Основи правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Паспортний документ - національний паспорт або документ, який його замінює.
Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією ( 254к/96-ВР ), цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
|
|
|
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.
|
|
|
Стаття 4. Надання притулку
Відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законодавства України іноземцям може надаватися притулок.
Стаття 5. Надання статусу біженця
Відповідно до Закону України "Про біженців" ( 2557-14 ) іноземцям та особам без громадянства може надаватися статус біженця в Україні.
Стаття 6. Набуття громадянства України
Відповідно до Конституції та Закону України "Про громадянство України" ( 1636-12 ) іноземці та особи без громадянства можуть набути громадянства України (натуралізуватися).
42. Конституційні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Стаття 7. Право на інвестиційну та підприємницьку діяльність Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.
Стаття 8. Право на трудову діяльність Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.
|
|
|
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.
|
|
|
Право на відпочинок Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.
Стаття 10. Право на охорону здоров'я Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Право на соціальний захист Іноземці та особи без громадянства мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю та особі без громадянства на підставах і в порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.
Стаття 12. Право на житло Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України. Право власності на житло іноземці та особи без громадянства набувають відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства повинні дбайливо ставитися до наданого їм житла, дотримувати правил користування жилими приміщеннями.
Майнові та особисті немайнові права Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.
Стаття 14. Право на освіту Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.
Стаття 15. Право на користування досягненнями культури Іноземці та особи без громадянства мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України і зобов'язані дбайливо ставитися до пам'яток історії та культури, інших культурних цінностей.
Стаття 16. Право на участь в об'єднаннях громадян Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань. Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.
Стаття 17. Право на свободу совісті Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України. Забороняється розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образа почуттів громадян України та іноземців та осіб без громадянства у зв'язку з їх релігійними переконаннями.
Стаття 18. Права у шлюбних і сімейних відносинах Іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах.
Стаття 19. Гарантії особистих прав Законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України.
Стаття 20. Пересування на території України і вибір місця проживання Іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 21. Оподаткування іноземців та осіб без громадянства Іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
Стаття 22. Захист прав іноземців та осіб без громадянства Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. 82В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.
43. Конституційно-правовий статус біженців в Україні.
Правовий статус біженців багато в чому схожий із статусом іноземців, які не захищені імунітетами та привілеями. Біженці, на відміну від іноземних громадян, не користуються дипломатичним захистом, а їх правове становище має ряд особливостей, які дозволяють відокремити їх в окрему групу з своїм специфічним правовим статусом. Залежно від особливостей реалізації правового статусу й обставин (строк, мета, умови перебування в країні тощо) іноземців та осіб без громадянства можна розділити на тих, які: прибувають в Україну на постійне проживання; тимчасово перебувають на території України в приватних справах; прибувають для тимчасового працевлаштування (трудові мігранти); відповідно до законодавства України і міжнародних договорів користуються дипломатичними і консульськими імунітетами і привілеями; можуть отримати притулок на території України в порядку, встановленому законом (відповідно до ст. 26 Конституції надання притулку віднесено до повноважень Президента України і має регулюватися законом, проект якого нині готується); набули статусу біженців у порядку, встановленому Законом «Про біженців»; є незаконними мігрантами, тобто особами, які знаходяться у невизначеному становищі та не відповідають правовим підставам в'їзду в Україну, перебування в ній або втратили ці підстави.
Іноземці та особи без громадянства — шукачі притулку в Україні виокремлюються з середовища мігрантів шляхом офіційного набуття статусу біженців через встановлену законом процедуру. В даному разі йдеться про правовий статус біженців як особливий вид правового статусу іноземців чи осіб без громадянства, оскільки правовий статус біженця дещо відрізняється від правового статусу, що зазвичай надається будь-якому іноземцю чи особі без громадянства, котрі на законних підставах перебувають на території України.
Як було зазначено, біженець не користується захистом держави свого походження. Отже, його правове становище потребує спеціального врегулювання. Біженець, який прибув в Україну, навіть незаконно перетнувши її кордон, відповідно до міжнародної системи захисту прав.
Право біженців не бути висланим є гарантією від їх примусового повернення в обстановку переслідувань і становить основу системи захисту біженців. Це право закріплено в ст. 33 Конвенції про статус біженців. Заборона вислання біженців відображена і в Законі України «Про біженців».
В міжнародній практиці принцип невислання застосовується не лише у випадках шодо визнаних біженців, а й поширює свою дію на шукачів притулку, котрі перебувають як на території країни, так і звертаються із заявою щодо надання притулку безпосередньо на кордоні. Зазначений принцип закріплено не лише в міжнародних договорах, він є також складовою міжнародного звичаєвого права і має обов'язковий характер для України, навіть, якщо вона не є стороною Конвенції про статус біженців.
Особа визнається біженцем як тільки з'ясовується, що її становище відповідає визначенню, прийнятому у законодавстві України. Тому надання статусу біженця лише визнає особу біженцем. Сутність процедури надання цього статусу в Україні — з'ясувати факти за кожним конкретним клопотанням про надання статусу біженця і застосувати до них критерії, наведені в Законі «Про біженців». У цьому зв'язку надзвичайно важливим є визначення самого поняття «біженець», оскільки воно є основоположним для процедури надання статусу біженця у будь-якій країні.
Закон України «Про біженців» в редакції від 24 грудня 1993 р. передбачає, що особа, яка набула статус біженця, має право на:
- обрання місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов додержання правил, встановлених для іноземців;
- роботу за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;
— охорону здоров'я та відпочинок в порядку, передбаченому законодавством для громадян України;
- одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
- користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;
— навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;
— користування надбанням культури;
— свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;
— недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;
- судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;
- вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень). Біженець зобов'язаний додержувати Конституції та законів України, виконувати рішення
і розпорядження органів виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування, виконувати вимоги державних органів і посадових осіб.
44. Об’єднання громадян в Україні: поняття, ознаки, види, принципи діяльності.
Об’єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією.
Найбільш повну характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим виділяються:
- масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);
- органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
- органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові; вуличні комітети та ін.).
Усі об’єднання громадян рівні перед законом. Обмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій і членства в них встановлюються тільки Конституцією і законами України.
Заборона діяльності об’єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Природа громадських об’єднань характеризується такими трьома ознаками: добровільне членство, самоуправління і стабільність у часі. Громадське об’єднання громадян — це добровільна, самодіяльна, постійно діюча асоціація людей, яка не має на меті отримання прибутків.
Політичною партією є об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Міжнародні громадські організації, філіали, відділення, представництва, інші структурні осередки громадських (неурядових) організацій іноземних держав на території України діють відповідно до цього Закону, інших законодавчих актів України. Легалізована громадська організація, що виступила засновником, стала членом міжнародної організації або іншим шляхом поширила свою діяльність на територію іноземної держави, зобов’язана в місячний строк подати необхідні документи для перереєстрації в Міністерстві юстиції України як міжнародна, якщо інше не передбачено законами України (ст.34 Закону України “Про об’єднання громадян”).
Основоположне значення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут. Він повинен містити: назву, мету та завдання об’єднання; умови і порядок прийому в члени об’єднання та виходу із нього; структуру, порядок створення та діяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів; джерела надходження коштів та порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень в статут; порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу.
Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об’єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення та діяльність об’єднань громадян. Так, не підлягають легалізації такі об’єднання громадян, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їх метою е: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, створення воєнізованих формувань (ст.4 Закону України “Про об’єднання громадян”).
Держава не втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднань громадян, що передбачено ст.ст. 25,26. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом України “Про об’єднання громадян” закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднання громадян, вимагати необхідні документи та одержувати у необхідних випадках пояснення.
45. Порядок утворення і припинення діяльності об’єднань громадян.
Стаття 19. Припинення діяльності об'єднання громадян
Припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).
Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом.
Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.
46. Права та обов’язки зареєстрованих об’єднань громадян в Україні.
Стаття 20. Права зареєстрованих об'єднань громадян Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних
документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати
майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси та законні
інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських
органах; брати участь у політичній діяльності, проводити масові
заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо); ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші
об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні; створювати установи та організації; одержувати від органів державної влади і управління та
органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для
реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади і управління; брати участь у здійсненні державної регуляторної політики
відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ); { Частину
першу статті 20 доповнено абзацом згідно із Законом N 2388-VI
( 2388-17 ) від 01.07.2010 } розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; засновувати засоби масової інформації; брати участь у розробленні проектів рішень з питань ґендерної
рівності, що приймаються органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування; { Частину першу статті 20 доповнено
абзацом згідно із Законом N 274-VI ( 274-17 ) від 15.04.2008 } делегувати своїх представників до складу
консультативно-дорадчих органів з питань забезпечення рівних прав
та можливостей жінок і чоловіків, що утворюються при органах
виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; { Частину
першу статті 20 доповнено абзацом згідно із Законом N 274-VI
( 274-17 ) від 15.04.2008 } проводити моніторинг з питань забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків. { Частину першу статті 20 доповнено
абзацом згідно із Законом N 274-VI ( 274-17 ) від 15.04.2008 } Громадські організації мають право засновувати підприємства,
необхідні для виконання статутних цілей. У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії
також мають право: брати участь у виробленні державної політики; брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх
складі; доступу під час виборчої кампанії до державних засобів
масової інформації. Об'єднання громадян користуються іншими правами,
передбаченими законами України.
47. Конституційно-правова відповідальність об’єднань громадян в Україні.
Державний контроль за діяльністю об'єднань громадян здійснюється державними органами у порядку, передбаченому законодавством України. Органи, що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об'єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення. Нагляд за виконанням та додержанням законності об'єднаннями громадян здійснюють органи прокуратури. Контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків об'єднаннями громадян здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції.Стаття 26. Порядок здійснення фінансового контролю
Об'єднання громадян у встановленому порядку подають фінансовим органам декларації про свої доходи та витрати. Щорічно на підставі фінансових декларацій у газеті "Голос України" публікуються списки осіб, пожертвування яких на користь політичних партій перевищують розмір, що визначається Верховною
Радою України. Спеціальна комісія Верховної Ради України, до складу якої входять депутати - представники усіх представлених у парламенті політичних партій, розглядає їх фінансову діяльність за рік і доповідає свої висновки на пленарному засіданні Верховної Ради України. У разі порушень фінансової дисципліни політична партія несе відповідальність згідно з законодавством. Незаконні надходження вилучаються за рішенням суду у порядку, встановленому законом, і зараховуються до Державного бюджету України. Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства Посадові особи легалізуючих органів об'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Об'єднання громадян несуть відповідальність, передбачену цим Законом та іншими законодавчими актами України. Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність Стаття 28. Види стягнення За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення: попередження; штраф; тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (зупинення) діяльності; примусовий розпуск (ліквідація).
Стаття 29. Попередження
При вчиненні об'єднанням громадян правопорушення, яке не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення, передбаченого цим Законом, відповідний легалізуючий орган виносить письмове попередження.
Стаття 30. Штраф
В разі грубого або систематичного вчинення правопорушень за поданням легалізуючого органу або прокурора на об'єднання громадян може бути накладено штраф в судовому порядку.
Стаття 31. Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян
З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.
Стаття 32. Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання громадян
За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених статтею 4 цього Закону; 2) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 цього Закону; 3) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом; 4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така. Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається. Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних громадських організацій на території України приймається судом.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!