Особливості використання відокремленого підрозділу господарської організації як форми корпоративного інвестування.

Стр 1 из 22Следующая ⇒

Поняття інвестиційного права Інвестиційне право є підгалуззю господарського права, що регулює господарські відносини в сфері інвестування. Інвестиційне право складається з загальної та спеціальної частин. Перша містить теми, що стосуються усіх видів інвестицій, інвестиційної діяльності та її суб'єктів: • Поняття і предмет інвестиційного права. • Інвестиційне законодавство. • Інвестиційний договір як правова форма взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності. • Державне регулювання інвестиційної діяльності та гарантії захисту інвестицій. У спеціальній частині спецкурсу «Інвестиційне право» вивчаються особливості окремих форм здійснення інвестиційної діяльності та специфіка інвестування в окремих сферах господарювання. Спеціальна частина включає такі теми: • Правове регулювання інвестиційної діяльності в сфері капітального будівництва • Корпоративна форма інвестування. • Правовий режим іноземного інвестування. • Особливості інвестування в процесі приватизації. • Правове регулювання лізингу як однієї з форм здійснення інвестиційної діяльності. Поняття та види інвестицій. «Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект». 1. Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій: • інвестиції у вигляді грошових коштів у національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національним банком України; • інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів; • інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу); • інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; • інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав; • інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; • інвестиції у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); • інвестиції у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т. ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті; • інвестиції у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів; • інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України. 2. Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів). 3. За методами господарювання розрізняють: реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва; фінансові інвестиції — вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів. Капітальна інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації. Фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції в свою чергу поділяються на прямі та портфельні. Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статут-ното фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій. 4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють: прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок); непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб — інвестиційних або фінансових посередників). 5. Залежно від періоду інвестування виділяють: короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року); довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік). 6. Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють: приватні інвестиції (здійснюються фізичними особами та юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів); державні інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів); комунальні інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів); змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності). Здійснення інвестицій може відбуватися у різних формах, а саме у формі: • часткової участі у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та/або юридичними особами; • створення підприємств, що повністю належать інвестору чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю; • не забороненого законодавством України придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; • у формі капітальних вкладень, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів; • придбання самостійно інвестором (суб'єктом інвестиційної діяльності) чи за участю інших фізичних та/або юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів; • придбання інших майнових прав; • в інших формах, не заборонених законами України. Поняття та види інвестування. Інвестиційна діяльність визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Залежно від суб'єктів інвестиційної діяльності, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі її (цієї діяльності) види: • інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами, підприємствами, господарськими об'єднаннями, спілками та товариствами, іншими юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності; • інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів; • інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та 'їх виконкомами за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів; • іноземне інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та Державами; • спільне інвестування, що здійснююється громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності: а) інноваційна діяльність — така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи: • випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій; • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; • реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; • фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; • розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища; б) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти; в) лізинг — довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізен-гоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їхнє придбання; г) корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу; залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування розрізняють такі її види: портфельне інвестування — вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1—5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор, вкладає інвестиції в кілька, чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі котрогось з таких підприємств; фінансове інвестування — придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі; стратегічне інвестування — вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплекса підприємства з метою здійснення над ним контроля і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства.

Форми інвестування.

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

а) інноваційна діяльність — така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища;

б) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

в) лізинг — довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізен-гоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їхнє придбання;

г) корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу; залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування розрізняють такі її види:

портфельне інвестування — вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1—5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор, вкладає інвестиції в кілька, чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі котрогось з таких підприємств;

фінансове інвестування — придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

стратегічне інвестування — вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплекса підприємства з метою здійснення над ним контроля і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства..

позичкове інвестування — здійснюється у формі позик і кредитів;

підприємницьке — здійснюється у вигляді прямих і портфельних інвестицій (при цьому він розглядає прямі інвестиції як інвестування безпосередньо у виробництво/підприємства різних форм власності та різних організаційно-правових форм, а портфельні інвестиції — як купівлю акцій, облігацій, інших цінних паперів підприємств, банків, інших учасників інвестиційного процесу).

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і включає комплекс різноманітних дій, що іменуються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії — досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату — прибутку або соціального ефекту. Інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:

передінвестиційна фаза, що включає прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизу інвестиційного проекту;

фаза інвестицій, що включає вкладення коштів в об'єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичний дій (наприклад, будівництво об'єкта);

експлуатаційна фаза — відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту (відбувається в результаті експлуатації об'єкта інвестування).

Інвестиційні відносини (поняття, види, зміст).

Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестиційної діяльності (реалізації інвестицій), умовно можна називати інвестиційними правовідносинами.

Суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори та інші учасники інвестиційної діяльності.

Частина 2 ст. 5 Закону «Про інвестиційну діяльність» визначає інвесторів як таких учасників інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Своєю чергою інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Крім інвесторів учасниками інвестиційних правовідносин можуть виступати:

• виконавці — суб'єкти господарювання, що здійнюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

• банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

• інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);

• органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання тощо);

• органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності (в т. ч. Державний комітет України у справах архітектури, містобудування та житлової політики).

Об'єкти інвестиційних правовідносин — це об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в які

вкладаються інвестиції (виробництво, підприємства, господарські товариства, основні фонди, техніка, технології, соціальна сфера, довкілля тощо).

Зміст інвестиційних правовідносин — права та обов'язки інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, що визначаються законом та укладеними між зазначеними особами договорами.

Залежно від виду інвестицій (потртфельні, фінансові чи стратегічні, внутрішні чи зовнішні) відповідно розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внутрішніх й іноземних.

Методи правового регулювання інвестиційних відносин.

Для інвестиційного права як підгалузі господарського права притаманні ті самі методи правового регулювання, що і для господарського права:

- метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття суб’єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридично значущих рішень і обов'язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень);

- метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконувати ці рішення);

- метод координації або узгодження (що передбачає необхідність прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

- метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій).

Нормативно-правове регулювання інвестиційних правовідносин.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності за сприятливого інвестиційного клімату будуть мати змогу реалізувати свої потенційні можливості в рамках чіткого, зрозумілого та прозорого законодавчого простору. На сьогодні в Україні прийнято більше 150 законодавчо-нормативних актів щодо регулювання та здійснення інвестиційної діяльності на всіх рівнях, але вони мають багато негативних характеристик. За роки незалежності України законодавство з питань діяльності іноземних інвесторів змінювалося близько десяти разів, що негативно впливало на інвестиційний клімат та імідж України як ділового партнера. Забезпечення відкритих, зрозумілих, сприятливих та чітких умов діяльності для будь-якого суб'єкта господарювання незалежно від форми власності, розмірів підприємства, сфери діяльності, обсягу статутного капіталу, організаційно-правової форми господарювання тощо буде створювати інвестиційне середовище заохочення для впровадження інвестицій та розширення обсягів інвестиційних ресурсів.

Неоднозначне тлумачення окремих понять, плутанина в термінології (продаж за компенсацію, корпоративні права, передача товарів, робіт і послуг на баланс платника податку, господарська діяльність, бюджет місцевого самоврядування, місцевий бюджет, бюджети місцевого самоврядування, бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань) та відповідні суперечності усієї низки законів та нормативних актів, яких стосуються ті чи інші поняття та їх використання, призводять до відповідних помилок, зловживань, порушень та ін. Зазначені недоліки стосуються досить значної кількості законодавчо-нормативних актів, і це потребує негайного їх доопрацювання.

Інвестиційне законодавство — це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини — щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Як законодавчий інститут інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні як для законодавства взагалі, так і для господарського законодавства зокрема:

• розгалуженість і велика кількість нормативних актів. Об'єктивні причини цого — складність відносин у сфері інвестиційної діяльності, динамізм самої діяльності та її правового регулювання;

суб'єктивні причини — недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експеременти в сфері інвестиційної діяльності, кожний з яких має своє правове забезпечення;

• наявність в системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (зокрема, виданих функціональним відомством — Державним комітетом у справах містобудування, архітектури та житлової політики України (Держбудом України) і локальних (установчих та внутрішніх документів суб'єктів інвестиційної діяльності, укладених між ними інвестиційних договорів, в т. ч. договорів підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних ї пов'язаних з ними робіт, договорів на постачання будівельних матеріалів і устаткування, договорів лізингу тощо) .

• відсутність Інвестиційного кодексу — роль кодифікаційного нормативного акту відіграє Закон України «Про інвестиційну діяльність»

• присутність нормативних актів СРСР.

Об»єктивні підстави та напрями державного регулювання інвестування в Україні.

Державні пріоритети в інвестиційній діяльності: надання державної інвестиційної підтримки переважно для розвитку пріоритетних напрямів в економіці, які щорічно уточнюються з урахуванням конкретних завдань і можливостей бюджету.

. Принципи державного регулювання інвестиційної діяльності:

• послідовної децентралізації інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих па здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;

• фінансування об'єктів, будівництво яких знову розпочинається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги завершенню раніше розпочатих будов, технічному переоснащенню і реконструкції діючих підприємств;

• здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• впровадження системи страхування інвестицій.

Шляхи залучення інвестицій:

• економічно обґрунтовані нормативи амортизаційних відрахувань і створення галузевих та міжгалузевих фондів амортизації;

• випуск цінних паперів під конкретні проекти для ширшого залучення коштів підприємств та населення;

• розширення іпотечного кредитування;

• залучення матеріальних, фінансових та інших ресурсів позабюджетних та інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків, внутрішніх інвестиційних позик;

• використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових організацій тощо.

Механізми реалізації інвестиційної політики:

• спрямування коштів державного бюджету на фінансування капітального будівництва безпосередньо органам державного управління, в тому числі на виробниче будівництво - лише у разі вичерпання інших джерел фінансування;

• проведення податкової політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання;

• створення умов для формування обґрунтованих договірних цін у будівництві та посилення державного контролю за їх впровадженням;

• сприяння розвитку конкуренції на інвестиційному ринку;

• розвиток та захист внутрішнього інвестиційного ринку в межах чинних законодавчих та нормативних актів, міжнародних договорів і угод;

• створення Українського державного банку реконструкції та розвитку з метою розв'язання проблеми довго - та середньотермінового фінансування і кредитування інвестиційних проектів пріоритетного значення.

Шляхи та засоби активізації інвестиційної діяльності, зокрема необхідність:

• зниження рівня державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

• усунення неоднозначності трактування нормативно-правових актів та завершення судової реформ;

• удосконалення нормативної бази з питань реалізації прав власності;

• завершення адміністративної реформи, забезпечення публічності та прозорості у прийнятті рішень органами влади і як результат - подолання бюрократизму та проявів корупції;

• запровадження ефективності методів корпоративного управління;

• сприяння розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків;

• зниження податкового навантаження;

• забезпечення стабільності політичного середовища;

• активізація діяльності із створення позитивного іміджу держави;

Нормативно-правове забезпечення державного регулювання інвестування.

Положення щодо державного регулювання інвестиційної діяльності містяться в низці нормативно-правових актів різної юридичної сили. Насамперед слід назвати Конституцію України, ч. 4 ст. 13 якої передбачає забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, а, отже, - і цивілізовані засади організації та здійснення інвестиційної діяльності як необхідної складової господарської системи будь-якого рівня: загальнодержавного, регіонального, місцевого, локального.

Господарський кодекс України містить положення щодо інвестиційної політики як складової державної економічної політики та її спрямування на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва переважно у пріоритетних галузях економіки, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю над ними. Закон України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»:

- закріплює форми державного регулювання інвестиційної діяльності;

- передбачає порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій і порядок розміщення державного замовлення;

- визначає основні засади здійснення державної експертизи інвестицій ;

- передбачає регулювання інвестиційної діяльності не лише в масштабі країни, а й окремих регіонів шляхом надання відповідних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування;

- визначає основні засади ціноутворення у сфері інвестування.

Визначальні положення щодо нормативного регулювання відносин у сфері економіки (в т. ч. інвестиційної діяльності) містить Закон України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який визначає:

• принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);

• основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів, систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

• систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

• особливості здійснення регуляторної діяльності: (а) щодо розробки, прийняття, перегляду положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.

Форми та напрямки державного інвестування.

Державне регулювання інвестування здійснюється в різних правових формах, із застосуванням різноманітних правових засобів. Так, згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність», державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

• управління державними інвестиціями;

• регулювання умов інвестиційної діяльності;

• контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Проте зазначені положення закону не віддзеркалюють усіх форм та засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності взагалі і щодо державного інвестування, зокрема. Як організатор господарського життя в суспільстві, в т. ч. його складової - сфери інвестування, держава застосовує такі правові форми, як;

- нормативне регулювання (тобто встановлення правил організації та здійснення інвестування в Україні за участю суб'єктів, що функціонують на будь-яких формах власності - державній, комунальній, приватно-колективній);

- поточне управління сферою інвестування (видача дозволів, ліцензій, реєстрація іноземних інвестицій, окремих видів договорів інвестиційного характеру, інвестиційних та інноваційних проектів, проведення комплексної державної експертизи інвестиційних проектів будівництва кваліфікування інноваційних проектів, створення державних приймальних комісій тощо);

- контроль (перевірка відповідності діяльності інвесторів, виконавців та інших учасників інвестиційних відносин встановленим правилам, нормам і нормативам, виявлення правопорушень та застосування до порушників заходів впливу з метою усунення негативних наслідків неправомірної поведінки).

Крім того, управління державними інвестиціями з боку держави є більш ґрунтовним, ніж поточне управління інвестуванням. Так, Законом «Про інвестиційну діяльність» визначається система органів, що здійснює таке управління (щодо загальноукраїнських, республіканських інвестицій - АР Крим та місцеві органи державної виконавчої влади й управління), та особливості нормативного регулювання інвестування за рахунок державних (бюджетних, позабюджетних, позичкових) коштів, яке включає (додатково до загальних правил інвестування) визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється із застосуванням таких засобів:

- системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, в т. ч. шляхом прискорення амортизації основних фондів;

- подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

- державних норм, правил та стандартів;

- антимонопольних заходів;

- роздержавлення та приватизації державної власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення експертизи інвестиційних проектів;

- ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснення Інвестиційної діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;

- аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку;

- контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм та правил, затвердженої містобудівної документації, інвестиційних програм та проектів, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів;

- інших заходів.

Державне регулювання у сфері інвестування здійснюється за різними напрямами, серед яких особливе місце посідають антимонопольно-конкурентне регулювання, регулювання на ринку цінних паперів та регулювання ринків фінансових послуг. Останній напрям набуває особливого значення з огляду на глобалізаційні процеси у сфері економіки (включаючи й інвестування), які, поряд з позитивними змінами, спричинили зростання міжнародної економічної злочинності та використання так званих брудних коштів як джерела інвестування.

Органи державного регулювання інвестування в Україні.

Поняття та форми корпоративного інвестування.

- прибутку від вкладених в таку організацію інвестицій;

- забезпечення збуту власної продукції через дочірнє підприємство, що спеціалізується на торговельній, посередницькій чи лізинговій діяльності;

- координації діяльності підприємств - учасників організації, в яку вкладаються інвестиції, і підвищення в результаті цього конкурентоздатності власної продукції на внутрішньому та міжнародних ринках;

- представництво інтересів інвестора в іншому регіоні країни чи за кордоном через створення філії та представництва, що дозволяє уникнути послуг посередників, а відтак – забезпечити економію коштів та оперативність вирішення ключових питань своюї діяльності (щодо укладення договорів, контролю за їх виконанням тощо).

Переваги корпоративного інвестування:

1) можливість вибору:

а) організаційно-правових форм (організації унітарного чи корпоративного типу). Широкі можливості у інвестора щодо вибору певних організаційно-правових формта видів діяльності при здійсненні корпоративного інвестування дозволяє йому обирати найбільш прийнятні – з огляду на мету інвестування, наявні у інвестора активи та можливості, стан ринку інвестицій, ступінь ризику та відповідальності за негаразди у процесі інвестування. б) партнерів (у разі обрання організації традиційно корпоративного типу) або без них (при інвестуванні в унітарні організації чи товариство однієї особи),

в) характеру діяльності (безпосереднє здійснення господарської діяльності або координація нею, управління інвестуванням),

г) сфер інвестування (банківська діяльність, страхування, спільне інвестування тощо);2) можливість інвестування в ті сфери господарської діяльності, суб'єктом яких може бути лише організація (індивідуальне підприємництво виключається): банківська, страхова діяльність, спільне інвестування як професійна діяльність, депозитарна діяльність, ломбардні операції, біржова діяльність та ін.;

3) залучення коштів інших осіб від випуску емісійних цінних паперів (акцій додаткових емісій, облігацій підприємств).

Поряд з перевагами корпоративного інвестування слід мати на увазі і ті недоліки та труднощі, які пов’язані з його здійсненням Корпоративне інвестування може бути обтяжливим чи навіть неможливим для інвестора, з огляду на вимоги законодавства щодо:

1) обов'язковості використання певних організаційно-правових форм для здійснення виключних видів господарської діяльності (банківська діяльність, спільне інвестування, ломбардні операції, біржова діяльність та ін.), що має забезпечити захист публічних інтересів та типових приватних інтересів вкладників, дрібних інвесторів, клієнтів, учасників цих організацій;

2) формування значного за розміром статутного капіталу/фонду (господарські товариства, що належать до об'єднань капіталів, комерційні банки, інститути спільного інвестування, фондові біржі);

3) значних організаційних заходів з боку інвестора на етапі створення (розробка і затвердження установчих документів, державна реєстрація/внесення змін до відомостей державної реєстрації, створення органів управління, отримання необхідних дозволів/ліцензій) та в процесі функціонування організації (участь в органах управління і контролю - щоб впливати на процес інвестування та отримання запланованого результату);

4) значного ступеня ризику та обсягу відповідальності у разі застосування форми персональних товариств (повного та коман-дитного) або у разі вирішального впливу на господарську організацію, що може стати приводом для субсидіарної відповідальності інвестора відповідно до положень ст. 126 ГК України.

Корпоративне інвестування може здійснюватися з використанням різних організаційно-правових форм:

- унітарного підприємства (в т.ч. дочірнього);

- господарського товариства, кооперативу;

- кооперативу;

- господарського об’єднання;

- відокремленого підрозділу (в т.ч. філії, представництва).

Основні засади використання корпоративного інвестування.

Корпоративне інвестування може здійснюватися шляхом створення господарської організації будь-якого типу та участі у господарській організації. Прийнявши рішення про корпоративне інвестування, інвестор має оцінити переваги та недоліки певного виду господарської організації, що має використовуватися в процесі інвестування. При використанні корпоративного інвестування слід враховувати таке:

1) безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг) є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки,

тоді як керівництво господарською діяльністю притаманно власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим групам;

2) створення господарської організації має здійснюватися з обов’язковим додержанням вимог господарського законодавства, включаючи антимонопольно-конкурентне щодо запобігання економічній концентрації (статті 25-41, 126, 251-257 ГК України, Закон від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» та ін.);3) державна реєстрація господарської організації може здійснюватися у загальному порядку (відповідно до ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” або в спеціальному порядку (передбаченому ст. ст. 17-18, 22 ЗУ “Про банки та банківську діяльність”, пункти 13-14 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», статті 11, 13, 23 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781 «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» (п. 2) та ін.

Спеціальний порядок державної реєстрації може бути основним (банки - Закон «Про банки і банківську діяльність» (статті 17—18, 22)) або додатковим (корпоративні інвестиційні фонди Закон «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (ст. ст. 8, 11)).

4) участь інвестора у діючих господарських організаціях виникає на підставі придбання частки у статутному капіталі підприємства. Ступінь участі у господарській організації, в т.ч. ступінь контролю над підприємством визначається величиною частки у статутному капіталі;5) об'єктом корпоративного інвестування є майнова база господарської організації. Майно, необхідне для здійснення організацією господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю може закріплюватися за господарською організацією на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (комерційне унітарне підприємство), праві оперативного управління (некомерційне унітарне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства); 6) обсяг господарської правосуб’єктності господарських організацій фіксується в законі та в їх установчих документах. В окремих випадках, для набуття організацією відповідного обсягу правосуб'єктності, крім державної реєстрації інвестори - засновники повинні вжити низку заходів: отримати дозволи, ліцензії, патенти для здійснення певних видів господарської діяльності.7) Обираючи корпоративну форму інвестування, інвестор має враховувати і можливості щодо припинення інвестування. Припинення корпоративного інвестування може відбуватися шляхом: - виходу з господарської організації, для чого можуть бути застосовані різні процедури залежно від організаційно-правової форми (в акціонерному товаристві - продаж всіх акцій, що належать інвестору; в інших видах господарських товариств - відступлення частки іншому учасникові або третій особі, якщо це не заборонено установчим документом товариства, чи виходу з товариства з отриманням інвестором грошового еквівалента своєї частки; в унітарному підприємстві - продаж цілісного майнового комплексу підприємства; у кооперативі - вихід з кооперативу з отриманням вартості паю); - припинення господарської організації, що використовується для корпоративного інвестування.

Особливості використання підприємства як форми корпоративного інвестування.

Корпоративне інвестування може здійснюватися шляхом створення господарської організації будь-якого типу та участі у господарській організації.

Корпоративне інвестування може здійснюватися з використанням різних організаційно-правових форм:

- унітарного підприємства (в т.ч. дочірнього); Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК України унітарним є підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

- господарського товариства; Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

- кооперативу; Кооперати́в — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

- господарського об’єднання; Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

- відокремленого підрозділу (в т.ч. філії, представництва). Відокремлений підрозділ - філія, представництво, відділення або інший відокремлений підрозділ, що не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені юридичної особи-резидента.

15. Особливості використанння господарського товариства як форми корпоративного інвестування.

Інвестування у статутні фонди (майно) підприємницьких організацій, що належать до персональних об'єднань, має свою специфіку. Інвестор у такому випадку має брати персональну участь у діяльності такої організації, за винятком тих випадків, коли він виступає у ролі вкладника командитного товариства або асоційованого члена сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Основні риси повного товариства, правове становище якого регулюється статтями 66—74 Закону України «Про господарські товариства» (а також статтями 1—23, що регулюють правове становище усіх видів господарських товариств), можна визначити так:

• господарська організація корпоративного типу;

• різновид господарського товариства;

• установчий документ — установчий договір;

• мінімальна кількість засновників/учасників --два;

• наявність у товариства власного майна, що формується за рахунок вкладів учасників, виробленої продукції, отриманого прибутку, набутого за рахунок прибутку та на інших законних підставах майна;

• відсутність законодавчих вимог до розміру та порядку формування основного (статутного) капіталу (ці питання регулюються установчим договором товариства);

• відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками;

• порядок управління справами товариства визначається в його установчому договорі;

• можливість використання таких схем управління: управління здійснюється спільно всіма учасниками; управління доручається одному учасникові; управління доручається частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення;

• повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

• субсидіарна повна (необмежена) відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями останнього;

при цьому учасники товариства відповідають перед кредиторами останнього як солідарні боржники;

• обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива за умов: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у разі реорганізації учасника-юридичної особи чи спадкування у разі смерті учасника-фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити (за три місяці — якщо товариство було ство-пене на невизначений строк, за шість місяців — лише за наявності поважних причин, якщо товариство було створене на визначений строк); г) виключення учасника з повного товариства, що може мати місце у разі, якщо учасник систематично не виконанує свої обов'язки чи перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;

• наявність законодавче встановлених обмежень для учасників конкурувати з повним товариством (тобто здійснювати від свого імені та в своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах, крім акціонерного, які мають однорідну з повним товариством мету діяльності); порушення зазначених заборон вимагає від учасника товариства компенсувати збитки, заподіяні товариству такими діями;

• заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;

• можливість ліквідації повного товариства на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовляється виділити частку учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів.

Особливості використання кооперативу як форми корпоративного інвестування.

Характерні ознаки виробничого кооперативу.

• створення на добровільних засадах; хоча закон не вимагає наявності в письмовій формі укладеного між засновниками виробничого кооперативу установчого договору, але домовленість (усний договір) між цими особами неодмінно присутня (адже без цього неможлива і сама організація);

• безпосереднє здійснення виробничо-господарської діяльності, а саме: виробництва товарів, продукції, виконання робіт, а також надання платних послуг іншим організацім та громадянам

• наявність статусу юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації кооперативу, що здійснюється в загальному для всіх суб єктів підприємницької діяльності порядку;

• наявність статуту як обов'язкового установчого документу, який повинен містити такі відомості:

найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов'язки членів кооперативу, його органи управління та контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу, формування фондів і розподілу доходів (прибутку), підстави та порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації та припинення діяльності кооперативу.

• функціонування з метою отримання прибутку, що дозволяє віднести виробничі кооперативи до суб'єктів підприємницької діяльності на відміну від споживчих кооперативів, основною метою яких є спільне ведення членами кооперативу господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в т. ч. задоволення певних потреб членів кооперативу в продукції, роботах, послугах;

• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) має бути не менше трьох, як правило, фізичних осіб, які досягли 16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах можлива участь юридичних осіб, зазвичай, у статусі асоційованих членів) і наявність основного капіталу, поділеного на паї (склад майна в сільськогосподарських кооперативах має свою специфіку, про що мова йтиме нижче);

• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування та самоокупності, тобто основним джерелом поповнення коштів виробничого кооперативу є прибуток, отриманий від реалізації його продукції, робіт, послуг;

• корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: вищим органом є загальні збори членів кооперативу чи збори уповноважених; виконавчим — правління на чолі з головою (колегіальний орган) або голова кооперативу (одноособовий орган); контрольним — ревізійна комісія чи ревізор.

• участь членів кооперативу в управлінні його справами здійснюється на засадах членства (у голосуванні на загальних зборах кожний член кооперативу має один голос, незалежно від розміру його паю);

• обов'язкова трудова участь членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності (за винятком асоційованих членів сільськогосподарських виробничих кооперативів);

• розподіл чистого прибутку (після формування передбачених законом та статутом фондів) між членами кооперативу залежно від їхньої трудової участі, а в передбачених статутом випадках -— із врахуванням майнового вкладу

• наявність у членів кооперативу права вільного виходу з кооперативу та права на отримання свого паю в натурі, цінних паперах або в грошовій формі а також майна (в натуральній формі), переданого кооперативу на праві користування;

• наявність у виробничого кооперативу майна що належить йому на праві власності; власністю кооперативу є майно і грошові кошти, передані його членами як пайовий внесок (за винятком земельних ділянок, що передаються членами сільськогосподарського кооперативу в рахунок паю, але на умовах користування), вироблена продукція, отримані від її реалізації доходи, дивіденди від акцій та відсотки за облігаціями, що належать кооперативу, кредити банків, а також набуте за рахунок власних і позичкових коштів та на інших законних підставах необхідне кооперативу майно

Особливості використання відокремленого підрозділу господарської організації як форми корпоративного інвестування.

Корпоративне інвестування здійснюється шляхом створення господарської організації або участі у такій організації з метою певного соціально-економічного ефекту, зокрема:- прибутку від вкладених в таку організацію інвестицій;- забезпечення збуту власної продукції через дочірнє підприємство, що спеціалізується на торговельній, посередницькій чи лізинговій діяльності;- координації діяльності підприємств - учасників організації, в яку вкладаються інвестиції, і підвищення в результаті цього конкурентоздатності власної продукції на внутрішньому та міжнародних ринках;- представництво інтересів інвестора в іншому регіоні країни чи за кордоном через створення філії та представництва, що дозволяє уникнути послуг посередників, а відтак – забезпечити економію коштів та оперативність вирішення ключових питань своюї діяльності (щодо укладення договорів, контролю за їх виконанням тощо).

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Відокремлений підрозділ - філія, інший відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцезнаходженням юридичної особи та здійснює всі або частину функцій з надання фінансових послуг від її імені. Відповідними нормативно-правовими актами щодо регулювання діяльності окремих видів фінансових установ можуть установлюватись додаткові вимоги до відокремленого підрозділу окремих видів фінансових установ, інформація про який підлягає внесенню до Реєстру.

18. Особливості використання господарського об»єднання як форми корпоративного інвестування.

Корпоративна форма інвестиційної діяльності може здійснюватися шляхом участі у господарському об'єднанні.

Основними рисами цих суб'єктів господарювання є:

• належність до господарських організацій корпоративного типу;

• добровільність створення на договірних засадах (за винятком державних ГО).

• установчий документ обов'язково має бути в Їоиіації та корпорації, в решті об'єднань (концерні

•консорціумі) укладання договору в письмовій аопмі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність лише статуту;

•належність до організацій, що здійснюють управління діяльністю їх учасників (в т. ч. Координацію підприемніцької діяльності) і є вторинними структурами;

•обов'язкова вимога до учасників ТО — наявність статусу юридичної особи, який за ними зберігається і за умови входження до об'єднання;

• відсутність — як основної — мети отримання

прибутку;

• мета діяльності — координація діяльності учасників об'єднання та їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

• різноманітний склад учасників (підприємства

та інші господарські організації певної чи різних галузей народного господарства);

• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО та здійснення цим органом контролю за фукнціонуванням ГО;

• наявність статусу юридичної особи;

• можливість створення за різними принципами:

за галузевою, територіальною ознаками, за ступенем централізації управлінських функцій (асоціація, корпорація, концерн) або за іншими ознаками (поєднання промислового та банківського капіталів для досягнення певних цілей протягом визначеного строку — концерн);

• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

• регулювання питання представництва ГО (його головним підприємством або спеціально створеним виконавчим органом ГО) на локальному рівні (установчими документами ГО);

• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, що ГО, їхніх зобов'язань за раніше укладеними договорами.

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 279; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!