РОЗДІЛ 3. ПРОГНОЗУВАННЯ І ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

3.1. Принципи програмування

Програмування урожаїв – розробка комплексу взаємозв'язаних заходів, своєчасне і високоякісне виконання яких забезпечує отримання запланованого рівня врожайності сільськогосподарських культур, заданої якості при одночасному підвищенні родючості ґрунту і задоволенні вимог охорони навколишнього середовища.

Планування урожаю — це перший етап програмування. Воно засноване на середніх статистичних даних по урожайності в конкретному господарстві або на даному полі за багато років з перевищенням на певний відсоток з урахуванням рівня агротехніки, механізації і організації праці і потреби населення країни в продуктах живлення і промисловості а також в сировині.

Прогнозування — це розрахунок теоретично можливого урожаю, що забезпечується ґрунтово - кліматичними і матеріально - технічними ресурсами. Основна мета його в тому, щоб дати наукове обґрунтування величини урожаю при складанні планів виробництва сільськогосподарської продукції.

Процес програмування урожаю включає два етапи:

· розробку науково обґрунтованої програми отримання розрахункової врожайності;

·  практичну реалізацію розробленої програми у виробничих умовах.

Виконання цих етапів передбачає наступні елементи:

- визначення потенційно можливого рівня врожайності по лімітуючому в даному районі ґрунтово-кліматичному чиннику;

- визначення дійсно можливого урожаю з врахуванням ґрунтової родючості, кліматичних і економічних чинників;

- виявлення причин невідповідності між фактично отриманими і дійсно можливими урожаями;

- розрахунок доз добрив під програмований урожай для кожного поля сівозміни, з урахуванням агрохімічних показників ґрунту, біологічних особливостей культури і сорту;

- розробка технологічних карт, що включають всі необхідні агротехнічні прийоми з вказівкою способів і термінів їх виконання;

- своєчасне і якісне виконання агротехнічних прийомів, передбачених технологічною картою;

- облік урожаю і умов вирощування сільськогосподарських культур на кожному полі з метою накопичення інформації, необхідної для оперативного коректування розробленої програми і подальших уточнень нормативів і показників програмування урожаїв.

І. С. Шатілов виділив 10 рядів елементів програмування, які назвав принципами. Основна суть їх така:

1) розрахувати потенційну врожайність (ПУ) за використанням ФАР посівами;

2) розрахувати дійсно можливу, або кліматично забезпечену, врожайність (ДМУ, КУ) за природними ресурсами вологи і тепла;

3) спланувати реальну господарську врожайність (РГУ) за ресурсами, які є в господарстві;

4) розрахувати для спрогнозованої врожайності площу листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал (ФП) та інші фітометричні показники;

5) всебічно проаналізувати закони землеробства й рослинництва і правильно використати їх в конкретних умовах програмування;

6) розрахувати норми добрив і розробити систему найефективнішого їх використання;

7) скласти баланс води та для умов зрошення розробити систему повного забезпечення посівів водою по періодах вегетації;

8) розробити систему агротехнічних заходів виходячи з вимог вирощуваного сорту;

9) розробити систему захисту посівів від шкідників, хвороб та бур'янів; 

10) скласти картку вихідних даних та використати ЕОМ для визначення оптимального варіанта агротехнічного комплексу по досягненні запрограмованої врожайності за величиною і якістю.

3.2 Прогнозування врожайності за вмістом елементів живлення в ґрунті, ДМУ за природною родючістю

Розрахунок урожайності культури за вмістом елементів живлення в ґрунті проводять за формулою: У =  

де У – дійсно можлива врожайність, ц/га.

ПГЗ – вміст елемента живлення в ґрунті, кг/га: Пгз= n *d *h ,

де n – вміст елемента живлення в ґрунті, мг/100г ґрунту;

d – об’ємна маса ґрунту, г/см³ ;        

h – глибина розрахункового шару, см (для зернових колосових культур, зернобобових – 20 см, просапних (кукурудза, соя, соняшник, цукрові буряки, картопля) – 30 см).

 Кп – коефіцієнт використання елемента живлення з ґрунту;(азот – 0,54; фосфор – 0,21; калій – 0,32)

 В – питомий винос елемента живлення (кг) на формування 1ц основної продукції. (гірчиця яра кг/т: Азот – 5,8; Фосфор – 2,8; Калій – 3,0)

Пгз _N =  кг/га;

Пгз _P2O5 =  кг/га;

Пгз _К2О = кг/га;

Пгз _{серед.NPK}  кг/га

У _N =  ц/га ;

У _Р2О5 = ц/га ;

У _К2О =  ц/га ;

У _серед. =  ц/га.

Рівень урожайності за рахунок родючості ґрунтів визначається по формулі:

ДМУ= Бп * Цбп * К,

де,  ДМУ- дійсно можливий урожай, обумовлений природною родючістю, ц/га;

Бп - бонітет ґрунту, бал;

Цбп - урожайна ціна бала ґрунту для певної культури,  ц/га;

К- поправочний коефіцієнт на агрохімічні властивості ґрунту.

Бп=

Бп _гумусу =  100 = 43,5 бала ;

Бп _N =  ;

Бп _Р2О5 =  балла ;

Бп _К2О =  балла ;

Бп _серед. =  =  бала

ДМУ =  =  ц/га.

3.3. Розрахунок ефективності використання кліматичних ресурсів

3.3.1.Розрахунок потенційної урожайності. Ефективність використання ФАР

Розрахунок потенційної урожайності за приходом ФАР:

                        

                                      ПУо =

ПУа.с.б. – потенційна урожайність абсолютно сухої біомаси, ц/га; Со – базова вологість основної продукції, %;

а – сума частин основної і побічної продукції в урожаї

Потенційну врожайність розраховують за формулою:

                                       

                                 ПУа.с.б. = ∑Q_ФАР*К_ФАР*10⁴/q

ΣQ_ФАР – сумарне надходження ФАР за рік (Одесська обл.) , кДж/см²;

К_ФАР – проектований коефіцієнт ФАР (для розрахунку брати КФАР≥2);

q – калорійність абсолютно сухої біомаси, кДж/кг.

                  ПУа.с.б. = 104,17*3*10⁴/ 18618,8=167,84 ц/га=16,8 т/га.

                ПУо =  ц/га.

Маючи фактично одержаний виробничий чи дослідний урожай (Уф), можна визначити фактичне значення коефіцієнта використання ФАР (К_ФАР).

Цю величину розраховують за формулою:

Кфар =	Уф * q
	ΣQ *104
	ФАР

К_ФАР – фактичний коефіцієнт використання посівом ФАР, %;

У_Ф – фактична врожайність основної продукції, ц/га;

q – калорійність абсолютно сухої біомаси, кДж/кг (додаток Б);

ΣQ_ФАР – сумарне надходження ФАР за період активної вегетації культури (додаток В);

10⁴ – коефіцієнт перерахунку в фізичні величини.

                                           К_ФАР=  = %

     ККД посівів залежить від строків сівби та густоти посіву, кількості внесених добрив, погодних умов та ін. За значеннями ККД посіви (О.О. Ничипорович) поділяються на групи: ті, які спостерігаються – 0,4 – 1,5 %, добрі –1,6 – 3%; рекордні –3,1 – 5 %; теоретично можливі – 6 – 8 %.

     Отже, результати розрахунків показали, що посів за поглинанням ФАР належить до звичайних (0,41%). Також що в умовах Одеської області потенційна врожайність гірчиці білої за приходом ФАР і при стандартній вологості становить 72,9 ц/га або 7,2 т/га.

3.3.2. Розрахунок ДМУ за ресурсами вологи. Ефективність використання ресурсів вологи

     Дійсно можливий урожай за вологозабезпеченістю визначається реально складними ґрунтово-кліматичними умовами при повному і своєчасному виконанні всього технологічного комплексу вирощування по наступній формулі:                              ДМУ_а.с.б. =

де ДМУ_а.с.б. - дійсно можлива врожайність абсолютно сухої біомаси за ресурсами вологи, ц/га;

W_Прод. - запаси продуктивної вологи у шарі грунту 0-100 см, мм ;

ТК – Транспіраційний коефіцієнт гірчиці білої – 680.

     Запаси продуктивної вологи складаються із запасів у шарі 0-100 см до моменту посіву й корисної частини опадів, що випали у період вегетації (на рівнинному рельєфі близько 70%).

     Отже, найбільш простим та поширеним способом визначення запасу продуктивної вологи може бути рівняння:

                                          W_Прод. = W_H + m  (мм)

де W_Н - запас продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту на початок вегетаційного періоду культури, мм;

R - атмосферні опади за вегетаційний період культури, мм;

m - коефіцієнт використання атмосферних опадів, який складає 0,7-0,8.

                               W_Прод. =  мм

                                 ДМУ_а.с.б. =  ц/га

                               ДМУ_О =

ДМУо – дійсно можлива врожайність основної продукції, ц/га;

Со – базова (стандартна) вологість основної продукції, %;

а – сума частин основної та побічної продукції в загальному врожаю      (додаток Б).

                            ДМУ_{О =}  ц/га або 1,42 т/га

       Розрахунок коефіцієнта водоспоживання на величину дійсно можливого врожаю основної продукції проводять за формулою:

                                          КВ =  , де

 

КВ – коефіцієнт водоспоживання, мм/т;

ДМУо – дійсно можлива врожайність основної продукції, т/га.

                                          КВ =  мм/т

Фактичний коефіцієнт водоспоживання розраховують за залежністю:

                                          КВ_Ф =  , де

КВ_Ф – фактичний коефіцієнт водоспоживання, мм/т;

Уф – фактична врожайність, т/га.

                                          КВ_Ф =  мм/т

 

Ефективність використання вологи, як природного ресурсу, визначають за формулою:                       Еф =  , де

Еф – ефективність використання ресурсів вологи, %;

Уф – фактична врожайність, т/га;

ДМУо – дійсно можлива врожайність основної продукції, т/га.

 

                                        Еф =  %

Коефіцієнт використання опадів визначають на основі величини фактичної врожайності за формулою:     Ко =  , де

Ко – фактичний коефіцієнт використання опадів, %;

Wф – необхідна кількість вологи для формування фактичного врожаю, мм;

Wгз – ґрунтові запаси продуктивної вологи кореневмісному шарі ґрунту, мм (150 мм Додаток Г);

Wо – кількість опадів за вегетацію, мм

                                        Wф =  , де

 

W – запаси продуктивної вологи, мм;

КВф – коефіцієнт водоспоживання фактичний, мм/т;

                                        Wф =  мм

                                             

                                         Ко =            

      Після проведення розрахунків зробити висновки щодо ефективності використання ресурсів вологи та атмосферних опадів. Крім того, необхідно враховувати, що коефіцієнт використання опадів відображає не лише ту частину опадів, яка залишилась в шарі грунту 0 – 100 см протягом вегетації, але й рівномірність їх випадання та ступінь використання культурою. Відповідно із збільшенням фактичного врожаю значення цього коефіцієнта збільшується.

3.3.3.Розрахунок ДМУ за гідротермічним показником. Ефективність використання гідротермічного показника

      Для визначення ДМУ за сукупним впливом світла, тепла й вологозабезпеченості вегетаційного періоду користуються наступною формулою:

                              ГТП =  , де

ПВ – продуктивна волога, мм;

Т – вегетаційний період культури, декади;

36 – кількість декад у році;

R – сумарний радіаційний баланс за період вегетації, приход ФАР, кДж/см2;

4,19 – коефіцієнт, який враховує спів відновлення між калоріями і джоулями.

                              ГТП =  бали

      Розрахувавши бал продуктивності, знаходять величину дійсно можливого врожаю абсолютної-сухої біомаси, який можна одержати в даних грунтовокліматичних умовах.

                           ДМУ_{ГТП асб} = 2,2  т/га , де

ДМУ_ГТПасб – урожай, який можна одержати завдяки гідротермічному потенціалу в абсолютно сухій біомасі, т/га;

ГТП – гідротермічний потенціал, бал

                      ДМУ_{ГТП асб} =  т/га

Урожай основної продукції буде складати :

                           ДМУ_{ГТП оп} =  т/га , де

W – вологість стандартної продукції;

а – сума частин основної і побічної продукції.

                          ДМУ_{ГТП оп} =  т/га.

 

     Ефективність використання гідротермічного потенціалу розраховують у порівнянні з фактично отриманим врожаєм:

                          Е_ГТП =  , де

Уф – фактичний урожай.

                          Е_ГТП =  %

---

Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 283; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!