Емпіричних знань про конституційні відносини та інститути консти-туційного права та інші конституційно-правові явища до теоретичних знань про ці об'єкти.

Метод науки конституційного права виконує дві основні функції — сприяє отриманню знань про конституційно-правові яви­ща та побудові (моделюванню) наукової системи знань у галузі кон­ституційного права. Зазначені функції є взаємопов'язаними і взаємо-зумовленими. їх внутрішня єдність полягає у тому, що вони виража-ють різні пізнавально-змістовні аспекти єдиного вихідного поняття науки конституційного права.

Методи науки конституційного права мають систему, що представ­лена на трьох рівнях. Умовно можна виділити загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи науки конституційного права.

Загальнофілософські методи характеризуються вихідними для філософії пізнання положеннями про діалектику об'єктивізм, істо-ризм дослідження тощо. Загальнонаукові методи мають універсаль-ний характер і властиві всім наукам у цілому. Такі методи є, власне, критерієм науковості чи ненауковості пізнання. До загальнонаукових методів можна віднести індукцію, дедукцію, моделювання, аналіз, синтез, прогнозування тощо. Серед учених-правознавців на сьогодні не існує єдності щодо розмежування загальнонаукових і загаль-нофілософських методів. їх, як правило,об'єднують у правову кате-горію «загальні методи аналізу конституційних процесів»'.

Найбільш рельефно методи науки конституційного права прояв-ляються на рівні системи спеціальних методів пізнання, тобто тих ме­тодів, які притаманні лише науці конституційного права. Водночас номенклатура спеціальних методів науки конституційного права — системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретних соціологічних досліджень, статистичний, формально-логічний, структурно-функціональний, синтезу і аналізу² — в своїй переваж-ній більшості властиві не лише конституційному праву, а й іншим на­укам, а отже, не можуть вважатися спеціальними методами науки конституційного права. Видається, що до спеціальних методів можна віднести метод конституційної компаративістики, конституційно-

¹ Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 31.

² Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 178.

187

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

статистичний метод тощо. Це питання залишається відкритим і по-требує подальшого наукового обгрунтування.

Крім вищеохарактеризованих методів науки конституційного пра­ва, більш детально необхідно зупинитися на інших методах, які лише згадувалися. Одним із таких методів є системний, який дає змогу роз-глядати предмет конституційного права як цілісну, комплексну і ди-намічну систему. Системний метод визначає роль і місце кожного з елементів системи галузі конституційного права та характер їх взаємовідносин.

Системний метод дає розуміння взаємозв'язків між системою га­лузі, системою законодавства, системою науки та системною освіти у галузі конституційного права. Пізнання системності конституційно­го права дає можливість визначити роль і місце систем консти­туційного права як елементів таких макросистем, як система права і правова система.

Системний метод також важливий у дослідженні окремих інсти-тутів і норм конституційного права, оскільки дає змогу визначити їх правові властивості у комплексі, врахувати дифузійні властивості еле­ментів системи та їх взаємну деформацію.

Системний підхід у методологи' конституційного права має пер-спективи, оскільки сприяє, з одного боку, наповненню новим змістом уже існуючих правових категорій, а з другого — сприяє фор-муванню нових категорій¹, позаяк створює методологічне підгрунтя для нових досліджень у галузі конституційного права.

Похідним від системного методу є функціональний метод, який дає змогу пізнати механізм функціонування структури елементів, по-кладеної в основу системи конституційного права як галузі права, за­конодавства, науки і навчальної дисципліни. Інститути і норми кон­ституційного права, які входять до структури цієї галузі права, нала­гать їй властивостей системи лише за умови їх функціонування, що передбачає не лише зовнішнє, а й внутрішнє спрямування.

Структурно-функціональний метод дає можливість пізнати сутність, зміст і форми функціонування основних інститутів консти­туційного права. Цей метод, зокрема, дає змогу дослідити співвідно-шення функцій органів державної влади та органів місцевого само-врядування тощо.

¹ Ганьба Б. Системний підхід у державно-правових дослідженнях // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2000. — Вип. 35. — Л., 2000. — С. 61.

188

3.1 Конституціине право як юридична наука

Перспективним видається й порівняльно-правовий метод, тобто метод конституційної компаративістики, що дає можливість визнача-ти загальні тенденції розвитку тих чи інших конституційно-правових явиш на основі порівняльного аналізу їх розвитку в різних країнах світу. Слід зазначити, що на сьогодні конституційна компаративісти-ка виступає не лише одним із важливих методів конституційного пра­ва, а й перспективним напрямом конституційно-правових дослі-джень.

Утім метод конституційної компаративістики вимагає поміркова-ного застосування, адже не у всіх випадках механічне перенесення тих чи інших моделей зарубіжного конституціоналізму в національну практику державного будівництва дає позитивні результати. Як зазна-чав Ю. М. Тодика, дилетантизм і недооцінка вітчизняного консти­туційного досвіду й переоцінка чужого, умов формування конкретних моделей та інститутів у зарубіжних країнах може призвести до нега-тивних наслідків при застосуванні цього методу¹.

Негативним видається і темпоральний чинник такого запозичення, адже на момент імплементації того чи іншого інституту консти­туційного права він зазнає об'єктивних змін і часто набуває іншого змісту і форми навіть у системах-донорах, а отже, будь-яке запози-чення є завідомо ретроспективним за своїми хронологічними показ-никами. До того ж неадекватність розвитку інших соціальних та дер-жавних макросистем призводить до неналежної дії запозичених еле-ментів або взагалі до їх відторгнення.

Не менш важливою проблемою в рецепіюванні елементів систем конституційного права зарубіжних країн у систему національного конституційного права є неадекватна оцінка їх позитивного значення, а відповідно — і доцільності самого запозичення. На сьогодні ба-гато традиційних загальновизнаних інститутів демократії зарубіжних країн демонструють свою недосконалість і неоднозначний характер.

Метод конституційної компаративістики має широкі можливості за умови врахування історично-ретроспективного методу, що дасть змогу оптимально врахувати як національний, так і зарубіжний пози-тивний конституційний досвід.

Іншим методом науки конституційного права є метод конкретно-соціологічних досліджень, який дає можливість виявити думку гро-

¹ Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 33.

189

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

мадян щодо розвитку конституційного процесу взагалі та консти-туційно-правової реформи зокрема. Цей метод є ефективним за умо-ви існування гармонійно розвинутого громадянського суспільства, коли фомадська думка, навіть коли вона виражається не на референдумі чи виборах і має характер імперативного рішення, є важливим чинником впливу на нормативно-правову та організаційно-правову конституційну практику.

На сьогодні в Україні цей метод не здобув надежного вжитку в юридичній науці з огляду на малофективність соціологічних опиту-вань. Утім в останні роки вдосконалюється методологія соціологічних досліджень, з'являються високопрофесійні державні й недержавні організації, що здійснюють відповідні соціологічні дослідження і найголовніше — конституційні проиеси, особливо ті, що пов'язані з виборчим процесом, конституційною реформою все більше привер-тають увагу фомадян. Отже, соціологічний метод у перспективі має отримати широке застосування в науці конституційного права.

Схожа ситуація склалася і зі статистичним методом науки консти­туційного права. Статистичні дані державних установ та різно-манітних недержавних організацій і фондів розбігаються, що не дає змоги об'єктивно використовувати статистичні дані в проведенні на-укових досліджень. Водночас після Помаранчевої революції статис­тичні дані стали більш відкритими і прозорими, що дає змогу спрог-нозувати подальший інтерес учених-юристів до цього методу.

Проте статистичний метод має сприяти науковим дослідженням проблем виборчого права, парламентаризму, місцевого самовряду-вання тощо. Аналіз статистичних даних про збір підписів на користь проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою дає змогу досліджувати активність виборців, прогнозувати можливі результати всенародного голосування. Так само можна проаналізува-ти активність парламентаріїв у їх роботі у Верховній Раді України та ії органах, з виборцями тощо. Статистичний метод дає можливість порівнювати кількісні показники в конституційному праві, прогнозу­вати ті чи інші якісні перетворення, а відтак — виробляти практичні рекомендації щодо подолання негативних тенденцій у консти-туційній практиці.

Методом науки конституційного права є і формально-догматич-ний метод. Цей метод дає змогу пізнавати зміст та властивості конституційно-правових явищ, виходячи з принципів формальної логіки. Становлення, розвиток та припинення конституційно-право-

190

3.1 Конституційне право як юридична наука

вих відносин, а так само генезис інститутів конституційного права відбуваються переважно логічно-послідовно, тому знання законів логіки дає змогу прогнозувати основні моделі генезису консти-туційно-правових явищ.

Наведений перелік методів, шо застосовуються у науці консти­туційного права, не є вичерпним, оскільки методологічна система, якій властивий динамізм, перебуває на стадії формування і постійно поповнюється новими методами. Активізація наукових досліджень в останні роки після прийняття чинної Конституції сприяє збагаченню методологічного арсеналу науки конституційного права та підвищенню його значення для теорії й практики вітчизняного консти-туціоналізму. Науково-методологічне забезпечення конституційних нормотворчих і правотворчих процесів стало невід'ємною вимогою розвитку сучасного конституційного права.

Отже, предмет і методологія науки конституційного права, які взаємопов'язані й взаємозумовлені конституційно-правовими кате-горіями, визначають завдання, функції та систему науки консти­туційного права. На сьогодні вчення про предмет і метод науки кон­ституційного права, їх співвідношення, юридичні властивості та спе-цифіку залишаються малодослідженими і потребують подальших на­укових розробок.

Як уже зазначалось, наука конституційного права має власну структуру, що визначається структурою її предмета та системою га-лузі. Структурні елементи подані відносно відособленими ідеями, гіпотезами, концепціями і теоріями, які в сукупності утворюють ос­новні напрями досліджень у науці конституційного права. Напрями наукових досліджень іноді визначаються як «розділи» та «підрозділи».

Напрями наукових досліджень нерозривно пов'язані та взаємозу­мовлені та доповнюють один одного, що свідчить про їх системний характер. Ці напрями наукових досліджень відрізняються за змістом, сутністю та формами вираження і утворюють складну органічну сис­тему науки конституційного права.

Система науки конституційного права є ширшою, ніж система відповідної галузі права та законодавства. Водночас напрями наукових досліджень конституційного права мають значущість лише в тих ви-падках, коли об'єктивно відображають реально існуючу галузь права в рамках її основних структурних елементів — інститутів конституційно­го права. Наукові дослідження, які не відповідають предмету науки конституційного права і не стосуються інститутів конституційного права, не належать до системи науки конституційного права.

191

Розділ III. Конститудійне право як наука і навчальна дисципліна

Система науки конституційного права стала предметом наукових досліджень нещодавно. До кінця 60-х років наука радянського права сприймала тезу А. Я. Вишинського про єдність радянського права як галузі, юридичної науки та навчальної дисципліни. Основою системи вважалася структура Конституції СРСР 1936 р. Наукові диспута 1956—1959 рр. про правову природу системи радянського права по-клали початок відповідним галузевим дослідженням. їх наслідком стала ревізія положень А. Я. Вишинського, в тому числі про науку ра­дянського державного права.

Так, уже в 1958 р. С. С. Кравчук, наголошуючи, що система науки радянського державного права визначається системою галузі, запро-понував таку систему: поняття, джерела і система радянського дер­жавного права; радянська конституція та її історичний розвиток; суспільний устрій СРСР; державний устрій СРСР; система органів ра-дянської держави; основні права і обов'язки громадян; виборча сис­тема¹. Запропонована С. С. Кравчуком система науки, залишаючись «прив'язаною» до системи галузі радянського державного права, вперше відносить до напрямів наукових досліджень питання загаль-ної теорії конституційного (державного) права.

Дискусії щодо системи науки конституційного права загострилися після статті В. Ф. Котока, в якій автор доводить, що система науки конституційного права не може збігатися з системою галузі, а тим па­че з структурою Конституції СРСР 1936 р.². У процесі обговорень цієї статті зазнала повної поразки догма про ідентичність системи науки і структури радянської конституції.

Так, С. I. Русінова і В. А. Рянжин відстоювали позицію, що систе­ма науки конституційного (державного) права має бути репрезенто-вана такими розділами, як: радянське державне право — галузь і на­ука; вчення про радянську конституцію; основи державного ладу і політики СРСР; держава і особа; національно-державний і адмі-ністративно-територіальний устрій; система органів радянської дер­жави³. Як бачимо, ця система визначає одними з найважливіших на­прямів наукових досліджень проблеми загальної теорії консти-

¹ Советское государственное право / Под ред. С. С. Кравчука — М , 1958. — С. 16-17.

² Коток В. Ф. О системе науки советского государственного права // Советское
государство и право. — 1959. — № 6.

³ Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В. А. Рянжияа. —
Л., 1975.— С. 28-29.

192

3.1 Конституційне право як юридична наука

туційного права, науку конституційного права, вчення про консти­туції, але деякі традиційні напрями наукових досліджень, зокрема ви-борче право, залишилися поза увагою вчених.

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. погляди на систему науки конституційного (державного) пра­ва значною мірою лібералізувалися. Крім визнання необхідності на­укових досліджень у галузі загальної теорії державного права, історії радянських конституцій, історії науки державного права, її методо-логії тощо, з'являються перспективні дослідження форм соціалістич-ної демократії, радянського виборчого права, конституційно-право-вого статусу прокуратуру органів правосуддя, правового статусу со-юзних республік. Уперше перспективним визнається такий напрям наукових досліджень, як правовий статус місцевих Рад народних де-путатів, а центром дослідження проблематики офіційно визнано на-укові установи Української РСР. В останні роки існування колишньо-го СРСР система науки радянського державного права перебувала на найвищому рівні свого розвитку: розвивалися нові перспективні на­прями наукових досліджень, сформувалися стійкі та авторитетні центри наукових досліджень, результати наукових досліджень втілювали-ся не лише в численних підручниках, монографіях та наукових стат-тях, а й у законотворчій діяльності як Верховної Ради СРСР, так і Вер­ховно! Ради УРСР, що свідчить про досконалість системи науки ра­дянського державного права в Україні, її високий теоретичний рівень та практичну значушість.

Після проголошення незалежності України відбулося руйнування системи радянського державного права, яка за змістом і сутністю не відповідала потребам новонароджуваної науки конституційного пра­ва України. Формування нової системи науки конституційного права в Україні відбувалося складно і тривалий час через об'єктивні, та суб'єктивні чинники. Поспішна відмова від всіх здобутків науки ра­дянського державного права, відтік наукових кадрів і головне — складність національного конституційного процесу. В 1991—1996 рр. зусилля вчених-конституціоналістів були прикуті до одного напряму наукової діяльності — науково-методологічного забезпечення проце­су розроблення і прийняття нової Конституції України. Але навіть цей потужний напрямок наукових досліджень часто залишався неви-требуваним потенціалом. Грунтовні наукові розробки враховувалися і використовувалися або безапеляційно відхилялися залежно від політичної кон'юнктури.

7 6-200                                                                                                                           193

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Наслідком такої ситуації стало ослаблення інших напрямів на-укових досліджень у системі науки, а іноді й цілковитий їх занепад. В. Я. Тацій і Ю. М. Тодика констатували, що з 1994 р. державознавці не мали і не мають чіткої позиції з деяких складних і найактуальніших проблем. Насамперед це стосувалося: проблем побудови в Україні громадянського суспільства та правової держави; теорії консти-туціоналізму; проблем парламентаризму; проблем конституційної правотворчості; взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок влади; правового статусу органів місцевого самоврядування та їх взаємовідношення з органами виконавчої влади на місцях; консти-туційно-правового статусу Республіки Крим тощо¹.

Ситуація щодо системи науки конституційного права не покращи-лася і після прийнятгя Конституційного Договору 1995 р., про що свідчить одна з перших в Україні фундаментальних розробок цієї про­блеми, здійснена В. Ф. Мелащенком. Він зазначав, що система науки конституційного права визначається її предметом, а також певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. В. Ф. Мелащенко називав основними підрозділами системи: загальні питання науки; вчення про Конституцію України; загальні засади конституційного ладу України, а також її розділи — особа і держава; громадянське суспільство і держава; територіальний устрій; механізм реалізації повновладдя народу України².

Запропонована В. Ф. Мелащенком система науки конституційно­го права найбільш об'єктивно відображає реальний стан наукових досліджень того часу та визначає абсолютний пріоритет проблеми розроблення і прийняття нової Конституції перед іншими напрямами досліджень. Показово, що вчений наголошує на необхідності дослідження питань самоврядування, але не відносить цей інститут до системи галузі конституційного права.

3 прийняттям чинної Конституції починається новий етап форму-вання системи науки конституційного права, який охарактеризувався ревізією попередніх досліджень і визначенням нових напрямів роз-витку в Україні конституційного права. Першочерговим завданням системи науки стало забезпечення теоретичних і практичних засад реалізації нормативних положень Конституції України 1996 р.

¹ Тацій В., Тодика Ю. Проблеми розвитку науки конституційного права України //
Право України. — 1994. — № 10. — С. 3-10.

² Мелащенко В. Ф. Основа конституційного права України. — К., 1995. — С. 182-183.

194

3.1 Конституційне право як юридична наука

В. М. Шаповал вказував, що основними напрямами наукових досліджень у конституційному праві є розробка досконалої теорії конституції; теорії установчої влади; проблеми застосування норм конституції; проблеми конституційно-правового регулювання; про­блеми норм і інститутів конституційного права як загального явища; вчення про джерела конституційного права України; проблеми систе-матизації норм конституційного права України; проблеми відпові-дальності у конституційному праві України; проблем інституційного і функционального характеру, присвячених таким суб'єктам відпо-відної галузі, як органи державної влади; проблеми парламентаризму; проблеми статусу Президента України і Кабінету Міністрів України; проблеми судоустрою і судочинства¹. Фактично, В. М. Шаповалу відразу після прийняття Основного Закону вдалося сформулювати цілісну систему науки конституційного права України і спрогнозува-ти її розвиток на найближчі роки, що підтвердили численні наукові дослідження з більшості визначених ученим напрямів.

Грунтовна та цілісна система науки конституційного права в Ук­раїні була запропонована Ю. М. Тодикою, який запропонував виділя-ти в науці такі розділи як: конституційне право України як галузь пра­ва і наука; вчення про Конституцію; основи конституційного ладу Ук­раїни; основи правового статусу особи і громадянина; територіальний устрій держави; основи конституційно-правового статусу законодав-чої, виконавчої й судової влади, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, статусу ор-ганів місцевого самоврядування. Крім визначених розділів, Ю. М. То-дика наголошував на актуальності таких напрямів наукових досліджень, як проблеми конституційної законності, конституційної відповідальності, вирішення конституційно-правових конфліктів, розробка державно-правових механізмів забезпечення прав грома-дян, а також конституційно-правових проблем народовладдя і насам-перед референдумів та виборів².

Значний вплив на формування системи науки конституційного права в Україні справила діяльність Академії правових наук України (АПрН України). Як відомо, система науки більшою мірою, ніж га-

¹ Шаповал В. Перспєктиви розвитку науки конституційного права в Україні // Право
України. — 1996. — № 9. — С. 49-52.

² Тодьіка Ю. Н. Конституционное право У крайни: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 168-170.

195

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

лузь права піддана впливу суб'єктивних чинників, що визначаються насамперед предметом науки, її завданнями, а також практичною по­требою в розробці конкретних напрямів наукових досліджень. Суму-ючи теоретичні дослідження та практичні потреби у їх проведенні, АПрН України систематично визначає основні напрями наукових досліджень, які фактично і визначають систему національної науки конституційного права.

Основними напрямами наукових досліджень у галузі консти­туційного права Відділення державно-правових наук і міжнародного права АПрН стали: проблеми методології конституційного права; си-стеми і структури конституційного права; проблеми консти-туціоналізму в Україні; проблеми джерел конституційного права; тео­ретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України; засто-сування норм Конституції України як норм прямої дії; теоретичні та практичні проблеми державно-правової реформи; проблеми консти­туційного ладу України; актуальні питання конституційно-правових форм безпосередньої демократії в Україні; система конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх гарантії; становлення та роз-виток парламентаризму в Україні; конституційний статус Президента України; проблеми становлення і функціонування конституційного права в Україні; проблеми конституційної відповідальності; консти-туційні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні; конституційні засади організації та функціонування прокуратури в Україні; конституційно-правові проблеми територіального устрою України; проблеми співвідношення міжнародного і національного права¹. Саме за цими напрямами відбувалася науково-дослідна діяльність Відділення державно-правових наук і міжнародного права у галузі конституційного права в 1998—2006 рр. Проаналізовані здо-бутки науки конституційного права в дослідженні ії системи також були виражені у підручниках з конституційного права України².

Система науки конституційного права, що сформувалася після прийняття чинної Конституції, на сьогодні представлена відповідни-ми науковими дослідженнями — у монографіях, дисертаціях, науко­вих статтях тощо. На підтвердження цього свідчить аналіз результатів

¹ Право Украіни. — 1998. — № 6. — С. 77.

² Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К.,
2000. — С.76-78; Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Я. Тація,
В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 25-26.

196

3.1 Конституційне право як юридична наука

основних напрямів наукових досліджень у галузі конституційного права.

Важливе місце в системі науки конституційного права України посідають такі напрями наукових досліджень, як дослідження пред­мета і методологи конституційного права України, системи консти­туційного права України, функцій конституційного права України, джерел конституційного права України, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо. Ці фунда-ментальні напрями досліджень загальної теорії конституційного пра­ва сприяють більш глибокому і методологічно обгрунтованому пізнанню інших напрямів конституційно-правових досліджень. На-буті результати наукових досліджень із вищевказаних напрямів ніби «обслуговують» всі інші предметні інститути конституційного права, виступаючи їх теоретичним підгрунтям. їх сукупність умовно назива-ють загальною теорією конституційного права України.

Багато положень загальної теорії конституційного права України й нині залишаються запозиченими з теорії радянського державного (конституційного) права і не переосмислені належним чином. Зберігається й тенденція впливу положень теорії держави та права на загальну теорію конституційного права України. Такий вплив є об'єктивним і закономірним, але він не виключає актуальності про­ведення відповідних самостійних досліджень у межах галузі консти­туційного права України.

Позитивним явищем у розвиткові вітчизняної конституційно-правової науки є й те, що поряд із матеріальною частиною системи конституційного права предметом відповідних наукових досліджень стало конституційне процесуальне право. Зокрема, в останні роки проблеми конституційного процесуального права України досліджу-валися С. Л. Лисенковим¹, Ю. М. Бисагою, В. I. Чечерським та рядом інших вітчизняних учених².

Складною залишається й ситуація з дослідженням предметних інститутів, або інститутів особливої частини конституційного права України: ряд складних інститутів конституційного права, що об'єдну-

¹ Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права України: Курс
лекцій. — К., 2005.

² Бисага Ю. М., Чечерський В. I. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. —
Ужгород, 2003. — 206 с.

197

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

ють у своєму складі значну кількість дрібних інститутів і отримали на-зву підгалузей права (гуманітарне, виборче, парламентське, муніци-пальне, конституційно-процесуальне право), деякі вчені вважають самостійними елементами системи національного права — комплек-сними галузями права, що вийшли за межі системи конституційного права України і мають самостійний предмет і метод правового регу-лювання, тоді як ряд інших інститутів конституційного права — інститут державної влади, інститут правосудия, інститут органів про-куратури тощо — залишаються малодослідженими.

Найважливішим предметним інститутом системи конституційно­го права України є інститут загальних засад конституційного ладу Ук­раїни. Проблеми конституційних основ суспільного та державного ладу є фундаментальними для всієї системи конституційного права України. їх дослідження є ключей до пізнання інших предметних інститутів конституційного права, дає можливість зрозуміти їх взаємозв'язок та взаємодію, визначити тенденції розвитку грома-дянського суспільства та правової держави в Україні. Цей інститут конституційного права є водночас не лише предметним, а й функ-ціональним, оскільки визначає зміст всіх інших інститутів системи конституційного права України.

На сьогодні в Україні існує ряд фундаментальних наукових досліджень основних засад конституційного ладу¹, але зазначені дослідження є тільки першім кроком, що має покласти початок ціло-му ряду монографічних і дисертаційних досліджень, присвячених ак-туальним проблемам загальних засад конституційного права Ук­раїни.

Пріоритетним напрямом наукових досліджень у галузі консти­туційного права України є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Цей інститут охоплює спільноти конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства України та питання конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Сучасна наука конституційного права повно і грунтов-но досліджує проблеми громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод, визначених у Конституції Ук­раїни. Це підтверджують численні монографічні та дисертаційні

¹ Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України. — К., 1997; Тодьіка Ю. Н. Основьі конституционного строя Украиньі. — X., 1999.

198

3.1 Конституційне право як юридична наука

дослідження із зазначеної тематики¹. Пріоритет у наукових дослі-дженнях віддається актуальним питанням фомадянських та політич-них прав і свобод та спеціальним (юридичним) гарантіям прав і сво­бод. Водночас недостатньою є кількість завершених досліджень із проблем економічних, соціальних та культурних прав і свобод та конституційних обов'язків.

На відміну від прав і свобод проблеми громадянства України, а са-ме — питання принципів громадянства, підстав його набуття і припи-нення, конституційно-правового статусу органів, уповноважених вирішувати питання про громадянство України тощо, — за рідким ви-нятком² залишаються малодослідженими, попри те, що дослідження проблем громадянства України залишаються вкрай актуальними з ог-ляду на репатріацію в Автономну Республіку Крим кримських татар та інші питання, які виникають у зв'язку з реалізацією консти-туційно-правових положень про громадянство України. Мй   Після прийняття Конституції України особливої актуальності на-Н були й наукові дослідження інституту форм безпосередньої демо-Н| кратії в Україні. Цей інститут містить у своєму складі ряд інших інсти-■ тутів, що регулюють такі форми безпосередньої демократії, як вибо-ри, референдуми, збори, мітинги, походи, демонстрації та інші. Про­блемам принципів виборчого права України, поняттям виборів і ре-ферендумів та їх видам, конституційно-правовому статусу суб'єктів виборчого процесу тощо присвячено ряд монографій та дисер-Аа таційних досліджень, що з'явилися в останні роки³.

¹ Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. I. Права та свободи людини і громадянина
в Україні. — К., 1997; Красицька Л. В. Право громадян України на життя, здоров'я,
свободу і особисту недоторканність: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X., 1999;
Шумак I. О. Громадянські права і свободи людини за Конституцією України:
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000; Заворотченко Т. М. Конституційно-
правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. — К., 2002;
Малишко В. М. Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання:
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005.

² Лотюк О. С. Теоретичні основи інституту громадянства Україні: Автореф. дис. ...
канд. юрид. наук. — К., 1998 та ін.

³ Тодика Ю. Н., Яворский В. Д. Вьіборьі народньіх депутатов Украиньі: Консти­
туционно-правовой аспект. — X., 1998; Тодьіка Ю. Н., Яворский В. Д. Вьіборьі
органов местного самоуправлення: Конституционно-правовой аспект. — X., 1998;
Ставнійчук М. I. Вибори в Україні. — К., 1998; Виборче право України: Навч.
посіб. / За ред. В. Ф. Погорілка і М. I. Ставнійчук. — К., 2003.

199

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Водночас після подій, пов'язаних із Помаранчевою революцією 2004 р., потребує грунтовних конституційно-правових досліджень як феномен Помаранчевої революції, так і інститут виборів народних депутатів, депутатів Верховно! Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, які з 2006 р. обиратимуть за новою виборчою системою.

Найскладнішим і багатоплановим інститутом, що досліджується наукою конституційного права, є інститут державно! влади. Цей інститут містить у своєму складі нормативно-правові спільноти, що регулюють конституційно-правовий статус органів законодавчої, ви­конавчої та судової влади, а також Глави держави. Якщо наукові дослідження проблем парламентаризму в Україні та статусу Прези­дента України останній час активно розробляються вітчизняними на-уковцями¹, то проблеми виконавчої та судової влади потребують серйозних наукових досліджень.

Щодо наукових досліджень інститутів виконавчої влади та судової влади, то можна констатувати, що ці дослідження мають здебільшого оглядовий характер і не знайшли свого логічного продовження в ди-сертаційних дослідженнях². Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади продовжує залишатися переважно предметом дослідження науки адміністративного права.

Проблемною залишається й ситуація щодо наукових досліджень інституту судової влади в України, який є традиційним для системи конституційного права України. В межах цього генерального інститу­ту об'єднано такі інститути: судової системи України, основних засад судочинства в Україні, конституційно-правового статусу судів і

¹ Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. — К., 1997; Парламентаризм в Україні / За
ред. академіка Ю. С. Шемшученка. — К., 1999; Журавльова Г. С. Конституційні
засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні: Автореф. дис. ... канд.
юрид. наук. — X., 1999.; БурчакФ.Г. Президент України. — К., 1997; ТодьікаЮ.Н.,
Яворський В. Д. Президент Украиньі: Конституционно-правовой статус. — X., 1999;
Кононенко Н. В. Інститут президентства в Україні: Конституційно-правовий аспект:
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1998; Серьогіна С. Г. Компетенція
Президента України: Теоретично-правові аспекти: Автореф. дис. ... канд. юрид.
наук. —X., 1998.

² Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997; Грошевий Ю. М.,
Марочкін I. Є. Органи судової влади в Україні. — К., 1997; Шемшучєнко Ю. С,
Мурашин Г. О. Конституційний Суд України. — К., 1997; Гель А. П., Цвігун Д. П.
Судова система України. — К., 1999; Карпечкін П. Ф. Функції судів загальної
юрисдикції в України: Проблеми теорії та практики. — К., 2005.

200

3.1 Конституційне право як юридична наука

суддів, функцій судів загальної юрисдикції, конституційної юрис­дикції тощо. Ці інститути, за винятком інституту конституційної юс-тиції, тривалий час перебували поза увагою науки конституційного права. Втім в останні роки, після прийняття Закону України «Про су-доустрій України» від 7 лютого 2002 р., що поклав початок судово-правової реформи, дослідження конституційно-правового статусу судів загальної юрисдикції посилилися'.

Схожа ситуація склалася й з інститутом органів прокуратури Ук­раїни. Попри існування відповідного самостійного розділу Консти-туції України, питання системи органів прокуратури, порядку їх фор-мування, функцій, повноважень та основних організаційних і право-вих форм роботи значною мірою залишаються поза увагою система-тичних досліджень науки конституційного права. I хоча за останні ро­ки ситуація змінюється на краще², відсутність належних наукових досліджень конституційно-правового статусу органів прокуратури України об'єктивно відображається на процесі реалізації перехідних положень Конституції щодо їх функцій у майбутньому.

Ситуація щодо дослідження конституційно-правового статусу ор­ганів державноі влади України суттєво покращилася після виходу мо-нографії відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Орга-ни державноі влади України» за редакцією члена-кореспондента НАН України В. Ф. Погорілка (2002 р.), в якій було фундаментально досліджено конституційно-правові засади державноі влади України, конституційно-правовий статус Верховної Ради України, народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Президента України, органів виконавчої влади, Консти­туційного Суду України, органів прокуратури, органів державноі вла­ди в галузі бюджету і фінансів, органів державноі' влади в інфор-маційній галузі, органів державноі влади в галузі оборони і державноі безпеки тощо³.

Втім реалізація конституційно-правової реформи в Україні у 2006 р., основним завданням якої є перехід до парламентсько-прези-

¹ Карпечкін П. Ф. Функції судів загальної юрисдикції в Україні: Проблеми теорії та
практики: Дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — 19 с.

² Мьічко Н. И. Прокуратура Украиньі: Роль и место в системе государственной
власти. —Донецьк, 1999.

³ Органи державноі влади україни / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2002. — 592 с.

201

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

дентської форми державного правління, передбачає нові дослідження конституційних засад організації державної влади в Україні та дослідження конституційно-правового статусу органів державної влади. Насаперед заслуговують на увагу проблеми реформування конституційно-правового статусу парламенту, глави держави, а також органів виконавчої влади в Україні.

За умови становлення України як правовоїдемократичної держави особливої важливості набув інститут місцевого самоврядування. На­ука конституційного права досліджує поняття місцевого самовряду­вання, його види, систему місцевого самоврядування, його функції та повноваження, статус територіальних громад, представницьких та виконавчих органів і посадових осіб місцевого самоврядування, ор-ганізаційно-правові та матеріально-фінансові основи місцевого са­моврядування та його гарантії¹. Водночас симптоматичним є те, що інститут місцевого самоврядування на сьогодні активно досліджуєть-ся іншими науками. Зокрема, слід відзначити фундаментальний ха­рактер наукових досліджень проблем місцевого самоврядування вче-ними-політологами².

У зв'язку із запровадженням конституційно-правової реформи в Україні набувають актуальності дослідження проблем теорії та прак­тики взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування, муніципальної реформи, розвитку форм безпосередньої демократії на місцевому рівні тощо.

Залишаються актуальними і потребують подальших досліджень про­блеми конституційно-правового статусу політичних партій в України, конституційно-правових основ національної безпеки України тощо.

Отже, за останнє десятиліття (1996—2006 рр.) була розвинена наука конституційного права, а її система зазнала якісних змін — виника-

¹ Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні. — К., 1997; Коваленко А. А.
Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в України: Питання
теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1997; Любченко П. М.
Компетенція місцевого самоврядування: Організаційно-правові питання реалізації:
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X., 1998; Смирнова Т. С. Теоретичні засади
місцевого самоврядування в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1999;
Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб'єктів місцевого само­
врядування в України: Автореф. ... канд. юрид. наук. — К., 2000.

² Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: Проблеми і
перспективи. — К., 1997; Горбатенко В. П. Місцеве самоврядування в Україні:
Політологічний аналіз концепцій минулого та сучасного: Автореф. дис. ... канд.
політ. наук. — К., 1995.

202

3.1 Конституційне право як юридична наука

кугь нові напрями наукових досліджень, а вже існуючі змінили свою актуальність. Зокрема, як і прогнозував Ю. М. Тодика, особливої ак-туальності набули проблеми форм безпосередньої демократії.

На початок 2006 р. система науки конституційного права репре-зентована такими основними напрямами наукових досліджень, як: історія конституційного права як галузі, науки і навчальної дис-ципліни; проблеми методологи конституційного права; загальна те-орія конституційного права; проблеми конституціоналізму; пробле­ми джерел конституційного права; теоретичні та практичні проблеми реалізації положень чинної Конституції України; проблеми консти-туційно-правової реформи в Україні; проблеми конституційного ладу України; теоретичні та практичні проблеми форм безпосередньої де­мократії в Україні; проблеми конституційно-правового статусу люди-ни і громадянина; проблеми конституційно-правових засад ор-ганізації й діяльності політичних партій в Україні; проблеми парла­менту та парламентаризму в Україні; конституційно-правовий статус Президента України; проблема конституційно-правового статусу ор-ганів виконавчої влади в Україні; проблеми конституційних засад національної безпеки України; проблеми конституційної юстиції; конституційні засади організації та діяльності судів загальної юрис-дикції в Україні; конституційно-правові основи контрольно-наглядо-вої влади; конституційні проблеми місцевого самоврядування; про­блеми порівняльного конституційного права; теоретичні та практичні проблеми співвідношення та взаємодії міжнародного та національно-го права та ін.

Наука конституційного права реалізує свої основні завдання шля­хом здійснення функцій, тобто основних напрямів наукових досліджень у галузі конституційного права.

Отже, функції (від лат. /іїпсіїо — здійснення, виконання) науки кон­ ституційного права — це основні напрями здійснення наукових дослі­джень, спрямовані на вирішення поставлених перед наукою консти­ туційного права завдань. Функції науки визначаються предметом і за­еданнями науки конституційного права. У свою чергу, функції визна-чають методологію і систему науки конституційного права.

Функціональний підхід вперше в загальнонаукових дослідженнях був обГрунтований Е. Кассирером — автором теорії функцій¹. У перші

¹ Кассирер 9. Познание и действительность. Понятие о субстанції и понятие о функциях. — Спб., 1912.

203

Розділ III. Конституційие право як наука і навчальна дисципліна

роки радянської влади це вчення вважалося хибним, як і будь-яка інша буржуазна тєорія відхилялося радянською наукою. ГТізніше функціональний підхід у наукових дослідженнях обгрунтовувався класовим аналізом досліджуваних явищ і лише в 80—90 рр. XX ст. бу-ло зроблено ряд важливих досліджень, що сприяли розвиткові теорії функцій радянської юридичної науки.

Але проблема функцій науки конституційного права є порівняно новою. За часів існування України у складі колишнього СРСР вона фактично не досліджувалась. Функції юридичної науки в окремих ви-падках були предметом наукових досліджень лише загальної теорії права.

Ситуація змінилася на краше за часів розвитку науки консти­туційного права у незалежній Україні. Одним із перших в Україні по­чав досліджувати проблему функцій науки конституційного права В. Ф. Мелащенко. Визначаючи, що сутність, зміст, соціальне, науко-во-пізнавальне та учбове призначення науки конституційного права розкривається (втілюється) в ії функціях, В. Ф. Мелащенко розрізняв такі функції науки конституційного права як політична, методо-логічна, ідеологічна, евристично-прогностична, комунікативна, інте-гративна та практико-прикладна¹. Цей перелік функцій із певними варіаціями залишається і в сучасній науці конституційного права Ук­раїни².

Беручи за основу номенклатуру функцій, запропоновану В. Ф. Ме-лащенком і О. Ф. Фрицьким, Ю. М. Тодика, доповнив ії роз'ясню-вальною, виховною та експертною функціями науки конституційно­го правам У подальшому функції науки конституційного права вітчиз-няними вченими не досліджувалися.

Видається, що функції науки конституційного права неоднорідні за своєю правовою природою. Функції науки конституційного права мають ознаки системності. Пропоновані раніше сукупності функцій науки не мають таких ознак, оскільки репрезентовані як рівнопоряд-кові та рівнозначні. На рівні загальновизнаних наукових понять їх можна умовно розмежувати на загальні та спеціальні.

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. — С. 184-185. ²Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К., 2000. — С. 78-79.; Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 57. ' Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 164-165.

204

3.1 Конституційне право як юридична наука

Під загальними функціями можна розуміти ті напрями діяльності науки конституційного права, що так чи інакше властиві всім юри-дичним наукам — загальнотеоретичним, історичним, галузевим, порівняльно-правовим і прикладним. Це — гносеологічна, методо-логічна, евристична, прогностична, порівняльна, комунікативна, практично-прикладна, виховна, експертна тощо функції. При цьому, фундаментальними в науці прийнято вважати гносеологічну, методо-логічну, евристичну, прогностичну та порівняльну функції. Саме вони і становлять кістяк системи загальних функцій науки конституційно­го права, тоді як інші загальні функції мають похідний характер.

Спеціальні функції науки конституційного права — це такі на-прямки діяльності науки, що мають на меті вирішення специфічних завдань, які характерні лише конституційному праву як науці, або найбільш рельефно проявляються в цій науці. До спеціальних функцій належать конституююча (системоутворююча), політична, ідеологічна функції.

Серед загальних функцій науки конституційного права чільне місце посідає гносеологічна, або пізнавальна, функція. В її основі ле-жить наука гносеологіі. Істина є основною, центральною категорією гносеологічної науки, науки пізнання. Гносеологічність є важливою рисою конституційного права, адже праву, «щоб бути справедливим, необхідно бути істинним, а отже, пізнавальним, гносеологічним»¹.

Наука конституційного права як і будь-яка інша юридична наука є інструментарієм наукового пізнання оточуючого нас світу. Предме­том пізнання цієї науки є явища у суспільному і державному житті Ук-раїни та інших держав, що пов'язані з реалізацією державно-владних відносин.

Наука конституційного права, реалізуючи свої гносеологічні функції, використовує надбання інших наук, насамперед, юридич-них, і водночас дає можливість користуватися власними досягнення-ми іншим наукам. Зокрема, надбання науки конституційного права в сфері методології, науково-категоріального апарату тощо використо-вуються іншими юридичними науками. Крім того, досягнення науки конституційного права активно використовуються у політології.

¹ Козловський А. А. Гносеологічна концепція права // Наук, вісник Чернівецького державного університету. — 2000. — Вип. 100. Правознавство. — С. 13.

205

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальиа дисципліна

Наявність гносеологічної функції передбачає існування і онто-логічної функції науки конституційного права, в основу якої має бу­ти покладена онтологія (з грец. < ЛЗ н — буття, 8 * (@Н — вчення, слово) — вчення про буття. Пізнання нерозривно пов'язане з буттям, в інакшому випадку наукові дослідження мають схоластичний харак­тер. У науці конституційного права онтологічній функції не приділяється надежна увага.

Видається, що онтологічна функція полягає у науковому аналізі об'єктивного характеру конституційного права як галузі та вироб-ленні наукових підходів щодо формування конституційного законо-давства, яке б об'єктивно відповідало галузі та задовольняло потреби населення у конституційно-правовому регулюванні суспільних від-носин. Онтологічна функція вимагає грунтовних наукових досліджень.

Інша важлива функція науки конституційного права — методо-логічна, зміст якої полягає у формуванні комплексної методологічної бази, що є підгрунтям для методології інших і, насамперед, галузевих юридичних наук. Наука конституційного права формує науково-кате-горіальний апарат, який має універсальний характер. Зокрема, такі правові категорії, як «суверенітет», «територіальна цілісність», «унітарна держава», «демократія», «конституційний лад», «зовнішньо-економічна діяльність», «соціальний захист громадян України», «зем­ля», «екологічна безпека», «громадянство», «державний бюджет», «власність», «підприємницька діяльність», «юридична особа» тощо мають значення не лише для теорії держави і права, а й для адміністра-тивного, кримінального, фінансового, цивільного, земельного, госпо-дарського, аграрного та інших галузей національного права.

Водночас, процес методологічного забезпечення не можна розгля-дати з одного боку. Наука конституційного права не лише збагачує в методологічному відношенні інші галузі права, а й сама розширює власний науковий потенціал за рахунок методологічних надбань інших наук. Отже, методологічна функція полягає у взаємозбагаченні науки конституційного права й інших наук у галузі методології.

Іншими фундаментальними функціями науки конституційного права є евристична та прогностична функції. Ці функції часто ото-тожнюються¹, але це не повною мірою відповідає змісту відповідних

¹ Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К., 2000. — С. 79.

206

3.1 Конституційне право як юридична наука

правових категорій. Деякі спільні ознаки, що властиві евристичній і прогностичній функціям науки конституційного права, не впливають на різницю в їх змісті та призначенні.

Евристична функція науки конституційного права є наукотворчою функцією. її зміст полягає у відкритті нових напрямів наукових дослі-джень у галузі конституційного права. Наука конституційного права задовольняється не лише гносеологічною функцією, функцією пізнання загальновизнаних правових явищ, а й здійснює пошук ма-ловідомих явищ у конституційному праві та досліджує їх сутність.

Прикладом евристичної функції науки конституційного права мо-жуть бути наукові дослідження колізій у конституційному законо-давстві України та пошук шляхів їх подолання.

Прогностична функції науки конституційного права полягає у по-шуках актуальних проблем конституційного права як галузі законо-давства, науки та навчальної дисципліни та побудові конструктивних моделей їх вирішення. Прогностична функція, тобто функція перед-бачення, визначає стратегію конституційного процесу, розвитку на­уки та освіти в галузі конституційного права. Особливого значення прогностична функція набуває щодо правотворчої та правозастосов-чої діяльності в сфері конституційного права.

Прогностична функція науки конституційного права має важливе значення для конституційного законодавства, адже його ефек-тивність прямо залежить від науково-методологічного забезпечення конституційного правотворення. Розробка та експертиза консти-туційних нормативно-правових актів науковцями має фунтуватися на врахуванні численних чинників політичного, економічного, соціального та культурного характеру, які в подальшому визначати-муть процес правозастосування.

На важливість прогностичної функції науки конституційного пра­ва вказували свого часу В. Я. Тацій і Ю. М. Тодика¹. На жаль, консти-туційна практика довела малорозвиненість цієї функції, що підтверд-жує конституційний процес 1991 — 1996 рр., пов'язаний із прийняттям нині чинної Конституції. Ще одним підтвердженням нерозвиненості прогностичної функції став референдум 16 квітня 2000 р. Вітчизняна конституційна наука була неготова до науково-методологічного за-

Тацій В., Тодика Ю. Проблеми розвитку конституційного права України // Право України. — 1994. — № 10. — С. 4.

207

Розділ III. Конституційне право як наука і иавчальна дисципліна

безпечення реалізації рішень всеукраїнського референдуму, реформу-вання парламенту та виборчої системи. Схожа ситуація спостері-гається й щодо методологічного забезпечення конституційно-право-вої реформи 2006 р.

Прогностична функція має важливе значення і для розвитку самої науки та освіти в галузі конституційного права. Прогнозування пер-спективних напрямів розвитку вітчизняної науки конституційного права є гарантією надежного і своєчасного науково-методологічного забезпечення конституційного процесу. Наука має бути динамічною. її завданням є не лише вирішення проблемних ситуацій, що виника-ють у реально діючій галузі, а й виявлення та дослідження проблем, які виникатимуть у майбутньому. Прогностична функція є важливою і для наукового забезпечення навчального процесу у вищих юридич-них закладах освіти України, оскільки дає змогу розробити відповідні навчальні програми з конституційного права України та спеціальних курсів у галузі конституційного права з урахуванням практичних по­треб у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Недопустимим є відставання навчальних курсів у галузі конституційного права Ук­раїни від розвитку науки конституційного права.

Ще однією фундаментальною функцією науки конституційного права є порівняльна. Ця функція тісно пов'язана причинно-наслідковими зв'язками з відповідним методом науки консти­туційного права і фактично визначає його спрямованість. Порівняльна функція науки конституційного права полягає в пізнанні конституційно-правових явищ шляхом їх зіставлення. При цьому порівняльна функція застосовується не лише для порівняння схожих інститутів конституційного права України і зарубіжних країн, а й для порівняння однопорядкових інститутів національного кон­ституційного права.

Науці конституційного права також властива комунікативна, або інформативна, функція, що пов'язана з інформаційним навантаженням конституційного права. Науково-категоріальний апарат, що фор-мується наукою конституційного права, є своєрідною «метамовою» не лише для науковців-конституціоналістів, а й для юристів-на-уковців у галузі інших юридичних наук, політичних діячів, практич­них працівників державних органів та органів місцевого самовряду-вання, викладачів, аспірантів, студентів і громадян. Тобто наукові ка-тегорії конституційного права є засобом спілкування між всіма суб'єктами конституційного права.

208

3.1 Конституційне право як юридична наука

Комунікативна функція науки конституційного права також поля-гає у всебічному і своєчасному висвітленні актуальних проблем дер­жавно-правового життя. Наука забезпечує інформування громадян про стан чинного конституційного законодавства у таких фахових ча-сописах, як «Вісник Верховної Ради України», «Голос України», «Уря-довий кур'єр», «Президентський вісник» та інші. Актуальні проблеми теорії й практики конституційного права висвітлені у таких наукових журналах, як «Право України», «Вісник Академії правових наук Ук­раїни», «Часопис Київського університету права», «Юридичний вісник» та інших.

Яюцо кілька років тому ситуація літератури з конституційного права, а особливо фундаментальної та доступної широкому колу чи-тачів було недостатньо¹, то на сьогодні ситуація значно покращилася. Видано два грунтовних підручники з конституційного права Ук­раїни², численні навчальні посібники³, коментарі до Конституції Ук­раїни, монографії та науково-популярні видання. Прогностичній функції науки конституційного права щодо популяризації консти­туційного права сприяє діяльність таких профільних наукових видав-ництв, як «Наукова думка», Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», «Юрінком Інтер», Видавничий дім «Юридична книга», «Атіка» та інші.

Практично-прикладна функція науки конституційного права виз-начає взаємозв'язок науки з практичними потребами конституційно­го права. Наукові дослідження у галузі конституційного права забез-печують науково-методологічні основи реалізації прав і свобод люди-ни і фомадянина, здійснення безпосередньої демократії, діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування тощо. Як прави­ло, більшість державних органів мають відомчі науково-дослідні уста­нови, що забезпечують своїми науковими дослідженнями їх діяль­ність. Прикладом таких установ є Інститут законодавства Верховної Ради України, Інститут нормативної діяльності при Кабінеті Мініст-

Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 166.

² Конституційне право України; Шдруч. / За ред. В.Ф. Погорілка. — К., 2000;
Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999.

³ Конституція незалежної України / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка,
В. О. Євдокимова. — К., 2000; Кравченко В. В. Конституційне право України. — К.,
2000.

209

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

рів України. Напрями їх наукової діяльності визначаються функціями вказаних органів.

Окрім відомчих науково-дослідних установ, практично-прикладна функція науки конституційного права здійснюється й такими провідними науковими центрами України, як Інститут держави і пра­ва ім. В. М. Корецького НАН України, Академія правових наук Ук­раїни і, певною мірою, відповідними кафедрами вищих юридичних закладів України. Зазначені установи і заклади освіти орієнтують свої наукові дослідження на наукове забезпечення практичних потреб конституційного будівництва в Україні.

3 практично-прикладною функцією науки конституційного права тісно пов'язана й експертна функція, що полягає в об'єктивній і не-залежній науковій оцінці конституційних нормативно-правових актів. На практиці експертна функція передбачає експертизу кон­кретного нормативно-правового акта в сфері конституційного права, яка здійснюється вченими-конституціоналістами науково-дослідних установ на замовлення суб'єктів конституційної правотворчої та пра-возастосовчої діяльності. Така експертиза дає змогу неупереджено визначити правову природу конституційного нормативно-правового акта і є обов'язковою для врахування її змісту в правотворчій та пра-возастосовчій діяльності. Прикладом експертної функції науки кон­ституційного права можуть бути експертні оцінки, здійснені Інститу­том держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Інститутом законодавства Верховної Ради України та іншими науково-дослідни-ми установами щодо законопроектів Верховної Ради України, норма­тивно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, органів місцевого самоврядування у сфері конституційного права, а також щодо звернень і подань до Конституційного Суду Ук­раїни. Зазначені експертні оцінки сприяють комплексному тлума-ченню конституційних актів.

Виховна функція науки конституційного права визначається фор-муванням конституційно-правових цінностей як загальнолюдського глобального ідеалу. Наука конституційного права виховує повагу до Конституції України, до народу України, основ конституційного ладу держави, прав і свобод людини і громадянина, легітимних органів державної влади і місцевого самоврядування. Важливим аспектом ви-ховної функції науки є розкриття правових основ формування грома-дянського суспільства та правової держави в Україні, формування по-ваги до людини її життя, здоров'я, честі та гідності незалежно від

210

3.1 Конституцшне право як юридична наука

статі, соціального походження, раси, національності та релігійних пе-реконань.

Виховна функція передбачає формування поваги до національної конституційної спадщини, а також до конституційного права і конституційних цінностей зарубіжних країн. Ця функція є гарантією не-упередженості наукових оцінок тих чи інших конституційно-право-вих явищ як в Україні, так і в інших державах світу.

Частина 1 ст. 68 Конституції України зобов'язує кожного неухиль-но дотримуватися Конституції України та законів України, не посяга-ти на права і свободи, честь і гідність інших людей. Але доволі часто конституційно-правові норми не дають пересічному громадянинові уявлення про їх глибинну правову природу, соціальну цінність, важ-ливість їх адекватного розуміння та дотримання. Виховна функція на­уки конституційного права полягає у проведенні наукових дослі-джень, які б давали комплексну оцінку інститутам і нормам консти­туційного права, і були б переконливим свідченням важливості їх до­тримання як запоруки стабільності суспільства і держави та дотри­мання прав і свобод кожної людини і громадянина.

Серед спеціальних функцій науки конституційного права най-більш рельєфною є конституююча (системоутворююча) функція, яку ще називають інтегруючою¹. Безперечно, інтегруюча функція допо-магає загальній теорії держави і права об'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему, але роль науки конституційного права не обме-жується допоміжними властивостями науки конституційного права щодо теорії держави і права. Це лише один з аспектів конституюючої (системоутворюючої) функції.

Наука конституційного права здійснює конституюючу функцію щодо інших наук не лише інтегруючи їх у єдину і цілісну систему, а й сприяє диференціації кожної окремої галузі юридичної науки, визна-чаючи їх співвідношення з наукою конституційного права та умовні межі напрямів наукових досліджень конституційного права й інших юридичних наук.

Слід мати на увазі й особливості конституюючої функції науки конституційного права в системі галузевих юридичних наук. Зважа-ючи на фундаментальний характер, наука конституційного права визначає структуру та системні зв'язки всіх інших галузевих юридич-

¹ Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. -2-ге вид. — К., 2000. — С. 79.

211

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

них наук (адміністративного, кримінального, цивільного, фінансо-вого, господарського права та інших), тобто конституює систему га-лузевих юридичних наук. Наука конституційного права обгрунтовує і конституюючу (системоутворюючу) роль конституційного права як галузі права, законодавства та навчальної дисципліни щодо відповідних галузевих систем. Ця функція є спеціальною, оскільки серед галузевих юридичних наук вона властива лише науці консти­туційного права.

Іншою спеціальною функцією науки конституційного права є політична функція, специфіка якої пов'язана з предметом наукових досліджень у галузі конституційного права. Це, насамперед, консти-туційно-правові відносини, пов'язані з реалізацією державно-влад-них повноважень суб'єктами конституційного права. Такі пра-вовідносини мають політичний характер, а суб'єкти, які їх здійсню-ють, є водночас і суб'єктами політичної системи України. Отже, наука конституційного права, досліджуючи конституційно-правові відно­сини, здійснює науково-методологічне забезпечення політичних процесів в Україні та обгрунтовує їх легітимність.

Наука конституційного права також сприяє формуванню політич­ної культури населення, обгрунтовуючи легітимний характер політичної діяльності як єдиний допустимий у правовій державі варіант поведінки. Наукове обгрунтування конституційних положень про основи конституційного ладу, форми прямого народовладдя, політичні права і свободи людини і громадянина, конституційні ос-нови організації й діяльності політичних партій тощо підвищують як юридичну, так і політичну культуру громадян і упереджують політич­ний екстремізм. Особливо ефективно політична функція науки кон­ституційного права реалізується через науково-практичні конфе-ренції, науково-популярні видання, «круглі» столи і семінари за уча-стю політичних діячів тощо, зустрічі з виборцями, які присвячені конституційним основам політичних процесів в Україні.

Важливою також є ідеологічна функція науки конституційного права, що реалізується через формування національної правової ідео-логії на засадах конституційних положень. Стаття 15 Конституції Ук­раїни визначає, що суспільне життя в державі Грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності й жодна іде-ологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Але це консти­туційне положення не передбачає повної відсутності будь-якої національної ідеології. На сьогодні ж монопольна комуністична ідео-

212

3.1 Конституційне право як юридична наука

логія змінилася на повний ідеологічний вакуум — в Україні не сфор­мовано цілісну науково обгрунтовану національну ідеологію.

Наука конституційного права має потенційні можливості до фор-мування такої ідеології, яка б не лише визнавала пріоритет загально-людських цінностей¹, а й визначала б основні шляхи формування в Україні громадянського суспільства, побудови демократичної, соціальної, правової держави, внутрішньополітичні та зовнішньо-політичні пріоритети держави.

Важливою функцією науки конституційного права є евристична функція, яка передбачає відкригтя через дослідження проблем теорії та практики конституційного права різних явищ суспільного життя. Реалізуючи евристичну функцію, наука конституційного права висту-пає інструментарієм пізнання об'єктивного світу.

Наукові дослідження в галузі конституційного права передбачають виявлення юридичних властивостей цієї галузі права, відкриття но-вих ефективних моделей конституційно-правового регулювання най-важливіших суспільних відносин у політичній, економічній, соціаль-ній, культурній (духовній) та інших тісно пов'язаних з ними сферах.

Та все ж науковий підхід до системи функцій науки консти­туційного права передбачає ії класифікацію за певними критеріями (ознаками), а саме — за об'єктами, або сферами, способами і засова­ми здійснення наукових досліджень тощо.

Пріоритетною зазвичай вважається класифікація функцій науки конституційного права за об'єктами здійснення наукових досліджень. За цим критерієм прийнято розрізняти наукові дослідження в політичній, економічній, соціальній, ідеологічній (культурній, ду­ховній) та інших сферах.

Політична функція науки конституційного права полягає у здійсненні наукових досліджень проблем політичного характеру, які властиві конституційному праву України. Насамперед, це проблеми влади, народовладця, суспільного і державного ладу, конституційних засад національної політичної системи, проблеми зовнішньополітич-ної діяльності України, політичних партій, політичних прав і свобод людини і громадянина, які становлять суть предмета науки консти­туційного права України.

¹ Тодьіка Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 165.

213

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Економічна функція науки конституційного права полягає у про-веденні наукових розробок проблем конституційного права України в економічній сфері. Це — проблеми права власності, форм госпо-дарської діяльності, економічної системи України, гарантій еко-номічних прав людини і громадянина.

Соціальна функція науки конституційного права полягає у дослідженні проблем формування громадянського суспільства і соціальної правової держави, проблем конституційного забезпечення соціального захисту громадян України, механізму реалізації соціальних прав і свобод людини і громадянина та гарантій цих прав тощо.

Ідеологічна (культурна, духовна) функція науки конституційного права визначається дослідженнями духовних проблем консти­туційного права України, проблем національної ідеї, національної ідеології, проблем державної мови, проблем розвитку етнічної, куль-турної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, проблем гарантій культурних прав і свобод людини і громадянина тощо.

Також існує думка, що об'єктні функції науки конституційного права можна класифікувати й за основними інститутами галузі кон­ституційного права, якщо взяти до уваги, що сучасні вчені-консти-туціоналісти схильні розрізняти інститути загальної та особливої час­тики конституційного права як галузі національного права.

Втім класифікація функцій науки конституційного права є ще однією актуальною проблемою сучасної конституційно-правової на­уки, що потребує свого нагального вирішення. Згодом можуть бути виявлені й інші критерії класифікації функцій конституційного пра­ва.

Оскільки функції конституційно-правової науки перебувають у стійких зв'язках між собою, то необхідно говорити про систему функцій науки конституційного права. Цій системі, поряд із стабільністю, властивий динамізм, який проявляється в якісних змінах напрямів наукових досліджень, появі в перспективі нових, на сьогодні не відомих напрямів конституційно-правових досліджень.

214

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

Конституційне право як навчальна дисципліна виникає пізніше, ніж відповідна галузь права та наука. Конституційне (державне) пра­во як навчальна дисципліна починає викладатися в університетах європейських країн наприкінці XIX ст., а в Україні — з 1863 р. у Київському університеті, з 1865 р. — у Новоросійському університеті. Навчальні курси були обмежені у часі та за змістом викладення ма-теріалу. їх викладання передбачало переважно вивчення здобутків на­уки державного права Російської імперії та ознайомлення з консти-туційним правом країн Європи та США.

Ця навчальна дисципліна набуває якісно нового значення і на західноукраїнських землях у зв'язку з конституційною реформою 1861 р. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, роль конституційного права як навчальної дисципліни підви-щується після конституційних перетворень 1905 р. Якісні зміни у ви-кладенні відповідного курсу при підготовці українських правознавців нівелювалися тим, що з огляду на відсутність національної держав-ності не могло йтися і про вивчення конституційного права України. Майбутні юристи вивчали державне право Австро-Угорщини та Росії.

До того ж, зважаючи на відсутність повноцінного конституційного права як галузі, відповідна навчальна дисципліна вивчалася безсистем-но і фрагментарно. Часто її практична значущість зводилася нанівець.

Після революційних подій 1917 р. конституційне право як на­вчальна дисципліна переживає складний етап, що охарактеризувався спробою створити самостійну навчальну дисципліну, яка б вивчала конституційне право України (1918—1921 рр.), та формуванням систе-ми освіти у галузі радянського державного права.

За часів національно-визвольних змагань 1918—1921 рр. послі-довні спроби відродити юридичну освіту в Україні, в тому числі у га­лузі конституційного права, здійснювалися П. Скоропадським. Про-тягом літа 1918 р. було відкрито 54 українські гімназії, 6 жовтня 1918 р. було урочисто відкрито у Києві перший Державний Ук­раїнський університет, а 22 жовтня — другий Український університет у Кам'янці-Подільському. Але нетривалість існування Гетьманату не дала змоги реалізувати плани щодо розвитку навчальної дисципліни конституційного права України.

215

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Конституційне право як навчальна дисципліна вивчалося й у Київському юридичному інституті. Навчальна програма Інституту за 1918 р. передбачала вивчення конституційного права на Суспільно-юридичному факультеті. Зокрема, державне право вивчалося на II курсі Судового відділу (4 год.), а на II курсі Адміністративного відділу вивчалося державне право зарубіжних держав (2 год.) і місце-ве державне право (4 год.)¹. Аналіз навчальної програми дає змогу зробити висновок, що державне (конституційне) право як навчальна дисципліна мало оглядовий характер.

У перші роки встановлення радянської влади в Україні (1917—1921 рр.) радянська правова доктрина спочатку виходила з ідей миттєвої побудови комунізму, за якого не потрібні будуть ні держава, ні право, але подальший перебіг подій підтвердив хибність такої по-зиції. Починаючи з 1918-1919 рр., почалася підготовка спеціалістів у галузі радянського права. Для майбутніх правознавців необхідним бу-ло вивчення основ радянського державного права. Але радянське дер­жавне право як навчальна дисципліна в цей час не існувало в єдино­му вигляді. Можна говори™ про дисципліни у галузі державного пра­ва. Зокрема, у Московському університеті викладалися такі дис­ципліни, як «Державний устрій РРФСР» (1918 р.), «Публічне право Радянськоїреспубліки» (1919 р.), а у Свердловському університеті ви-кладався курс «Державне право» (1919 р.)². До серєдини 20-х років не існувало єдності в поглядах на термінологію навчальних дисциплін у галузі радянського державного права — поряд з державним і консти-туційним правом викладалися навчальні курси з радянського держав­ного будівництва, а починаючи з 1927 р. радянське державне будів-ництво витісняє з системи юридичних навчальних дисциплін ра­дянське державне (конституційне) право.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. ситуація стає прямо протилежною — у вищих юридичних за­кладах освіти поновлюється викладання радянського державного права, що витісняє державне будівництво. Система державного (кон­ституційного) права як навчальної дисципліни та як система відповідної галузі й науки відображала структуру радянських консти-

¹ Киевский юридический институт. Потребность в нем, его задачи, организация и
обозрение преподавання. — Киев, 1918. — Приложение.

² Куприн, Н. Я. Из истории науки советского государственного права. — М., 1971. —
С. 36.

216

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

туцій. Як зазначав А. I. Лєпьошкін, система підручників, посібників і навчальних програм з курсу радянського державного права майже повністю копіювала систему Конституції СРСР 1936 р.¹. В основу та­кого підходу було покладено доктрину А. Я. Вишинського про єдність структури Конституції СРСР і навчального курсу з радянського дер­жавного права, викладену ним у фундаментальному підручнику «Ра-дянське державне право» (1938 р.).

В. В. Цветков і С. О. Макогон зазначали, що система консти-туційного права як навчальної дисципліни визначається предметом цієї науки. Система навчального курсу радянського державного (конституційного) права, на думку українських вчених, мала таку структу­ру: 1. Радянське державне право. 2. Радянська конституція та її розви-ток. 3. Суспільний і політичний розвиток СРСР. 4. Основні права та обов'язки громадян. 5. Радянська виборча система. 6. Форми націо-нальної державності народів СРСР. 7. Органи Радянської соціалістич-ної держави². Запропонована система була принципово новою для ра­дянського державного права як навчальної дисципліни, оскільки при її формуванні вчені виходили не з структури радянських конституций, а з системи конституційного права як галузі права та науки. Показо-во, що В. В. Цветков і С. О. Макогон пропонують як самостійні розділи навчального курсу розділи, присвячені теорії радянського державного права та історії розвитку і становлення радянського конституціоналізму. Вказані розділи виходять за межі структури чинних на той час радянських конституций. Велика увага приділяється вчени-ми також вивченню конституційних прав і обов'язків громадян та ра­дянського виборчого права — їх вивчення передбачено після вивчен­ня основ радянського суспільного і політичного ладу, тоді як попе-редні підручники вважали ці теми допоміжними і їх вивчення лише завершувало викладання навчального курсу.

У подальшому радянські вчені прийшли до єдиної думки, що ра­дянське державне право як навчальна дисципліна має власну систему, яка визначається системою відповідної галузі права та науки. Але си­стема навчальної дисципліни не відображає повністю ні системи га­лузі, ні системи науки. її особливості визначаються практичними по­требами у підготовці спеціалістів-правознавців.

¹ Лепешкин А. И. Курс советского государственного права. — Т. 1. — М., 1961. —
С. 103.

² Цветков В., Макогон С. Радянське державне право. — К., 1968. — С. 41.

217

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Після проголошення незалежності України починається новий етап становлення і розвитку конституційного права України як на-вчальної дисципліни. Ця навчальна дисципліна стае обов'язковою для вивчення у державних і недержавних вищих юридичних закладах освіти, але складність конституційного процесу позначилася на якості відповідних навчальних дисциплінах у галузі конституційного права: поряд із конституційним правом України викладаються такі навчальні дисципліни, як державне будівництво, державне право та будівництво тощо. За винятком навчального посібника В. Ф. Мела-щенка¹, фактично не існувало підручників і навчальних посібників з конституційного права України.

Ситуація з викладенням конституційного права України покра-щується з прийняттям нині чинної Конституції України. Відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про першочергові заходи, пов'язані з прийняттям Конституції України» № 0553/96 від 12 липня 1996 р. на Міністерство юстиції України, Міністерство освіти України та інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади, покладався обов'язок забезпечи-ти підготовку відповідних програм та включити до навчальних планів, починаючи з 1996 р., спеціальні курси для вивчення нової Конституції України. Цей Указ об'єктивно сприяв концентрації зу-силь науковців та професорсько-викладацького складу щодо розроб-ки нових навчальних дисциплін з конституційного права України. Вперше за історію незалежної України конституційне право у формі вчення про нову Конституцію України отримало поширення не лише у вищих закладах освіти, а й серед широких верств населення.

Починаючи з 1996 р., створено належну навчально-методичну ба­зу викладання навчального курсу з конституційного права України. В 1999 р. було видано перший підручник із конституційного права Ук­раїни за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав на сьогодні кілька видань та підручник з конституційного права України за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка і Ю. М. Тодики². Нині в Україні існує кілька Грунтовних підручників з конституційного права України. Зо-крема, відповідні підручники О. Ф. Фрицького, В. С. Журавського та

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995.

² Конституційне право України: Шдруч / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 1999;
Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М.
Тодики. — X., 1999.

218

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

ін. Побачили світ численні навчальні посібники, монографії та на-укові статті, присвячені проблемам, що вивчаються в курсі консти-туційного права України.

За п'ятнадцять років незалежності сформувалася комплексна сис­тема державних і недержавних вищих юридичних закладів освіти. На сьогодні конституційне право як навчальна дисципліна розвивається у таких провідних вищих закладах освіти III—ІУрівнів акредитації, як Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого; Одеська національна юридична академія; юридичні факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету ім. I. Франка, Ужгородсько-го державного університету, Чернівецького Національного універси­тету ім. Ю. Федьковича; Київський університет права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Національна ака­демія внутрішніх справ України та інших закладах освіти. Зазначені центри освіти у галузі конституційного права сприяють розвиткові національної юридичної освіти у сфері конституційного права.

Навчальні дисципліни з конституційного права як система знань, що отримані наукою конституційного права і практикою його ство-рення та реалізації і як будь-яка яка інша система мають відповідні взаємовідносини та внутрішню ієрархію складових елементів. Систе­ма навчальної дисципліни з конституційного права представлена на-самперед такими самостійними навчальними дисциплінами, як «Конституційне право України» та «Конституційне право зарубіжних країн», а також спеціальними навчальними курсами, що деталізують основні інститути конституційного права.

Головною навчальною дисципліною в системі навчальних дис-циплін у галузі конституційного права в Україні є дисципліна «Кон­ституційне право України». На думку О. Ф. Фрицького, конституційне право України як навчальна дисципліна є певною сукупністю знань, які випливають із системи науки цієї галузі, а також практики ре­алізації науковихдосягнень¹. Російські правознавці А. О. Безуглов і С. О. Солдатов наголошують, що основним завданням навчального кур­су конституційного права є допомога студентам в опануванні консти-туційним правом як галузі права і як навчальної дисципліни². Тобто

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 58.

² Безуглов А. А., Солдатов С. А. Конституционное право Россини: Учеб. в 3 т. — Т. 1. —
М., 2001. —С. 208.

219

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

вітчизняні та зарубіжні вчені-конституціоналісти послідовно наголо-шують на тому, що конституційне право як навчальна дисципліна має на меті опанування певного обсягу необхідних знань щодо правової природи конституційного права як галузі права і юридичної науки.

Отже, навчальна дисципліна конституційного права України — це си­ стема знань у галузі конституційного права, одержаних наукою консти­ туційного права та практикою конституційного будівництва і реалізації конституційного права.

Система конституційного права України як навчальної дис-ципліни представлена взаємопов'язаними розділами і темами, які вивчають основні інститути конституційного права та здобутки й до-сягнення відповідної галузевої науки.

Існують різні думки щодо системи навчальної дисципліни «Кон­ституційне право України». Так, М. П. Орзіх передбачав, що консти­туційне право України як і інші галузеві навчальні дисципліни має За-гальну і Особливу частини. Загальна частина має таку структуру: 1. Введення в сучасний конституціоналізм. 2. Конституційне право — галузь правової системи, законодавства і юридична наука. 3. Консти-туційні норми і джерела конституційного права. 4. Конституція — Ос-новний Закон держави і суспільства. 5. Конституційні відносини.

6. Конституційні правопорушення і правова охорона Конституції.

7. Конституційно-процесуальне право. Установчий, виборчий, юрис-
дикційний, конституційний процес. Особлива частина репрезентова-
на: 1. Конституційний лад держави і суспільства. 2. Конституційний
статус людини і громадянина. 3. Громадянський стан особи. 4. Дер­
жавний лад. 5 Державний устрій. 6. Конституційна система органів
державної влади. 7. Місцеве самоврядування¹. Пропозиція М. П. Ор-
зіха про поділ навчальної дисципліни «Конституційне право України»
на Загальну та Особливу частини є слушною, оскільки загальна теорія
конституційного права, що формує науково-категоріальний апарат
конституційного права, дає уявлення про інститути конституційного
права, конституційно-правові відносини тощо, як правило, вив-
чається як вступна частина навчального курсу. Загальна частина кон­
ституційного права не вивчається повною мірою, що веде до безсис-
темного вивчення і Особливої частини «Конституційного права Ук­
раїни».

¹ Орзих М. Конституционное право: Отрасль права, законодательства и юридическая наука // Юридический вестник. — 1995. — № 5. — С. 144.

220

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

П. Б. Євграфов запропонував побудувати систему навчальної дис­ципліни конституційного права України з урахуванням як системи га-лузі, так і системи науки конституційного права. Вчений зазначав, що програма навчального курсу має відповідати не лише положенням чинного законодавства, а й відображати логіку розвитку відповідної науки. До вивчення П. Б. Євграфов рекомендує такі розділи: 1. Наука конституційного права України. 2. Конституційне право України як галузь системи права України. 3. Конституція України, її властивості, особливості та розвиток. 4. Основні поняття конституційного ладу України. 5. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні. 6. Законодавча влада в Україні. 7. Президент України. 8. Ви-конавча влада. 9. Судова влада і прокуратура. 10. Територіальний устрій України і місцеве самоврядування. 11. Заключні положення¹. Існують й інші думки щодо системи конституційного права України як навчальної дисципліни.

У кожному окремому вищому закладі освіти юридичного напряму, чи на юридичному факультеті відповідного вищого закладу освіти, навчальна дисципліна «Конституційне право України» за обсягом, системою і змістом визначається навчальними програмами, що роз-робляються відповідними профільними кафедрами і затверджуються вченими радами вищих закладів освіти та юридичних факультетів. Навчальні програми відрізняються залежно від спеціалізації навчаль­ного закладу, обсягу часу відведеного на вивчення навчальної дис­ципліни, та спеціалізації науково-дослідної роботи професорсько-ви-кладацького складу, задіяного у викладанні конституційного права України як навчальної дисципліни.

Важливою також є послідовність викладання конституційного права у системі інших юридичних навчальних дисциплін. Консти­туційне право України викладається після фундаментальних теоре-тичних й історичних юридичних навчальних дисциплін, таких як «Те-орія держави і права», «Юридична деонтологія», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних і правових вчень», «Філософія права» тощо. Водночас конституційне право України викладається першим у системі галузе-вих юридичних навчальних дисциплін. Недопустимо викладати такі

¹ Евграфов П. Б. Программа курса «Конституционное право Украинш». — Симферополь, 1996. — 41 с.

221

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

навчальні дисципліни, як адміністративне право України, криміналь-не право України, цивільне право України чи міжнародне право без попереднього вивчення конституційного права України.

У той же час усі юридичні навчальні дисципліни пов'язані між со­бою: теорія держави і права, юридична деонтологія, філософія права, історія держави і права України та зарубіжних країн формують науко-во-категоріальний апарат майбутніх юристів, дають уявлення про ста­новлення і розвиток галузі конституційного права України та його роль і місце в національній правовій системі. Вивчення консти­туційного права України сприяє подальшому вдосконаленню юри-дичного науково-категоріального апарату, який використовується при подальшому вивченні інших галузевих юридичних навчальних дисциплін.

Як писав російський учений-конституціоналіст В. В. Лазарев, провідна роль конституційного права в системі галузей права визна-чає також його місце як навчальної дисципліни. Ті поняття та кате-горії, що вивчаються конституційним правом, покликані створити своєрідний фундамент, грунтуючись на якому, напрацьовуються по­няття і категорії галузевих дисциплін. В особливості знань консти­туційного права вимагають механізми галузевого правового регулю-вання'. Тобто конституційне право як навчальна дисципліна є своєрідним «місточком», через який знання загальної теорії права збагачуються і трансформуються в систему галузевих правових знань, необхідних юристам-фахівцям.

Незважаючи на розмаїття навчальних програм із «Конституційно­го права України»², цій навчальній дисципліні властивий певний універсальний системний характер. Тобто існує універсальна система загальнообов'язкових для вивчення навчальних тем із консти­туційного права України, яка може розширюватися додатковими на-вчальними темами, залежно від профілю підготовки правознавців тим чи іншим вищим закладом освіти.

Предметно-галузевий зміст галузі та науки конституційного права визначають зміст відповідної юридичної науки. Система галузі кон­ституційного права та науки об'єктивно позначилася і на системі на-

¹ Конституционное право: Учеб. / Отв. ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — С. 35.

² Напр., Волошин Ю. О. Конституційне право України. Програма курсу, методичні
матеріали і рекомендації для студентів спеціальності «Правознавство» денної форми
навчання. — Маріуполь, 2002. — 113 с.

222

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

вчальних дисциплін з конституційного права. Усі недоліки та здобут-ки галузі і юридичної науки конституційного права знаходили оста-точний вихід у системі навчальних дисциплін з конституційного пра­ва та на відповідних спецкурсах.

У межах навчальної дисципліни «Конституційне право України» традиційно існують розділи і теми, що розкривають основні зако-номірності та особливості розвитку і функціонування інститутів кон­ституційного права і грунтуються на відповідних напрямах наукових досліджень. Як правило, на вивчення виносяться теми, присвячені загальній теорії конституційного права, основам конституційного ла­ду України, конституційно-правовому статусу людини і громадянина, формам безпосередньої демократії, конституційно-правовим осно­вам організації та здійснення державної влади в Україні, територіаль-ному устрою та місцевому самоврядуванню, конституційній юстиції та правовому захисту Конституції України тощо. Тобто теми, які відповідають основним інститутам конституційного права як галузі права, та основним напрямам наукових досліджень у галузі консти­туційного права.

Важливе місце у системі навчальної дисципліни конституційного права України посідає вивчення положень загальної теорії консти­туційного права. Цей розділ передбачає ознайомлення з консти-туційним правом як галуззю права, наукою та навчальною дисцип-ліною та науково-категоріальним апаратом конституційного права.

Оскільки галузь конституційного права є об'єктивною кате-горією і первинною щодо науки та навчальної дисципліни, то логічно почати вивчення загальної теорії конституційного права са-ме з цієї теми. Слід висвітлити поняття «конституційне право» та його співвідношення з поняттям «державне право», визначити пред­мет і метод конституційного права, його завдання і функції, а також акцентувати увагу на ролі й місці конституційного права України як галузі права в національній системі права та національній правовій системі.

Важливою складовою загальної частини конституційного права як навчальної дисципліни є теми, присвячені історії конституційного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни. При вивченні цієї теми слід визначити хронологію історії консти­туційного права України як галузі національного права та простежи-ти її генезис у контексті світової історії становлення і розвитку кон­ституційного права. Також важливим завданням є вивчення основних

223

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

етапів виникнення, становлення та розвитку національного консти­туцшного права як юридичної науки та навчальної дисципліни.

Вивчення історії конституційного права як юридичної науки і на­вчальної дисципліни було б неповним без аналізу стану сучасної на­уки й освіти в галузі конституційного права. Слід приділити увагу вивченню поняття науки та освіти конституційного права, їх системи, завдань та функцій тощо. Зокрема, важливе теоретичне і практичне значення має вивчення конституційного права як навчальної дис­ципліни. Крім розгляду питань, пов'язаних зі співвідношенням і взаємозв'язками конституційного права України з іншими юридич-ними навчальними дисциплінами, а також із предметом, системою і джерелами цієї навчальної дисципліни, важливо визначити структуру навчального курсу «Конституційне право України», охарактеризувати його зміст і форму та рекомендувати відповідну навчально-методичну літературу

Особливе значення у вивченні загальної теорії конституційного права приділяється системі конституційного права та її основним складовим елементам — інститутам конституційного права та конституційно-правовим нормам. Слід звернути увагу на категорію «си­стема конституційного права», її ознаки, структуру конституційного права (інститути і норми конституційного права; загальну та особли-ву частини конституційного права; матеріальне та процесуальне кон­ституційне право, природне та публічне конституційне право тощо); на правову категорію «інститут конституційного права», на кла-сифікацію інститутів конституційного права та загальну характерис­тику основних інститутів конституційного права. Важливо подати ро-зуміння категорії «норма конституційного права», охарактеризувати особливості конституційно-правових норм, визначити їх види, вия-вити структуру конституційно-правових норм тощо.

Також потребує грунтовного вивчення тема, присвячена джерелам конституційного права. Слід звернути увагу на зв'язок категорій «си­стема конституційного права» і «джерела конституційного права» як на внутрішню і зовнішню форми конституційного права. При вив­ченні теми необхідно визначити поняття джерел конституційного права, види джерел конституційного права та їх юридичні власти-вості. Також доцільно детально охарактеризувати основні чинні дже­рела конституційного права та виявити їх систему.

При вивченні джерел конституційного права особливе значення має приділятися Конституції України 1996 р. та її юридичним влас-

224

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

тивостям. Зокрема, доцільно визначити поняття Конституції Ук­раїни 1996 р., вивчити історію чинного Основного Закону, структуру _Та функції Конституції України 1996 р. та її роль і місце в системі джерел національного конституційного права. Особливу увагу слід приділити аналізу механізму правового захисту Конституції України. У зв'язку з проведенням у 2006 р. конституційно-правової реформи, необхідно вивчити передумови проведення, сутність і зміст консти­туційно-правової реформи та механізми її реалізації у сучасних умо-вах.

Важливе значення у загальній теорії конституційного права приділяється й вивченню правової природи конституційно-правових відносин, а саме: детермінації цієї юридичної категорії та її змісту, а також видам конституційно-правових відносин. Необхідно розкрити склад конституційно-правових відносин і охарактеризувати суб'єкти конституційно-правових відносин і їх види, об'єкти конституційно-правових відносин та юридичні факти в конституційному праві. Конституційно-правова відповідальність як особливий вид консти­туційно-правових відносин може вивчатися як самостійна тема. Слід звернути увагу на співвідношення категорій «конституційно-правова відповідальність» та «юридична відповідальність у конституційному праві», а також визначити зміст і форми конституційно-правової відповідальності та її види.

Після вивчення загальної теорії конституційного права тра-диційно вивчаються основні інститути Особливої частини консти­туційного права як навчальної дисципліни або предметні інститути конституційного права. Пріоритетним інститутом конституційного права, який вивчається в навчальному курсі, є інститут основ консти­туційного ладу України.

Вивчення основ конституційного ладу України передбачає роз-криття питань, присвячених поняттю, сутності та ознакам консти­туційного ладу та його гарантіям. Конституційний лад як інститут конституційного права містить два самостійних інститути — інститут конституційних основ суспільного ладу й інститут конституційних основ державного ладу.

При вивченні конституційних основ суспільного ладу необхідно акцентувати увагу на понятті та змісті суспільного ладу, його основ-них принципах і системі суспільного ладу України. Здійснюється за-гальна характеристика політичної, економічної, соціальної та куль­турно! систем суспільства.

8 6-200

225

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Вивчення конституційних основ державного ладу передбачає ха­рактеристику поняття державного ладу України, визначення основ-них засад державного ладу (принцип суверенності, незалежності, де­мократизму держави, її соціального і правового характеру) та його ме-ханізму. Важливо зосередити увагу на функціях Української держави, їх видах і загальній характеристиці зовнішніх і внутрішніх функцій держави.

Іншим пріоритетним інститутом конституційного права України є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Вивчення цього розділу навчальної дисципліни консти­туційного права починається з теми, присвяченої громадянству Ук­раїни. Ця тема передбачає вивчення поняття громадянства Ук­раїни, принципів громадянства України, набуття і припинення гро­мадянства України, конституційно-правового статусу органів, які вирішують питання, що пов'язані з громадянством України. Слід акцентувати увагу і на конституційно-правовому статусі іноземців, осіб без громадянства та біженців, які перебувають на території Ук­раїни.

Наступна тема присвячується конституційним правам особи і громадянина в Україні. При вивченні цієї теми необхідно визначи-ти поняття прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, охарак-теризувати систему прав і свобод людини і громадянина, звернути увагу на співвідношення національних конституційних норматив-но-правових і міжнародних актів у сфері прав і свобод людини і громадянина. Необхідно охарактеризувати громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні права і свободи люди­ни і громадянина та звернути увагу на гаранта прав і свобод люди­ни і громадянина.

Важливим є розділ конституційного права як навчальної дис­ципліни, присвячений формам безпосередньої демократії в Україні. При вивченні цього розділу визначаються теоретичні основи прямо­го народовладдя, а саме — поняття безпосередньої демократії, ос-новні форми безпосередньої демократії в Україні, гаранта форм пря­мого народовладдя.

Зазначений розділ вивчає дві основні теми, присвячені вивченню інституту виборів і референдумів в Україні. Вивчення інституту виборів передбачає висвітлення поняття виборів та виборчої систе-ми України, кваліфікацію видів виборів в Україні, характеристику процедури проведення виборів та її основних стадій та юридичної

226

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

відповідальності чинного виборчого законодавства. Заслуговує на увагу вивчення конституційно-правового статусу органів, уповно-важених організовувати і проводити вибори та здійснювати судо-вий і позасудовий контроль за виконанням законодавства про ви­бори. Навчальний матеріал доцільно ілюструвати матеріалами ви-борів до Верховної Ради України 2006 р. та виборів Президента Ук­раїни 2004 р.

Іншим головним інститутом безпосередньої демократії є референдуми. Вивчення цього інституту вимагає детермінації категорії «рефе­рендум», вивчення історії референдумів, класифікації видів референдумів, предметів референдумів, порядку організації й проведення ре­ферендумів та реалізації їх рішень.

Сьогодення вносить корективи в систему навчальноїдисципліни у галузі конституційного права України. Зокрема, вивчення основних інститутів форм безпосередньої демократії неможливе без вивчення не лише виборів і референдумів, а й інших форм безпосередньої де­мократії — зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо. Особливу увагу слід приділити вивченню такого національного феномена без­посередньої демократії, як Помаранчева революція. При цьому слід звернути увагу, що, не передбачена Конституцією України, Помаран­чева революція стала мирною легітимною формою безпосередньої реалізації народного суверенітету, що отримала загальне визнання як в Україні, так і у світі.

Наступною темою для вивчення є тема, присвячена консти-туційно-правовим основам організації державної влади в Україні. У цьому розділі висвітлюються загальні засади організації та здійснення державної влади в Україні, а також вивчається система органів державної влади та їх конституційно-правовий статус. При вивченні конституційно-правових основ державної влади в Україні слід враховувати зміну форми державного правління внаслідок конституційно-правової реформи 2006 р., що позначилася на пе-рерозподілі функцій парламенту і Глави держави на користь пер-шого.

Чільне місце належить темі, присвяченій законодавчій владі в Україні. При вивченні цієї теми слід розглянути питання, присвя-чені історії й теорії парламентаризму в Україні, конституційно-пра-вовому статусу Верховної Ради України та її ролі й місцю в системі поділу влади, порядку формування Верховної Ради України,

227

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

функціям і повноваженням Верховної Ради України, структурі Вер-ховної Ради України, порядку роботи Верховної Ради України та ос-новним парламентським процедурам. Приділяється особлива увага і питанням, що пов'язані з конституційно-правовим статусом народ­ного депутата України та конституційними засадами організації та діяльності комітетів Верховної Ради України, парламентських фракцій і труп народних депутатів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палата при Верховній Раді Ук­раїни тощо.

Важливе місце в розділі, присвяченому конституційно-правовим основам організації та здійснення державної влади в Україні, має приділятися вивченню інституту Ілави держави в Україні. ІДей інсти-тут є порівняно новим для конституційного права України — пост Президента України було засновано в 1991 р. — але він уже має свою історію: в Україні в 2004 р. вчетверте відбулися легітимні прези-дентські вибори.

Вивчення інституту Глави держави передбачає ознайомлення з пи­таннями присвяченими конституційно-правовому статусу Президен­та України, порядку обрання Президента України, його функціям і повноваженням, підставам дострокового припинення повноважень Президента України та характеристиці процедури імпічменту Важли-во приділити увагу ролі й місцю Глави держави в механізмі стриму-вань і противаг між гілками влади в Україні.

Однією з центральних тем розділу є тема, присвячена органам виконавчої влади в Україні. У межах цієї теми вивчаються питання про поняття виконавчої влади і систему її органів, основні принци-пи організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні та правову природу актів органів виконавчої влади. Основна увага приділяється Кабінету Міністрів України як вищому органу в сис-темі органів виконавчої влади в Україні. Вивчається порядок форму-вання Кабінету Міністрів України, функції та повноваження Кабінету Міністрів України, склад уряду та порядок відставки Кабінету Міністрів України. Також доцільно розглянути питання про порядок розробки проекту закону про Державний бюджет Ук­раїни та його виконання після затвердження Верховною Радою Ук­раїни. Окремо розглядаються питання, що присвячені консти­туційно-правовому статусу міністерств та інших центральних ор­ганів виконавчої влади.

228

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

Надежна увага має приділятися конституційному статусу місцевим органам виконавчої влади. Розглядаються питання, які пов'язані з порядком формування місцевих державних адміністрацій, їх функціями та повноваженнями, структурою та питання про взаємовідносини місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування та з Кабінетом Міністрів України й цент-ральними органами виконавчої влади.

У межах навчальної дисципліни конституційного права України нині традиційно вивчається тема, що присвячена конституційним за­садам правосудия в Україні — судовій системі України, основним принципам організації та діяльності органів правосудия в Україні, статусу судів і суддів.

Зокрема, традиційною темою для конституційного права України тема, присвячена Конституційному Суду України. Вивчення цього інституту передбачає розгляд питань, присвячених поняттю Консти­туційного Суду України як єдиного органу конституційної юрис­дикції в Україні, порядку формування Конституційного Суду Ук­раїни та його конституційному складу, функціям і повноваженням Конституційного Суду України, порядку діяльності Конституційно­го Суду України, особливостям здійснення конституційного право-суддя та правовій природі нормативних актів Конституційного Суду України.

В останні роки цілком виправдано у системі навчальної дис­ципліни конституційного права України вивчається тема, присвя­чена конституційно-правовому статусу судів загальної юрисдикції в Україні. У контексті зазначеної теми вивчаються особливості судо-во-правової реформи 2002—2006 рр., система судів загальної юрис­дикції, порядок створення судів загальної юрисдикції та формуван­ня суддівського корпусу, функції судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції то-що.

Самостійного вивчення потребує і тема, присвячена консти­туційно-правовому статусу органів прокуратури. Тривалий час ця те­ма залишалася поза увагою як науки, так і освіти в галузі консти­туційного права України. На сьогодні питання про порядок форму­вання органів прокуратури, їх систему, функції та повноваження вив­чаються в межах навчального курсу з конституційного права України.

229

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальиа дисципліна

Викладання цієї теми передбачає врахування Перехідних положень чинної Конституції про прокуратуру

Наступним розділом у системі конституційного права України як навчальної дисципліни є розділ про територіальний устрій і місцеве самоврядування в Україні. Самостійною темою цього розділу є тема, присвячена територіальному устрою України. При вивченні цієї теми першочергова увага приділяється характеристиці таких правових ка-тегорій як «державна територія» і «територіальний устрій держави», а також питанням принципів територіального устрою України, систе-ми адміністративно-територіального устрою України, основних функцій адміністративно-територіальних одиниць в Україні. Розгля-дається спеціальний конституційно-правовий статус таких адміністративно-територіальних одиниць, як Автономна Республіка Крим та міст Київ і Севастополь. При вивченні питання про консти­туційно-правовий статус Автономно! Республіки Крим необхідно охарактеризувати Конституцію Автономної Республіки Крим, конституційні основи статусу та повноважень Автономної Республіки Крим, її принципи та гарант», систему та функції органів Автоном­ної Республіки Крим і їх взаємодію з вищими органами державної влади в Україні.

Наступна тема передбачає вивчення інституту місцевого самовря­дування в Україні. Часто ця тема має назву «Муніципальне право Ук­раїни» і розглядається поглиблено як спеціальний курс, але існування такого спецкурсу не виключає необхідності вивчення теми, при-свяченої місцевому самоврядуванню в межах системи консти­туційного права України як навчальної дисципліни.

Вивчення цієї теми передбачає ознайомлення з поняттям місцево­го самоврядування, його принципами, системою конституційно-пра-вових і міжнародних нормативних актів у галузі місцевого самовряду­вання, системою органів і посадових осіб місцевого самоврядування та порядком формування органів місцевого самоврядування, ор-ганізаційно-правовими і матеріально-правовими основами місцевого самоврядування в Україні. Особлива увага має приділятися системі гарантій місцевого самоврядування в Україні, що передбачена ст. 7 Конституції України.

Наведені розділи і теми, що становлять систему конституційного права України як навчальної дисципліни, не є вичерпними. Система цієї навчальної дисципліни є гнучкою і з урахуванням спеціалізації

230

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

виших юридичних закладів освіти та юридичних факультетів може доповнюватися додатковими розділами та темами.

Перспективним видається викладання такого самостійного розділу (теми), як «Конституційно-правові основи національної без-пеки і оборони України». Цей розділ уперше був розроблений Є. Я. Кравцем і передбачав вивчення тем, присвячених поняттю та сутності національної безпеки України, системі забезпечення національної безпеки України, обороні України в системі гарантування її національної безпеки конституційно-правовому статусу Ради національної оборони і безпеки України, Збройних сил України¹. Цей розділ може бути доповнений темами щодо конституційно-правово-го статусу Служби безпеки України, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки України тощо.

Як уже зазначалося, навчальна дисципліна «Конституційне пра­во України» є основною, але не єдиною в системі навчальних дис­циплин у галузі конституційного права України. У вищих юридичних закладах освіти та на юридичних факультетах також викладається самостійна навчальна дисципліна «Конституційне право зарубіжних країн», присвячена узагальненій характеристиці конституційно-правової теорії й практики зарубіжних держав. Вивчення цієї на-вчальної дисципліни сприяє розв'язанню важливих державно-пра-вових проблем в Україні, допомагає зрозуміти розвиток консти­туційного права Україні у контексті світової історії консти-туціоналізму та спрогнозувати подальшии конституційний розвиток України.

Успішно вирішується і проблема навчально-методичного забезпе­чення викладання такої навчальної дисципліни, як конституційне право зарубіжних країн. Перший в Україні підручник з консти­туційного права зарубіжних країн був виданий В. М. Шаповалом у 1997 р.² і перевиданий у 2000 р. Існують також інші підручники, на-вчальні посібники і монографії, присвячені проблемам консти­туційного права зарубіжних країн³.

¹ Конституційне право України /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — 2-ге доопр. вид. —
К., 2000. — С. 669-724.

² Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 1997.

³ Георгіца А. 3. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. — Чернівці,
1994. — 138 с.

231

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

У подальшому, перспективним видається викладання такої на-вчальної дисципліни, як Порівняльне конституційне право, що вже нині є однією з профілюючих навчальних дисциплін у окремих ви-щих закладах освіти України (наприклад, Маріупольський держав-ний гуманітарний університет та ін.). Конституційна компара-тивістика дає змогу адаптувати узагальнену конституційну теорію і практику до реальних проблем конституційного будівництва, оскільки порівняння конкретних інститутів конституційного права України з аналогічними інститутами зарубіжних країн дає мож-ливість виявити переваги і недоліки конституційного права України, а також упередити рецепіювання у національне конституційне право моделей, які не виправдали себе в зарубіжних країнах. Якщо в Російській Федерації порівняльне конституційне право викла-дається як самостійна навчальна дисципліна', то в Україні можна го­вори™ лише про існування таких спецкурсів у окремих вищих юри-дичних закладах освіти.

Втім потреба викладання навчальних дисциплін із порівняльного конституційного права є очевидною, оскільки Україна прагне інтег-руватися у єдиний європейський правовий простір. Це вимагає підго-товки високопрофесійних фахівців у галузі конституційної компара-тивістики, яких мають готувати сучасні вищі заклади освіти України. На жаль, для цього є лише нормативно-правова та інформаційна ба­за у вигляді великої кількості конституцій зарубіжних країн, перекла-дених українською та російською мовами, але бракує інших перекла-дених конституційних актів і відповідних підручників і навчальних посібників.

Утім нині в Україні спостерігаються позитивні зрушення щодо запровадження навчальних дисциплін у галузі порівняльного кон­ституційного права. Наприклад, на юридичному факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету не лише викладається відповідна навчальна дисципліна, а й видається з 2005 р. фаховий часопис з проблем теорії та практики порівняльно­го права.

¹ Сравнительное конституционное право. — М., 1996. 232

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна

Окремі найважливіші та практично значущі теми, відповідно до специфіки вищого закладу освіти та професійного напряму в підго-товпі спеціалістів, викладаються на спеціальних курсах, що допов-нюють систему навчальних дисциплін у галузі конституційного права України. Зокрема, на юридичному факультеті Київського напіонального університету імені Тараса Шевченка викладаються такі спеціальні курси, як «Конституційно-правова думка XIX — по­чатку XX ст.ст.», «Основи правового статусу особи в Україні». Ши-роке коло спеціальних курсів у галузі конституційного права Ук­раїни викладається у недержавних вищих юридичних закладах освіти. В Українському центрі правничих студій викладаються такі спеціальні курси, як «Конституційна теорія», «Територіальна ор-ганізація влади в Україні», «Парламентське право та процес», «Ос-нови церковного конституційного права» та інші; в Інституті еко-номіки і права «Крок» викладається спецкурс «Конституційні ре-форми в Україні».

Спеціальні курси в галузі конституційного права викладаються у вищих юридичних закладах освіти, що готують фахівців для право-охоронних органів. У Національній академії Служби безпеки Ук­раїни викладаються спецкурси «Конституційні права, свободи і обов'язки громадян», «Конституційно-правові основи національної безпеки України», в Академії митної служби України — «Митна справа в історії українського конституціоналізму», «Проблеми демократії в конституційно-правових відносинах», у Національній ака­демії прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького — «Конституційні права, свободи та обов'язки», «Міграційне право» тощо.

Зовнішньополітичний курс України на євроінтеграцію перед-бачає відповідні зміни в усіх сферах суспільного і державного жит-тя, у тому числі в освіті України. Наміри України приєднатися до Болонського процесу, що дасть змогу уніфікувати вищу юридичну освіту України до системи вищої правової освіти країн—учасниць ЄС, позначилися на розширенні системи навчальних дисциплін у галузі конституційного права. Поряд із такими навчальними дис-циплінами, зокрема, «Конституційне право України», «Консти­туційне право зарубіжних країн» і «Порівняльне конституційне право», на сьогодні сформовано систему спещальних навчальних дисциплін у сфері конституційного права, як «Конституційні пра-

233

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

ва, свободи і обов'язки людини і громадянина», «Виборче право України», «Парламентське право України», «Муніципальне право України», «Конституційне процесуальне право України», а також відповідні навчальні курси і спецкурси європейського права тощо.

234

Розділ IV

---

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 158; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!