Головний департамент Державного Протоколу та Церемоніалу

2. Головний департамент Державного Протоколу та Церемоніалу

3. Дипломатичний протокол і церимоніал України

3.1. Дипломатична бесіда та переписка

С писок літератури

Сутність і з начення дипломатичного протоколу

Активна участь України, як і будь-якої іншої держави, у міжнародному спілкуванні вимагає дотримання певних загальновизнаних правил, традицій і умовностей, сукупність яких називається дипломатичним протоколом.
Термін у своєму сучасному значенні почав використовуватися з часів Віденського конгресу (1815 p.). Участь у засіданнях Конгресу, різних урочистостях, прийомах монархів, міністрів, видатних політичних діячів, представників аристократії та генералітету, дипломатів створювала проблеми із визначенням старшинства, що вимагало чіткої документальної регламентації цього питання - "протоколювання".

В цілому дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами , народними дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні та державі. Слово протокол походить від грецького «protokollon» («protos» — перший, а «kolla»— клеїти), тобто, дослівно — правила оформлення документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення документів цією назвою стали означати всі питання етикету і церемоніалу.

Автори книги «Дипломатична церемонія і протокол» Джон Вуд і Жан Серре відзначають, що «в цілому протокол — це сукупність правил поведінки урядів та їх представників офіційних і неофіційних».

Правила дипломатичного протоколу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу.

Норми дипломатичного протоколу складалися протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлення і підтримання міждержавного та внутрішнього державного спілкування . Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо парадний характер і називаються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо.

З розпадом СРСР перед Україною як суверенною незалежною державою, визнаною світовою спільнотою, постало завдання розробки та впровадження державного протоколу та церемоніалу в комунікативні практики влади. Розробка положень Державного Протоколу та Церемоніалу України відбувалася згідно із стандартами міжнародного дипломатичного протоколу та з урахуванням національних традицій.

Етапи формування концепції Державного Протоколу та Церемоніалу України та побудови служби протоколу - професійного підрозділу, без якого неможливо функціонування налагодженої взаємодії органів публічної влади і забезпечення чіткого додержання міжнародного етикету та протокольних норм - стали відбиттям процесів становлення української державності, пошуку та формування стратегічних засад внутрішньої та зовнішньої політики, становленням вітчизняної дипломатичної служби.

Перші практичні кроки на шляху набуття українською державою досвіду протокольної та церемоніальної практики було зроблено на початку 1990-х рр. Вже у лютому 1992 р. відбулося перше з моменту проголошення суверенітету урочисте вручення вірчих грамот Президенту України послом іноземної держави.

Наприкінці того ж року було затверджено «Положення про дипломатичне представництво України за кордоном», в якому визначався статус, завдання та функції вітчизняного дипломатичного представництва за кордоном та затверджувалися деякі аспекти державного протоколу. Зокрема, було регламентовано відповідно до положень Віденської конвенції (1961) процедуру вручення послом або посланником вірчої грамоти або листа міністра закордонних справ повіреному у справах (п. 4,5).

Важливим кроком на шляху становлення національних традицій державного протоколу та церемоніалу стало прийняття 2 липня 1993 р. Постанови Верховної Ради України «Про основні напрямки зовнішньої політики України» - документу, що сформулював базові національні інтереси України, окреслив стратегічні завдання її зовнішньої політики та відзначив необхідність вироблення дієвого механізму правового, фінансового, матеріального та кадрового забезпечення інфраструктури органів зовнішніх зносин.

В цілому, у контексті формування засад Державного Протоколу та Церемоніалу України період 1991-1994 рр. можна визначити як такий, що пройшов під знаком оптимізації роботи зовнішньополітичного відомства України у нових умовах та розширення ареалу зовнішньополітичного представництва України. Для молодої країни, яка щойно проголосила незалежність, відкриття посольств розглядалося не тільки як вирішення завдань прикладного характеру, але й як вагомий крок на шляху атрибуції справжньої (на відміну від фіктивної за часів СРСР) державності.

Розширення представленості України за кордоном вимагало змін у структурі та функції центрального апарату МЗС, перетворення його на мобільний підрозділ, здатний максимально адаптуватися до вимог часу.

У рамках реорганізації МЗС у січні 1992 року протокольний відділ було перетворено на Управління державного протоколу.
Наступний етап у становленні Державного Протоколу та Церемоніалу України пройшов під знаком кардинальних змін у структурі державного керівництва та прийняттям у 1996 р. Конституції України. Відповідно до Статті 106 Основного Закону широкі повноваження у галузі здійснення зовнішньої політики отримав Президент.

Про зростання активності та динамізму зовнішньої політики України свідчила кількість та географія офіційних візитів, здійснених вищим керівництвом країни протягом зазначеного періоду. З набуттям статусу повноправного члена світової спільноти незалежних держав перед Україною постало завдання остаточного узгодження вітчизняної протокольної практики із стандартами міжнародної комунікації.

Документом, що визначив ідеологічні та організаційні засади протокольної діяльності в Україні, стало «Положення про Міністерство закордонних справ України», затверджене Указом Президента від 3 квітня 1999 р. Відповідно до даного документу, суб’єктом реалізації державного протоколу у сфері забезпечення зовнішніх зносин України з іноземними державами та міжнародними організаціями було призначено МЗС України (п. 4. підпункт 17).

Функції координації та консультативної допомоги у заходах протокольного і церемоніального характеру було покладено на Управління Державного Протоколу та Церемоніалу Президента (з грудня 2007 р. реорганізовано у Службу Державного Протоколу і Церемоніалу Секретаріату Президента України).

Нормативним закріпленням протокольних та церемоніальних стандартів в Україні стало Положення «Про Державний Протокол та Церемоніал України», затверджене Указом Президента України від 22 серпня 2002 р. з метою забезпечення додержання загальноприйнятих міжнародних норм, правил, традицій організації офіційних заходів, удосконалення й оптимізації порядку проведення в Україні заходів протокольного і церемоніального характеру. Даний документ визначив Державний Протокол та Церемоніал України як сукупність вимог щодо забезпечення єдиного порядку проведення офіційних заходів за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а також національних традицій України (п. 2.)

1.1. Принципи дипломатичного протоколу

Можна стверджувати, що жодна із форм діяльності в міждержавному спілкуванні не обходиться без дотримання правил протоколу. Чітке дотримання протокольних норм обов'язкове при визнанні нових держав, встановленні дипломатичних відносин, під час призначення глав дипломатичних представництв, вручення вірчих і відкличних грамот.

 

Згідно із нормами дипломатичного протоколу здійснюються дипломатичні візити, проводяться бесіди, переговори, підписуються міжнародні договори, організуються зустрічі та проводи офіційних делегацій, скликаються міжнародні наради, конференції, здійснюється реагування на різного роду святкові, а також траурні події в іноземних державах. Відповідно до вимог протоколу проводяться дипломатичні прийоми, ведеться дипломатичне листування, представницька робота з дипломатичним корпусом.

 

Однією зі складових частин дипломатичного протоколу є дипломатичний етикет. Якщо дипломатичний протокол є "виразом гарних манер у відносинах між державами'', то дипломатичний етикет - це прояв гарних манер у відносинах між посадовими особами, політичними і громадськими діячами, які представляють свою державу. Спілкування дипломатів зі своїми колегами в урядових, громадських і ділових колах проводиться з дотриманням здавна встановлених правил, відступ від яких може викликати небажані ускладнення у взаєминах.

 

Правила дипломатичного етикету містять певні форми звертання, переписки, а також суворий порядок нанесення візитів, проведення зустрічей, дипломатичних прийомів і т. д. Вони висувають досить суворі вимоги до зовнішнього вигляду дипломата, державного службовця, підприємця, до їх одягу, манер, поведінки і так далі.

 

В основі норм дипломатичного етикету і протоколу лежить принцип, за яким за кожним дипломатом стоїть та держава яку він представляє.

Всі держави суверенні й користуються в практиці міжнародного спілкування рівними правами і привілеями. Велике значення в дипломатичній практиці має принцип взаємності.

 

Суворі норми дипломатичного етикету наказують дотримання правил обов'язковості відповіді (на лист, надіслану візитну картку або привітання), необхідність присутності в офіційному листуванні (ноти, листи) вступного (на початку листа або ноти) і заключного (в кінці) компліменту. Пропущені, здавалося б, формальні компліменти можуть бути розцінені як неповага і спричинити за собою міжнародний конфлікт.

 

 

Велике значення в дипломатичній практиці має дотримання принципу старшинства, який залежить не від значимості країни, що представляється, а від рангу представника і його дати акредитації.

 

В основі норм дипломатичного етикету лежить суворе і безумовне дотримання звичаїв і правил країни перебування, її законодавства та встановлених порядків. По суті, дипломатичний етикет лише доповнює правила загальногромадянського етикету, які в повній мірі поширюються і на всіх дипломатів.

Головний департамент Державного Протоколу та Церемоніалу

Головни́й департа́мент Держа́вного Протоко́лу та Церемоніа́лу — самостійний структурний підрозділ апарату Адміністрації Президента України, який забезпечує діяльність у міжнародно-дипломатичній сфері протокольного і організаційного забезпечення діяльності Президента України, а також координуючу роль щодо дотримання протокольних норм і правил серед усіх державних структур та організацій України.

 

До сновних завдань департаменту можна віднести:

 

1. Забезпечення єдиної протокольної практики в Україні, контроль за дотриманням Віденської конвенції про дипломатичні і консульські представництва іноземних держав на території України.

2. Захист інтересів України та її громадян при виконанні службою завдань, пов'язаних з перебуванням дипломатичного корпусу, здійснення контролю за дотриманням іноземними дипломатами законів і правил України.

3. Участь в розробці пропозицій і здійсненні заходів протокольного та організаційного характеру, при візитах за кордон Президента, Голови Уряду України, міністра закордонних справ, а також візитів державних і урядових делегацій, глав держав, глав урядів зарубіжних країн, міністрів закордонних справ в Україну.

4. Контроль за складанням і напрямком телеграм від імені глави держави у зв'язку з національними святами та іншими пам'ятними датами іноземних держав.

5. Підтримка постійних робочих зв'язків з дипломатичними представництвами України за кордоном, надання їм необхідної допомоги в протокольній роботі.

6. Підтримка ділових контактів з дипломатичними представництвами іноземних держав на території України з питань, що належать до компетенції Департаменту.

7. Вивчення і узагальнення міжнародній протокольній практики.

 

---

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

123Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!