форма політичної культури, що має фактично такі самі цілі, що й ритуал. Міф — це певною мірою драматичне, символічно сконструйоване подання реальності, яке люди приймають і сприймають на віру.
У політичні міфи люди вірять, позаяк це дає змогу зрозуміти невідоме або віддалене минуле.
Їх використовують також з метою мобілізації значної кількості людей на певні дії, скажімо, на підтримку непопулярних політичних рішень політичних діячів і навіть антинародних політичних режимів.
Основні типи політичних міфів —
· провідні;
· за структурою “ми і вони”;
· героїчні;
· псевдо міфи.
Провідні міфи дають змогу певним способом формувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість.
До них належать
міфи про окремі нації (наприклад, про великі переваги американської нації), держави, політичні устрої, режими, форми правління.
Так, існує багато міфів про унікальність окремих політиків — державних, громадських діячів, президентських форм правління або, скажімо, форм народовладдя.
Міфи за структурою “ми і вони” створюють і використовують виключно з метою виокремлення структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії, громадські об’єднання, групи тиску надто часто використовують міфи “ми і вони” під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки з єдиною метою — подати себе у виграшному вигляді, кращій ситуації, ніж їх супротивники.
Героїчні міфи пов’язані насамперед із конкретними людьми — політичними, державними діячами, лідерами, непересічними особистостями, що видаються загалу взірцями для наслідування.
Псевдоміфи — це міфи сучасної, тимчасової, короткотривалої дії. Скажімо, у період виборів надто багато політиків формують і поширюють думку, що “вони і тільки вони здатні вивести країну з кризи”, “покінчити з казнокрадством, корупцією і тіньовою економікою”, “вирішити проблему безробіття” та ін.
Конструюють міфи суб’єкти політичного процесу, а поширюють їх фактично всі засоби інформації з урахуванням того, що психологічні міфи надто сприйнятливі людьми і потребують багато зусиль для їх спростування, тобто деміфологізації певних явищ, подій, осіб тощо.
Політичне насилля
Життя кожної людини, людського загалу регламентується відповідними законами, нормами, правилами поведінки як писаними, так і неписаними, тобто узгодженнями, домовленостями між людьми. Серед них є такі, яких слід дотримуватися всім, позаяк від цього залежать комфортність, моральний стан усіх або багатьох людей (наприклад, перехід вулиці на зелене світло).
Проте існують і такі правила та норми, дотримуватись яких люди змушені, бо цього потребують чи вимагають інші, які примушують діяти саме так.
У політиці, політичній боротьбі, діяльності часто використовують далекі від моральних форми і методи впливу на інших людей. Серед них поширене політичне насилля як форма отримання, збереження, зміцнення влади, панівного становища класом, суспільною групою, окремим політичним лідером.
На відміну від насилля фізичного, економічного, військового або психологічного політичне насилля має системний, загальний характер, позаяк існуюча політична система завжди будь-що намагається зберегти владу, створену політичну систему від можливого розпаду.
Масштаби і форми використання політичного насилля в різних країнах, на різних континентах зумовлені типом політичного режиму, конкретними суспільно-політичними умовами цих країн, регіонів чи континентів.
І хоча до насилля вдаються за всіх режимів, проте найдієвіше та найактивніше його використовують тоталітарний і авторитарний режими. При цьому політичне насилля набуває величезних масштабів, вартує життя мільйонів людей. Зазначимо, що будь-який політичний режим намагається хоча б якоюсь мірою або й повністю обґрунтувати, виправдати, легалізувати насилля. За колишніх комуністично- соціалістичних режимів, систем у СРСР, колишній “соціалістичній” Європі політичне насильство впроваджувалося панівним режимом не інакше, як турбота про “щастя” усіх, більшості, як спроба зробити всіх “щасливими”.
Політичне насилля буває прямим і прихованим.
Пряме політичне насилля здійснюється шляхом застосування сили (війна, військовий терор, політичні репресії), а приховане — без застосування сили, але шляхом духовного, психологічного тиску, економічної блокади, політичного та іншого втручання. У згаданих СРСР, країнах так званого соціалістичного табору спостерігалось як пряме політичне насильство, так і приховане.
У політиці політичне насилля зумовлене різноплановістю, несумісністю інтересів різних суб’єктів політики, політичного процесу. Так, якщо гуманнішими, цивілізованішими способами подолати наявні неузгодження, суперечності не вдається, протилежні сторони вдаються до політичного насилля.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 167; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!