Методичні рекомендації при вивченні теми
ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО
САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ
Тема № 19. Контроль у державному управлінні. Прокурорський нагляд у державному управлінні
Мета: дати студентам чітке поняття державного контролю: його поняття, юридичні підстави та роль у державному управлінні та відмінність контролю від нагляду. Студенти повинні знати види контролю в державному управлінні. Студенти повинні орієнтуватися в державному та недержавному контролі в управлінні
Форми контролю:
- доповіді;
- обговорення;
- тести.
Питання для самостійного вивчення:
1. Види контролю в державному управлінні. Внутрішній адміністративний контроль. Контроль з боку Президента України. Контроль законодавчої влади. Контроль виконавчої влади. Судовий контроль як специфічний вид контролю в державному управлінні. Контроль з боку органів місцевого самоврядування. Контроль з боку громадських організацій. Прокурорський нагляд. Контрольні повноваження спеціалізованих контролюючих органів.
2. Державний та недержавний контроль в управлінні, їх співвідношення.
3. Поняття, мета, завдання та предмет прокурорського нагляду у державному управлінні. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду в державному управлінні.
Рекомендована література до теми:
| 4. | КонституціяУкраїни від 28.06.1996р. |
| 5. | Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями |
| 6. | Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями |
| 7. | Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 8. | Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями |
| 9. | Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями |
| 10. | Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 11. | Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями |
| 12. | Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями |
| 13. | Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI |
| 14. | Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 15. | Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями |
| 16. | Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 17. | Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 18. | Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 19. | Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 20. | Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 21. | Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями |
| 22. | Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 23. | Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 24. | Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями |
| 25. | Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 26. | Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 27. | Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 28. | Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 29. | Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 30. | Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 31. | Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 32. | Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 33. | Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 34. | Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями. |
| 35. | Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 36. | Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 37. | Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 38. | Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 39. | Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005 |
| 40. | Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями |
| 41. | Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р. |
| 42. | Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р. |
| 43. | Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р. |
| 44. | Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р. |
| 45. | Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. |
| 46. | Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с. |
| 47. | Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002. |
| 48. | Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8. |
| 49. | Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с. |
| 50. | Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с. |
| 51. | Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998. |
| 52. | Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с. |
| 53. | Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с. |
| 54. | Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11. |
| 55. | Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с. |
| 56. | Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с. |
Методичні рекомендації при вивченні теми
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
При вивченні першого питання (Види контролю в державному управлінні. Внутрішній адміністративний контроль. Контроль з боку Президента України. Контроль законодавчої влади. Контроль виконавчої влади. Судовий контроль як специфічний вид контролю в державному управлінні. Контроль з боку органів місцевого самоврядування. Контроль з боку громадських організацій. Прокурорський нагляд. Контрольні повноваження спеціалізованих контролюючих органів.) студентам слід звернути увагу на те, що
З урахуванням різноманітності змісту державного управління відбувається формування окремих видів контролю. Залежно від критерію, який є визначальним при класифікації на види, виділяють внутрішній і зовнішній контроль, відомчий (галузевий) і надвідомчий, загальний і спеціальний.
Система внутрішнього контролю складається із відомчого (галузевого) та надвідомчого контролю, які перебувають у безпосередній залежності від співвідношення централізації й децентралізації у сфері державного управління. Ці види контролю тісно переплітаються й при взаємодії дають можливість отримати об'єктивну інформацію, всебічно проаналізувати стан справ та попередити негативні наслідки. Провадяться вони стосовно конкретної функції управління, або ж галузі.
Тісне поєднання цих видів контролю не дає підстав для їх ототожнення. Між ними існують суттєві відмінності. Вони стосуються різних сторін контрольної діяльності й самого характеру контролю.
Так, для галузевого контролю характерною є організаційна підпорядкованість того, хто контролює, з тим, кого контролюють. При надвідомчому контролі така залежність відсутня. Відмінність цих видів контролю полягає й у різних правових формах реалізації контролюючих повноважень і правових методів впливу, та й обсязі їх здійснення. Якщо відомчий контроль є суто внутрішнім і може стосуватися різних сторін діяльності підпорядкованого суб'єкту, то надвідомчий контроль, як правило, торкається конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності.
За правовими наслідками галузевий та надвідомчий контроль також мають свої відмінності. Якщо галузевий може обмежуватися заходами адміністративно-організаційного впливу, то при надвідомчому контролі контролюючий орган може вдаватися до примусових заходів, або ж звертатися з поданням результатів контролю у відповідні державні органи, які уповноважені застосовувати відповідні заходи впливу.
В Україні побудова системи контролю у сфері, державного управління відбувається шляхом розвитку складних і розгалужених систем надвідомчого контролю. Завдання таких систем контролю полягає у забезпеченні рішень комплексного характеру, що стосується кількох, а то й багатьох галузей управління чи реалізації окремих функцій управління. Тому цей вид контролю не пов'язаний з адміністративною підпорядкованістю суб'єктів.
Правовою основою надвідомчого контролю с Конституція України та законодавчі акти, що виділяють функцію контролю як один із основних видів діяльності державних органів.
Слід зазначити, що в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії. І якщо ми розглядали галузевий та надвідомчий контроль, керуючись характером взаємовідносин між суб'єктом контролю й підконтрольним об'єктом, то не менш важливо в основу виділення видів контролю покласти зміст контролю чи напрями його здійснення. Відповідно виділяють фінансовий контроль, банківський, податковий, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.
Законодавче забезпечення системи контролю та окремих його видів сприяє активізації контрольної діяльності та удосконаленню механізму контролю. У деяких видах контролю він не тільки відпрацьовується, але й починає активно діяти. Так, наприклад, щодо податкової служби, яка активізувалася як у напрямі виконання своєї безпосередньої роботи — контролю за дотриманням податкового законодавства і своєчасною сплатою податків, так і в плані гласності здійснення податкового контролю — широкого інформування через засоби масової інформації про стан та зміни у податковій політиці.
Фінансовий контроль здійснюється за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. На основі ревізій та перевірок робиться глибокий аналіз, який дає можливість подавати пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. При проведенні фінансового контролю керуються Конституцією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу», актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Важливе місце в сфері державного управління посідає банківський контроль, який здійснює Національний банк України у сфері кредитно-грошових відносин.
Одним із видів державного контролю, який перебуває у стані формування, є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства щодо захисту інтересів підприємців га добросовісної конкуренції. Правовим забезпеченням цього виду контролю є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України». У відповідність з цими законами приведена вся нормативна база: рішення уряду України, центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини в цій сфері.
Конкретизація функцій такого виду контролю у практичній діяльності може бути зведена до протидії монопольним зазіханням окремих видів виробників, дотримання законів про демонополізацію суб'єктів господарювання, підготовки рекомендацій уряду чи органів законодавчої влади на основі детального аналізу виробничих процесів, контроль за проведенням приватизації й роздержавлення, контроль за дотриманням законодавства про банкрутство, де мова йде про прийняття своєчасних рішень стосовно переорієнтації чи ліквідації збиткових виробництв чи навіть окремих галузей.
Зважаючи на складну ситуацію в сфері економіки України, важливого значення набув митний контроль. Такий вид контролю існує в усіх країнах, але наші умови накладають на нього свої особливості, більш жорсткі підходи до обсягів при вивезенні за межі митної території України та ввезенні на неї товарів та інших предметів.
Окреме місце в системі контролю посідає статистичний контроль, який разом з тим може використовуватися при здійсненні інших видів контрольної діяльності.
Сама система контролю у сфері управління та системи різних видів контролю, що до неї входять, не є статичними, раз і назавжди визначеними за змістом, обсягом, формами й методами. Вони керуються єдиними принципами в своїй роботі. Однак, виходячи з умов та ситуацій, що виникають, змін у пріоритетах державного регулювання, змінюється й система контролю, форми та методи роботи органів, що його здійснюють.
Правове забезпечення системи контролю у сфері державного управління складається з масивів законодавчих актів, що регулюють окремі види контролю. Немає єдиного акту, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень. Такий акт необхідний і ним міг би бути Закон України «Про державний контроль у сфері виконавчої влади». В зміст цього закону слід включити основні принципи і напрями здійснення цієї важливої функції держави. Прийняття його дало б можливість сформувати правові засади цілісного механізму здійснення контролю органами усіх гілок державної влади.
Слід зауважити, що йдеться про державний контроль, який здійснюється органами виконавчої влади у процесі управлінської діяльності за законністю та доцільністю роботи органів виконавчої влади, дотриманням державної дисципліни, ефективністю управлінської діяльності. Тому такий контроль, що здійснюється всередені системи органів виконавчої влади, є внутрішнім.
Контроль, що його здійснюють інші державні органи стосовно органів виконавчої влади, є зовнішнім. До таких видів контролю належать: парламентський, президентський, судовий контроль, прокурорський нагляд. Для цих видів державного контролю єдиними є мета та об'єкт контролю діяльність органів виконавчої влади. Та перед ними стоять різні завдання й різноманітними є форми та методи контролю, а також наслідки його здійснення.
Контроль з боку Президента України.
Президент України відповідно до Конституції України має широкі повноваження з контролю у сфері державного управління. Такі права йому надані як главі держави, гаранту державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Вони стосуються як формування організаційних засад системи виконавчої влади, так і змісту її функціонування.
Конституція України не містить прямої вказівки щодо президентського контролю, але здійснення його як найтісніше пов'язане з правами Президента України:
- припиняти повноваження Прем'єр-міністра України та приймати рішення про його відставку;
- призначати на посади членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження;
- скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 9, 10, 16 частини першої ст. 106 Конституції України) та ін.
Президентський контроль у сфері виконавчої влади здійснюється як безпосередньо, так і з допомогою відповідних структур. Безпосередній контроль здійснюється при доборі кадрів і призначенні на посади та звільненні з посад міністрів, голів державних комітетів (державних служб), голів місцевих державних адміністрацій, призначенні та звільненні представників у іноземних державах, вищого керівництва Збройних Сил України тощо.
Вирішуючи питання про призначення на посаду, Президент контролює і діяльність посадових осіб, що здійснюють підбір кандидатур на відповідну посаду. За таких умов контроль слід розуміти в його широкому значенні, коли під час співбесіди, ознайомлення з інформацією, характеристиками, аналізом різних ситуацій формується уявлення про потреби кадрового забезпечення, і не лише з точки зору формальних вимог, а й багатьох інших обставин, які мають значення для функціонування виконавчої влади.
Призначаючи за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра та за його поданням — членів Кабінету Міністрів, Президент України має право скасовувати постанови та розпорядження уряду.
Важливі функції із забезпечення реалізації контрольних повноважень Президента України здійснює Головне контрольне управління Адміністрації Президента України. Відповідно до повноважень, закріплених у Положенні про Головне контрольне управління, воно здійснює перевірку виконання органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також організаціями указів та розпоряджень Президента України. На це управління покладено здійснення контролю за виконанням доручень Президента України на всіх рівнях виконавчої влади.
Головне контрольне управління здійснює координацію заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів, доручень Глави Адміністрації Президента України та методичне керівництво діяльністю відділів контролю в апараті обласних державних адміністрацій. Такі відділи діють на основі Типового положення про відділ контролю апарату обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2002 р.). До основних завдань цих відділів віднесено:
а) здійснення контролю за виконанням законів України та інших нормативно-правових актів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів, глави Адміністрації Президента;
б) аналіз причин порушень та підготовка пропозицій щодо їх усунення;
в) підготовка інформаційних довідкових та інших матеріалів з питань виконання згаданих актів та доручень тощо.
Отже, президентський контроль у сфері виконавчої влади має конституційно-правове підґрунтя і відповідне закріплення в нормативно-правових актах. Здійснення контрольної функції, крім правового, має відповідне організаційне забезпечення. Тому президентський контроль, що здійснюється у межах конституційних повноважень Президента України, з організаційно-правової точки зору має достатні підстави для дійового впливу на стан функціонування виконавчої влади.
Контроль законодавчої влади.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 79; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!