Характеристика гормональної активності
(1) Вплив на обмін вуглеводів: стимуляцією транспорту глюкози з екстрацелюлярного простору через плазматичні мембрани всередину клітин — ефект спостерігається здебільшого в
клітинах м’язів, адипоцитах жирової тканини, лімфоцитах і є основною причиною
швидкого (протягом декількох секунд) зниження рівня глюкоземії після ін’єкції інсуліну.
Разом з тим, інсулін не впливає на мембранний транспорт глюкози в гепатоцитах,
клітинах головного мозку, нирок; стимуляція поглинання глюкози цими тканинами при
дії інсуліну спричиняється активацією гормоном швидкості внутрішньоклітинної
утилізації глюкози (1.2.) сприянням утилізації глюкози в м’язах, печінці, жировій тканині тощо
шляхами гліколізу, пентозофосфатного шляху (ПФШ) та синтезу глікогену:
(1.2.1.) стимуляція гліколізу в гепатоцитах відбувається за рахунок активації
інсуліном синтезу (індукції) глюкокінази; (1.2.2.) стимуляція ПФШ обміну глюкози відбувається за рахунок активації глюкозо-6-фосфат-дегідрогеназної реакції (цей ефект інсуліну особливо важливий для жирової тканини та печінки, оскільки створює метаболічні умови, сприятливі для ліпогенезу);(2) Вплив на обмін ліпідів . Характеризується стимуляцією анаболічних шляхів ліпідного обміну і збільшеним депонуванням нейтральних жирів в клітинах, що проявляється здебільшого в жировій тканині та в печінці. Ліпогенні ефекти інсуліну зумовлені такими біохімічними механізмами: (2.1.) активацією синтезу вищих жирних кислот (2.2.) активацією синтезу триацилгліцеролів із жирних кислот та гліцерол-3-фосфату, який також постачається у збільшеній кількості при гліколітичному розщепленні глюкози (утворюється з діоксіацетонфосфату в гліцерол-3-фосфатдегідрогеназній реакції); (2.3.) гальмуванням ліполізу в адипоцитах, (3) Вплив на обмін амінокислот та білків .
|
|
|
(3.1.) стимуляцією транспорту нейтральних амінокислот через плазматичні
мембрани (ефект, найбільш виражений у м’язах);(3.2.) активацією процесів рибосомальної трансляції, синтезу рРНК та деяких мРНК (4) Вплив на процеси клітинного росту та проліферації.
47 Глюкагон — одноланцюговий поліпептид що складається з 29
амінокислотних залишків. Основним місцем синтезу гормону є A (á)-клітини острівкової
частини підшлункової залози,..Біологічні функції глюкагону полягають у регуляції вуглеводного та ліпідного обміну;за спрямованістю своєї метаболічної дії глюкагон є контрінсулярним гормоном, тобтойого ефекти на обмін вуглеводів та жирів здебільшого протилежні ефектам інсуліну.Основною мішенню гормональної дії глюкагону є гепатоцити печінки.(1) Вплив глюкагону на обмін вуглеводів характеризується: а) стимуляцією глікогенолізу (без впливу на відповідний процес у м’язах) за рахунокактивації глікоген-фосфорилази; молекулярний механізм дії гормону полягає вактивації мембранної аденілатциклази з подальшим включенням цАМФ-залежногофосфоролітичного каскаду б) гальмуванням глікогенезу шляхом інгібірування активності глікогенсинтази зарахунок її цАМФ-залежного фосфорилювання;
|
|
|
в) стимуляцією синтезу глюкози з амінокислот; активуючи синтез ферменту ФЕП-
кінази (через підвищення швидкості транскрипції гена ФЕП-кінази), глюкагон
виступає як найбільш потужний активатор глюконеогенезу в печінці.
Сума зазначених ефектів (а, б, в) проявляється гіперглюкоземічною дією глюкагону.
(2) Вплив глюкагону на обмін ліпідів характеризується ліполітичною дією
глюкагону. За рахунок збільшення концентрації цАМФ в адипоцитах глюкагон активує
ТГ-ліпазу жирової тканини, що супроводжується виходом НЕЖК в плазму крові;
вільні жирні кислоти виступають як енергетичні субстрати в ході â-окислення та
частково перетворюються на кетонові тіла. За умов інсулінової недостатності глюка-
гон-залежне утворення ацетоацетату робить суттєвий внесок в розвиток кетонемії,
|
|
|
що спостерігається при цукровому діабеті.
48 Клітинна організація шлунково-кишкового тракту характеризується наявністю
дифузної ендокринної системи,. Більшість сполук гормональної та медіаторної дії,
які належать до гастроінтестинальних пептидів, синтезуються також у центральній
нервовій системі, гіпоталамусі, інших залозах внутрішньої секреції.
Біохімічно ідентифікованими гормонами шлунково-кишкового тракту є: гастрин,
холецистокінін, секретин, шлунковий інгібіторний пептид, вазоактивний
інтестинальний пептид, мотилін, соматостатин, панкреатичний поліпептид,
ентероглюкагон, енкефаліни, сполука Р, бомбезин (гастрин-рилізинг-пептид).
Гастрин — ентерогормон, що синтезується G-клітинами антральної частини
шлунка, а також клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки.
Властивості гастрину притаманні декільком сполукам, що мають однакові
чотирнадцять С-кінцевих амінокислот, але розрізняються довжиною поліпептидного
ланцюга. Кожна з молекулярних форм гастрину може існувати в сульфатованому або несульфатованому вигляді. Фізіологічно найбільш активним є пептид антральних G-клітин — гастрин 17;цей гормон стимулює функціональну активність обкладинних та головних клітин слизової оболонки шлунка, виступаючи головним стимулятором секреції шлунком соляної кислоти та пепсину.. Холецистокінін — гормон, що продукується І-клітинами слизової оболонки
|
|
|
дванадцятипалої кишки та проксимального відділу порожньої кишки. Холецистокінін є сполукою з надзвичайною молекулярною гетерогенністю: властивості холецистокініну мають, принаймні, п’ять пептидів,
Фізіологічна активність цього ентерогормону полягає в стимуляції скорочень жовчного міхура та секреції панкреатичних ферментів; секреція холецистокініну стимулюється при надходженні в кишечник пептидів, амінокислот, довголанцюгових жирних кислот, кальцію, кислих еквівалентів. Найбільш активним є холецистокінін 8; цей пептид виявлений також у головному мозку, його унікальна центральна дія полягає в розвитку почуття ситості. Секретин — гормон, який секретується S-клітинами дванадцятипалої кишки та проксимального відділу порожньої кишки. Секретин стимулює секрецію бікарбонату та води підшлунковою залозою у відповідь на надходження в кишечник кислих продуктів шлунка.
49Тиреоїдні гормони є істинними гормонами, що
синтезуються в спеціалізованих епітеліальних
клітинах фолікулів щитовидної залози — тирео-
цитах. До цієї групи належать похідні аміно-
кислоти L-тирозину — 3,5,3',5'-тетрайод-
тиронін (тироксин) та 3,5,3'-трийодтиронін:
Біосинтез тиреоїдних гормонів складається з
таких етапів 1) акумуляція щитовидною залозою йодидів крові (І–) за допомогою “йодидного
насосу” та їх окислення йодидпероксидазою до молекулярного йоду:
2) синтез специфічного білка колоїду щитовидної залози тиреоглобуліну та
йодування його тирозинових залишків з утворенням монойодтирозинів (МІТ) та
дийодтирозинів (ДІТ). 3) перетворення йодованих тирозилових залишків на йодовані тиро-
ніни 4) секреція йодованого тиреолобуліну в порожнину фолікула, де
цей високомолекулярний попередник тиеоїдних гормонів зберігається ускладі колоїду;
5) поглинання (за умов фізіологічних потреб та стимуляції тиреотропіном) йодованого білка тиреоцитами, включення його в фаголізосоми, розщеплення молекули йодованого тиреоглобуліну (лізосо-мальними тиреокатепсинами) з утворенням вільних молекул трийодтироніну (Т3) та тетрайодтироніну (Т4) і вихід їх через базальні мембрани клітин у кров.
Біологічні функції тиреоїдних гормонів — 1. Стимуляція біоенергетичних процесів у тканинах при дії гормонів щитовидної залози позначається збільшенням швидкості тканинного дихання (поглинанняО2), активності мітохондріальних ферментів елетронотранспортного ланцюга,
підвищенням рівня катаболізму вуглеводів, ліпідів, амінокислот.
2. Тиреоїдні гормони є потужними стимуляторами процесів морфогенезу, нео-
натального закладення, формування і розвитку тканинних структур та органів;
а) Гіпотиреоз — патологічний стан, який розвивається внаслідок дефіциту в
організмі вільних Т3 та Т4 або неадекватної реакції тканин-мішеней на дію гормонів.
Така ситуація може бути спричиненою дефектами синтезу тиреоїдних гормонів на
різних його стадіях внаслідок:– порушення акумуляції йодидів залозою (внаслідок йодного дефіциту або неспроможності залози накопичувати мікроелемент);
– порушень у ферментних системах, що використовують йодиди для утворення
гормонально активних молекул Т3 та Т4; – порушень у рецепторних та трансдукуючих системах, які трансформують гормональний сигнал в специфічні ефекти тиреоїдних гормонів.
ням залозою тиреоїдних гормонів. Різні за механізмами походження клінічні форми
гіпертиреозу супроводжуютьсятиреотоксикозом (“токсичний зоб”), характерними проявами якого є збільшенняосновного обміну (поглинання організмом кисню в стані спокою), підвищена
збудливість нервової системи, психічна дратівливість, тахікардія, схуднення хво-
рих внаслідок переважання катаболічних процесів.
50 До цього класу біорегуляторів належать біогенні аміни: похідні L-тирозину катехоламіни: адреналін, норадреналін, дофамін;.
Катехоламіни адреналін (епінефрин) та норадреналін (норепінефрин) синтезуються в хро-
мафінних клітинах мозкового шару наднирникових залоз, гангліях симпатичної нервової системи та адренергічних структурах центральної нервової системи.
Ефекти адреналіну пов’язані з його взаємодією з різними класами
адренорецепторів , що локалізовані як в центральній нервовій системі, так і в численних ефекторних системах організму. Фізіологічні прояви дії адреналіну характеризуються тонізуючим впливом на міокард (збільшення сили та частоти серцевих скорочень), загальне судинне русло
(гіпертензивна дія), гладенькі м’язи судин різних внутрішніх органів, зокрема
шлунково-кишкового тракту, нирок, бронхів, матки, ока тощо. Біохімічні ефекти адреналіну проявляються, в основному, в катаболічній дії гормону на вуглеводний та ліпідний (жировий) обмін, опосередкований мембранними рецепторами, сполученими з аденілатциклазними ферментними каскадами.
1. Вплив адреналіну на обмін вуглеводів проявляється активацією
глікогенфосфорилази, тобто глікогенолітичною дією), що призводить до активації глікогенолізу в
м’язах і забезпеченні енергією м’язового скорочення; гіперглюкоземія, шо розви-
вається в умовах збільшеного виділення адреналіну (звичайно, разом із стимуля-
цією секреції глюкагону), має значення для забезпечення метаболічною енергією
інших тканин 2. Вплив адреналіну на обмін ліпідів характеризується ліполітичним
ефектом, спричиненим стимулювальною дією гормону на активність ТГ-ліпази
адипоцитів жирової тканини. Вихід у кров’яне русло вільних жирних кислот
Таким чином, сумарний підсумок фізіологічних та біохімічних ефектів катехо-
ламінів (адреналіну та норадреналіну) має на меті підготовку організму до
максимального використання енергетичних ресурсів та їх реалізацію в умовах
стресових реакцій — ситуаціях типу “боротьба або втікання”, спрямованих на
фізичне виживання особини. Вивільнення адреналіну з хромафінних клітин та
норадреналіну із закінчень симпатичних нейронів є біохімічним уособленням
термінової активації симпатикоадреналової системи
Дофамін — біогенний амін, що є інтермедіатом у синтезі катехоламінів адреналіну
та норадреналіну. Синтез цього аміну та чутливі до нього рецепторні структури
локалізуються переважно в гіпоталамусі, мезокортикальній, лімбічній, екстрапірамідній
системах головного мозку. Окрім нейромедіаторних властивостей у центральній
нервовій системі, дофамін має близькі до інших катехоламінів симпатоміметичні
властивості. Разом з тим, дофамін здійснює специфічний саме для нього вплив на функцію серцево-судинної системи, спричиняє дилатацію судин нирок, збільшує діурез та натрійурез, стимулює екзокринну функцію підшлункової .залози.
51стероїдні гормони поділяють натакі групи:
1. Група прегнану (С21-стероїди), до яких належать:. кортикостероїди, що за біологічною активністю диференціюються на:. глюкокортикоїди;. мінералокортикоїди;. прогестагени.
2. Група естрану (С18-стероїди) — естрогени. 3. Група андростану (С19-стероїди) — андрогени;
Усі ці групи стероїдних гормонів синтезуються в організмі з поліциклічного
спирту — С27-Ä5-стероїду — холестеролу (холестерину)
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 83; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!