Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. 9 страница
По-перше, обмежується час виконання повноважень, оскільки закріплюється, що Прем'єр-міністр може виконувати обов'язки глави держави тільки у період до обрання і вступу на пост нового Президента України. Прем'єр-міністр приступає до виконання повноважень Президента України з моменту, який залежить від підстав дострокового припинення повноважень глави держави: 1) з моменту набуття чинності відставки Президента України, тобто з моменту проголошення заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України; 2) з моменту прийняття Верховною Радою України рішення про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я; 3) з моменту прийняття Верховною Радою України рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, 4) з моменту встановлення факту смерті особи, що обіймала пост Президента України.
Прем'єр-міністр припиняє виконувати повноваження глави держави з моменту вступу на пост нового Президента України, тобто з моменту складення ним присяги народові на засіданні Верховної Ради України. Глава держави, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.
По-друге, наголошується, що дострокове припинення повноважень Президента повинно бути здійснено відповідно до статей 108, 109,110,111 Конституції України, тобто обов'язково повинна бути чітко дотримана конституційна процедура дострокового припинення повноважень глави держави щодо кожного
|
|
|
випадку.
По-третє, перелік підстав, коли виконання обов'язків Президента України покладається на Прем'єр-міністра України, є вичерпним. Тобто в усіх інших випадках (перебування Президента у відпустці, на лікуванні, з візитами за кордоном) тимчасове виконання президентських повноважень на Прем'єр-міністра не покладається. Не передбачається така можливість і в інших екстраординарних випадках, наприклад, при незаконній ізоляції глави держави, зникненні його без вісти.
Відсутність у коментованій статті вказівки на процедуру юридичного оформлення початку і закінчення періоду тимчасового виконання обов'язків є свідченням того, що Прем'єр-міністр здійснює їх безпосередньо за Конституцією і їх виконання не потребує санкціонування з боку Верховної Ради України.
За змістом коментованої статті у разі дострокового припинення повноважень Президента України Прем'єр-міністр стає не новим главою держави, а лише тимчасово виконуючим його повноваження і то в обмеженому обсязі. Тобто можна говорити про те, що у випадку вакантності посади глави держави на підставах, передбачених статтями 108–111 Конституції України, Прем'єр-міністр України поєднує статус глави уряду зі статусом квазі-Президента України. Перехід обов'язків глави держави до Прем'єрміністра України не є підставою для складення повноважень Кабінетом Міністрів України та головами місцевих державних адміністрацій.
|
|
|
Оскільки Прем'єр-міністр України, який виконує обов'язки Президента України, не отримує мандат довіри від народу, а приступає до виконання президентських обов'язків автоматично безпосередньо на основі Конституції, то обсяг його компетенції як глави держави є суттєво обмеженим. Коментована стаття містить чіткий перелік повноважень, які Прем'єр-міністр, що виконує обов'язки Президента України, не може здійснювати. Зокрема, він не може: звертатися з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою; припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначати членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах; призначати за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади; призначати половину складу Ради Національного банку України; призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; створювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; призначати третину складу Конституційного Суду України; нагороджувати державними нагородами; встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними; здійснювати помилування. Зазначений перелік обмежень є вичерпним.
|
|
|
Тимчасове виконання прем'єр-міністром президентських повноважень у разі вакантності посади глави держави передбачене конституціями багатьох зарубіжних країн. Зокрема, ч. З ст. 92 Конституції Російської Федерації закріплює, що в усіх випадках,
|
|
|
0Бм
нт Російської Федерації не в змозі виконувати свої тимчасово виконує Голова Уряду Російської Феде- ічнГнорми містяться у конституціях Австрії, Киргиз-раиГсу Фінляндії, Шрі-Ланки. Це є цілком природним, СТ 1'2Гститут президентства за всіх моделей республікансько. °ДГмГпРав™ння тяжіє саме до виконавчої гілки влади, навіть оли формально не включається до и складу.
Розділ VI. Стаття 113
Розділ VI
Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади
Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Коментована стаття розпочинає розділ VI Конституції України, в якому закріплюються система органів виконавчої влади, основи їх організації та діяльності. Назва цього розділу «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» цілком відповідає структурній логіці конституційного тексту, за якою відповідні розділи присвячуються не окремим гілкам державної влади, а суб'єктам, що їх здійснюють.
Частина 1 коментованої статті хоча і є стислою за обсягом, але має досить вагоме смислове навантаження.
У ній, по-перше, передбачено, що органи виконавчої влади як один із самостійних видів органів державної влади (див. коментар до ст. 6 Конституції України) утворюють певну «систему органів». Поняття «система органів» у цьому контексті має цілком конкретне пізнавальне значення, оскільки: а) фіксує відокремила
леність певної групи державних органів, що входять до цієї системи, від усіх інших видів державних органів; б) окреслює цілком визначений суб'єктний склад цієї системи; в) підтверджує наявність у неї таких ключових ознак, притаманних цілісним соціальним системам, як єдність функціонального цільового призначення, ієрархічність структурної побудови, поєднання субординацій-них та інших зв'язків між складовими елементами. Важливо, що всі ці ознаки поняття «система органів» більшою чи меншою мірою знайшли відображення в тексті Конституції.
По-друге, визначається, що Кабінет Міністрів України посідає місце вищого органу стосовно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів. Тим самим Кабінет Міністрів виконує роль уряду, поняття якого у розумінні вищого колективного суб'єкта виконавчої влади є родовим для будь-якої форми державного правління, хоча і має в різних країнах різні назви («рада міністрів», «кабінет міністрів», власне «уряд» тощо). Відсутність у коментованій статті прямої характеристики Кабінету Міністрів як уряду, природно, не заперечує сприйняття саме такої його політи-ко-правової оцінки. У той же час це унеможливлює висновок щодо конституційно-правової легітимності використання терміна «уряд» як другої офіційної назви Кабінету Міністрів, що було можливе, наприклад, за попереднім Основним Законом України.
Статус Кабінету Міністрів України як вищого органу серед органів виконавчої влади підтверджується, зокрема, п. 9 ст. 116 Конституції, згідно з яким Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. По-третє, визнання Кабінету Міністрів України вищим органом у системі органів виконавчої влади закономірно передбачає вирізнення органів нижчого рівня, оскільки ієрархічність структурного устрою є органічною властивістю будь-якої цілісної соціальної системи. Відповідно до Конституції України система органів виконавчої влади охоплює, поряд з вищим органом, також центральні і місцеві органи виконавчої влади, зафіксовані у ч. 1 ст. 120 Конституції. До центральних віднесені міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (статті 114,117 Конституції), а до місцевих – місцеві державні адміністрації в областях і районах (ст. 118 Конституції).
Нарешті, по-четверте, шляхом визначення Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади належним чи-
547
Конституція України
Розділ VI. Стаття 113
ном враховується об'єктивна наявність певного дуалізму виконавчої влади, тобто певної роздвоєності її повноважень на рівні вищих суб'єктів цієї гілки влади, а саме: між Президентом України і Кабінетом Міністрів України. Ця властивість, як свідчить світова конституційна теорія і практика, є іманентною для республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка, власне, і підтверджена Конституцією України.
Відповідно до такої моделі Президент України має значні компетенційні преференції (насамперед кадрові та установчі) у сфері виконавчої влади. Але вони належать йому як главі держави, а не як главі виконавчої влади. Сучасна українська конституційна доктрина виходить з того, що за будь-якої форми державного правління пост президента не можна цілком ідентифікувати з якоюсь однією (зокрема, з виконавчою) гілкою державної влади. Хоча Президент України і є носієм важливих повноважень виконавчої влади (тобто є її суб'єктом), проте він організаційно не входить до складу системи органів виконавчої влади. Адже Президент, маючи статус глави держави, відповідно не може бути органом виконавчої влади.
Наведене тлумачення дозволяє принципово визнати неспівпадання категорій «орган влади» і «суб'єкт (або носій) повноважень влади». Спираючись на це, слід розуміти, що взагалі серед суб'єктів, носіїв (але не легітимно визначеного виду органів) повноважень виконавчої влади вищий щабель посідає не уряд, а Президент України. Вищим же органом виконавчої влади виступає Кабінет Міністрів України.
Частина 2 коментованої статті є логічним продовженням конституційного закріплення місця Кабінету Міністрів України, але вже не щодо органів виконавчої влади, а щодо інших органів державної влади, а саме тих, які за своїм статусом найбільше впливають на організацію і діяльність Кабінету Міністрів – Президента України і Верховної Ради України.
Встановлена Конституцією відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України має згідно з усталеною термінологією політичний характер, тобто зводиться до можливостей Президента достроково припинити повноваження як в цілому Кабінету Міністрів, так і його окремих членів (докладно про дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України див. коментар до ст. 115 Конституції України).
548
Слід мати на увазі, що використання інституту відповідальності є, так би мовити, найрадикальнішим важелем впливу на уряд з боку Президента. Розумне використання цього важеля, зрозуміло, неможливе без належного поточного контролю за діяльністю уряду. Тому важливо наголосити, що хоча в коментованій статті прямо не фіксується стан підконтрольності або підзвітності Кабінету Міністрів Президенту України, закономірність і доцільність об'єктивного існування цього стану органічно випливають як із загального характеру відносин між Президентом і урядом в умовах президентсько-парламентської республіки, так і з таких конституційних приписів.
По-перше, виконання Президентом своїх головних завдань, відповідно до яких він «є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102); «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступ-ництво держави»; «...здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави...»; «здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави» (пункти 1, 3, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції), неможливе без його всебічної опори на діяльність Кабінету Міністрів. А Кабінет Міністрів також, зі свого боку: «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України...»; «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина»; «здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України...» (пункти 1, 2, 7 ст. 116 Конституції). Звичайно ж, подібна опора на діяльність уряду практично потребує з боку Президента постійного контролю за ходом і результатами цієї діяльності.
По-друге, здійснення Президентом України деяких конкретних повноважень, зокрема, щодо припинення повноважень Прем'єр-міністра України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а тим більше – керівництва у сфері національної безпеки та оборони держави (пункти 9, 10, 15, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції) безпосередньо включає виконання відповідних контрольних функцій, пов'язаних в необхідних випадках, як відомо, також зі звітуванням підконтрольних суб'єктів.
549
Конституція України
Розділ VI. Стаття 114
До того ж фактично прямою вказівкою на наявність стану підконтрольності уряду можна вважати право Президента України скасовувати акти Кабінету Міністрів України (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції), а також повноваження Ради національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України, щодо координації та контролю діяльності органів виконавчої влади, в тому числі Кабінету Міністрів, у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції).
З аналогічними поясненням стосовно більш широкого тлумачення використаних у конституційному тексті дефініцій слід оцінювати закріплення підконтрольності і підзвітності Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України. Оскільки поряд із справді контрольними і звітувальними повноваженнями Верховної Ради України щодо уряду, передбаченими у ст. 85 Конституції України (пункти 4, 13, 14, 33 ч. 1), ст. 87 прямо закріплює політичну відповідальність Кабінету Міністрів України перед парламентом: прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, що згідно зі | ст. 115 Конституції України має наслідком його відставку.
Отже, існують підстави зробити висновок, що Конституцією України відповідальність, підконтрольність та підзвітність тією чи іншою мірою, в прямій формі чи опосередковано передбачені у взаємовідносинах Кабінету Міністрів як з Президентом України, так і з Верховною Радою України.
Частина 3 коментованої статті визначає правові підстави діяльності Кабінету Міністрів України. Положення цієї частини слід розглядати у кореспонденції із статтями 6 (частина друга) і 19 (частина друга) Конституції України (див. коментар до них), які мають загальне значення для усіх видів органів державної влади. Конкретизація змісту цих статей у розділі про органи виконавчої влади є необхідною, зважаючи на цільове призначення і функціональну роль цих органів як в цілому в державному механізмі, так і в частині відносин з Президентом України в умовах існуючої змішаної форми державного правління.
Невипадково, що на розвиток приписів вищезгаданих конституційних статей у коментованій частині правові підстави діяльності уряду доповнені актами Президента України. Йдеться про нормативні і індивідуальні акти – укази і розпорядження Президента України, які він видає на основі та на виконання Консти-
туції і законів України і які є обов'язковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 Конституції). Таке доповнення наголошує, з одного боку, на провідній ролі Президента у здійсненні виконавчої влади і високій юридичній силі актів Президента, які тим самим наближені до значення законів, а з другого – на суто виконавській спрямованості діяльності уряду порівняно із законотворчою діяльністю парламенту та діяльністю Президента як глави держави. У той же час стає зрозумілим, що легітимний характер для обов'язкового виконання Кабінетом Міністрів мають саме названі в коментованій статті форми волевиявлення парламенту і глави держави, а не будь-які інші взагалі.
Виходячи з правових підстав діяльності Кабінету Міністрів України, його акти – постанови і розпорядження – повинні не тільки бути прийняті в межах його компетенції (ст. 117 Конституції), а й відповідати Конституції, законам України і актам Президента України. і
Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце- прем'єр-міністри, міністри.
Прем'єр-міністр України призначається Президентом Украї ни за згодою більше ніж половини від конституційного складу Вер ховної Ради України.
Персональний склад Кабінету Міністрів України призначаєть ся Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, перед бачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.
Коментована стаття визначає склад Кабінету Міністрів України, а також закріплює окремі повноваження Прем'єр-міністра.
У частині 1 встановлюється склад Кабінету Міністрів України як вищого колегіального органу виконавчої влади. До його складу входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-
551
Конституція України
Розділ VI. Стаття 114
міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Цей склад можна умовно охарактеризувати як посадовий, тобто такий, що означає перелік посад, з яких складається структура уряду. Адже у ч. З коментованої статті використовується термін «персональний» склад уряду, що пов'язується з призначенням конкретних осіб на посади членів Кабінету Міністрів України.
За Конституцією України наведений у цій статті перелік посад є вичерпним. Це означає, що до складу Кабінету Міністрів не може бути включена особа, котра не посідає одну із зазначених посад, як це передбачалось попередньою Конституцією України та Конституційним Договором від 8 червня 1995 р. Зокрема, це стосується керівників інших (крім міністерств) центральних органів виконавчої влади, наприклад голів державних комітетів України. Вони можуть входити до складу Кабінету Міністрів лише за умови призначення їх на посаду міністра. Причому не виключається можливість призначення на цю посаду керівника будь-якого центрального органу виконавчої влади або навіть особи, що взагалі не очолює який-небудь орган, тобто так званого «міністра без портфеля». Сьогодні, зокрема, до останньої категорії членів уряду належить Міністр у зв'язках з Верховною Радою України. Що ж стосується Міністра Кабінету Міністрів України, то його «портфель» – не самостійний орган виконавчої влади, а «апарат» уряду у вигляді Секретаріату Кабінету Міністрів. Частина 2 і 3 коментованої статті закріплюють порядок заміщення посад у складі Кабінету Міністрів України.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!