Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування

⇐ ПредыдущаяСтр 21 из 21

З розширенням можливостей місцевих органів влади об'єднувати кошти підприємств і місцевих бюджетів на розвиток соціальної інфраструктури актуальною є проблема об'єднання цих коштів. Одним з можливих шляхів концентрації коштів підприємств на фінансування загальнорегіональних заходів виявилося утворення цільових фондів місцевого самоврядування. Ці фонди можуть утворюватися за рахунок таких джерел:

♦ добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, об'єднань, організацій та установ;

♦ доходів від продажу об'єктів міської, районної комунальної власності, від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;

♦ доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;

♦ доходів від місцевих позик і місцевих грошово–речових лотерей;

♦ штрафів, які можуть встановлюватися місцевими радами для фізичних і юридичних осіб;

♦ доходів від реалізації безхазяйного і конфіскованого майна;

♦ платежів і штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими радами;

♦ плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

♦ орендної плати за землю;

♦ коштів соціального розвитку підприємств, об'єднань, організацій та установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

♦ інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською та районними радами.

Фонди місцевого призначення створюються на основі рішень місцевих органів влади. Кошти фондів акумулюються на соціальних рахунках, які відкриваються в установах банків, і вилученню не підлягають.

Мобілізовані кошти можуть бути передані на будівництво об'єктів соціально–побутового призначення; благоустрій міст; фінансування планових витрат, якщо не виконаний плановий розмір доходів; витрати пов'язані з перевитратами встановленого кошторису і нормативів.

Кошти, отримані за рахунок внесків підприємств, повинні бути використані на створення й утримання об'єктів місцевого призначення.

Значення соціальних фондів

Для фінансової системи в ринкових умовах

У фінансовій системі України спеціальні фонди займають важливе місце. Ці фонди концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти цих фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони дають змогу насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які вже не працюють за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам перекваліфікуватися тощо.

Спеціальні фонди, як правило, мають цільовий характер. Так, Фонд соціального страхування використовується для виплати пенсій, кредитні фонди – для надання кредитів підприємцям, інноваційний фонд фінансує нові проекти, створення нових виробництв і технологій. Тому актуальним є питання наукового обґрунтування обсягу, призначення й цільового використання фондів, а також контролю за цим процесом.

Досвід розвинутих країн свідчить, що у фінансовій системі важливу роль відіграють спеціальні фонди, які виконують насамперед економічні й соціальні функції. Використовуючи кошти цих фондів, держава може втручатися в процеси виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, а також зовнішні позики, забезпечувати населення соціальними послугами.

Залежно від цілей використання спеціальні фонди поділяються на економічні, науково–дослідні, кредитні, соціальні, страхування, міждержавні.

Економічні фонди мають своїм призначенням регулювання господарського життя, наприклад, інвестиційні, кон'юнктурні. Кошти таких фондів використовуються на фінансування приватних компаній і малорентабельних державних підприємств, особливо в періоди циклічних криз. Допомога надається у вигляді субсидій і пільгових кредитів.

У США функціонує фонд перебудови й розвитку економіки, який формується за рахунок коштів федерального бюджету. Головне його завдання – страхування банківських операцій в інтересах приватних промислових компаній. Цей фонд стимулює приватний бізнес, особливо в період спаду виробництва. Велике значення тут мають регіональні фонди, які надають допомогу підприємцям штатів. Кожний штат має спеціальний фонд агентства економічного розвитку, метою якого є фінансова підтримка підприємств, як правило у прямій формі.

Найважливішим серед економічних фондів Японії є інвестиційний бюджет, або програма державних інвестицій і позик. Найбільший фонд – це інвестиційний бюджет, що являє собою кошторис субсидій і кредитів держави суспільним корпораціям. Його обсяг сягає половини державного бюджету. Він формується з коштів ощадного, страхових, пенсійних та інших державних фондів і використовуються для фінансування державного сектора у формі субсидій і пільгових кредитів. Державні корпорації створюють умови для функціонування приватного капіталу за допомогою політики низьких цін і тарифів. Таким чином, інвестиційний бюджет, обслуговуючи ці корпорації, підтримує через них широку сітку приватних компаній.

Розвиток НТР зумовлює необхідність створення науково–дослідних фондів для фінансування наукових досліджень у промисловості, будівництві, а також для утримання державних наукових центрів, що ведуть фундаментальні дослідження. У США діє два великих фонди: національний науковий фонд (ННФ) і науковий фонд бюро стандартів (НФБС).

Кошти ННФ формуються за рахунок надходжень із федерального бюджету, відрахувань з прибутків промислових підприємств, а також внесків університетів і коледжів. Витрачаються на фінансування програм у галузі фундаментальних досліджень, на премії вченим за наукові дослідження, на будівництво наукових центрів, підготовку кадрів.

НФБС фінансує компанії, які проводять експерименти і доводять наукові дослідження до їх практичного використання.

Кредитні фонди – це ресурси, що знаходяться в розпорядженні державних банків, ощадних кас, інших кредитних закладів, надаються на умовах повернення й сплати процентів. Переважне право користуванням такими фондами мають юридичні особи, що виконують державні замовлення або працюють у відповідності з державними програмами розвитку країни. Кредитні фонди мають велике значення у Франції, до них належать фонди Банку країни, Банку зовнішньої торгівлі.

Соціальні фонди створюються з метою надання соціальних послуг населенню. Зростання чисельності найманих працівників внаслідок розвитку виробництва, збільшення розриву в інтересах різних соціальних груп суспільства, зумовленого НТР, загальне старіння населення країн об'єктивно привели до необхідності збільшення фондів соціального страхування. В останні десятиріччя обсяг соціальних фондів промислово розвинутих країн збільшився у п'ять–шість разів. Це дало можливість підвищити соціальні виплати. Соціальні фонди утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків застрахованих, підприємців і субсидій держави.

Так, у США існує велика кількість соціальних фондів різного адміністративного підпорядкування для здійснення соціальних програм. Найбільшими є три загальнонаціональні фонди: Фонд страхування по старості, інвалідності і на випадок втрати годувальника; Фонд страхування державних службовців; Фонд допомоги тим, хто її потребує.

Фонди соціального страхування в Німеччині налічують велику кількість автономних фондів, які охоплюють окремі види страхування, – Фонд пенсійного страхування робітників і службовців, Фонд страхування на випадок хвороби, Фонд страхування на випадок безробіття. У Великій Британії функціонує два основних соціальних фонди: Фонд національного страхування і Пенсійні фонди державних підприємств. У Японії налічується чотири великих фонди: Фонд страхування здоров'я, Фонд національних пенсій, Фонд страхування від виробничого травматизму, Фонд страхування від безробіття.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення фондів цільового призначення та назвіть принципи їх формування.

2. Наведіть класифікацію державних цільових фондів.

3. У чому полягає специфіка постійних (тимчасових) фондів?

4. Назвіть основні джерела фінансування державних цільових фондів.

5. Мета та завдання створення Пенсійного фонду України.

6. На фінансування яких заходів спрямовані кошти Пенсійного фонду України?

7. Назвіть джерела формування фондів місцевого самоврядування.

8. Для чого створено фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття та які джерела його формування?

9. Які джерела формування та напрями використання фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності?

10. Прокоментуйте значення державних цільових фондів для фінансової системи України.

Тести

1. Виділіть, які цільові фонди належать до соціальних:

а) Пенсійний фонд;

б) Державний дорожній фонд України;

в) Фонд Чорнобиля;

г) Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (та ін.);

д) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

2. Методами мобілізації коштів до цільових фондів є:

а) спеціальні податки і збори;

б) кошти державного бюджету і кредит;

в) міжнародні фінансові інвестиції;

г) правильні відповіді а, б;

д) немає правильної відповіді.

3. За критерієм відносин з державним бюджетом державні
цільові фонди поділяються на:

а) постійні та тимчасові;

б) бюджетні і позабюджетні;

в) правильні відповіді а і б;

г) немає правильної відповіді.

4. Позабюджетні фонди – це:

а) фінансові ресурси, які знаходяться в Державному бюджеті;

б) фінансові ресурси, які знаходяться в місцевих бюджетах;

в) фінансові ресурси, які не входять до складу Державного бюджету.

г) правильної відповіді немає.

5. Основними джерелами фінансування Пенсійного фонду Україні є:

а) обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до складу доходів фондів;

б) обов'язкові внески певними категоріями юридичних і фізичних осіб коштів до фондів на визначених умовах їх використання;

в) доходи, що надходять у фонди від розміщення тимчасово вільних коштів у комерційних банках;

г) немає правильної відповіді.

6. Грошові кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

а) виплата соціальних і трудових пенсій – за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислугу років та ін.;

б) виплата допомоги по догляду за дитиною та щомісячна допомога на кожну дитину при досягненні нею віку, встановленого чинним законодавством;

в) відновлення здоров'я та працездатності потерпілим від нещасних випадків;

г) проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків на виробництві;

д) правильної відповіді немає.

7. На державному рівні основними напрямами використання фонду загальнообов'язкового соціального страхування є:

а) розвиток центрів підготовки, навчання та профорієнтації вивільнюваних працівників;

б) проведення наукових досліджень з проблем рівноваги ринку праці й зайнятості населення;

в) підвищення пенсій у зв'язку зі змінами індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

г) усі відповіді правильні;

д) немає правильної відповіді.

8. Фонди місцевого призначення створюються на основі:

а) рішення місцевих органів влади;

б) постанов Кабінету Міністрів України;

в) указів Президента України;

г) законів України;

д) немає правильної відповіді.

9. За методами створення страхові фонди можуть бути:

а) добровільними;

б) матеріальними;

в) обов'язковими;

г) грошовими.

10. Страхові фонди створюються:

а) на підприємствах;

б) при Кабінеті Міністрів;

в) у міністерстві;

г) при місцевих органах самоврядування.

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Аваль – вексельне гарантування, за яким аваліст (особа, що його здійснює) бере на себе відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань векселедавцем щодо оплати цього векселя.

Авізо – доручення на зарахування або списання коштів за рахунками в банку. Розрізняють авізо кредитові (гроші зараховуються) і дебітові (гроші списуються).

Акредитив – доручення банку про виплату певної суми коштів фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитивному листі умов.

Акциз – вид непрямого податку на товари й послуги, включеного в ціну і сплачуваного за рахунок покупців. Розрізняють індивідуальні акцизи (за окремими видами і групами товарів) і універсальні (наприклад, податок на додану вартість).

Акціонерне товариство – товариство, що є юридичною особою, капітал якого складається із внесків пайовиків –акціонерів і засновників. Форма організації виробництва на основі залучення грошових засобів шляхом продажу акцій. Існують закриті й відкриті акціонерні товариства.

Акціонерне товариство відкритого типу – капітал товариства формується за рахунок відкритого продажу акцій.

Акціонерне товариство закритого типу – акції розповсюджуються лише серед його засновників і не можуть бути продані стороннім особам без згоди інших акціонерів.

Акціонерний капітал – основний капітал акціонерного товариства, розмір якого визначається його статутом. Формується за рахунок запозичених коштів та емісії (випуску) акцій.

Акції підприємства – акції, що розповсюджуються серед інших підприємств та організацій, кооперативів, банків, добровільних товариств.

Акція – цінний папір, що випускається акціонерним товариством і дає право його власникові, члену акціонерного товариства, брати участь у його управлінні й одержувати частку прибутку у вигляді дивіденду. Грошова сума, зазначена на акції, – номінальна вартість акції; ціна, за якою акція продається, – курс акцій. Розрізняють акції прості, привілейовані, іменні, на пред'явника, трудового колективу підприємств та ін.

Акція іменна – акція, на якій вказується її власник. Розповсюджується за допомогою відкритої підписки. Може бути простою та привілейованою.

Акція на пред'явника – акція, що засвідчує ім'я свого власника. Може бути простою або привілейованою.

Акція привілейована – акція, дивіденди якої фіксуються у вигляді твердого процента. Виплата дивідендів здійснюється в розмірі, зазначеному в акції, незалежно від обсягу одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів здійснюється з резервного фонду. Ця акція не дає права голосу, її власник не має права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Акція проста – акція з нефіксованим дивідендом, розмір якого визначається на загальних зборах акціонерів після сплати фіксованого процента власникам привілейованих акцій.

Акція трудового колективу підприємства – акція, власником якої можуть бути робітники певного підприємства.

Амортизаційний фонд – грошові ресурси, що формуються за рахунок амортизаційних відрахувань і призначені для відтворення основних фондів. Величину амортизаційного фонду обчислюють множенням балансової вартості основних фондів на норму амортизації.

Амортизація – поступове перенесення вартості основних фондів на продукцію або послуги, що виробляються з їхньою допомогою; цільове накопичення коштів та їхнє подальше використання для відновлення зношених основних фондів.

Аудиторський контроль – перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово–господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, як правило, з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Обов'язковій аудиторській перевірці підлягають банки, страхові організації, біржі, позабюджетні та благодійні фонди, акціонерні товариства відкритого типу, підприємства з участю іноземного капіталу, а також будь–які підприємства й організації за дорученням контрольних державних органів і прокуратури. Аудиторська фірма може надавати консультативні послуги зі складання бухгалтерської звітності, податкових розрахунків, ведення обліку, фінансової експертизи проектів тощо. Послуги аудиторської фірми платні. Витрати на проведення аудиту долучаються до собівартості товарів (робіт, послуг).

Баланс – основний комплексний документ бухгалтерського обліку, що характеризує в грошовій формі склад і вартість основного й оборотного капіталу підприємства (актив) та джерело їх покриття (пасив).

Банк – кредитно–фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво, залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кошти підприємств, організацій, установ.

Банківський кредит – основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове користування частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банкрутство – поняття, що означає розорення, відмову підприємства платити за своїми борговими зобов'язаннями через відсутність коштів. Як правило, призводить до закриття або примусової ліквідації підприємства, розпродажу майна для погашення усіх боргів.

Бартер – обмін товарами на безгрошовій основі. Бартерна угода – безгрошовий, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений угодою.

Безготівковий обіг – рух вартості без участі грошей готівкою. Здійснюється за допомогою перерахунків у кредитних установах або зарахуванням взаємних вимог.

Безробіття – соціальне явище, за якого певна кількість працездатних людей не може знайти собі роботу.

Бізнес–план – програма діяльності підприємства, план конкретних заходів для досягнення конкретної мети його діяльності, спрямованої на отримання максимального прибутку шляхом виконання підприємницького проекту. Розробляється на основі маркетингових досліджень.

Біржа – організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюють торгівлю цінними паперами, нерухомістю і гуртову торгівлю товарами. Відповідно до цього розрізняють фондову і товарну біржу.

Бюджетне фінансування – надання юридичним особам із державного бюджету фінансових ресурсів у вигляді безповоротних безплатних коштів та інвестицій на розвиток економіки, соціально–культурні заходи, оборону та інші громадські потреби. Має чіткий цільовий характер, перебуває під фінансовим контролем держави.

Валовий доход – характеризує кінцевий результат діяльності підприємства і є різницею між валовим виторгом і всіма затратами на виробництво та реалізацію продукції.

Валовий прибуток – частина валового доходу підприємства, що залишається в нього після вирахування всіх обов'язкових витрат.

Валютний курс – установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Вексель – вид цінного папера, письмове боргове зобов'язання визначеної форми, яке наділяє його власника (векселеутримувача) безумовним правом вимагати з боржника (векселедавця) сплатити в певний термін зазначену суму грошей. Вирізняють простий і переказний (трата) векселі. Простий вексель виписує боржник, а переказний застосовується при кредитуванні зовнішньої торгівлі кредитором.

Венчурна фірма – комерційна науково–технічна організація (фірма), що спеціалізується на створенні та впровадженні у виробництво нових видів продукції, нової техніки і технології, використовуючи венчурний капітал.

Венчурне фінансування – забезпечення фінансовими ресурсами інноваційної діяльності, фінансування науково–технічних досліджень. Фінансування^ пов'язане з підвищеним ризиком, оскільки кредит надається не під проценти, а під певну частку приросту капіталу чи під частку акціонерного капіталу майбутнього підприємства.

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Витрати бюджету – кошти, передбачені в бюджеті на відповідний період. Вони включають витрати на фінансування економіки, соціально–культурних заходів (освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), оборони країни, витрати з обслуговування державного внутрішнього боргу, витрати для надання фінансової допомоги регіонам тощо.

Відсотки (проценти) – доходи, отримані від операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями, зокрема векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включно з операціями з державними скарбничими зобов'язаннями, а також будь–якими доходами, отриманими платником податку від надання коштів та матеріальних цінностей у кредит та нарахування у вигляді премій чи виграшів або відсотків від суми заборгованості.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Гарантійне зобов'язання – форма забезпечення банківського кредиту. Зобов'язання видається гарантом кредиторові для забезпечення своєчасної сплати кредиту.

Гроші – особливий товар, що стихійно виокремився з товарного світу й виконує роль загального еквівалента (початково – золото й срібло) під час обміну товарів. Обслуговуючи всі сфери економічної діяльності, гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу обігу, засобів нагромадження і збереження, платежу, світових грошей.

Грошова система – форма організації грошовою обігу й емісії національних грошових знаків, що запроваджується державою. Держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу і порядок їхньої емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обігу, курси національної валюти щодо іноземних валют.

Грошовий обіг – рух грошей при виконанні ними своїх функцій за допомогою обігу готівки та безготівкових розрахунків.

Грошовий ринок – частина, структурний елемент національного ринку країни, де здійснюється купівля (продаж) грошей через купівлю–продаж боргових зобов'язань, інших цінних паперів.

Гудвіл – комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських рішень, домінуюче становище на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу визначається різницею між ціною придбання і звичайною ціною відповідних активів.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певну суму грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованості підприємству (організації) з боку юридичних і фізичних осіб, що виникла тимчасово внаслідок відволікання коштів з обігу підприємства у зв'язку з поставкою товарів, виконання робіт або надання послуг.

Девальвація – зниження офіційного курсу національної валюти щодо валют інших країн.

Депозити – це кошти або цінні папери, надані для зберігання у банках за домовленістю.

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів, яке підтверджує право юридичної особи на одержання після закінчення зазначеного терміну суми депозиту і проценті^ за ним.

Депозитні сертифікати бувають строкові (під певний договірний процент на певний термін) або до запитання, іменні та на пред'явника.Державна власність – привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Державне фінансування – метод безповоротного надання фінансових ресурсів суб'єктам господарювання за рахунок коштів бюджетних і позабюджетних фондів. За допомогою державного фінансування здійснюється цілеспрямований перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання.

Державний борг – сума заборгованості держави перед кредиторами.

Державний бюджет – основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Державний кредит – грошові відносини, що виникають між державою і юридичними та фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат. Основними формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.

Державні фінанси – сфера грошових відносин, що виникла у зв'язку з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту і частини національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у підпорядкування держави й підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення виробництва, задоволення соціально–культурних потреб населення, оборони країни й державного управління. Державні фінанси функціонують на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях і включають бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законодавства України і формуються за рахунок визначених ним внесків юридичних і фізичних осіб.

Дефлятор ВВП – один з індексів зростання цін, який використовується як показник реального ВВП, тобто в незмінних цінах.

Диверсифікація – наявність в інвестиційному портфелі різних видів цінних паперів з різним ступенем ризику – прибутковістю і ліквідністю. Мета диверсифікації – утримати ризик портфеля інвестицій у межах інвестиційної політики, яку провадить банк.

Дивіденди – доходи, отримані суб'єктами господарювання за корпоративним правом у вигляді частки прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на акції або на внески до статутних фондів.

Дисконт – 1) різниця між сумою, зазначеною на векселі, і тією, що виплачується векселетримачеві; 2) процент, який беруть банки при обліку або купівлі векселів.

Доход суб'єкта оподаткування – надходження у власність або на користь фізичної чи юридичної особи коштів у національній чи іноземній валюті; грошовий еквівалент надходжень у вигляді інших валютних цінностей, майна, послуг, майнових і немайнових прав; приріст їхньої вартості, одержаний (нарахований, розподілений, набутий) від резидентів і нерезидентів.

Доход у матеріальній формі – гроші, інші валютні цінності, грошовий еквівалент вартості майна, що має фізичні виміри та властивості, одержані суб'єктом оподаткування у власність.

Доход у нематеріальній формі – грошовий еквівалент вартості послуг, майнових і немайвових прав, що не мають фізичних вимірів, одержаний суб'єктом оподаткування в користування або у власність.

Дочірнє підприємство – підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Еквіваленти грошових коштів – короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Економічний стимул – економічні важелі, за допомогою яких вдається впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання. Вплив на матеріальні інтереси здійснюється за допомогою форм організації фінансів.

Експорт – продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів, крім передачі майна суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, іноземному суб'єктові господарської діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу при спільній господарській діяльності. При цьому термін "реекспорт" (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності та вивезення за межі України товарів, раніше імпортованих на територію України.

Експорт капіталу – вивезення за межі України капіталу в будь–якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Елементи витрат – сукупність економічно однорідних витрат.

Емісія – випуск в обіг грошей, акцій, облігацій та інших боргових зобов'язань.

Ефект мультиплікатора – показник, який характеризує залежність між зміною інвестиційних витрат та рівнем обсягів виробництва й національного доходу.

Ефективна ставка відсотка – ставка відсотка, що визначається діленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестицій (або зобов'язання) та вартості їх погашення.

Застава – одна з форм забезпечення боргових зобов'язань, яка передбачає передачу кредиторові майнових чи інших цінностей позичальника. Предметом застави може бути як рухоме, так і нерухоме майно.

Затрати – сукупність виробничих виплат у готівковій і безготівковій формах у зв'язку э виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їхньою реалізацією.

Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна відсоткова ставка на депозит – середня відсоткова ставка на день відкриття депозиту, але не вища, ніж середня відсоткова ставка за депозити, залучені протягом ЗО календарних днів, що передували даті відкриття цього депозиту.

Звичайна відсоткова ставка на кредит – середня відсоткова ставка на день сплати відсотків за кредит, але не нижча, ніж середня відсоткова ставка за кредити, надані протягом ЗО календарних днів, що передували даті надання цього кредиту.

Звичайна ціна на продукцію – це ціна не менша, ніж середньозважена ціна реалізації аналогічної продукції за будь–якими іншими угодами з купівлі–продажу, укладеними з будь–якою третьою стороною протягом ЗО календарних днів, що передували даті реалізації, за винятком того, коли ціни внутрішньої реалізації підлягають державному регулюванню згідно з порядком ціноутворення, встановленим законодавством. У разі, якщо визначити ціни за зазначеною процедурою неможливо, звичайною вважається ціна, яка дорівнює залишковій вартості матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають на балансі платника податку, і номінальній вартості товарів, придбаних для проведення товарообмінних операцій.

Злиття підприємств – об'єднання підприємств (шляхом створення нової юридичної особи або * приєднання підприємств до головного підприємства), внаслідок якого власники (акціонери) підприємств, що об'єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об'єднаних підприємств з метою подальшого спільного розподілу ризиків та вигод від об'єднання. При цьому жодна із сторін не може бути визначена як покупець.

Зменшення корисності – втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Зобов'язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Імпорт – закупівля в іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності товарів та ввезення їх на територію України, включаючи закупівлю товарів, призначених для власного споживання, установами й організаціями України, що перебувають за її межами.

Інвестиції – довгострокові вкладення коштів з метою утворення нових і модернізації діючих підприємств, освоєння новітніх технологій і нової техніки, збільшення виробництва й одержання прибутку.

Інвестиційні фонди – фінансові інститути, учасники ринку цінних паперів, що здійснюють емісію власних акцій та інвестицій у цінні папери інших емітентів, торгівлю цінними паперами та які володіють інвестиційними цінними паперами.

Інвестор – приватний підприємець, організація або держава, що здійснюють довготермінове вкладення капіталу в будь–яку справу чи підприємство з метою отримання прибутку.

Індосамент – переказний напис на цінному папері, векселі, чеку, коносаменту тощо, який засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.

Інновація – нововведення, комплексний процес утворення, поширення і використання новітньої техніки і технології (нового практичного середовища) для задоволення людських запитів, що змінюються під впливом розвитку суспільства.

Іноземна валюта – грошова одиниця іноземних держав (банкноти, білети державної скарбниці, монети), монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Інфляція – кризовий стан грошової системи, зумовлений диспропорційним розвитком суспільного виробництва, що призводить до невідповідності попиту і пропозиції, до зростання цін на товари і послуги, монопольного стану деяких виробників, що дає їм змогу необгрунтовано підвищувати ціни на свою продукцію. Інфляція спричинює розлад грошової системи, створює фінансове напруження в країні, що врешті призводить до підвищення вартості життя, натуралізації процесів обміну, послаблення зацікавленості працівників у результатах своєї праці. У цей час курс національної валюти падає. Вирізняють повзучу, галопуючу та гіперінфляцію.

Інфраструктура – комплекс галузей господарства, що обслуговує промислове (або будь–яке інше) виробництво, а також населення. Включає транспорт, зв'язок, торгівлю, матеріально–технічне забезпечення, науку, освіту, охорону здоров'я.

Іпотека – застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи в інших фінансових установах довготермінового кредиту під заставну.

Іпотечний кредит – фінансовий кредит (позичка коштів на визначений строк та під визначені проценти з відстроченням їх погашення), який використовується для будівництва й реконструкції житлового приміщення, що перебуває або перебуватиме у приватній власності громадян, а також для фінансування поточних потреб громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, індивідуальною адвокатською і приватною діяльністю, із забезпеченням такого кредиту зазначеними житловими приміщеннями або іншими видами матеріальних цінностей, переданими у заставу (іпотеку) особі, що надає кредит.

Капіталомісткість – показник, що характеризує відношення капітальних вкладень до приросту вартісного обсягу продукції (національного чи валового доходу), одержаного внаслідок освоєння цих капіталовкладень.

Капітальне будівництво – процес створення й удосконалення основних фондів за допомогою будівництва нових, реконструкції, розширення, технічного переоснащення і модернізації діючих.

Капітальні вкладення – витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спрямовані на вдосконалення та приріст основних фондів.

Кліринг – система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги. Ґрунтується ні врахуванні взаємних вимог і зобов'язань.

Комерційна таємниця підприємства – це таємниця, пов'язана з виробництвом, технологічною особливістю, а також управлінням фінансами й іншою діяльністю підприємства, розголос якої може нанести йому збитки.

Комерційний банк (акціонерний, кооперативний, приватний) – кредитна фінансова установа, що створюється для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення та платності. Здійснює розрахункові операції за дорученням клієнтів, їхнє касове обслуговування, операції з валютою, дорогоцінними металами, цінними паперами та інші операції, дозволені законом. Від своєї діяльності одержує прибуток.

Комерційний кредит – будь–яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню оплату) продукції, робіт, послуг іншого суб'єкта підприємницької діяльності з відстроченням дати реалізації, якщо таке відстрочення є більшим, ніж звичайні строки поставки, або перевищує ЗО календарних днів від дати здійснення авансового платежу. Не вважають комерційним кредитом форвардні та ф'ючерсні операції з продукцією сезонного виробництва або цінними паперами і валютними цінностями, а також операції з товарними і валютними опціонами, що передбачають перехід права власності на таку продукцію (цінні папери і валютні цінності) під час здійснення розрахунків за форвардним, ф'ючерсним або опціонним договорами.

Комерційний розрахунок – метод господарювання, що полягає у вимірі в грошовій формі витрат і результатів діяльності, зумовлює максимальне одержання прибутку при мінімальних витратах, обов'язкове одержання прибутку, достатнього для підтримання господарського рівня рентабельності.

Компанія – створюється на базі пайового капіталу об'єднаних підприємців і є юридичною особою. Серед них вирізняють акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Конверсія – переорієнтація підприємства на виробництво продукції принципово іншого характеру.

Конвертування валюти – обмін однієї валюти на іншу за поточним валютним курсом.

Конкурентоспроможність – здатність суб'єктів проводити свою діяльність в умовах ринкових відносин і одержувати при цьому прибуток, достатній для науково–технічного удосконалення виробництва, стимулювання робітників і випуску високоякісної продукції.

Конкуренція – елемент ринкового механізму, пов'язаний із формуванням господарських пропорцій на основі змагань підприємств, фірм за кращі й вигідніші умови вкладання капіталу, реалізації продукції, надання послуг.

Консалтинг – діяльність спеціальних компаній з надання консультацій товаровиробником продавцям і покупцям з питань експертної, технічної та економічної діяльності підприємств, фірм, організацій, зокрема в зовнішньоекономічній сфері.

Консигнаційна операція – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності – консигнанта, що передбачає експорт матеріальних цінностей на склад іншого суб'єкта підприємницької діяльності – консигнатора з дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Контрольний пакет акцій – частка загальної вартості (кількості) акцій, що дає змоіу їхнім власникам контролювати діяльність усього акціонерного товариства.

Концерн – об'єднання самостійних підприємств різних галузей, пов'язаних спільними розробками на засадах добровільної централізації функцій науково–технічного та виробничого розвитку, фінансування, патентно–лізингових угод, інвестування, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Корпоративне право – право власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

Котирування – визначення ринкового курсу цінних паперів. Здійснюється на біржах спеціальними котирувальними комісіями.

Кредитна лінія – надання банком у майбутньому позичальникові кредитів у розмірах, що не перевищують обумовлені раніше певні максимальні величини без будь–яких спеціальних переговорів і укладання угод.

Кредитна операція – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання права на купівлю матеріальних цінностей і нематеріальних активів із відстроченням платежу, а також на позичку коштів із відстроченням їхнього погашення. Кредитні операції здійснюються у вигляді товарного, комерційного і фінансового кредитів.

Кредиторська заборгованість – заборгованість, що виникла при розрахунках з постачальниками, тимчасове використання в грошовому обігу підприємства коштів кредитора.

Кредитування – одна з форм фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при яких витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунок банківських кредитів на засадах платності, строковості й повернення.

Купон – відрізний талон цінного папера (акції, облігації), який дає право його власникові одержати в обумовлений строк певний доход у вигляді процентів або дивідендів.

Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів – ціна акцій, інших цінних паперів на фондовій біржі. Курс прямо пропорційний розмірам дивідендів і процентів та пропорційний величині позикового процента.

Лізинг – спосіб фінансування інвестицій, заснований на довгостроковій оренді майна при збереженні права власності за орендодавцем; середньо– і довгострокова оренда машин, обладнання і транспортних засобів.

Ліквідність активів – величина, обернена часові, необхідному для перетворення їх у гроші. Чим менше часу знадобиться для перетворення активів у гроші, тим вони ліквідніші.

Ліквідність балансу підприємства – міра покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань.

Ліквідність підприємства – здатність суб'єкта господарювання в будь–який момент здійснити необхідні витрати.

Ліміт капітальних вкладень – граничний розмір капітальних вкладень для запланованого введення в дію потужностей, підприємств, об'єктів або для створення нормативного нароб–ку капітального будівництва.

Ліміт кредитування – гранична сума видачі кредиту або залишків заборгованості в плановому періоді.

Ліцензія – спеціальний дозвіл юридичній особі уповноваженим на це державним органом здійснювати конкретні, обумовлені законом, господарські операції, включаючи зовнішньоекономічні.

Маркетинг – комплексна система управління діяльністю підприємства з розробки, виробництва, збуту продукції або надання послуг на основі вивчення ринку й активного впливу на споживчі потреби з метою одержання прибутку.

Материнське (холдингове) підприємство –підприємство, яке здійснює контроль дочірніх підприємств.

Метод ефективної ставки відсотка – метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходами за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.

Метод участі в капіталі – метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Митна вартість – ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари чи інші предмети, що підлягають оподаткуванню митом на час перетину митного кордону держави.

Монетарні метали – золото і метали іридієво–платинової групи в будь–якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів та їхнього брухту.

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Моральна шкода – шкода, заподіяне особистим немайновим правам суб'єкта оподаткування, яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.

Надзвичайна подія – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Національні валюта – грошова одиниця України – банкноти, білети державної скарбниці, монети, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у грошовій одиниці України.

Негативний гудвіл – перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю їх придбання на дату купівлі.

Негрошові операції – операції, які не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів.

Нематеріальні активи – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Немонетарні активи – усі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

Немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (засновників) за внесками до статутного капіталу.

Нерезиденти – юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи України, із місцезнаходженням за межами України, які створені та діють відповідно до законодавства іноземної держави.

Обігові кошти – кошти, авансові оборотні фонди підприємства і фонди обігу. Обігові кошти у сфері виробництва складають його активи: сировина, матеріали, паливо, тара, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів тощо; оборотні фонди – товари на складі і в реалізації, грошові кошти в розрахунках, у касі підприємства, на рахунках у банку, інших рахунках.

Облігація – цінний папір, що приносить доход у вигляді процента. Випускається державними органами для покриття бюджетного дефіциту і акціонерними товариствами з метою мобілізації капіталу. На відміну від акцій, на облігаціях визначається термін їхнього погашення.

Облікова політика – сукупність принципів, методів та процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Обліковий прибуток (збиток) – сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період.

Окупність капітальних вкладень – показник ефективності капітальних вкладень, що визначається як відношення капітальних вкладень до економічного ефекту, одержаного від їхнього використання в процесі виробництва.

Оперативна оренда (лізинг) – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю, на строк, не більший, ніж строк їхньої повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких матеріальних цінностей орендодавцю. При цьому право власності на орендовані цінності залишається у орендодавця протягом усього строку оренди.

Оперативне управління – управління майном підприємства, що його фінансує власник.

Операційний ліверидж – регулювання постійних витрат для збільшення прибутку фірми.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів та послуг.

Операція в іноземній валюті – господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.

Оплата праці – форма грошової або натуральної винагороди робітникам.

Оприлюднення звітності – офіційне подання бухгалтерської звітності до органів Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, Комітету в справах нагляду за страховою діяльністю та інших установ і організацій, уповноважених відповідно до чинних законодавчих актів України для отримання бухгалтерської звітності (балансів) від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація в засобах масової інформації звітів про фінансовий стан та баланси підприємств, якщо це передбачено законодавством.

иптова (гуртова) ціна – оптова ціна підприємства або ціна товаровиробника, за якого товари реалізуються іншим підприємствам та організаціям, а також населенню. Гуртова ціна, як правило, нижча від роздрібної.

Опціон – право купувати або продавати акції за фіксованою ціною протягом встановленого строку.

Оренда – угода, за якою орендар набуває права користування необоротними активами за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Орендна операція – операція суб'єкта оподаткування –орендодавця, що передбачає надання і передачу права користування матеріальними цінностями іншій юридичній чи фізичній особі – орендатору на платній основі та на визначений термін, що не може бути більшим, ніж термін повної амортизації орендованих, наданих у лізинг матеріальних цінностей.

Основна діяльність – операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально–культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Переказний вексель (тратта) – письмовий наказ однієї особи (векселеутримувача) іншій (платникові) про виплату за вимогою або на обумовлену дату, зазначену у векселі, певної суми грошей третій особі (ремітентові) або пред'явникові даного векселя.

Перестрахування – особлива форми страхування, що дає змогу розподілити значні ризики між кількома страховими організаціями.

Планування – процес, який забезпечує збалансованість взаємодій окремих видів ресурсів у межах обраного об'єкта управління і встановлює пропорції і темпи зростання.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що його виписує постачальник (кредитор) своєму банкові про стягнення зазначеної в документі суми грошей із покупця (боржника) і врахування їх на рахунок постачальника.

Платіжне доручення – розрахунковий документ, що його виписує власник рахунка установі банку, який його обслуговує, про перерахування певної суми грошей на рахунок одержувача коштів, вказаного в дорученні. Застосовується при розрахунках за товарні й нетоварні операції, авансові платежі.

Платоспроможність – здатність суб'єкта господарської діяльності вчасно й повною мірою виконувати свої платіжні зобов'язання, які ґрунтуються на торговельних, кредитних чи інших операціях грошового характеру.

Податки – обов'язкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.

Податкова система – сукупність різних видів податків, у побудові й методах обчислення яких втілюються певні принципи. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на доход або власність платника податків; непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару (тарифу на послуги) і сплачуються споживачем. У складі непрямих податків вирізняють акцизи, фіскальні монополії, митні збори.

Податковий контроль – спеціальний контроль з боку державних органів за дотриманням податкового законодавства, правильністю обрахунку, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів юридичними і фізичними особами.

Податковий кредит – одна з податкових пільг, що полягає у відстроченні сплати податку.

Податкові канікули – певний проміжок часу, протягом якого платникові податків надається пільга у вигляді звільнення від сплати податку.

Податкові пільга – повне або часткове звільнення фізичних і юридичних осіб, від сплати податків відповідно до чинного законодавства.

Позареалізаційна операція – діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції, робіт, послуг та іншого майна, включно з основними фондами, нематеріальними активами, продукцією обслуговуючого й допоміжного виробництва.

Позиковий відсоток – ціна кредитних коштів на ринку позикового капіталу. Кількісно він може бути визначений нормою або ставкою. Норма відсотків обчислюється відношенням доходу кредитора від наданого кредиту до абсолютної величини цього кредиту.

Посередницька операція – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, який виступає в ролі комісіонера в договорі комісії, консигнатора у консигнаційному договорі або повіреного в договорі доручення, за винятком довірчих операцій із коштами, цінними паперами, зокрема з приватизаційними майновими сертифікатами, операціями щодо випуску боргових зобов'язань і вимог та торгівлі ними, операціями щодо торгівлі валютними цінностями та іншими видами фінансових ресурсів, а також усіма видами банківських і страхових операцій.

Прибуток – кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Обчислюється як різниця між валовим виторгом (без податку на додану вартість та акцизного збору) й витратами на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг).

Прихований доход – частка сукупного доходу, не зазначена суб'єктом оподаткування в декларації, що подається до державної податкової адміністрації (інспекції), або сукупний доход, не оприлюднений унаслідок неподання такої декларації в строки та за умов, визначених законодавством.

Прогнозування – науково обґрунтоване припущення вірогідності розвитку подій або явищ на підставі статистичних, соціальних, економічних та інших досліджень.

Продаж майна, продукції, робіт, послуг – передавання права власності на майно, продукцію, роботи, послуги, нематеріальні активи, цінні папери, валютні цінності, інші види фінансових ресурсів та матеріальних цінностей інпшм юридичним і фізичним особам за допомогою угод з купівлі–прода–жу або ціни на певну еквівалентну суму коштів, інших цінностей у матеріальній і нематеріальній формах, боргових зобов'язань у вартісному вираженні.

Простий вексель – безумовне грошове зобов'язання установленої законом форми, що видається банком (векселедавцем) фізичній або юридичній особі (векселеутримувачеві), надаючи право останньому вимагати з боржника сплати після зазначеного терміну певної суми грошей, вказаної у векселі.

Реалізація продукції, робіт, послуг – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передавання права власності на продукцію, роботи, послуги іншому суб'єктові підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів та боргових зобов'язань.

Регулювання економіки – це цілеспрямована зміна темпів розвитку господарства й окремих його структурних підрозділів на основі перерозподілу фінансових ресурсів. Регулювання економіки здійснюється в двох формах – саморегулювання та державного регулювання. Перша характеризується такими методами формування фінансової бази в різних ланках суспільного виробництва, які виробляють і використовують самі суб'єкти господарювання. Друга форма відображає втручання держави в процес розвитку суспільного виробництва за допомогою різних економічних інструментів, у тому числі за допомогою фінансових важелів.

Резиденти – юридичні особи, включаючи і бюджетні організації, суб'єкти підприємницької діяльності, їхні філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, які становлять окремий баланс і мають розрахунковий рахунок та здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на митній території України.

Рентабельність – один з основних вартісних показників ефективності виробництва. Він характеризує рівень ефективності витрат, здійснених у процесі виробництва та реалізації продукції, робіт і послуг.

Рентабельність продукції – фінансовий показник, що обчислюється як відношення прибутку від реалізації продукції до поточних витрат на її виробництво. Вимірюється у відсотках.

Розрахунковий рахунок – один з основних рахунків, що відкривається у банках юридичними особами для зберігання коштів і здійснення розрахунків. На рахунок зараховують надходження на користь його власника, а з рахунків списують платежі за відповідними видатковими документами.

Роялті – періодична ліцензійна плата за право використання винаходів, патентів та іншої інтелектуальної власності, а також плата за право розробляти ресурси.

Самострахування – комплекс заходів, спрямованих на запобігання ризикам, створення резервних фондів матеріальних і фінансових ресурсів, призначених покривати збитки, пов'язані зі страховими випадками.

Самофінансування – один з методів фінансового забезпечення відтворювальних витрат, який ґрунтується на використанні суб'єктом господарської діяльності власних фінансових ресурсів без залучення коштів державного бюджету. При незабезпеченості власними коштами підприємство використовує фінансові ресурси, утворені завдяки випуску цінних паперів.

Санація підприємства – комплекс заходів з оздоровлення фінансового стану підприємства й запобігання його банкрутству.

Собівартість – грошове вираження загальної суми витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції, робіт, послуг.

Соціальне страхування – система економічних відносин, за допомогою яких формуються й використовуються фонди грошових засобів, передбачені для матеріального забезпечення непрацездатних.

Стратегічний фінансовий менеджмент – сфера діяльності, спрямована на реалізацію довгострокових перспективних рішень у галузі управління капіталом, що дає змогу визначити зміни у його складі та структурі, форми управління процесом фінансування розширеного відтворення виробництва.

Страхувальник – фізична або юридична особа, яка страхує своє майно чи укладає зі страховою організацією договір особистого страхування та сплачує страхові внески.

Страхування – система особливих перерозподільних операцій, які виникають між учасниками страхового фонду у зв'язку з його утворенням за рахунок цільових грошових внесків і використання на відшкодування втрат суб'єкта господарювання та надання допомоги громадянам (або їхнім сім'ям) у разі настання страхових випадків (досягнення певного віку, внаслідок втрати працездатності, смерті тощо). Вирізняють майнове страхування, об'єктом якого є різні матеріальні цінності; особисте – страхування певної події в житті фізичної особи; страхування відповідальності, предметом якого є імовірні зобов'язання страхувальника щодо відшкодування збитків (шкоди) третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об'єктом є ризик неотримання прибутку або зазнавання збитків. Страхування може бути добровільним чи обов'язковим.

Сукупний оподатковуваний доход – суми сукупних доходів, отриманих суб'єктом оподаткування у будь–якій формі (грошовій, матеріальній і нематеріальній) і за будь–яких умов незалежно від джерела.

Товарний кредит – будь–яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції, робіт, послуг, передавання права власності іншому суб'єктові підприємницької діяльності або громадянину на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні строки банківських розрахунків або ЗО календарних днів від дати реалізації.

Трансфертна ціна – оптова ціна, що обслуговує оборот товарів і послуг у межах даного підприємства або фірми; за цією ціною здійснюються розрахунки за сировину, матеріали, напівфабрикати й послуги.

Трастові (довірчі) операції – операції, пов'язані з довірчими відношеннями; управління майном небіжчика в інтересах спадкоємців; тимчасове управління майном осіб, які позбавлені права здійснювати цю функцію (неповнолітні, недієздатні); вкладання грошей в акції чи нерухомість, оплати грошей, податків.

Упущена вигода – доход, який міг би одержати суб'єкт оподаткування в разі здійснення своїх справ і не одержав через обставини, що не залежать від нього, або протиправні щодо нього дії інших суб'єктів, якщо розмір його передбачуваного доходу можна обґрунтувати.

Факторинг – різновидність торгово–комісійних операцій.

Фінансова звітність – сукупність документів, що характеризує фінансовий стан підприємства.

Фінансова інформація – система фінансових показників, передбачених для прийняття рішень і розрахованих на конкретних користувачів.

Фінансова оренда (лізинг) – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей на замовлення орендаря з наступним передаванням орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший, ніж строк їхньої повної амортизації з обов'язковим наступним передаванням права власності на такі матеріальні цінності орендарю.

Фінансова політика – діяльність держави, підприємства щодо цілеспрямованого використання фінансів. Зміст фінансової політики полягає в тому, щоб розробляти концепцію розвитку фінансів, визначати основні напрями їхнього використання й заходи, спрямовані на досягнення оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення.

Фінансова стратегія – комплекс заходів, спрямованих на досягнення перспективних фінансових завдань.

Фінанси – сукупність форм і методів формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою виконання функцій і завдань держави, підприємств і населення із забезпечення умов розширеного відтворення, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансовий апарат – органи, що здійснюють управління фінансами. До них належать працівники фінансових органів, податкової служби, фінансових відділів чи управлінь підприємств (організацій та установ), міністерств і відомств, які здійснюють функції оперативного управління фінансами.

Фінансовий контроль – елемент системи управління фінансами, особлива сфера вартісного контролю за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів (держави, регіонів, підприємств та організацій), дотримання фінансово–господарського законодавства, доцільності витрат, економічної ефективності фінансово–господарських операцій.

Фінансовий кредит – будь–яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позичку на визначений строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності та нематеріальні активи, надані в заставу.

Фінансовий менеджмент – процес управління грошовим обігом, формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства. Це також система принципів, методів, засобів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом і фінансовими ресурсами.

Фінансовий механізм – сукупність форм і методів формування й використання фінансових ресурсів, що застосовується з метою створення сприятливих умов для –"економічного і соціального розвитку суспільства. Згідно зі структурою фінансової системи фінансовий механізм поділяється на такі складові: фінансовий механізм підприємств, організацій, установ; страховий механізм; бюджетний механізм тощо. У кожному з них за функціональним призначенням можна виокремити такі ланки: фінансове планування; фінансові норми; фінансові санкції; стимули; ліміти тощо.

Фінансовий ринок – ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів, фінансових послуг.

Фінансовий стан підприємства – забезпеченість або незабезпеченість підприємства грошовими засобами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними суб'єктами.

Фінансові коефіцієнти – відносні показники фінансового стану підприємства, які відображають одні абсолютні фінансові показники відносно інших.

Фінансові результати – процес одержання фінансових ресурсів, пов'язаний з виробництвом і реалізацією товарів, операціями на ринку капіталів.

Фінансові ресурси – фонди грошових засобів, що формуються суб'єктами господарювання, державою і населенням і використовуються для розширеного виробництва, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб, як витрати на оборону й державне управління тощо.

Фінансові фонди – грошові фонди, що формуються за рахунок фінансових ресурсів. Призначення фінансових фондів полягає у підготовці умов, які забезпечують задоволення постійно зростаючих суспільних потреб.

Фінансово–промислова група – група підприємств, установ, кредитних організацій (включаючи банки) та інвестиційних інститутів, що добровільно об'єднали свої капітали або консолідували пакети своїх акцій.

Фірма – підприємство або сукупність спеціалізованих організацій будь–якої форми власності, які є юридичними особами й об'єднуються для спільного управління виробництвом і реалізацією продукції.

Фонд нагромадження – цільове джерело фінансування розширеного відтворення, розвиток матеріальної бази невиробничої сфери, приріст запасів і резервів в економіці держави.

Фонд оплати праці – цільове джерело фінансування витрат на оплату праці працівників підприємства, премії робітникам і службовцям за виробничі результати, заохочувальні та компенсаційні виплати, що відносяться на собівартість продукції.

Фондовіддача – кількість продукції в розрахунку на одиницю вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість – показник, обернено пропорційний показникові фондовіддачі. Обчислюється як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до річного обсягу виробленої продукції.

Фондоозброєність – показник насичення основними виробничими фондами. Обсяг виробничих фондів у вартісному вимірі, що припадає на одного працівника підприємства. Обчислюється методом ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів на середньооблікову чисельність працівників.

Форвардна операція – господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання, продаж форвардної угоди, тобто зобов'язання придбати, продати продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений термін у майбутньому з фіксацією ціни реалізації на дату укладання, придбання форвардної угоди. При цьому покупець форвардної ^тоди має право на відмову від її виконання винятково за наявності згоди іншої сторони форвардної угоди.

Ф'ючерс – вид строкових контрактів на товарних і фондових біржах.

Хеджування – операція зі страхування від ризику зміни вартості цінних паперів за допомогою укладання учасниками ринку двох протилежних угод, в одній з яких він виграє від зміни їхньої вартості, а в іншій програє, зводячи, таким чином, фінансові ризики до мінімуму за рахунок взаємного погашення виграшу й програшу.

Холдингова компанія – корпорація чи акціонерна компанія, що використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними й управління значно більшим капіталом, ніж початковий, одержання дивідендів.

Ціна – грошовий вираз вартості, кількість грошей або інших товарів і послуг, що сплачується та отримуються за одиницю товару або послуги.

Цінні папери – документи, які засвідчують право володіння і довготермінові зобов'язання емітентів щодо виплати їхнім власникам доходів; грошові і товарні документи, що засвідчують майнові права.

Ціноутворення – процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

Чек – вид цінного папера або грошовий документ строго встановленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунка (чекодавця) банкові сплатити зазначену суму конкретній особі чи пред'явникові чека (чекоотри–мувачу) суму коштів, вказану в чеку.

Чистий доход суб'єкта підприємницької діяльності від продажу продукції, робіт, послуг – виручка від продажу продукції, робіт, послуг, зменшена на суму нарахованого акцизного збору, податку на додану вартість, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму документально підтверджених витрат, що відносяться на собівартість продукції, робіт, послуг.

Юридична особа – підприємство, що виступає як суб'єкт громадянства, в тому числі господарських прав та обов'язків, які мають самостійний баланс, гербову печатку, розрахунковий рахунок у банку. Діє на основі статуту або положення і відповідає в разі банкрутства майном, що йому належить.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про державний внутрішній борг України" // Закони України: В И т.– Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К., 1996. – Т. 4.

2. Закон України № 1788 – XII від 5.11.91 р. "Про пенсійне забезпечення" // Відомості ВРУ, 1992. – № 2.

3. Закон України "Про банкрутство" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. — № 31.

4. Закон України № 2240 – III від 18.01.2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" // Відомості ВРУ, 2001.– №11.

5. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.

6. Закон України №437/95–ВР№8 від 21 листопада 1995 р. "Про промислово–фінансові групи в Україні" (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про промислово–фінансові групи в Україні" (Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 23).

7. Закон України № 120–ХІІ ВР від 18.06.1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу".

8. Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 16/98 – ВР // Відомості Верховної Ради України – 1998. – № 23.

9. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р.

10.Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства".

11.Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" // Закони України: В 11 т. – Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К., 1996. – Т. 4.

12.Закон України № 1533 – III від 2.03.2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" // Відомості Верховної Ради, 2000. – № 22.

13.Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" // Відомості Верховної Ради, 1999. – № 46–47.

14.Закон України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу".

15.Закон України № 400/97 – ВР від 26.06.97 "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" // Відомості ВРУ. – 1997. – № 37.

16.Закон України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність".

17.Закон України від 16 грудня 1997 р. "Про лізинг".

18.Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2.

19.Закон України від 24 березня 1995 р. "Про оплату праці".

20.Закон України від 3 квітня 1997 р. "Про податок на додану вартість".

21.Закон України від 18 лютого 1997 р. "Про систему оподаткування".

22.Закон України від 18 липня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу".

23.Авилов А. Государственная поддержка мелкого и среднего бизнеса в развитых странах мира. – М., 1994.

2А. Азаров М.Я. та ін. Все про податки: Довідник. – К.: Експерт–Про, 2000.

25.Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів. – Львів: Каменяр, 2000.

26.Базилевич В.Д., БаластрикЛ.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базидевича В.Д. – К: Атака, 2002.

27.Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1997.

28.Банківські операції: Підручник/A.M. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.. За ред. д–ра екон. наук, проф. A.M. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000.

29.Барановсъкий 0.І. Фінансова безпека. – К.: Фенікс, 1999.

30.Бескид Й. М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. – Тернопіль, 1996.

31.Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. – К.: Знання; КОО, 1999.

32.Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

33.Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: Ника–Центр, 2000.

34.Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2000.

35.Бровкова Е.Г., Прондус И.П. Финансово–кредитная система государства. – К.: Сирин. – 1997.

36.Буряковсъкий В.В., Карамзін В.Я., Каламбет С.Б. Фінанси підприємств: Навч. посібник/ За ред. В.В. Буряковського. – Д.: Пороги, 1998.

37.Бюджетна політика та боргова стратегія України в 2003 році // За ред. д–ра екон. наук І.О. Луніної. – К.: Ін–т екон. прогнозув. НАН України, 2002.

38.Бюджетна система України: Навч. посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / С.І. Юрій, Й.М. Бескид та ін. – К.: НІОС, 2000.

39.Бюджетний кодекс України. – К: Аттіка, 2003.

40.Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996.

41.Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997.

42.Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2003.

43.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2003.

44.Вахрин П.И., Нешитий А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно–внедренческий центр "Маркетинг", 2000.

45.Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Вид–во Соломії Павличко "Основи", 2001.

46.Государственные финансы. Учебник под редакцией д.э.н. Федосова В. М. – К: Либідь, 1991.

AT . Декрет КМУ № 56–93 від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки та збори".

48.Деркач М., Гордєєва Л. Бюджет і бюджетний процес в Україні: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Пороги, 1995.

49.Дж. Е. Стіглиц. Економіка державного сектора: А Олійник, Р. Сільський. – К.: Основи, 1998.

50.Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навч. посібник для студентів екон. спец, вузів. – К.: Наук, думка, 1999.

51.Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. – К.: Наук, думка, 1997.

52.Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник – К.: Кондор, 2003.

53.Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. / Общая ред. и предисл. А.Г. Милейковского и И.М. Осадчей. – М.: Прогресс, 1978.

54. Кириленко О.П. Фінанси: Навч. посібник. – Т.: ТОВ "ЦМДС", 1999.

55. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06 96 № 254/96 – ВР //Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.

56.Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. – К.: Знання, 1999.

57.Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України. Основи теорії та практики // НДФІ при Міністерстві фінансів України.– К., 1997.

58.Крупка Я.Д. Облік інвестицій: Монографія. – Т.: Екон. думка, 2001.

59.Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. – К: Т–во Знання; КОО, 2000.

60.Луніна І.Д. Державні фінанси України у перехідний період. – Харків: Форт, 2000.

бі.Макконелі К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. 11–го изд. К.: Хагар–Демос, 1993.

62.Международные валютно–кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л.Н.Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 1994.

63.Мертенс AM . Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.

64.Местное финансирование в Европе / Изд. Совета Европы. – Б. м., 1997.

65.Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков. – М.: Аспект пресс, 1999.

66.Мищеракова О.В. Налоговые системы развитых стран мира. – М.: Фонд "Правовая культура", 1995.

67.Місцеві бюджети, податки і збори (закон, практика, проблеми). – К.: Парламентське вид–во, 2000.

68.Мороз Ю. Н. Вексельное дело. – К.: Наук. думка; Лада, 1996.

69.Муніципальні фінанси для України // Ін–т держ. упр. і самоврядування при Кабінеті Міністрів України. – К., 1994.

70.Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. —К: Основи, 1993.

71.Опарін В. М. та ін. Бюджетна система: Навч. метод. посібник для самост. вивч. диск. 2–ге вид., перероб. і доп. / В.М. Опарін, В.І. Малько, СЯ. Кондратюк, Г.Б. Коломієць. – К.: КНЕУ, 2002.

72.Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. – К: КНЕУ, 1999.

73.Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 2–е вид. перероб. і доповн. – К: Вища шк., 1997.

74.Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: "НІОС". – 1998.

75.Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посібник. – Черкаси: Відлуння, 1999.

76.Пигу А. Экономическая теория благосостояния. T.I: Пер. с англ. – М: Прогресс. – 1985.

77.Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. – М.: Инфра, 1996.

78.Росс С. и др. Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. – М.: Лаборатория Базовых Знаний, 2000.

79.Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие /Под ред. B.C. Торкановского. – СПб.: АО "Комплект", 1994.

80.Словник сучасної економіки Макміллана: Пер. з англ. – К.:"АртЕк", 2000.

81.Современный финансово–кредитный словарь. – М.: Инфра–М, 1999.

82.Соколовська A . M . Податкова система держави: теорія та практика становлення. – К.: Знання–Прес, 2004.

83.Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В Л. Держава – податки – бізнес (Із світового досвіду регулювання ринкової економіки) – К.: Либідь. – 1992.

84.Фабоцци Ф. Управление инвестициями. – М.: ИНФРА–М, 2000.

85.Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995.

86.Финансы: Учеб. пособие / Под ред. проф. А. М. Ковалевой. – 3–е, пераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1998.

87.Фінанси підприємств: Підручник /За ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. – 2–ге вид., перероб. та доп. – К: КНЕУ, 1999.

88.Фінанси: Навч. посібник / За ред. С. О. Булгакової, Л.I. Василенко. – К., 1999.

89.Фінансовий ринок: Навч. посібник. – К: Знання–Прес, 2002.

90.Фінансові послуги України. Енциклопедичний довідник: В 6 т. / І.О. Мітюков, В.Т. Александров, І.О. Ворона, С.М. Недбаєва. – К.: Укрбланквидав.

91.Цінні папери в Україні. І.І. Пилипенко, О.П. Жук. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001.

92.Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – К: Знання–Прес. – 2002.

93.Ширкевич Н. А. Местные бюджеты. – М.: Финансы и статистика, 1991.

94.Юрій С. І., Бескид Й.М. Державний бюджет України. Навч. посібник. – Тернопіль: ТАНГ, 1998.

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 205; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 16 17 18 19 2021

Мы поможем в написании ваших работ!