Прихід фашистів до влади в Італії. Особливості початкового етапу фашистської диктатури
Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник у 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії.
У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандату.
Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили всі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдались до силових дій, захоплюючи ті території, які обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д'Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло створенню над фашистами ореолу патріотів.
Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники організували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 р. фашисти об'єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні ("дуче" - вождь). Тоді ж у робітничому русі стався розкол.
Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла III, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.
|
|
|
30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.
Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920 до 1928 pp. зріс на 60%. Італія перетворилась в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. Південні райони країни залишались відсталими.
Експансіоністські претензії Італії. Прийшовши до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію. Реалізація цих планів - прямий шлях до війни. Фашисти, поряд з ліквідацією демократичних інститутів, почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Йшов процес мобілізації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.
Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яка була захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp.
Фашизація країни. У 1922-1924 pp. фашисти не наважувались на рішучі дії щодо ліквідації демократичного устрою. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Джакомо Мат-теоті 1 червня 1924 р. у парламенті виступив з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювати мандати депутатів-фашистів. Через 10 днів він був викрадений і убитий фашистами. Але король не усунув Муссоліні від влади, як цього вимагала більшість населення.
|
|
|
У січні 1925 р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, висунув гасло: "Вся влада фашистам!" і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Уряд став відповідальним лише перед королем і мав право видавати закони. Місцеві органи влади замінялись префектами, яких призначав дуче. Заборонялись всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювались трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почались масові арешти (в один день було заарештовано 12 тис. комуністів).
У 1929 р. Муссоліні уклав договір з папою римським, згідно з яким утворювалась держава Ватикан, католицька церква отримувала ряд привілеїв.
Для управління економікою створювалась корпоративна система. У 1934 р. існувало 22 корпорації у всіх галузях господарства. Кожна корпорація об'єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Уряд був замінений Великою фашистською радою, а парламент -палатою корпорацій.
|
|
|
Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став інститут промислової реконструкції (ІРІ).
Для виховання молоді у фашистському дусі створювались масові молодіжні організації. Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні.
Союз з Німеччиною. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки щодо Австрії та Балкан. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру.
Агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції. Однак суперництво між двома фашистськими лідерами продовжувалось аж до 1940 p., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини.
У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою "сталевий пакт".
Диктатура Франко в Іспанії.
Диктаторський режим Ф. Франко був встановлений у результаті громадянської війни 1936 - 1939 рр. Поразка в ній республіканців спричинила політичну еміграцію близько 500 тис. осіб. У роки Другої світової війни франкістська Іспанія, незважаючи на проголошення Ф. Франко 4 вересня 1939 р. декрету про нейтралітет, підтримувала Німеччину. Як і будь-яка диктатура нова влада в Іспанії будувалася на силі терору, страхові, масових репресіях, насильстві. У 1940 р. в тюрмах та концтаборах перебувало близько 230 тис. осіб. Єдиної думки щодо означення режиму генерала Ф. Франка серед іспанських істориків немає: одні вважають його тоталітарним, інші - авторитарним. При цьому вказують, що франкізм в Іспанії являв собою особливий іберо-американський різновид авторитаризму, що відображав вирішальну роль армії та її лідера в політичному процесі. Як перший досвід створення такої диктатури наводиться режим Хосе Антоніо Прімо де Рівери (1923 - 1929). В основу державності такого типу були покладені наступні принципи: підпорядкування особистості корпоративним інтересам суспільства; вирішення соціального конфлікту шляхом корпоративістської організації економіки та праці; концентрація влади в руках одноосібного харизматичного лідера, "відповідального тільки перед Богом та Історією" (офіційне гасло франкізму). Соціально-політичну основу режиму складали такі достатньо різні сили як організація Фаланги, традиціоналістська партія та армія, об'єднані в єдиний рух декретом 1937 р. Франкізм відкинув "європеїзацію" та модернізацію, натомість апелював до традиції та стереотипів національної свідомості, що сформувалася до початку нового часу. Загалом можна виділити три етапи в розвитку франюстської диктатури: 1939 - 1945 рр., 1945 - кінець 50-х років, 1969 - 1975 рр. Політичний лад Іспанії базувався на семи головних законах, що були прийняті в різний період: "Хартія праці" 1938 р., Закон про Кортеси 1942 р., "Хартія іспанців" 1945 р., Закон про народний референдум 1946 р., Закон про спадкоємність 1947 р., "Закон про принципи Національного Руху" 1958 р. та Органічний закон про державу 1966 р.
|
|
|
Отже, фундаментом політичної системи Іспанії була особиста диктатура Ф. Франко. Йому належала вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади. Всіх членів уряду, як і вищих чиновників, генералів та єпископів, призначав Ф. Франко, затверджував декрети та закони. Деякі іспанські дослідники характеризують встановлену владу, як "різновид абсолютної монархії, що являла собою в період правління Ф. Франко королівство без короля". З законів, спрямованих на зміну державного управління, варто виділити закон від 17 липня 1942 р. про відновлення діяльності іспанських Кортесів: вони не мали законодавчих функцій і підкорялися урядові та главі держави; їх діяльність мала декоративне значення. Вагомий вплив на внутрішню політику країни мала Фаланга. Були фактично ліквідовані елементарні демократичні права і свободи громадян, нівельовані національні особливості розвитку окремих регіонів, встановлена жорстка система "вертикальних профспілок", парламент формувався на корпоративній основі.
Вирішення економічних проблем Ф. Франко та його оточення сподівалися знайти на шляхах створення системи автаркії (економіки, яка б сама себе забезпечувала, максимальна незалежність від імпорту). Восени 1939 р. були прийняті закони, спрямовані на захист національної промисловості (зокрема обмежувалися іноземні капіталовкладення в іспанські підприємства 25%), які практично підпорядкували діяльність значної кількості промислових підприємств державному контролю. У рамках корпоративної системи створювалися "вертикальні профспілки" (серпень 1939) на чолі з функціонерами Фаланги (об'єднували у примусовому порядку практично все економічно активне населення, слугували інструментом, за допомогою якого держава здійснювала контроль за трудівниками). У вересні 1941 р. був створений Інститут національної промисловості, який розробляв плани розвитку головних галузей економіки. Тоді ж націоналізовано залізниці. Республіканська аграрна реформа була ліквідована; землі, які отримали селяни після 1936 р., оголошувалися незаконно захопленими і їх повертали колишнім власникам. Селянству було запропоновано отримання земельних наділів за викуп у ході колонізації державних земель. Цим питанням повинен був займатися створений 1939 р. Національний інститут колонізації. Урядові заходи мали на меті створити потужний державний сектор, що полегшило б втручання держави в розвиток іспанської економіки.
Іспанський диктатор врахував те, що знехтувала республіка 1931 р. - силу Церкви та католицького руху. Ф. Франко проголосив католицизм єдиною та офіційною релігією іспанської держави. Усі церковні права були відновлені. А в 1941 р. між Іспанією та Ватиканом була підписана угода, згідно з якою Рим отримував широкі права у призначенні своїх духовних осіб в церковну ієрархію Іспанії Фаланга та Церква підкорили своєму контролю молодіжний рух та університетську освіту (закон від 1943). Особливе місце Церкви в системі франкістських інститутів було в черговий раз закріплено у конкордаті 1953 р., за яким Католицька Церква офіційно визнала Ф. Франко главою іспанської держави.
Ф. Франко намагався стабілізувати ситуацію в країні та водночас реабілітувати себе на міжнародній арені. 8 травня 1945 р. Іспанія розірвала дипломатичні стосунки з Третім Райхом. 17 липня 1945 р. схвалено закон - "Хартія іспанців", який регулював права та обов'язки іспанських громадян, проголошувалися демократичні принципи (гарантувалося право на освіту, таємницю листування, недоторканність особи та майна). Щоправда, відразу передбачалася можливість ліквідації цих прав у випадку виникнення ситуації, що загрожувала б "інтересам держави". "Хартія іспанців" та одночасне формування уряду, в якому лише два портфелі належали фалангістам, за задумом Ф. Франко, повинні були створити враження відмови від тоталітарної форми держави та лібералізації режиму (також був скасований фалангістський салют, розпущена фалангістська міліція, з офіційних закладів усунуто обов'язкові портрети Хосе Антоніо Прімо де Рівери). З цією ж метою 22 жовтня 1945 р. був ухвалений Закон про народний референдум, за яким уперше жінки отримали право голосу.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 796; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!