ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 7Следующая ⇒

}. Вивчити класифікацію небезпечних та шкідливих факторів згідно з

ГОСТІ 2.0.003-74 2. Опрацювати тему «Якісний аналіз небезпек»

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТТЯХ

1. Структура наук про безпеку.

2. Безпека життєдіяльності як наука і навчальна дисципліна.

3. Генеалогічне дерево наук, що займаються питаннями безпеки життє
діяльності.

4. Характеристика та аналіз основних понять в безпеці життєдіяльності.

5. В чому полягає сутність безпеки життєдіяльності?

6. Джерела небезпеки та їх класифікація.

7. Небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори.

8. Небезпечні зони.

9. Системний аналіз та його застосування у безпеці життєдіяльності.

10. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

11. Людина як компонент системи «людина — життєве середовище».

12. Рівні системи «людина — життєве середовище».

13. Загальна характеристика окремих елементів життєвого середовища лю
дини — природного, техногенного та соціального.

14. Ризиковий баланс та оцінко ризику.

15. Серйозність небезпек.

16. Ймовірність небезпек.

17. Матриця оцінки ризику.

18. Концепція прийнятного {допустимого} ризику.

19. Управління ризиком.

20. Якісний аналіз небезпек, його різновиди.

21. Попередній аналіз небезпек.

22. Аналіз дерева небезпек.

■

ТЕМИ ДЛЯ ДОПОВІДЕЙ , РЕФЕРАТІВ І КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Безпека людини — невід'ємна складова характери^ -ки стратегічного напряму розвитку людства.

2. ООН та концепція сталого людського розвитку.

3. Європейська програма навчання у сфері наук з ризиків.

4. Безпека життєдіяльності І споріднені науки та навчальні дисципліни.

5. Життя як вища форма існування матерії.

6. Діяльність — специфічно людська форма активності, необхідна умова
існування людського суспільства.

7. Класифікація небезпек — перший крок до забезпечення безпеки.

8. Небезпеки очевидні і приховані.

9. Системно-структурний підхід І безпека життєдіяльності.

10. Приклади найбільших техногенних катастроф у світі (Бхопал, Севезо,
Чорнобиль та Ін.) як приклади порушення вимог безпеки систем.

11. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

12. Емерджентність у системах «людина — життєве середовище».

13. Ієрархія систем «людина — життєве середовище» від рівня системи з
однією особою до загальнолюдської системи.

14. Людина як компонент системи «людина — життєве середовище» і як
елемент життєвого середовища.

15. На прикладі реальних подій та ситуацій, взятих з життя або наведених в
засобах масової інформації, визначити серйозність та ймовірність не
безпеки.

16. Основні принципи управління ризиком.

17. На прикладі реальних подій та ситуацій показати, як застосовуються на
практиці основні принципи управління ризиком.

18. Методи, що використовуються для виконання якісного аналізу небезпек.

19. На прикладі реальних подій та ситуацій виконати попередній аналіз не
безпек та побудувати дерево помилок.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОвИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОвИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Людина як біологічний та соціальний

суб'єкт 2.1.1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

Курс «Безпека життєдіяльності» призначений не тільки для вивчення різних видів небезпек, визначення ступеня ризику, наслідків впливу небезпечних і шкідливих факторів на здоров'я людини, уміння грамотно діяти у складних умовах, надзвичайних ситуаціях, але передусім, розуміння сенсу життя самої людини, її природи і призначення, з'ясування основних закономірностей життєвих процесів. Це необхідно для забезпечення умов стійкого комфортного існування. Лейтмотивом дис-ціпліни «БЖД» є людина, ЇЇ здоров'я, життя та діяльність. Тому необхідно знати ці основні поняття безпеки життєдіяльності, оскільки іще Р. Декарт говорив: «визначайте значення слів, і ви позбавите людство безлічі оман». Поняття життя було розглянуто в розділі 1.

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні І незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми ЇЇ становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Вона є найрозумнішою істотою на Землі і тому несе відповідальність за свої вчинки та дії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин-

58 2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

в^> по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

№ по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Але людина — вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Ното заріепз» — «людина розумна». Людина як біологічний вид має:

♦ характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці
тощо);

♦ високорозвиненип мозок, здатний відобразити світ у поняттях і
перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

♦ свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу,
так і своєї особистої природи;

♦ мислення та мову, які з 'явились в результаті трудової суспільної
діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного Світу — соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого \) є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Таким чином ми підходимо до людини з трьома різними вимірюваннями її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним уявляється внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе* злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Отже, Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

■

2.1.2. Діяльність людини

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є б суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

> вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної
потреби;

> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші
люди, предмети, природа тощо);

> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у
спілкуванні;

> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередови-
ще), так і на рівні суспільства (макросередовище);

> діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

&Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середо вищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

~& Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові,
одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існування, впев
неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості
праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку
ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій
діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх
якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистіші (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації),
тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи
стості ;

• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само
пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер, Діяльність є предметною, тому що ЇЇ результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 2.1):

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ /.

2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

перетворювальна : предметна соціальна : люди

->- люди

-** природа

->- матеріальні цінності

теоретичні прикладні практичні

—*- люди — ** управління —»- освіта ~*~ лікування духовно - пізнавальна : дослідження

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 143; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!