Підстави для дострокового припинення повноважень Президента України
Відповідно до ч. 1 ст. 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10.12.2003 р. № 19-РП/20031 це положення означає, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушено кримінальну справу.
Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президента України не було усунено з поста в порядку імпічменту.
Відповідно до ст. 108 Конституції України Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
7) відставки;
8) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
9) усунення з поста в порядку імпічменту;
10) смерті.
Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції України).
Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлено на засіданні Верховної Ради України і підтверджено рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку (ст. ПО Конституції України).
|
|
|
Відповідно до ст. 111 Конституції України Президента Украї-ни може бути усунено з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину1.
Конституції країн з республіканською формою правління, як правило, закріплюють загальний принцип політичної невідпо-иідальності президента (хоча, наприклад, словацька конституція передбачає політичну відповідальність президента). Можливість же юридичної відповідальності президента за правопорушення не виключається. І, у випадку вчинення такого правопорушення, щодо президента застосовується процедура імпічменту, сутність якої полягає у тому, що президент усувається з посади. Це зумовлює втрату імунітету і відкриває шлях для подальшого судового переслідування такої особи у звичайному порядку2. У Рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2003 р. № 19-рп/2003 зазначено, що конституційна процедура розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється без порушення проти нього кримінальної справи, оскільки імпічмент у системі конституційних інститутів за своєю правовою природою є позасу-довим конституційним процесом, за змістом якого парламент у разі вчинення злочину Президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з поста. Процедура імпічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності.
|
|
|
Відповідно до ст. 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініці юється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.
|
|
|
У літературі з конституційного права зазначається раціональність законодавчого врегулювання питання стосовно процедури імпічменту Президента України у вигляді Закону України «Про імпічмент Президента України» та спрощення процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, оскільки існуючий порядок її проведення, передбачений ст. 111 Конституції України, настільки ускладнений, що на практиці усунути Президента з поста в порядку імпічменту проблематично1.
У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, (і-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України (ст. 112 Конституції України).
У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень (ч. 5 ст. 103 Конституції України). Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів (ч. 5 ст. 104 Конституції України).
|
|
|
101.Функції і основні повноваження Президента України:
Функції президента-це основні напрямки діяльності глави української держави,що виражають його місце,значення в державному механізмі та розкриваються через конституційні повноваження.
Види функцій:
За сферами:-внутрішні;-зовнішні
За способом:-установча;нормотворча,-правозастосовна;-контрольна;-інтерпретаційна;-представницька
При цьому функції забезпечення єдності державної влади та представництва держави властиві тільки главі держави і зумовлюють необхідність існування цього інституту, решту функції можуть мати і інші державні органи.
Повноваження, закріплені за Президентом України для виконання зазначених функцій, можна поділити на такі групи:
— державне будівництво;
— нормотворча діяльність;
— забезпечення конституційної законності;
— повноваження у галузі оборони і національної безпеки;
— реалізація гарантій щодо забезпечення прав і свобод громадян;
— зовнішня політика і міжнародні відносини;
— нагородна політика.
Повноваження Президента України у сфері державного бу дівництва умовно можна поділити на такі групи:
1) установчі повноваження щодо створення, реорганізації та ліквідації органів державної влади (наприклад, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України утворює суди у визначеному законом порядку);
5) номінаційні повноваження щодо формування персонального складу державних органів (наприклад, відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України);
6) процедурні повноваження щодо існування процедури формування органів державної влади (наприклад, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією України).
У сфері нормотворчої діяльності Президент України має такі повноваження:
— право законодавчої ініціативи (ч. 1 ст. 93 Конституції України). Причому законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово1;
— право вето (ст. 94, п. ЗО ч. 1 ст. 106 Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. Президент України позбавлений права накладати вето на закони про внесення змін до Конституції України;
— повноваження щодо підписання та обнародування законів (промульгація) (ст. 94, п. 29 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
— право призначати та проголошувати всеукраїнський референдум (п. 6 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
У сфері забезпечення конституційної законності Президент України:
— має право звертатися до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 150 Конституції України);
— зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
— скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
— скасовує відповідно до закону рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України);
має право на відкладальне вето. При цьому в Конституції України не зафіксовано, яким нормативно-правовим актом може оформлятися повернення закону Главою держави на повторний розгляд. Практика застосування президентського вето показує, що як організаційно-правова форма останнього виступають листи-рекомендації Президента Верховній Раді з обґрунтуванням необхідності зміни тих чи інших положень закону. Організаційно-правова форма повернення Президентом на повторний розгляд законів, на які він наклав вето, потребує свого визначення на рівні закону1, яким може бути закон, що регулює статус Президента України, або ж спеціальний закон щодо вето Президента України2;
— має право приймати рішення про введення в Україні або
окремих її місцевостях надзвичайного стану (п. 21 ч. 1 ст. 106
Конституції України).
Аналіз повноважень Президента у сфері оборони та націо нальної безпеки свідчить про те, що його функції у цій сфері полягають у політичному керівництві державними органами, які забезпечують обороноздатність України. У цій сфері Президент України:
— є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
— очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Відповідно до ст. 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структура, компетенція і функції визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 p.;
— вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань (п. 19 ч. 1 ст. 106 Конституції України);
— приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
Щодо повноважень Президента України у сфері забезпечення прав і свобод громадян, то у широкому значенні з ними пов'язані всі повноваження глави держави. У вузькому розумінні до цих повноважень належать ухвалення рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснення помилування (пункти 26, 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
У сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; ухвалює рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (пункти 3—5 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
Президент України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
102.Правові акти президента України:
Укази — це рішення Президента, що мають нормативний характер, тобто містять загальні правові приписи невизначеному колу суб'єктів, розраховані на довготривале і багаторазове засто сування. Укази Президента у теорії конституційного права поділяють на:
• нормативні укази — це укази, в яких коло суб'єктів, що підпадають під дію положень указу, є невизначеним, а час дії тривалим (тобто якщо хоча б одне з положень акта розраховане на багаторазову або постійну дію). Необхідність прийняття нормативних указів у повсякденному житті визначається передусім значним відставанням вітчизняного законодавчого регулювання у сфері економіки, соціального і державного розвитку. Щодо розмежування предмета закону і нормативного указу Президента, то обмеження нормотвор-чої компетенції глави держави полягає у тому, що він не може видавати укази з питань, які вже регламентовані законом чи щодо яких Конституція містить прямі вказівки про те, що вони мають бути регламентовані законом. Крім того, предмет і сфера «указного» регулювання мають базуватися на компетенції Президента, яка визначена Конституцією; • ненормативні укази — це укази, в яких визначено коло осіб, на яких поширюється дія акта, статус дії за територією є локальним, а за часом — обмеженим.
Розпорядження — це владний акт Президента, виданий у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким його адресовано. Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця. Це організаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюванні діяльності глави держави1.
Вимоги щодо порядку підготовки та внесення на розгляд глави держави проектів актів Президента України — указів і розпоряджень — визначені Положенням про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженим Указом Президента України від 15.11.2006 р. № 970/20062.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5,18,21, 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (це повноваження щодо призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; головування у Ради національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; утворення судів у визначеному законом порядку). Таке скріплення називається контрасигнатурою (контрасигну ванням). Підтримуючи позицію В. Ф. Мелащенка, вважаємо, що де-факто і де-юре контрасигнування має своїм завданням зняти політичну (але не юридичну — Авт.) відповідальність за прийняті рішення з глави держави і покласти її на особу, що підписала відповідний акт1.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Питання про юридичну силу та правову природу зазначених актів Президента є дискусійним у конституційній теорії та практиці. Погляди на це питання зводяться до такого: послання — це нормативний акт, за своєю силою прирівняний до закону; послання — це офіційний документ, який не є нормативним актом, обов'язковим для громадян і посадових осіб, оскільки не містить правової норми; президентські послання мають характер політичного акта з елементами розпорядчих функцій. Вони слугують орієнтиром законодавчої діяльності парламенту2.
Отже, значущість президентських послань є безспірною, оскільки вони, як і інші акти, направлені на врегулювання конкретних суспільних відносин, однак питання щодо їх юридичної сили потребує проведення самостійного ґрунтовного дослідження.
Окрім названих актів, Президент України має право вносити конституційні подання (статті 150, 151 Конституції України), підписує різного роду листи, запити тощо, які не є нормативно-правовими актами, а отже не можуть визнаватися джерелами конституційного права.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України належить до повноважень Конституційного Суду України. Цьому положенню Конституції України дано офіційне тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002\ відповідно до якого перевірці на предмет конституційності Конституційним Судом України підлягають будь-які правові акти Президента України незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер. У той же час вирішення питання про суперечність їх нормам законів (законність) має здійснюватися судами загальної юрисдикції України.
103.Правовий статус організаційних,допоміжних та координаційних органів при Президентові України:
104.Інститут Представництва президента Укр.Взаємовідносини Пр. Укр,ВРУ та КМУ з позицій стримувань і противаг:
ПОЛОЖЕННЯ
про Представника Президента України у Верховній Раді України
1. Представник Президента України у Верховній Раді України (далі – Представник Президента України) є особою, яка уповноважується Президентом України забезпечувати взаємодію між Президентом України і Верховною Радою України.
2. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, цим Положенням, розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України.
3. Основним завданням Представника Президента України є забезпечення взаємодії між Президентом України та Верховною Радою України.
4. Представник Президента України відповідно до покладених на нього завдань:
1) бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами;
2) представляє на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів та тимчасових комісій проекти законів, пропозиції Президента України до законів, повернутих главою держави для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України;
3) інформує Президента України про хід і результати розгляду у Верховній Раді України та її органах документів, внесених Президентом України;
4) бере участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України;
5) відповідно до наданих повноважень представляє подання Президента України до Верховної Ради України про призначення, звільнення, одержання згоди на призначення, звільнення відповідних посадових осіб;
6) вносить в установленому порядку на розгляд Президента України у разі потреби пропозиції щодо представлення, супроводження у Верховній Раді України внесених Президентом України законопроектів, а також пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду;
7) бере участь за дорученням Президента України в роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада України, її органи;
8) сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських фракцій Верховної Ради України;
9) здійснює моніторинг проектів законів, постанов Верховної Ради України, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, бере участь у здійсненні аналізу таких проектів, зокрема з питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України з Верховною Радою України, та в разі потреби вносить відповідні пропозиції;
10) виконує інші доручення Президента України.
5. Представник Президента України має право в установленому порядку:
1) ініціювати запити щодо одержання, одержувати необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію від комітетів і тимчасових комісій, депутатських фракцій, інших органів Верховної Ради України, а також структурних підрозділів її апарату;
2) вносити пропозиції щодо підготовки законопроектів, інших документів для внесення Президентом України до Верховної Ради України;
3) вносити пропозиції щодо утворення експертних та робочих груп з окремих напрямів своєї діяльності, залучення спеціалістів, науковців та експертів для виконання покладених на нього завдань;
4) користуватись інформаційними базами даних Секретаріату Президента України, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку та комунікацій, іншими технічними засобами.
6. Представник Президента України для виконання покладених на нього завдань у встановленому порядку взаємодіє із структурними підрозділами Секретаріату Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими фракціями, іншими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату.
7. Організаційне забезпечення діяльності Представника Президента України здійснює відповідний структурний підрозділ Секретаріату Президента України.
ПОЛОЖЕННЯ
про Представника Президента України у Кабінеті Міністрів України
1. Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України (далі – Представник Президента України) представляє Президента України у відносинах з Кабінетом Міністрів України.
2. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України, а також цим Положенням.
3. Представник Президента України призначається та звільняється Президентом України. Представником Президента України є за посадою один із перших заступників Глави Секретаріату Президента України.
4. Основними завданнями Представника Президента України є забезпечення здійснення постійного зв'язку між Президентом України та Кабінетом Міністрів України, вирішення питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України та Кабінету Міністрів України.
5. Представник Президента України відповідно до покладених на нього завдань:
1) бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, а також його консультативно-дорадчих та інших органів позицію Президента України з питань, що розглядаються, та інформує главу держави про хід та результати такого розгляду;
2) здійснює моніторинг актів та в разі потреби проектів актів Кабінету Міністрів України, за наявності підстав вносить Президентові України пропозиції щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів їх невідповідності Конституції України;
3) вносить Президентові України пропозиції щодо підготовки проектів законів, а також актів Президента України з питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України, та бере участь у розробленні таких проектів;
4) бере участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади;
5) здійснює за дорученням Президента України інші функції.
6. Представник Президента України має право:
1) брати участь в обговоренні питань, які розглядаються на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, постійних і тимчасових робочих органів, а також консультативно-дорадчих та інших органів, утворених Кабінетом Міністрів України, вносити пропозиції, робити застереження, давати пояснення;
2) представляти на засіданнях Кабінету Міністрів України або урядових комітетів проекти актів Кабінету Міністрів України, які внесені Секретаріатом Президента України;
3) вносити Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України переліку питань, пов'язаних з виконанням Конституції та законів України, актів Президента України;
4) запитувати та одержувати в установленому порядку необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в тому числі про порядок денний засідання Кабінету Міністрів України разом із відповідними матеріалами, протоколи, стенограми засідань Кабінету Міністрів України, засідань урядових комітетів;
5) одержувати проекти законів та інших нормативно-правових актів, які розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, та вносити пропозиції до таких проектів;
6) ініціювати створення експертних та робочих груп для підготовки узгоджених пропозицій, включення до їх складу працівників Секретаріату Президента України, представників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, вчених, фахівців;
7) користуватись інформаційними базами даних Секретаріату Президента України, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, іншими технічними засобами;
8) визначати в установленому порядку уповноважених осіб для участі у засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів.
7. Представник Президента України для виконання покладених на нього завдань в установленому порядку взаємодіє з структурними підрозділами Секретаріату Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, Секретаріатом Кабінету Міністрів України.
8. Організаційне забезпечення діяльності Представника Президента України здійснює відповідний структурний підрозділ Секретаріату Президента України.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 258; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!