Загальна характеристика державної політики у сфері освіти
Надзвичайно важливою «цеглиною» у правовому фундаменті незалежної Української держави став прийнятий 23 травня 1991 р. Закон «Про освіту», який врегулював суспільні відносини в галузі виховання, навчання, професійної, наукової підготовки громадян. Його справедливо можна вважати своєрідною «конституцією освіти».
У цьому законі освіта визначається пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Метою освіти проголошується всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, фахівцями.
З метою визначення стратегії та основних напрямів політики держави у сфері освіти в Україні Указом Президента України від 17 квітня 2002 p. затверджено Національну доктрину розвитку освіти1 (далі — Національна доктрина).
Національна доктрина визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.
За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»). Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.
|
|
|
Модернізація управління освітою передбачає:
• оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління;
• перерозподіл функцій та повноважень між центральними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;
• перехід до програмно-цільового управління;
• поєднання державного і громадського контролю;
• запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;
• прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів;
• створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;
• організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;
|
|
|
• впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій;
• демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;
• удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів;
1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 16. — Ст. 860. 268
• підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;
• більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок і т. ін.
Реалізація Національної доктрини має забезпечити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства.
Законодавчу базу функціонування і розвитку сфери освіти становлять закони України «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.), «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 p.).
Організація державного управління у сфері освіти
Міністерство освіти і науки України (МОН) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.
|
|
|
Основними завданнями МОН є:
• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;
• створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;
• забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково- технічного потенціалу України;
• визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;
• сприяння функціонуванню національної системи науково- технічної інформації;
• забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів.
Відповідно до покладених завдань МОН здійснює такі функції:
• бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
• розробляє державні стандарти освіти, здійснює контроль за їх додержанням;
• затверджує мінімальні нормативи матеріально-технічного і фінансового забезпечення навчальних закладів;
|
|
|
• формує щороку разом з Мінекономіки та доводить до навчальних закладів, що належать до сфери управління МОН, державне замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб;
• бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо оптимізації мережі вищих державних навчальних закладів, професійно- технічних навчальних закладів, навчальних закладів для дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів;
• приймає рішення щодо виконання експериментальних робочих навчальних планів, нових освітніх програм, запровадження новітніх педагогічних технологій;
• забезпечує виконання освітніх та наукових програм відродження і розвитку національної культури, української мови і мов національних меншин, національно-культурних традицій корінних народів і національних меншин України;
• здійснює заходи, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді;
• забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи у навчальних закладах, здійснює науково-методичне забезпечення такої роботи;
• вживає разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів;
• проводить роботу з установлення еквівалентності документів про освіту і вчені звання;
• провадить в установленому порядку ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, веде Державний реєстр навчальних закладів;
• вивчає разом з іншими центральними органами виконавчої влади потребу в кадровому забезпеченні сфери освіти, організовує підготовку таких кадрів, у встановленому порядку відкриває при вищих навчальних закладах і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, в наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук) аспірантуру, докторантуру та інші.
МОН має право:
• представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;
• отримувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на МОН завдань;
• залучати фахівців центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції;
• проводити в установленому порядку з'їзди, конференції, семінари, наради тощо з питань, що належать до його компетенції;
• утворювати координаційні комісії, експертні та робочі групи для науково-організаційного супроводження виконання державних програм і проектів, залучати на основі контрактів (договорів) вітчизняних і зарубіжних вчених та фахівців до роботи в цих комісіях (групах), а також для надання консультацій, проведення аналізу стану та складання прогнозів розвитку освітнього і науково-технічного потенціалу та деякі інші.
Рішення МОН, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності і громадянами.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, разом з МОН беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції із дотримання вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.
Для присвоєння вчених звань доцента і професора в МОН утворюється Атестаційна колегія, яку очолює міністр. Положення про Атестаційну колегію та її персональний склад затверджується наказом міністра.
Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо визначення і головних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також з інших питань у МОН можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр освіти і науки України.
На місцевому рівні державного управління у сфері освіти органи виконавчої влади здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:
• встановлюють, не нижче визначених МОН мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;
• забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;
• здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
• організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;
• вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;
• створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
• забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;
• організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;
• визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону;
• вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з наданням особам, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, можливості здобувати загальну середню освіту.
Місцевими органами виконавчої влади створюються спеціалізовані органи управління освітою, а саме: Головне управління освіти і науки Київської й Севастопольської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласних державних адміністрацій, відііли освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. їхня діяльність спрямовується на:
• управління закладами освіти, що є комунальною власністю;
• організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому МОН;
• координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;
• визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;
• проведення атестації закладів освіти, що є комунальною власністю;
• здійснення контролю за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти.
У сфері освіти діють також органи громадського самоврядування, в тому числі:
• загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;
• районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти АРК;
Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
Органи громадського самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, фахівців певного професійного спрямування.
Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної й фінансово-господарської діяльності закладів освіти.
Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства МОН за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань.
Самоврядування закладів освіти передбачає їх права на:
• самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної й фінансово-господарської діяльності;
• участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;
• визначення змісту компонента освіти, що надається закладом освіти понад визначений державою обсяг;
• прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;
• самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати;
• здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в закладах освіти.
Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї й суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Згаданий патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 327; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!